Учебное пособие: Історія взаємовідносин людини і природи. Основні поняття популяційної екології людини

Учебное пособие: Історія взаємовідносин людини і природи. Основні поняття популяційної екології людини

Тема 1. Вступ. Історія взаємовідносин людини і природи

План

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика.

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у період:

3.1 первісного суспільства;

3.2 античності;

3.3 середньовіччя;

3.4 епохи Відродження;

3.5 індустріального розвитку;

3.6 у ХХ ст.;

3.7 на сучасному етапі.

4. Екологічні кризи. Ознаки глобальної, планетарної екологічної кризи.

5. Екологічні проблеми в Україні.

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи

Термін „ екологія людини” був вперше введений американськими вченими Р.Парком і Е. Бюргесом в 1921р. На сьогодні існує багато визначень, що собою являє екологія людини як самостійна дисципліна. Наприклад, І.І.Дедю ( 1990 р.) визначає екологію людини , як комплексну науку, що вивчає закономірності взаємодії людини з навколишнім середовищем, питання розвитку народонаселення, збереження і розвиток здоров’я, удосконалення фізичних і психічних можливостей людини. За визначенням російського академіка –медика В.П.Казначеєва, екологія людини - це комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров’я населення, вдосконалення виду Homo sapiens .

Виходячи з цього, об’єктом вивчення екології людини слід вважати систему „людина-навколишнє середовище”, або антропоекосистему, в межах якої однотипна (міська, сільська) людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовища і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров’я населення.

Завданнями екології людини за визначенням бельгійського вченого Люка Хенса ( 1996) є:

- вивчення принципів взаємодії між людиною і навколишнім середовищем;

-дослідження сучасного стану людських популяцій та впливу природних умов на їх життя ;

-дослідження особливостей соціальної організації та суспільного життя людини ;

-вивчення та прогнозування можливих шляхів розвитку та виживання людини як біологічної та соціальної істоти.

Екологія людини тісно пов’язана з такими науками, як медицина, психологія, загальна екологія, антропологія, демографія, соціологія, географія.

Методи дослідження екології людини :

-описово- порівняльний

-експериментальний

-математичного моделювання та системного аналізу

Причини виникнення спеціального напряму екології-екології людини

Сучасна технічна цивілізація породила багато проблем , і навіть , загроз для існування всього живого на Землі. Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршання якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Існує 5 глобальних проблем, що потребують негайного вирішення, аби життя на Землі продовжувало б свій подальший розвиток. Ці проблеми :

Збереження миру на Землі. За все історію розвитку людського суспільства, за підрахунками вчених , лише біля 100 років на Землі не було війн. Глобалізація економіки, проблеми геополітики наддержав призвели до появи тероризму, що постійно призводить до невиправданих людських жертв та збільшує загрозу використання зброї масового знищення.

2. Подолання відсталості колишніх колоній та залежних країн. Кожна п’ята людина в Світі потерпає від голоду.

3. Збереження і захист природного середовища. Швидка індустріалізація та урбанізація планети, інтенсивна хімізація сільського господарства порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалось прогресуюче руйнування.

4.Забезпечення людства достатньою кількістю і безпечними джерелами енергії.

5.Подолання суперечливого над швидкого зростання населення Землі і диспропорцій його складу. За 1 млн. років свого розвитку людство досягло першого млрд. населення приблизно до 1850 р. В 1920-1930 рр. ХХ ст. населення планети становило 2, 5 млрд., в 1987 р. – 5 млрд., а в 1999 р.- 6 млрд. За прогнозами вчених, хоча зростання чисельності населення уповільнилось, до 2050 р. воно досягне 12 млрд., що порушує багато не тільки соціальних , але і екологічних проблем.

Для вирішення глибокої суперечності між людським суспільством та природою потрібна реорганізація всієї системи природокористування. В Західній Європі, де ці питання стали більш гострішими, екологія людини виникла ще на початку ХХ ст. на межі суспільних та біологічних наук.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика

Можна виділити 3 основних етапи взаємовідносин людини з природою протягом історії людства.

1.Перший період від появи на Землі перших людей Homo habilis і до виникнення сучасних людей Homo sapiens близько 40 тис. р. тому. Цей період тривав приблизно 2-3- млн.р. і характеризувався суто біологічними стосунками людини з природою, не порушуючи динаміки основних біологічних процесів.

2.Другий період від пізнього палеоліту і до середини ХХ ст. Цей період продовжувався приблизно 40 тис. р. На його протязі можна виділити три стадії , а саме:

- примітивну, коли вплив людини обмежувався полюванням та рибальством;

- агрокультурну, коли антропогенний вплив на природу відбувався при занятті скотарством та землеробством;

- машино – індустріальну, коли основним засобом руйнування стало промислове виробництво. На цій стадії, внаслідок НТР, нераціональне природокористування та господарська діяльність призвели до пошкодження та руйнування механізмів саморегуляції біосфери.

3.Третій період взаємовідносин людини з природою можна характеризувати як кризовий. З середини ХХ століття тому розпочалася сучасна екологічна криза, яка призвела до забруднення природного середовища і до нестачі природних ресурсів ( Боков В.А.,Лушик А.В., 1998). Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем, яка проявляється в порушенні стійкості геосистем і біосфери в цілому (Реймерс, 1994 ).

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у різні періоди

3.1 Первісне суспільство та стародавні цивілізації

Первісна людина сприймала навколишній світ як певну сукупність живих та неживих предметів та істот, які були дружніми , або ворожими. З використанням вогню, розвитком скотарства та землеробства, стає можливим при накопиченні певних знань використовувати ті, чи інші природні явища собі на користь. З розвитком людського суспільства виникає утилітарно – прагматичне ставлення до природи, як до джерела ресурсів людської діяльності, а з іншого боку – процес обожнення природних сил як носіїв вищої, абсолютної мудрості, гармонії та краси буття. Виникають культи богів, що керують не тільки долею людини, але є носіями та виразами сил природи, наприклад Перун – Сонце у стародавніх слов’ян.

Поступово здійснюється перехід до виробничого способу ведення господарства. Час активного розвитку землеробства характеризується значною іригацією земель ( витоки Нилу, Середня та Мала Азія, Індія, Китай, Юна та Центральна Америка, частина території Сахари ). Іригаційні системи минулого забезпечували високу продуктивність зрошуваних земель, про що свідчить значна щільність населення в цих районах. Наприклад, на зрошуваних землях Туркменії в ІІ – І тис. до н.е. вона досягала 8—9- чоловік на 1 км 2. Але для розширення площ ораних земель вирубувались ліси, будувались значні іригаційні системи, що суттєво впливало на природні процеси. Руйнування природи задля отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур призвело до екологічної кризи примітивного землеробства.

Підсумовуючи, можна сказати, що зародженню сільського господарства передували дві екологічні кризи: 1) криза „ відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсів навколишнього середовища; 2) перший антропогенна криза - масове знищення великих тварин. Подальша еволюція взаємовідносин суспільство – природа пов’язана з першою сільськогосподарською революцією, яка проявилася в переході від мисливства та збиральства до сільського господарства

3.2 Античність

Античний період розвитку людства характеризується появою та подальшим розвитком багатьох наукових напрямів та течій в філософії, природничих науках. Саме в цей час працювали і затверджували свої погляди на розвиток Всесвіту та життя такі видатні вчені, як Гіппократ, Аристотель, Теофраст, Тацит . Розширенням знань про будову людського тіла людство зобов’язано римському лікарю та природодосліднику Галену (близько 130-200р.н.е.). Його праці впливали на природознавство і медицину протягом кількох сторіч .

Серед вчених того часу починає складатися цілісне сприйняття природи як єдиної системи. В наукових дослідженнях переважають пошуки елементарних одиниць будови як Світу взагалі, так і будови окремих організмів і структури неживої природи; закладаються основи систематики, де накопичені знання систематизуються за певними принципами (перша відома систематика живих організмів Аристотеля). Одночасно в суспільстві співіснують культи різних богів (пантеон богів Стародавньої Греції та Риму ) та дослідження матеріального світу. Чисельність людства невелика і вплив її діяльності на природу незначний. В стародавньому Римі закладаються основи санітарії та гігієни: поширена мережа публічних лазень, вирішується проблема централізованої стічної каналізації „ Вічного міста”, існує мережа водопостачання.

3.3 Середньовіччя

Криза античного світу і його світоглядів змінила погляди і ставлення людини до природи. Середньовічне відношення до природи мало утилітарно – прагматичний характер, розглядаючи її як власність людини. Оскільки еквівалентом матеріальних цінностей в цей час знову є продукти тваринного світу, людство активно знищує диких тварин. З метою вирішення кризи примітивного землеробства засвоюється все більше нових земель. Розширення землеробства проходило перш за все за рахунок знищення лісів та перетворення звільнених ділянок в сільськогосподарські землі. Вони складали матеріальну основу виробництва у середні віки. Почалось осушення боліт. Раніше за все ліси були знищені в Західній Європі. Окрім землеробства, причиною знищення лісів була значна потреба деревини в будівництві будівель та кораблів. Наприклад , для будівництва 1-го корабля, що міг перетнути океан необхідно було використати приблизно 4 тис. дубів. Запаси лісу раніше за все були зведені в Іспанії - розплата за панування на той час на морі.

В цей час починається ріст міст. В містах зосереджується ремісницьке виробництво, що значним чином активізує технічну діяльність людини. В містах перебуває значна кількість населення і відразу виникають проблеми: відходів, каналізації, елементарних вимог санітарії та гігієни. Внаслідок цього період середньовіччя характеризується пандеміями чуми, тифу, холери, коли населення Європи зменшилось більш ніж наполовину.

3.4 Епоха відродження

В епоху Відродження відбувається новий етап розвитку природничих наук, що в першу чергу пов’язано з Великими географічними відкриттями. Досягнення астрономів того часу (Галілео Галілей, Джордано Бруно, Микола Копернік та ін.) відкрили масштаби Всесвіту, нашої планети, розуміння природи щорічних сезонних та добових змін в природі. В філософії формується два світогляди на навколишній світ: утилітарно – прагматичний та природничий. З точки зору представників першого погляду, Людина – володар природи, вінець творіння, якому підкоряються всі інші живі істоти. Цей світогляд панував в суспільстві, і відношення до природи розглядалось лише як споживацьке. Представники іншої наукової школи вважали, що в цьому світі все підлягає законам природи (праця П.А.Гольбаха „ Система природи„), але це були поодинокі прояви наукової та філософської думки того часу.

3.5 Індустріальний розвиток

Початок індустріальної епохи характеризується значними темпами розвитку виробництва, розвитком та формуванням значних приватних капіталів, постійними загарбницькими війнами. Відбувається активне видобування мінеральних ресурсів, розвивається гірська справа, металургія, видобування вугілля. Розвиток гірничої та переробної промисловості призвів до перерозподілу хімічних елементів Землі, до порушення геохімічного балансу біосфери. За підрахунками академіка А.Є.Фєрсмана, тільки за ХІХ ст.. на поверхню Землі було піднято 54 тис. т. кольорових та благородних металів. Активна діяльність виробництва людини переважає природні переміщення речовин ( діяльність річок, морів, та ін.). Виробництво активно розвивається в певних районах, де навколо концентрується значна маса населення. Використання вугілля як пального, відсутність очисних споруд, призводили до швидкого забруднення навколишнього середовища (промислові райони Великобританії, Рурська область Німеччини, США ).

Початком промислової революції вважається ХУІІІ ст., коли починає формуватись технічна цивілізація. В суспільстві формується культ техніки.

Під тиском виробництва наука робила нові відкриття у природознавстві, що призвело до підвищення продуктивних можливостей людства. Саме в цей час американський вчений Г.Марш обґрунтував необхідність започаткування нової самостійної науки – охорони природи

3.6 ХХ сторіччя

В ХХ ст., внаслідок НТР відбувся перехід на новий , постіндустріальний етап взаємовідносин людини з природою. Збільшення навантаження на екосистеми пов’язано з надшвидкими темпами росту виробництва, демографічним вибухом та низьким рівнем екологічної культури. Вплив людини на природу не обмежується лише зміною земельних ресурсів. Активно використовуються та змінюються водні ресурси, повітряне середовище, Світовий океан, клімат планети.

З розвитком науково – технічної революції пов’язані такі екологічні кризи:

- криза продуцентів – масове знищення рослинних ресурсів Землі. Знищення лісів викликає зміни газового складу атмосфери, кліматичні зміни, водний режим, стан грунтів;

- криза редуцентів – редуценти не встигають очистити біосферу від глобального забруднення, а для синтетичних речовин їх навіть не існує.

Природним шляхом не руйнуються більшість відходів промислового та побутового походження. В суспільстві поступово формується нове ставлення до природи та розуміння складних взаємовідносин та зв’язків в екосистемах, розуміння того, що людина не володар природи, а її складова. Це знайшло своє відображення в появі політичних течій, яке намагаються контролювати господарську діяльність з врахуванням екологічних законів. В більшості парламентах Західної Європи присутні партії „Зелених„ , які домоглися сурового контролю суспільства за діяльністю та відходами виробництв. Формується екологічне законодавство в багатьох країнах, з’являються міжнародні суспільні організації, які координують природоохоронну діяльність в Світі.

3.7 Сучасний етап

Сучасна екологічна криза, яка почалася в середині ХХ століття і яка призвела до забруднення природного середовища продовжує загострюватися. Зростає напруга в зв’язку з порушенням термодинамічної рівноваги. Протягом історичного розвитку при отриманні з природних систем продукції на одиницю її витрачається все більше енергії, Збільшуються енергетичні витрати на 1 людину. В розвинутих країнах енергетичні витрати на 1 людину в 60 разів більше, ніж у наших предків. Порушення теплового балансу може призвести до суттєвих змін середньої температури в атмосфері, а відповідно до цього до глобальних змін в природно – кліматичних зонах. Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем, яка проявляється в порушенні стійкості структур геосистем і біосфери в цілому ( Реймерс, 1994).

4. Екологічні кризи. Ознаки глобальної екологічної кризи

Усі екологічні кризи, які відбувались на протязі історії людства, мають комплексну природу, що об’єднує в собі як техногенну діяльність людини, так і взагалі антропогенний вплив на екосистеми. Природні екосистеми підпорядковуються певним закономірностям існування, в основі яких лежить біогеохімічний колообіг речовин, а також чисельність та густота населення популяцій видів, які їх складають. Досягнення сучасної цивілізації нейтралізували природні механізми регуляції чисельності популяцій, що призвело до демографічного вибуху, і як наслідок, до проблеми забезпеченості людства їжею. Вчені вважають, що до збільшення чисельності людства призвели такі досягнення науки, як: зменшення дитячої смертності завдяки досягненням в медицині і „ зелені революції” в сільському господарстві. Виведення нових високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, виробництво пестицидів та штучних добрив потребують значних енерговитрат, що, в свою чергу, стимулює споживання природних ресурсів, і одночасне інтенсивне їхнє забруднення відходами цього виробництва. Ми маємо замкнене коло проблем існування сучасного людства, які поки що не можемо вирішити.

Екологічні проблеми по – різному проявляються на регіональному та планетарному рівнях. Сучасний період взаємовідносин між людиною та природою характеризується такими ознаками :

Перенаселення Землі. В 1999 р. Населення планети досягло рівня 6 млрд. За прогнозами вчених , хоча приріст населення повільно зменшується, внаслідок демографічної інерції до 2050 року воно збільшиться до 12 млрд. Думки вчених розходяться стосовно того , яку чисельність людства може витримати біосфера, але збігаються в одному - ми досягли критичної риски існування.

Забруднення природного середовища відходами виробництва

Вичерпання та виснаження природних ресурсів

Порушення теплового балансу Землі, і як наслідок, глобальне потепління, що викликає кліматичні зміни на планеті.

Зменшення біологічного різноманіття

5. Екологічні проблеми України

Особливість екологічних проблем України характеризується проявом складних природно – техногенних процесів:

радіаційне забруднення великих територій, пов*язане з Чорнобильською катастрофою;

забруднення токсичними , побутовими та іншими відходами значних територій внаслідок їх техногенного перевантаження та нераціональної структури виробництва і природокористування;

забруднення стічними водами великих і малих річок як результат не виваженості й недалекоглядності в господарювання;

підтоплення значних територій внаслідок нераціонального гідротехнічного будівництва та меліорації;

регіональні повені, що пов’язані зі змінами клімату, надмірностями в землекористуванні;

розвиток екзогенних геологічних процесів ( зсуви, осідання поверхні й ін.);

деградація родючості грунтів унаслідок зниження культури землеробства, надмірної хімізації, мінералізації тощо;

недостатньо утверджений рівень екологічної свідомості, освіченості і культури.

(з національної доповіді України на 5 Всеєвропейській конференції „Довкілля для Європи„, К.2003)

Найбільший техногенний вплив на забруднення атмосфери здійснюється в Дніпропетровській і Запорізькій областях. Руйнація земель найбільша в Донбасі. За кількістю пестицидів , що вносяться в грунт, виділяється Крим. Окремо виділяються райони радіаційного забруднення.

(О.М. Микитюк та ін., 2003р.)

Тема 2: Основні поняття популяційної екології людини

План

1. Предмет і основні поняття екології людських популяцій.

2. Демографічні показники, що характеризують стан людської популяції.

3. Механізми підтримування популяційного гомеостазу в природних популяціях та його особливості в людських популяціях.

4. Динаміка кількості та розміщення населення на Землі.

5. „Демографічний вибух „ Причини та наслідки .

1. Предмет і основні поняття екології людських популяцій

Слово „ популяція” походить від латинського слова „populus” (народ) і в перекладі означає „населення„. В екології є кілька визначень популяції. Наприклад, популяція - це населення одного біотопу, що характеризується загальним ритмом біологічних циклів і характером способу життя. Географічна популяція за М.П.Наумовим – це сукупність особин одного виду, що населяє територію з однорідними умовами існування, з загальним морфологічним типом і єдиним ритмом життєвих явищ і динаміки населення. Тобто, важливим фактором утворення популяцій є відмінності в умовах існування. Найбільш істотними ознаками популяцій є динаміка чисельності особин, співвідношення статей, віковий склад, територіальна структура і щільність заселення.

Сучасна людина є представником єдиного біологічного виду Homo sapiens, в межах якого існують різноманітні людські популяції. Людина, створивши штучне середовище, певним чином уніфікувала різноманітність умов існування, створила універсальні принципи побудови житла, отримання їжі, нейтралізуючи дію зовнішніх факторів. Одночасно, географічні та кліматичні умови існування досі суттєво впливають на людину і обмежують її поширення в зонах екстремальних факторів довкілля. Враховуючи дію соціально-економічних факторів, що відсутні в природних популяціях, можна казати про певні особливості людських популяцій.

Людина - біосоціальна істота, і тому як на рівні окремих людей, так і на рівні окремих популяцій на неї діють як природні, так і соціальні чинники, що суттєво впливають на загальний ріст чисельності людства. Процесами, що відбуваються в людських популяціях, а саме чисельність, рух, динаміку росту, географічне поширення населення та інше, вивчає демографія. Демографія – це наука, що вивчає населення, його структуру, склад, динаміку і відновлення (народжуваність, смертність, тривалість життя) в їх суспільно-історичній обумовленості. Предметом вивчення демографії є дослідження процесів, що проходять серед населення Світу. Тому до основних демографічних понять та показників входять як біологічні, так і соціальні. До демографічних понять загальнобіологічного значення відносять густоту людських популяцій , віковий та статевий склад .

Щільність та густота популяцій – це середня кількість особин, що припадає на одиницю простору. В природних популяціях раціональне використання території передбачає певне обмежування щільності. При сталій площі ареалу, або при обмежених можливостях його розширення, щільність популяцій прямо пропорційно залежить від чисельності особин. В популяціях існують природні механізми підтримання чисельності популяцій і, відповідно, щільності на сталому рівні. Щільність населення в людських популяціях в значній мірі знаходиться під тиском соціально-економічних та географічних чинників. Історично , найдавніші осередки цивілізації виникли в сприятливих кліматичних та географічних умовах. З переходом до землеробства чисельність людства почала зростати, але на відміну від природних механізмів регуляції чисельності, значну роль почали відігравати соціально-економічні та політичні чинники.

З виникненням державності в суспільстві виникло і поняття кордонів, через які в одних країнах щільність населення на одній площі може бути досить високою, а в інших – оптимальною. Певну роль відіграють і кліматичні умови: на узбережжі щільність населення вище, ніж в аридній зоні. Відповідно, про щільність населення в різних країнах свідчать такі показники, як густонаселені та малонаселені райони, регіони, території. На Землі виділяють 5 головних ареалів скупчення:

-Східно-азіатський ( КНР, Японія, Південна Корея, КНДР )

-Південно-Східна Азія 9 Індонезія, Малайзія, Таїланд)

- Південна Азія ( Індія, Бангладеш, Пакистан)

-Європейський

-Північноамариканський ( Атлантичне узбережжя США і Канади)

Середня густота населення становить до 40 осіб на кв.км. ( Європа-70, Азія-75, Африка – 22, Америка -17, Австралія – 2,5). Є території, які внаслідок давнього освоєння та сприятливих природно-географічних умов заселені дуже щільно ( понад 300 чол. на кв.км. ): Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, Японські острови. Найменш заселеними є заполярні, високогірні та аридні території.

Вікова структура – у кожній популяції є групи різновікових особин, співвідношення яких характеризує здатність популяції до розмноження. Розрізняють три стадії віку: передрепродуктивний, репродуктивний, і пост- репродуктивний. На віковий склад популяції впливають тривалість життя особин, період досягнення статевої зрілості, тривалість періоду розмноження, плодючість і смертність вікових груп. Тривалість цих стадій у різних організмів дуже відрізняється.

Вікова структура людських популяцій відіграє важливе значення в житті країн, оскільки суттєво впливає на соціально-економічні показники суспільства. У віковій структурі населення розподіляється за однорічними або 5-річними віковими групами. Проте для оцінки загальних структурних зрушень застосовують укрупнений віковий розподіл на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, 60 років і старше. В демографічних дослідженнях прийнято вікові класи населення відображати в вікових пірамідах. Піраміди, що відображають віковий склад населення, показують специфічні риси росту чисельності населення тих, чи інших держав. Піраміди, що мають широку основу та вузьку вершину свідчать про переважання молодших вікових груп серед населення. Це досягається за рахунок зниження дитячої смертності в країнах, де традиційно висока народжуваність - переважно відсталі країни сільськогосподарського напряму розвитку. Таким чином населення країн, що розвиваються має певний демографічний потенціал за рахунок значної частки молодих осіб, які призведуть до збільшення чисельності населення цих країн навіть при жорсткому контролі країни за народжуваністю за рахунок демографічної інертності. Вікові піраміди розвинених країн мають вигляд рівного обеліску, оскільки в цих країнах досягнуто балансу між народжуваністю та смертністю.

Є два основні типи вікової структури. Перший тип відзначається дуже високою часткою дитячого населення за рахунок високої народжуваності, невеликою часткою людей похилого віку за рахунок великої смертності і невеликої очікуваної тривалості життя. Така вікова структура властива країнам з традиційним типом відтворення. Другий тип типовий для розвинутих країн. Він характеризується невисокою народжуваністю, низькою смертністю, великою очікуваною тривалістю життя. Ця вікова структура властива для країн з сучасним типом відтворення.

Серед демографічних процесів особливої уваги заслуговує факт демографічного старіння. ООН вважає це дуже важливою проблемою сучасності. В різних регіонах Світу старіння почалося неодночасно. У Франції – з 1870 р., у Швеції – з 1901 р., в Німеччині – з 1937 р. В Європі, людей старіше 65 років - близько 16 %, а в Україні – 14 % від усього населення.

Статева структура – відображає співвідношення осіб різної статі в популяціях і відіграє важливе значення в прогнозуванні майбутньої чисельності популяцій. В природних популяціях співвідношення статей при народженні складає приблизно 50/50. В людських популяціях спостерігаються певні особливості. При аналізі загальної кількості новонароджених помітно переважання хлопчиків. Статева структура формується також під впливом міграцій і війн. За рахунок більшої смертності серед хлопчиків приблизно у віці 21-25 років співвідношення статей досягає природного співвідношення 1 : 1. Пізніше, за рахунок більшої смертності серед чоловіків після 40- 50 років, жіноче населення починає поступово переважати, що стає важливою соціальною проблемою, оскільки багато жінок похилого віку залишаються одинокими і потребують більшої уваги з боку суспільства. Середня тривалість життя жінок переважає середню тривалість життя чоловіків приблизно на 3 - 8 років, хоча у цілому, в світі чоловіків більше ніж жінок на 34 млн. осіб.

Істотно відрізняється статева структура населення в сільській і міській місцевостях. В економічно розвинутих країнах чоловіків в селах більше, що зумовлюється особливостями роботи в умовах високомеханізованого сільського господарства. Протилежна тенденція спостерігається в країнах, що розвиваються, де швидко зростаючи міста притягують значне число чоловіків – мігрантів.

2. Демографічні показники, що характеризують стан людської популяції: народжуваність

Чисельність будь-якої популяції залежить від таких показників, як народжуваність, смертність, середня тривалість життя, природний приріст.

В демографії прийняті такі поняття , як :

- середній коефіцієнт народжуваності (СКН) – середня кількість дітей, що народжує жінка впродовж життя;

- загальний коефіцієнт народжуваності (ЗКН) – середня кількість дітей, що народились впродовж року на 1000 людей населення;

- загальний коефіцієнт смертності (ЗКС) – середня кількість померлих людей за рік на 1000 людей населення;

- природний приріст населення – це різниця між ЗКН і ЗКС. Розрізняють позитивний природний приріст – коли кількість народжених переважає кількість померлих впродовж року на 1000 осіб населення, і негативний – коли, навпаки смертність переважає народжуваність впродовж року в розрахунку на 1000 осіб населення. Негативний природний приріст населення ще називають явищем депопуляції. Нульовий приріст чисельності населення відбувається внаслідок простого відтворення (двоє батьків-двоє дітей). Фактично, з врахуванням дитячої смертності, на сьогодні просте відтворення населення забезпечує СКН, що дорівнює 2,03 в розвинутих і 2,20 в країнах, що розвиваються. Реально, в розвинутих країнах СКН складає 2,0, а в країнах, що розвиваються – 4,8. Тобто, можна сказати, що ми спостерігаємо явище депопуляції місцевого населення в розвинутих країнах, а збільшення чисельності населення в цих країнах відбувається за рахунок еміграції і іміграції.

Середня тривалість життя певної групи, яка переривається смертністю, є показником здоров’я нації. Середня тривалість життя в економічно розвинутих країнах становить близько 70 років, тоді як на початку кам’яного віку вона не перевищувала 18 років. Такому збільшенню сприяло поліпшення гігієнічних умов життя, зменшення дитячої смертності, значні успіхи медицини в боротьбі з інфекціями, досягнення хірургії, зниження загальної смертності та інше. Жінки в середньому живуть довше. Вважається, що оскільки жіноча стать відповідає за збереження і стабілізацію генетичної інформації, то жінки більш ізольовані від дії факторів довкілля, а тому більш стійкі. Статеві відмінності також впливають на частоту зустрічаємості певних захворювань (атеросклероз, порушення кровоносної системи). Більша тривалість життя жінок багато в чому обумовлена репродуктивною функцією, розвитком високої адаптації в зв’язку з вагітністю та родами.

Зараз чисельність населення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах, що розвиваються. З розвинених країн високий рівень народжуваності зберігається лише в США (80% цього зростання забезпечують іммігранти). Чисельність населення в Європі скорочується незважаючи на імміграцію. Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується, тоді як частка населення регіонів Азії, Африки, Латинської Америки, відповідно зростає. Такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Деякі західні демографи зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2050р. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються.

Більшість країн Світу проводить державну демографічну політику, спрямовану на регулювання процесів відтворення населення. Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн :

країни, які проводять політику обмеження росту населення. Наприкінці ХХ ст. національні програми планування сім’ї здійснювались у 128 країнах, що мають високі показники природного приросту та багато чисельне населення (Китай , Бангладеш, Індонезія, Кенія та ін.).

країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення. Ця група об’єднує країни як з багаточисельним населенням (Бразилія) , так і з малочисельним (Намібія) , які мають високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія).

країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення. До цієї групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія, Німеччина, Греція, Угорщина, Франція, та ін.) і з високим прирістом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак).

Середньосвітові демографічні показники наприкінці ХХ ст. становили: коефіцієнт народжуваності – 2,6%, коефіцієнт смертності – 0,9 %, природний приріст населення – 1,7 %. Відмінності в природному прирості населення різних регіонів висвітлює теорія демографічного переходу. Згідно цієї теорії з підвищенням рівня економіки країни (регіону, території) змінюються і її демографічні показники.

3. Механізми підтримування популяційного гомеостазу в природних популяціях та його особливості в людських популяціях

Будь-яка популяція займає певне положення в просторі і має свою структуру. Особини, які входять до складу популяцій нерівноцінні, постійно обмінюються інформацією між собою, внаслідок чого в популяціях розвиваються певні форми групових та індивідуальних відносин, що забезпечують стабільність популяції як системи в цілому. Самостійність і стійкість популяції залежать від того, наскільки її структура та властивості здатні адаптуватись до змінних умов існування. Тобто, і для популяції можна застосувати поняття гомеостазу, яке розглядається як здатність популяції підтримувати динамічну рівновагу з зовнішнім середовищем. Механізми, що регулюють популяційний гомеостаз поділяються на три групи:

підтримання адаптивної характеру просторової структури. Це відбувається за рахунок індивідуалізації території (територіальна агресивність, маркування території, підтримання певного типу ієрархії).

підтримання генетичної структури популяції завдяки особливостям поведінки (ієрархія та сексуальна домінантність, рух та розселення, статева вибірковість).

оптимізація щільності населення за рахунок регуляції плодючості та смертності особин.

Гомеостаз популяцій підтримується внутрішньопопуляційними механізмами. На малюнку 1 наведена схема популяційної авторегуляції чисельності в популяціях гризунів.

Крім того, є фактори, що також суттєво впливають на чисельність і щільність населення популяцій, але відносяться до комплексу абіотичних факторів: особливі кліматичні умови, дія екстремальних чинників довкілля. Існує концепція зв’язку динаміки чисельності тварин з 11-річним циклом сонячної активності. Досліджено популяційні цикли багатьох тварин і рослин, на основі чого розроблені два типи екологічної стратегії існування популяцій різних видів: К- та R – стратегій. К - стратегія означає відбір особин в популяціях за якісними ознаками, і спрямована на підвищення адаптивності та стійкості виду. R- стратегія характеризується значною плодючістю особин, швидкою зміною поколінь, де відбір відбувається через кількісні параметри.

Багато факторів, які в природних популяціях суттєво впливають на чисельність особин (епізоотії та хижаки , екстремальні чинники довкілля, запаси їжі) сьогодні на людство не діють. В ХХ ст. була вирішена проблема контролю за найбільш небезпечними інфекційними хворобами; небезпека нападу хижаків давно перестала бути актуальною, навпаки чисельність багатьох хижих видів знаходиться під загрозою існування. З розвитком сільського господарства та „зелених революцій” на протязі історичного часу людина має змогу створювати запаси їжі і це вже не є лімітуючим фактором. На відміну від природних популяцій в людських популяціях дія абіотичних факторів нейтралізується завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Внутрішньопопуляційні механізми регуляції чисельності і підтримання гомеостазу природних популяцій в популяціях людей не діють. При збільшенні частоти контактів внаслідок підвищення щільності та густоти поселень спостерігається певний ріст агресивності між особинами, як наслідок – підвищення стресу. В природних популяціях це призводить до блокування розмноження і поступового зниження щільності населення. У людей значне скупчення на обмеженій території теж є потужним стресогенним фактором, який підвищує агресивність окремих людей, провокує розвиток психосоматичних захворювань, але не призводить до блокування розмноження.

На особливості репродуктивної поведінки людини як біологічного виду (здатність жінок вагітнити на протязі всього року, без сезонної періодизації як у тварин) накладаються соціально-економічні, релігійні етнічні особливості. У багатьох народів релігійні та моральні норми стимулюють існування багатодітних сімей.

4. Динаміка кількості та розміщення населення на Землі

Протягом багатьох тисячоліть кількість населення в світі зростала надзвичайно повільно. Це пояснюється великою залежністю людини від природи на ранніх етапах історії та низьким рівнем розвитку виробництва. В популяціях людей спрацьовували зовнішньо - та внутрішньо популяційні механізми регуляції чисельності. Орієнтовно до кінця епохи палеоліту (близько 15 тис. р. до н.е.) чисельність населення досягла 3 млн. людей, до кінця неоліту ( 2 тис.р. до н.е.) – 50 млн., на початку Різдва Христова – 250 млн. осіб. З розвитком продуктивних сил, підвищенням ролі виробництва в житті людини чисельність людства починає стрімко зростати.(табл.1)

Таблиця 1.

Динаміка чисельності людства і споживання зв’язаного азоту за підрахунками В.Н.Кудеярова (цит. По В.С.Джигирей,2000)

Серед країн Світу виділяються певні країни – лідери за чисельністю населення. До них відносяться: Китай - 1300млн., Індія - 934 млн., США – 262млн., Індонезія – 198 млн., Бразилія – 162, Росія – 147 млн., Пакистан – 140 млн., Японія – 125 млн., Бангладеш – 12- млн., Нігерія – 114 млн. осіб.

Населення Світу розміщено нерівномірно. Поряд з густонаселеними регіонами зі щільністю населення понад 1000 осіб на 1 кв.км. є неосвоєні території (їхня площа складає приблизно 15 % усієї суші). Найбільш густонаселеним континентом є Євразія. На її території проживає понад 4 млрд. людей. Друге місце займає Африка – 800млн. Про нерівномірність розміщення свідчать такі дані: 60% населення світу проживає в помірному поясі Північної півкулі. Історично, розміщення населення формувалось під впливом природних факторів. Переважна частина населення живе на рівнинах, у межах низин і висот до 500 м., територія яких складає лише 30% суші; 50% населення Землі живе на 200 – кілометровій смузі узбережжя, що є найбільш сприятливою для життя. Наприклад, в Японії в 5-кілометровій смузі узбережжя живе 90% населення.

Для подвоєння населення своїх країн , з урахуванням сучасних демографічних показників, Африці знадобиться 24, а Європі- 853 роки.

5. „Демографічний вибух„ – причини та наслідки

Демографічним вибух – це різке збільшення темпів росту народонаселення. Найбільш високий приріст населення відбувся в остання десятиріччя. Якщо для досягнення першого млрд. чисельності знадобилось приблизно 2 млн. років, то в подальшому –приріст кожного міліарду потребував все менше часу: другий -100 років, третій - 30, четвертий-15, п’ятий - 12 років. Чисельність людства зростає в геометричній прогресії, такі ж закономірності росту характерні для виробництва продовольчих та промислових товарів, енергії, видобутку корисних копалин, накопичення і зберігання інформації. Це свідчить про тісний взаємозв’язок чисельності людства, науково – технічного прогресу і впливу на середовище.

Причинами демографічного вибуху вважають :

зниження дитячої смертності при збережені високої народжуваності;

перехід від пререпродуктивної смертності до пост репродуктивної;

досягнення медицини в напрямку боротьби з інфекційними хворобами (винайдення антибіотиків, масове щеплення населення);

збільшенням середньої тривалості життя;

захистом населення від дії більшості екстремальних чинників довкілля завдяки досягнення технічного прогресу.

Найбільший вклад в різке зростання чисельності людства роблять країни, що розвиваються; переважно аграрного напрямку розвитку. В цих країнах традиційно віддають перевагу великим багатодітним сім’ям. Важливими причинами цього є :

суспільне положення жінки;

участь дітей в досягненні матеріального статку сім’ї. Діти рано починають працювати , допомагаючи батькам;

забезпечення догляду за батьками в старості , оскільки таких гарантій держава не надає;

релігійні заборони на аборти і використання контрацептивів.

Існує кілька концепцій стосовно подальшої стабілізації чисельності людства, що базуються на біологічних критеріях ( включення механізмів біологічної саморегуляції ), але особливості людських популяцій свідчать про переважання соціально - економічних факторів. Цілеспрямована регуляція чисельності людей, на відміну від природних популяцій, відбувається не через зниження великої чисельності, а через контроль за народжуваністю на рівні державної політики. Внаслідок значного демографічного потенціалу людських популяцій такі фактори, як війни, природні та техногенні катастрофи не мають значного впливу на чисельність людства. Наприклад, загибель від повені в Індії 5 млн.осіб відновилась за 30 днів.

Загострення проблем народонаселення поставило перед науковцями такі проблеми :

- визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі. З урахуванням низки обмежувальних чинників продовольчих, енергетичних, економічних, соціально – психологічних факторів, називають цифри від 10 млрд. до 20 млрд. осіб.

- визначення термінів досягнення стабілізації чисельності населення планети. За прогнозами чисельність людства стабілізується в середині ХХІ ст.

Література

1.    Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. Підручник. – Харків: ХДПУ, „ОВС”, 2000. – 208 с.

2.    Микитюк О.М. та ін. Екологія людини: Посібник для студентів вузів. – Х.: РВП Оригінал, 1997. – 224 с.

3.    Бачинський Г.А.. Социоекология. – К., 1991. –154 с.

4.    Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1993. – 300 с.

5.    Злобін Ю.А.Основи екології.: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 248.

6.    Тарасов В.В. Экология человека в чрезвычайной ситуации. – М.: Издательство Московского университета, 1992. – 128 с.

7.    Навчальний атлас України. За ред. Зузук В.Ф., К.: НВП Картографія, 1998.- 96с.

8.    Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища « Довкілля Європи». К.2003.125с.

9.    Н.А.Воронков. Экология. - М. Изд-во « Агар « 1999.- 421с.

10.  Б.Небел . Наука об окружающей среде Т.1 - М. Изд-во « Мир « 1993.-420с.

11.  В.С.Джигирей. Екологія та охорона навколишнього природного середовища - К. Вид-во „ Знання” ,2000.- 204с.

12.  П.Ревелль, Ч.Ревелль. Среда нашего обитания. Книга 1. Народонаселение и пищевые ресурсы. - М. Изд-во Мир 1994. - 340с.

13.  И.А. Шилов. Экология . - М. Высшая школа , 2000.- 511с.

14.  Демографические показатели стран мира. География. ПС 2001 № 33 , с.11-12.

15.  Современная демография. Под ред. А.Я.Кваша- М.Изд. МГУ, 1995