Курсовая работа: Заголовковий комплекс на сторінках газети "Запорізька Правда"

Державний вищий навчальний заклад

„Запорізький національний університет”

Міністерства освіти і науки України

Факультет журналістики

Курсова робота

Заголовковий комплекс на сторінках газети „Запорізька Правда»

Виконала:

Студентка відділення

Факультету журналістики групи

Науковий керівник:

Запоріжжя

2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Особливості структури газетних заголовків

1.1. Заголовок як самостійна мовна одиниця

1.2. Засоби виразності в заголовках

1.3. Заголовки, що дезорієнтують

Розділ 2. Поняття заголовкового комплексу

2.1. Суть заголовкового комплексу

2.2. Заголовкові елементи

2.3. Розміщення заголовкового комплексу

2.4. Шрифтове оформлення

Розділ 3. Лексико-семантичний склад заголовкового комплексу газети „Запорізька правда

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Заголовок є першим сигналом, що спонукує нас читати газету або відкласти її убік.

Випереджаючи текст, заголовок несе певну інформацію про зміст публіцистичного добутку. У той же час заголовок газетної смуги, газетного номера мають емоційне фарбування, що збуджує читацький інтерес, що залучає увага. Дослідження психологів показали, що близько 80% відсотків читачів приділяють увагу тільки заголовкам. Тому так важливо журналістові вибрати заголовок для своєї публікації. Кількома словами , однією пропозицією потрібно не тільки передати основний зміст статті, її зміст, але й залучити, зацікавити читача, однак не варто забувати, що не всі міри тут гарні. Дуже часто під сенсаційними й крикливими заголовками нічого не коштує. Читач розчарований не тільки в окремій статті або публікації, але й у виданні в цілому. Не коштує заради гарного й голосного слівця ризикувати довірою читача. Заголовок - особа всієї газети, вона впливає на популярність та пропозицію видання.

В 80-і роки 20 ст. лінгвісти звернулися до розгляду зв'язку заголовка із сильними елементами структури тексту: зачином і кінцівкою. При цьому досліджувалися не тільки властиво язикові особливості газети, але й екстралінгвістичні фактори: читацька аудиторія, політична орієнтація газети й т.п. Заголовок починає розглядатися не ізольовано, а в його зв'язку з іншими елементами заголовної системи й з текстом.

Вивчення заголовка в його зв'язку з іншими компонентами заголовного комплексу й текстом залишається актуальним до останнього часу, хоча, як правило, об'єктом дослідження лінгвістів є насамперед заголовок.

Актуальним залишається вивчення синтаксичної структури заголовних конструкцій, тому що вони піддані істотним змінам: одні синтаксичні моделі стають продуктивними, інші взагалі перестають уживатися як заголовки, що обумовлено змінами, що відбулися, у мові газетно-публіцистичного стилю в цілому.

Крім того, у лінгвістичній літературі граматична (синтаксична) природа заголовка кваліфікується неоднозначно:

1) заголовок - це слово або словосполучення (А.Шахматов, Ф. Фортунатов та ін.),

2) заголовок ¾ це номінативне речення ( О. Пєшковський та ін.),

3) будь-який заголовок ¾ це речення (В. Безруков, Я. Ронгиниський та ін.),

4) заголовки діляться на речення та словосполучення (О. Бахарев, О. Попов, С. Фоміних та ін.) [17].

Як і раніше дискусійним і не до кінця дослідженим є питання про функції заголовка й функції інших елементів заголовного комплексу. Виділення різними авторами різних типів функцій часто має суб'єктивний характер, оскільки, як правило, відсутні чіткі (об'єктивні) критерії виділення відповідних функцій, тобто не дослідженими залишаються властиво язикові, що реалізують ту або іншу функцію.

Сказане вище визначає актуальність нашої роботи.

Досліджуючи склад заголовків газети можна отримати уявлення про спрямування публікацій, оцінку поточних подій цим виданням. Крім зазначеної функції, заголовок має привернути до себе увагу читача і певною мірою переконати його в актуальності й важливості теми і матеріалу. Тому лексично-семантичний склад лексики заголовків газет характеризується надзвичайним багатством і різноманітністю.

Об’єктом нашої роботи є періодичне видання „Запорізька Правда” за період 2002-2008 рр.

Предметом дослідження у роботі ¾ заголовки газети „Запорізька Правда”.

Виходячи з наукової та практичної значущості даної теми, ставимо за мету¾ розглянути структуру та значення газетних заголовків, розкрити суть заголовкового комплексу.

Методи дослідження: контент-аналіз, порівняльний, описовий.

Для досягнення поставленої мети ми вважаємо за доцільне в процесі дослідження вирішити наступні завдання:

¾ виявити особливості заголовків періодичних видань;

¾ визначити суть заголовкового комплексу;

¾ проаналізувати лексико-семантичний склад заголовкового комплексу газети „Запорізька Правда”.

Практична значимість: робота може бути застосовуватися при вивченні навчальних курсів "Журналістика", "Теорія журналістики " й "Сучасний періодичний друк".

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку й списку використаної літератури з 24 найменувань.

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ГАЗЕТНИХ ЗАГОЛОВКІВ

Заголовок бере на себе важливі функції в тексті. Він виконує номінативної, комунікативної, рекламну функції. У заголовка до інформаційного повідомлення домінуючої стає інформативна функція. У заголовку до публіцистичного тексту провідної завжди виявляється оцінна функція. У ньому виражається авторська позиція [9, с. 17].

Однак не можна говорити тільки про єдність заголовка й тексту, адже журналістський добуток неможливо розглядати поза газетною смугою. На сторінках газети заголовок теж не має самостійності — там він стає частиною заголовного комплексу. Б. Мисонжников визначає заголовний комплекс, як «конструкцію, що випереджає опубліковані матеріал, зі слів, словосполучень і речень, що утвориться зі спеціальних значеннєвих елементів» [цит. за 20, c. 18]. Значеннєві елементи у свою чергу призначені для залучення уваги до матеріалу, вказівки на основний зміст публікації, позначення авторської позиції й формування в читача певного настрою на сприйняття публікації.

Основним елементом заголовного комплексу є заголовок. Заголовок повинен відповідати таким вимогам, як:

¾ інформативність;

¾ відповідність основному змісту тексту;

¾ відбиття авторського відношення до змісту;

¾ стислість;

¾ стилістична виразність [9, с. 18].

Інші елементи заголовного комплексу носять допоміжний характер, і «обслуговують» заголовок, підсилюючи його інформативність, виразність, указуючи на жанровий і тематичний вид публікації, на відношення автора й редакції до її змісту [9, с. 18].

Заголовний комплекс крім заголовка включає шапки, анонси, рубрики, назви тематичних смуг, підзаголовки, ліди.

Шапка — заголовок, що тематично поєднує трохи зверстаних в одному блоці публікацій, кожна з яких має власний заголовок [8, c. 66].

Рубрика — слово або словосполучення, розташовуване над заголовком, служить для читача орієнтиром. Може вказувати на жанр тексту, тематику, на відношення автора й редакції до публікації заголовок [8, c. 66].

Підзаголовок — доповнення до заголовка, що підсилює читацьку увагу до матеріалу заголовок [8, c. 66].

Лід — перший абзац тексту, найчастіше виділений жирним шрифтом, у якому втримується найважливіша інформація заголовок [8, c. 66].

Заголовний комплекс – особа матеріалу, що визначає, у першу чергу, інтерес читача до публікації. Зацікавити читача допомагають різні прийоми актуалізації заголовків. О. Сафонов виділяє синтаксичні й лексико-фразеологічні прийоми актуалізації заголовків [8, c. 67].

Синтаксичні прийоми:

1. Еліптичні конструкції — виключення дієслова (наприклад: «Міжнародна премія — дитячій газеті», «За себе й за друга»).

2. Синтаксична трансформація номінативних структур — розбивка номінативних структур дає вказівку на обставину, при якому відбуваються описані події («Герої — поруч», «Турботи й радості — навпіл»).

3. Парцеляція — розбивка висловлення на окремі частини («Пам’ятай. Всіх», «Грошей немає. Ні копійки», «За гроші? Що завгодно»).

4. Сегментація — розподіл висловлення на тематичну й рематичну частини («Студентський побут: яким йому бути», «22 солдати. Хто вони?»).

5. Інверсія — зміна порядку слів («Президентське виконане замовлення»).

До лексико-семантичних прийомів О. Сафонов відносить:

1. Введення в заголовок окказіоналізмів («Непройдисвіти мимо», «Слухомань»).

2. Введення в заголовок архаїзмів, жаргонізмів, діалектизмів, слів просторічної лексики («Шуячка» (матеріал про ліворуких людей)).

3. Включення в заголовок слів-антонімів («Холодне відношення до гарячої води», «Німота багатослівності»).

4. Заголовки-парадокси — висловлення, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою («Брак першого сорту», «Речі купують людей»).

5. Використання омонімів («Преса під пресом»).

6. Використання метафори («На гребені моди», «Вікно в природу»).

7. Використання фразеологізму («Яблуко розбрату», «У страху ока великі»).

8. Прийом відновлення заголовка-фразеологізму («Готов Діда Мороза влітку», «Створи собі кумир»).

Тему трансформації фразеологізмів у газетних заголовках продовжує Ірина Лісічкіна в статті «Знайомі незнайомці» [16, c. 73]. Автор виділяє два основних види трансформації: аналітичну й неаналітичну.

При неаналітичній трансформації змінюється тільки семантика фразеологізму: у неї або вносяться нові відтінки змісту, або виникає гра слів у результаті сполучення прямих і переносних значень («Мерія нагріє москвичів» (матеріал про початок опалювального сезону), «Справа труба» матеріал про прорив труби водопостачання)).

Більше популярна в журналістиці аналітична трансформація, заснована на внесенні змін у конкретний фразеологізм. Цей вид трансформації можна підрозділити на кілька типів:

1. Синтаксична трансформація — фразеологізм піддається морфологічним змінам шляхом включення прийменника «без» («Розчерк без пера»), заміни прийменника («Зіграти з ящика»), включення негативної частки («Злодій не повинен сидіти у в'язниці»), усунення частки «не» («Хлібом єдиним»), усунення слова «ні» («Прийоми проти лома»), додавання префікса без-(біс-) або не- («02 — телефон недовіри»), усунення або заміни префікса («Презумпція винності», «Людина божевільний»).

2. Лексична трансформація — маніпуляція зі словом шляхом додавання слова у фразеологізм («День захисту дітей від дорослих», «Мінздрав утомився попереджати»), видалення слова («Робота не вовк», «Чужий коровай»), заміни слова («Без Кремля в голові», «День відкритих валіз»).

3. Фразеологічна парономазія — використання, при заміні одного з компонентів фразеологізму, паронімів («Методом прохань і помилок», «Самий мрячний суд у світі»).

4. Контамінація — з'єднання в новому вираженні частин різних фразеологізмів («Бальзам на душу населення», «Хвилина мовчання ягняти»).

5. Стилістичні змішання — один з компонентів фразеологізму заміняється словом з відмінним стилістичним фарбуванням («Мій дурдом — моя міцність», «Озонова мура») [16, c. 74¾75].

У сучасній пресі прийом трансформації фразеологізму, створення так званих алюзій є найбільш популярним. Використовуючи подібний прийом, автор переслідує, як правило, наступні цілі [17, c. 107]:

¾ створити ефект незвичайності, нестандартності, зацікавити читача, змусити його прочитати матеріал;

¾ максимально наблизити заголовок до змісту тексту;

¾ повернути колишню виразність, додати гостроту й новизну часто вживаним у мовленні фразеологізмам.

Найважливішим, однак, є, не прийом, використаний при створенні заголовка, а кінцевий результат – вдалість заголовка. У зв'язку із цим їсти потреба виділити якості сучасного газетного заголовка. В. Славкін у статті «Заголовок у сучасному газетному тексті» [23, c. 61] виділяє наступні актуальні критерії сучасного газетного заголовка:

1. Значеннєва об'ємність — здатність у компактній формі передати основний зміст матеріалу. На думку автора, ця вимога рідко реалізується в сучасній пресі («Осклянілі» (матеріал про відкликання глядачів і критиків на проект «За склом»)).

2. Синтаксична структура. Номінативні структури поступаються місцем повним реченням, що легко передають основну ідею журналістського тексту («Мінімальний статутний капітал банків може бути збільшений»). Це характерно, у першу чергу, для новинної журналістики. Американська класифікація заголовків до новинних матеріалів повністю побудована за принципом уживання повних речень. Крім того, часто зустрічається й уживання повноструктурних речень, розповсюдженим прикладом є цитування слів героя матеріалу або респондента («Володимир Мотиль: «Я завжди відстоював право на самітність»»).

3. Стилістичний аспект. Типовими для сучасної періодики В. Славкін уважає використання інтонаційно насичених речень («Лід рушив!», «Хто вбив кролика Роджера?»), речень із чіткою ритмічною організацією («Моє авто не пожене ніхто!»), використання прийомів язикової гри (заснованих на омонімах, паронімах і багатозначності слів) («Театр воєнних дій»), використання алюзій і ремінісценцій («Із всіх мистецтв для нас найважливішим є Інтернет»), зниженої лексики («Пітерські фанати заколивали громадськість»), використання запозичених слів («Міняю батьківщину на фатерлянд») [23, c. 63].

У процесі роботи будемо брати до уваги прийоми стилістичної й лексико-фразеологічної актуалізації заголовків, виділені А. Сафоновим, види трансформації фразеологізмів, виділені й І. Лісічкиною, а також критерії газетного заголовку за В. Славкіним.

1.1 Заголовок як самостійна мовна одиниця

Заголовок сприймається як мовний елемент, що перебуває поза текстом. Заголовок коштує над текстом, відділяється від нього певним простором, це дозволяє йому функціонувати в якості самодостатньої мовної одиниці.

Як самостійна мовна одиниця заголовок може сприйматися як оцінка.

Оцінка — передача суб'єктивного плану мовлення. Суб'єктивний план створюється за допомогою емоційно-виразних засобів. Експресія виражається не тільки лексичними й фонетичними засобами, але й чисто граматичними [25, c. 44].

Мова наша — дитя часу: вона фіксує в семантиці слова наше відношення до явища, нею названою. Це відношення може закріплюватися за словом незалежно від контексту на якийсь час або навіть назавжди. Так, наприклад, визначення «імпортний» десятиліттями позначало не стільки товар, привезений з-за кордону, скільки якісний товар, у відмінності від вітчизняного, м'яко говорячи неякісного. Крім того, відношення до явища може виявляти себе в певній язиковій ситуації [25, c. 45].

Понятійне значення, зафіксоване словниками, обростає численними коннотаціями – додатковими, значеннєвими й оцінними відтінками, які далеко не завжди бувають відбиті в словниках, але які безпомилково впізнаються всіма носіями мовної культури.

«Кремлівська дієта» («Запорізька Правда». ¾ № 6, 2004 р.).

Слово «кремлівська» по значеннєвих асоціаціях синонімічно слову «гарна».

“Безчастних - це голова” («Запорізька Правда». ¾ № 27, 2005 р.). Значення оцінки виражається самостійними реченнями. Оцінюється предмет, особа (у цьому випадку футболіст Володимир Безчастних), оцінка виражена іменником „голова”.

Оцінні висловлення зв'язані зі сферою людських почуттів, а головна особливість почуттів — їхня невиразність. Саме тому як оцінки часто виступають різноманітні гіперболи, метафори, які добре виражають суб'єктивне відношення мовця (пишучого) до предмета мовлення. Властивості, що є в основі метафори, наповнені позамовними асоціаціями розмовного мовлення, що відбиває емоційну реакцію людини. Гіпербола дає експресивне посилення, перебільшує щирі розміри предметів, властивостей ситуації, тим самим у мовленні створюється вартісність [19, c. 60].

Оцінюючи ситуацію, заголовок формує в читача певне відношення до події. Він впливає на читача, переконує його через факти (представлені в заголовку) і через авторську оцінку цих фактів. Заголовок формує в людей правильне відношення до громадського життя й конкретних справ, актуалізує проблеми сучасності, що представляють інтерес для суспільства (політичні, економічні, філософські, моральні, питання культури й т.д.), роблячи свій вплив на читача, заголовок не тільки орієнтує в подіях, але й прагне вплинути на думку читача. У підході до заголовків у їхньому відборі й оцінці завжди виявляється моральна позиція автора, що привносить у висловлення емоційний елемент.

1.2 Засоби виразності в заголовках

Для створення виразності в заголовках можна використати практично будь-який язиковий засіб, але заголовок повинен бути доречним, експресивним. Заголовок може бути жагучим і закличним, формувати в читачів певне відношення до публікації [21, c. 241].

Одним із засобів створення виразності можна назвати вибір авторами в заголовок речень, різних за висловленням, тобто питальних, оповідальних, спонукальних, а також різних за емоційною забарвленістю.

Питальні речення служать власне питанням — міркуванням, підкреслюють потрібну думку, виражають припущення.

Окличні речення можуть виражати в публіцистичному мовленні: оцінку (презирство, іронію, жаль, віру, замилування) спонукання до дії “Не рви квітів і не даруй букет!”, безпосередній емоційний відпочинок “Поруч із моєю Надею Лоліта відпочиває!”.

Ні, мабуть, жодного видання, зверненого до більш-менш широкої читацької аудиторії, на сторінках якого не миготіли б прислів'я й приказки. І не випадково: виступаючи в ролі загальновідомих істин, укладених у відточену століттями образну форму, вони збагачують нашу думку, дисциплінують логікові суджень, допомагають більш глибоко висвітити нове в старому досвіді народу [21, c. 243].

Вони можуть бути категоричними, філософсько-меланхолічними, втішливими або гіркими. Але найчастіше, іронізуючи й посміхаючись, вони б'ють не в брову, а прямо в око, що й робить сьогодні прислів'я й приказки особливо коштовним виразним засобом журналістики за умови, що цим засобом користуються вміло й у гідних цілях.

Насамперед, журналісти, як правило, уживають прислів'я й приказки, переінакшуючи їх за своїми потребами.

Авторські зміни, внесені в значення й форму прислів'їв різноманітні. По науковому їх називають «стилістичними прийомами використання стійких виражень у художньо-публіцистичному мовленні» [19, c. 39]. Незважаючи на розмаїтість, всі прийоми обертаються навколо того образа, що лежить в основі стійкого вираження. Непорушною умовою використання прислів'я або іншого стійкого звороту є заповідь: перефразуй, але не руйнуй образ. І, випливаючи з цієї заповіді, автори домагаються своєї мети — точно і ємко визначити й оцінити явище [19, c. 108].

Є й інший прийом — продовження прислів'я й нарощення його змісту за допомогою попутного зауваження. Наприклад: «З пісні слів не викинеш. Зате можна викинути музику» [22, c. 34].

Іноді текст заголовка повністю відрізняється від тексту прислів'я, але зберігається пословичний спосіб вираження думки: «Краще бути багатим і улюбленим, чим бідним і осоружним» [22, c. 34].

Часто проза вже не може виразити всіх авторських емоцій. Заголовки представляють римовані рядки: “Боєць зберігай вітчизну нашу за 30 руб., труси й кашу!” [22, c. 38].

Перероблено рядок з вірша В. Маяковського: “Я росіянин би вивчив тільки за те, що їм розмовляв Ленін”.«Базіка - знахідка для анархіста».

Перероблено відоме вираження: «Базіку — знахідка для шпигунів». «Хто сказав, що баби дурки?».

Обіграється відома фраза: «Баби - дурки».

Серед лексичних засобів виразності широко поширене використання багатозначних слів: “Злоякісне утворення” [22, c. 41].

Заголовок стає зрозумілий після прочитання. Слово утворення може сприйматися в значенні: те, що утвориться із чого-небудь, після прочитання статті стає ясно, що мова йде про навчання, сукупність знань.

Заголовок може відрізнятися деякою двозначністю, якщо слово вживається в переносному значенні: “Буш зробив обрізання фільмами” [22, c. 41].

«Цей «ешелон» під укіс не пустиш!».

Слово «ешелон» використано не у звичайному своєму лексичному значенні. Мова йде про глобальну систему підслуховування «Ешелон».

Як засіб виразності може використатися - метафоричність слів:

“У золотій сім'ї – золоте весілля”.

“Золота сім'я” - сім'я чемпіонів світу зі спортивної гімнастики Муратових.

У заголовках можуть зустрічатися слова з низьким стилістичним фарбуванням: «Як з телепня зробити зірку?» [22, c. 42].

Виразність може ґрунтуватися на неясності, сумісності неспільного: “Що носити, коли зняли одяг?”.

Замітка про мистецтво малюнка по тілу.

Часто в заголовку використаються стійкі вираження - фразеологізми: «Путін у Брунєю носом не клював».

Використовується фразеологізм «клювати носом»: «У Лужниках наламали дров на 50 тисяч доларів».

Обіграється стійке вираження «наламати дров»: «Які наші шанси не вдарити в лід особою?».

Замітка про хокей у Росії, використається фразеологізм «не вдарити в бруд особою» [22, c. 42¾43].

Гра слів заснована на протиставленні, зіставленні й об'єднанні змісту слів з різним змістом, але однаковою вимовою.

Хтось із розумних людей мудро назвав гру слів нижчою формою прояву комічного, мабуть, маючи на увазі первородну щирість, зрозумілість і необразливість. У руках майстра цей прийом перетворюється в гру змістами, що збагачують наше подання про людину, предмет, явище. Наприклад: “Стара лянча колії не зіпсує” [22, c. 43].

Замітка про машини. Гра слів лянча-кляча, перероблена прислів'я: стара шкапа колії не зіпсує. Лянча - марка машини.

Таким чином, авторська фантазія не обмежена. У заголовках автори можуть викоровувати самі різні засоби виразності на рівні фонетики, морфології, лексики, синтаксису. Ці засоби можуть сполучатися, використовуватися одночасно, прекрасно доповнювати один одного.

1.3 Заголовки, що дезорієнтують

Іноді прагнення за всяку ціну потрясти уяву сучасного читача спонукує авторів газетних заголовків прибігати до прийомів далеко не коректних і часто не зовсім етичних.

Припустимо, ви переглядаєте свіжі газети й бачите заголовок: «Жванецького спустили зі сходів».

Негайно ознайомившись зі змістом замітки, що обіцяє сенсацію, ви переконуєтеся, що мова йде зовсім не про погрозу безпеки відомого артиста, а про Ляльку, що колеги М. Жванецького назвали в його честь.

Газетний заголовок, що вводить читача в оману щодо змісту тексту, логічно назвати що дезорієнтує.

О. Подчасов пропонує кілька різновидів таких заголовків:

1. Заголовки, передбачуваність яких зведена до мінімуму. Наприклад: «Служба порятунку не дала Шендеровичу загинути» [24, c. 18].

Не дивно, що такий заголовок відразу залучить до себе увага. Багато хто, щоправда, будуть здивовані, довідавшись, що мова йде про передноворічне шоу «Хто хоче стати мільйонером!», вході якого В. Шендерович кілька разів дзвонив у Службу порятунку міста Москви з метою скористатися підказками операторів цієї служби.

Другий приклад: «Як розчленувати сусідів?».

Ще до прочитання тексту ми розуміємо, що слово «розчленувати» навряд чи вжите в заголовку в буквальному значенні. І все-таки багато хто дивувався, коли довідаються, що автор мав на увазі, як розселити сусідів, а публікація присвячена проекту закону «Про приватизацію житлових приміщень у квартирах комунального заселення в місті Москві» [24, c. 18¾19].

Оборотний увага на те, що заголовки, об'єднані нами в цю групу, зв'язані не стільки з текстом, скільки з підтекстом статей, а ще частіше — із внетекстовою ситуацією. На жаль, такі заголовки на сторінках газет стали звичним явищем.

2. Заголовок, що представляє собою одну з тез публікації. При цьому авторові зовсім не неважливо, що теза заголовку не відбиває ідеї тексту, а часом спростовується в ньому. Істотно лише те, що він виразний, що інтригує, а тому успішно «продає» газету. Наприклад: “НТВ на новий рік буде роздавати жуків” [24, c. 19].

Покопавшись у тексті, присвяченому підготовці до новорічної трансляції на телеканалі НТВ, ми знаходимо нарешті пояснення заголовка: “НТВ у всю буде роздавати подарунки, найбільший з них “Фольксваген-Жук”. Але, по-перше: мова йде про автомобіль в однині, а друге: хіба про це текст? Адже головне в ньому — зміст новорічних передач. На жаль, заголовок повідомив читачеві лише про те, що найбільше вразило уяву журналіста.

3. Заголовок являє собою пряме перекручування, підтасування фактів, що втримуються в тексті: «Хто посадив брата Раїси Максимівни Горбачьової у психушку?» [24, c. 24].

Текст не тільки не відповідає на поставлене запитання, але й робить це питання недоречним. Зважаючи, що ніхто родича екс-президента СРСР у божевільний будинок не поміщав. Євгеній Максимович зловживав алкоголем і як наслідок потрапив у психлікарню.

«Дзержинський убив свою сестру, а потім утопив Росію в крові».

Поспішаємо завірити вас, що ця заява звучить у тексті далеко не так категорично й виразно.

Автор згадує думку деяких земляків Дзержинського, упевнених у тім, що саме Фелікс застрелив з рушниці сестру Ванду. Однак інші переконані в його непричетності до цього нещасного випадку. Так доглядач музею Дзержинського Михайло Грибів у відповідь на прохання прокоментувати слухи відповідає: «Це старі вже люди. Кому дев'яносто, а кому й під сто. Говорять дурницю всяку» [24, c. 24]..

4. Дефектні заголовки. Зміст заголовків залишається загадкою й після прочитання. У деяких випадках ми можемо висловити припущення, але повної впевненості на рахунок змісту такого заголовка бути не може: «Чи молилася ти на ніч, Ряба?” — замітка про рекламу.

Про відношення заголовку до матеріалу можна тільки догадуватися.

Надзвичайну популярність дезорієнтуючого заголовку, у газетярів Ф. Хадсон* пояснює прагненням журналістів зробити заголовок цікавим для читача, навіть якщо їм нема чого сказати останньому. Дійсно, що дезорієнтуючий заголовок зустрічається найчастіше з “прохідним”, нічим непримітним матеріалом [14, c. 311].

Отже, серйозною причиною поширення заголовків, що містять дезінформацію, є безвідповідальність і недалекоглядність журналістів, що не розуміють, що ризик втратити читацька довіра ніколи не буває виправданим.

Отже, специфічні особливості заголовків газет обумовлюються в основному трьома факторами.

По-перше, основне призначення заголовка в газеті полягає в тому, щоб зацікавити читача, залучити його увага до опублікованого матеріалу.

По-друге, заголовок призначений у короткій формі викласти зміст статті (повідомлення) або виділити найбільш важливі факти.

По-третє, заголовок повинен переконати читача, вселити йому основну ідею опублікованого матеріалу.

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ

2.1 Суть заголовкового комплексу

Заголовковий комплекс — єдина система рубрики, заголовка, підзаголовка й ліда матеріалу як багатоступінчасте уведення читача в основний текст.

Саме «жовта» преса зробила заголовкові комплекси ще наприкінці XIX ст. особливим оформлювальним елементом. Також вона першою звернулася до експлуатації такої особливості заголовкових комплексів, як функція сигналу значимості матеріалу. Інформативні заголовки з однаковим успіхом використовуються й у «жовтій», і в якісній пресі. Однак у зв'язку зі специфікою масових газет їхні інформативні заголовки мають певні відмінності. Саме помітне — оформлювальні [3, c. 41].

У практику ввійшли дезінформаційні заголовки наступних підвидів:

¾ Внетекстуальні заголовки. Вони зв'язані не з конкретним текстом матеріалу, а скоріше із внетекстовою ситуацією, що є більше цікавою, у порівнянні зі змістом тексту.

¾ Заголовки, що являють собою один із тез публікації. На відміну від змістовних заголовків якісної преси, бульварні заголовки намагаються не видавати всю суть історії, а лише привертають увагу якою-небудь деталлю.

¾ Заголовок, що представляє собою пряме перекручування, підтасування фактів, що втримуються в тексті [2, c. 229-230].

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс — певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачеві попередні відомості про зміст номера й окремих матеріалів (публікацій).

Газетний номер складається з безлічі самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству, адресованості й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів і їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовкових засобів у рамках смуги, номеру.

Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів — графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і кольорових рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання [4, c. 202].

Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Вони стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.

2.2 Заголовкові елементи

У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема, проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок «Україна продає своє єдиний ракетний крейсер» доповнили «Його будівля й зміст виявилися непосильним тягарем». Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. «Запоріжжя вибрало» — заголовок. «кращого вихователя дитячого садка» — підзаголовок.

Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служать доповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].

Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків. Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонс використовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразу подати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, часто анонсуються й майбутні матеріали.

Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільової сторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації. Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частина тексту [7, c. 211].

Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф, що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитати різних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.

Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окремі примітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінці тексту [7, c. 213].

Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначені елементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.

Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживання в масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певного розділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].

Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій. Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групу матеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається «шапкою». Є й третій різновид цього елемента — «прапоровий» заголовок: коли назва найважливішого матеріалу розгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.

За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані. Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайно спеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика — текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи: текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].

2.3 Розміщення заголовкового комплексу

Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювач повинен з'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якому просторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.

Заголовковий простір може бути суцільним і дробовим. Суцільний утворюється тоді, коли всі елементи подаються єдиним блоком. Дробовий — коли використовується внутрішні підзаголовки тексту, а також вставки, які поміщаються у середині тексту.

Суцільний заголовковий простір може мати прямокутну й східчасту конфігурацію. Стосовно тексту заголовок розміщується симетрично по центральній осі матеріалу й асиметрично – зі зміщенням вправо або вліво [19, c. 56].

У одноколонних текстах заголовок розміщується зверху. У багатоколонних текстах, заголовний комплекс може стояти як над всіма колонками, так і над деякими з них.

Усередині тексту заголовки розміщують, щоб уникнути злиття із сусіднім або щоб розділити занадто великий текстовий блок. При використанні цього прийому треба, щоб заголовок розміщався в оптичному центрі матеріалу — приблизно на третину висоти стовпчика, відносно верху стовпця.

Розверстка поруч із текстом — типово журнальний прийом. Також у журналах часто дроблять заголовок, розташовуючи його частинами по всьому тексту. Ці прийоми цілком доречні в публікаціях, які займають цілу сторінку або розворот.

Внутрішня композиція заголовкового комплексу залежить насамперед від структури заголовка. В однорядкового заголовка всього три варіанти розміщення: прямо у центрі заголовкового простору, праворуч і ліворуч. Дворядковий має вже 9 варіантів, а трьорядковий - 65 [8, с. 107].

2.4 Шрифтове оформлення

Принципи подоби й контрасту при шрифтовому оформленні заголовкових комплексів тісно взаємозалежні. Редакція підбирає такі шрифти, які поєднують всі заголовкові засоби видання, але й дає досить простору для протиставлення між елементами.

Контраст між заголовковою частиною й текстом особливо виражений у газетах, тому що в більшості з них переважають середні й великі матеріали аналітичних жанрів. Для залучення уваги до них вони й супроводжуються помітними заголовками.

Стильова єдність із найбільшим успіхом досягається там, де редакція систематизувала своє шрифтове господарство, тобто розробило шрифтовий розклад.

Часто за певними тематичними блоками закріплюються «свої» шрифти. Якщо той або інший спосіб застосовується постійно, він стає для читача додатковим розпізнавальним знаком, орієнтиром, що полегшує знайомство з номером. Композиційно заголовки є опорними центрами сторінок, посилення або ослаблення яких означають протилежні дії за управління увагою читача [11, c. 303].

Існує ряд устояних прийомів в оформленні заголовків. Введення випереджає текст і тому набирається текстовим видільним шрифтом того ж кегля або на один-два щаблів більше. Тематичні рубрики набираються тим самим шрифтом. Внутрішні підзаголовки, як і заголовки заміток у добірці, у повній відповідності із заголовком, тобто шрифтом тих же якостей, тільки кеглем поменше.

Крім типографських шрифтів для оформлення заголовного комплексу використаються й клишировані елементи. Клишировані елементи - сильний засіб виділення заголовного комплексу й посилення графіки смуги в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій, тому їхнє число повинне бути строго обмеженим.

При оформленні заголовного комплексу часто використаються лінійки й поліграфічні прикраси. Вони покликані підсилити або відокремити окремі елементи або комплекси в цілому. Можливі різні способи застосування лінійки: підкреслення, підкреслювання по вертикалі, обрамлення, висновок у напіврамку, «куточок» і т.д. В анонсах, добірках коротких повідомлень використовуються прикраси у вигляді геометричних фігур — крапок, ромбиків, трикутників тощо.

Кольори також може застосовуватися в заголовковому комплексі. Додатковими кольорами в газеті іноді виділяють найважливішу «шапку», рубрику. У журналах застосовуються кольорові клішировані елементи. Кольорами можна не тільки виділяти значеннєві елементи, але й створювати для них тло.

Газетний номер складається з безлічі щодо самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів й їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовних засобів у рамках смуги, номера.

За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, горілкою, вставкою й т.д.. Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів - графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і колірних рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання.

Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Типологічні особливості стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.

Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА”

Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку правду" читають у всій області й підписують цілими родинами, а всі її номери — починаючи з післявоєнних років — зберігаються в обласному державному архіві й бібліотеці ім. М. Горького.

У кабінеті головного редактора "Запорізької правди" — робоча оперативка. Продумують концепцію святкового номера, що вийде в цю суботу, обмінюються ідеями.

З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Запорізька Правда». № 18, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Запорізька Правда». № 20, 2004 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.), «Україна – держава, в якій легко жити?» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.).

Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Запорізька Правда». № 147, 2006 р.), «Соціальний капітал із українським акцентом» («Запорізька Правда». № 137, 2006 р.), «Євро пропозиція: економічне сусідство без перспективи членства» («Запорізька Правда». № 113, 2006 р.), «Єдиний вихід – компроміс» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану – онтологія стійкості» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Паливо з рапсу (альтернативна енергетика)» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), «Оголошено війну трамадолу» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «ВВП і бюджет мають різну природу» («Запорізька Правда». № 47, 2008 р.), «Євро – ПРО – позиція» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Патологія правового нігілізму» (№ 41, 2008р.), «Русофоби проти українофонів» («Запорізька Правда». № 42, 2006 р.).

Не так часто, але трапляються в заголовках емоційно-експресивна лексика, що служить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій. Наприклад: «Страховка для обдурених» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Не круто! На що «купують» виборця?» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Потішні походеньки молоденьких ловеласів» («Запорізька Правда». № 48, 2004 р.), «Буряки – рядочками, а самогон - склянками» («Запорізька Правда». № 11, 2005 р.), «Вовочки по світах…» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Маленькі, але свої» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.).

У рамках розгляду лексико¾семантичного складу заголовкового комплексу, приведемо приклади вживання таких семантичних одиниць в заголовках газети, як синоніми, антоніми, омоніми та пароніми.

Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням. Протилежний термін - антонім. Наприклад: проживати - мешкати, бажати - хотіти, башта – вежа.

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: «Закон про куріння – життя без диму» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Паморозь» нової холодної війни. Початок? » («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Долари чи «бабки»?» («Запорізька Правда». № 56, 2005 р.), «Чиста совість - як чистий кришталь» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Голокост на Україні 1932-33рр. Чи буде покарання, розплата за цей злочин?» («Запорізька Правда». № 22, 2005 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Запорізька Правда». № 38, 2008 р.).

Антоніми — це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Наприклад: «Україна і Нато: «за» - направо, «проти» - наліво» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), « «Свій» і «не свій» ділять крісло» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Казка і реальність» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Відносини між США і Росією не можна назвати ні дружніми, ні ворожими» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «До чого може призвести приватизація і націоналізація комунальних підприємств?» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Бідність – і початок, і кінець»(«Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Громадяни проти Енергоатома: за і проти» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Утопія та реальність передвиборних обіцянок» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), ««Правих» та «лівих» плутають не лише в Росії, а і на Заході» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Дві новини: хороша та погана» («Запорізька Правда». № 41, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Багатоголосся української зовнішньої політики: гармонія чи дисонанс» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.). «Міняю більше тіло на менше… Без посередників» («Запорізька Правда». № 5, 2006 р.), «Преси багато, точок для торгівлі – мало» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.), «Без прав, але з обов’язками» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.), «Вірю – не вірю» («Запорізька Правда». № 33, 2006 р.), «Удави і кролики» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.).

Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; внаслідок випадкового збігу звучання слова рідної мови і запозиченого з іншої мови; внаслідок випадкового збігу звучання форми різних слів. Наприклад: «Мова про мову» («Запорізька Правда». № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття» («Запорізька Правда». № 117, 2006 р.).

Пароніми — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент — абонемент; континент — контингент. Приклади: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).

ВИСНОВКИ

В основі використання шрифтів заголовного комплексу лежать принципи — подібності та контрасту. З одного боку, титульні шрифти є головними роздільними елементами, межею, що відокремлює один матеріал від іншого, а з другого — об`єднують матеріали у добірки або тематичні сторінки та утворюють архітектурно цілісне видання. Титульний шрифт можна вважати путівником номера. Так, якщо кілька матеріалів стоять під однією рубрикою, їх заголовки обов`язково мають однакове оформлення і за шрифтовими характеристиками і за форматом та композицією

З великої кількості варіантів заголовного комплексу найкращими можна вважати такі, які, по-перше, чітко вказують читачеві, що заголовок стосується саме цього матеріалу. При композиції заголовка на формат така тенденція простежується завжди, але розташування заголовка збоку чи посередині тексту потребує додаткових орієнтирів: матеріал починають з ініціала; відокремлюють лінійками або рамкою від інших, тобто надають максимальної цілісності. По-друге, між елементами заголовка повинна бути чітка субординація, що визначається їхнім місцем у заголовному комплексі та відповідними розмірами. Так, центральне місце та найбільший обсяг приділяються заголовку. Від нього не можна відривати підзаголовок як основний компонент, що його пояснює. Рубрику завжди встановлюють над матеріалом чи добіркою. Лід, як місток між заголовком і текстом, ставиться на початку тексту або поряд із першим абзацом.

Насамперед зміст заголовка, потім його формат і форма визначають конкретну гарнітуру, якою може бути набраний той чи інший заголовок. Припущення, що універсальне видання використовує велику кількість гарнітур, виходячи з принципу: усякому поділу (темі) — своя гарнітура — помилкове.

Існує також зв'язок між заголовком і характером або жанром матеріалу. Інформаційні статті завжди повідомляють про один факт. Невеликі за розмірами, вони потребують дуже стислого заголовка. В одному-двох словах необхідно відобразити і суть змісту, і ставлення до факту.
Заголовки та рубрики повинні бути конкретними, яскравими, образними, свіжими, точно передавати зміст матеріалу.

Заголовковий комплекс у аналізованій газеті «Запорізька Правда», являє собою сукупність взаємопов'язаних текстових та графічних елементів, що лаконічно подають інформацію про видання значно впливає на сприйняття матеріалу періодичного видання читачем. Всі елементи мають власні графічні характеристики, які визначаються параметрами шрифту, сполученням з декоративними, пробільними та зображальними елементами, а також композиційною побудовою, форматом, позиційними та кольоровими рішеннями. І поєднання їх у комплекс досягається не значеннєвими компонентами, а зоровими — через графічні засоби і прийоми. Особливість сполучення елементів йде від визначення комплексу: контрастне об'єднання підгруп або груп елементів. До того ж, на застосування тих чи інших заголовних компонентів впливає кількість матеріалів на сторінку і гармонійне поєднання з іншими елементами видання. Змістова ж частина дає читачеві поштовх до прочитання статті, але вже із заздалегідь сформованою позицією.

Підсумувавши сказане про заголовковий комплекс видання, можемо зробити висновок, що він (комплекс) слугує своєрідним дороговказом для читача, адже допомагає йому обрати потрібну інформацію з-поміж решти матеріалів.

Отже, заголовковий комплекс видання — це один із тих елементів, який робить читання газети зручним.

Кожне видання є складним сполученням елементів, різних за задумом, призначенням і зовнішнім виглядом. Дослідження показують, що середньостатистичний читач витрачає приблизно однакову кількість часу на читання будь-якого випуску будь-якої газети. Саме тому типографський дизайн повинен бути таким, щоб обмежений час читача, так само, як і його енергія і увага, були спрямовані на отримання інформації. Будь-який оформлювальний прийом, що відволікає читача або порушує нормальний ритм читання, призводить до втрати часу та енергії. Рішення (принаймні, часткове) цієї проблеми — у функціональному типографському дизайні. Він і є показником якості при діагностиці друкованого видання.

Основна вимога функціонального типографського дизайну: кожен використаний елемент повинен ефективно працювати. Ступінь їхньої важливості визначається за критеріями: виконання елементом необхідно-корисної роботи та мінімальна витрата часу і фінансів на його сприйняття, створення.

Найгірше — це дисфункціональність. Елемент, що не може залучити читацької уваги, просто відволікає її, він зайвий, його краще позбутися.

Для того, щоб визначити, функціональний елемент чи ні, потрібно спочатку проаналізувати, як сприймає його читач. Тут працює принцип передачі інформації: передача інформації — це двосторонній процес, і він виникає тільки тоді, коли сказане почуто, надруковане прочитано, комунікативної мети досягнуто.

Аналіз заголовків газети «Запорізька Правда» свідчить про багатство і різноманітність лексико-семантичних категорій в ній. Підсумовуючи, можна сказати, що журналісти найчастіше використовують загальновживану лексику, науково-термінологічну та професійно-виробничу лексику, а також антоніми, рідше – синоніми. У заголовках не знайдено випадку вживання діалектизму. Дуже рідко зустрічаються омоніми і пароніми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ассуирова Л., Смелкова З. Риторические основы журналистики Работа над жанрами газеты. ¾ М.: Флинта, Наука. 2007. — 320 с.

2. Белов А. Теория и практика связей с общественностью. ¾ М.: Северо-Запад, Феникс. 2005. — 544 с.

3. Блисковский З. Муки заголовка. — М., 1981. — 111 с.

4. Ворошилов В. Журналистика. Базовый курс. Учебник. — К., 2008. — 640 с.

5. Ворошилов В. Современная пресс-служба. — К. 2007. — 256 с.

6. Воскобойников Я., Юрьев В. Журналист и информация. Профессиональный опыт западной прессы. — М., 1993. — 208 с.

7. Гаврилов К. Как сделать сюжет новостей и стать медиатворцом. — К., 2007. — 304 с.

8. Дизайн периодических изданий. Учебное пособие для студентов факультетов и отделений журналистики университетов. Под ред. Э. Лазаревич. – М.: МГУ им. Ломоносова, 2000. — 268 с.

9. Если для понимания заголовка нужно прочесть статью — это не заголовок. Советы американских коллег // Журналист. — 1998. — № 6. – С. 17-18.

10. Ильин А. Теория и практика связей с общественностью. Курс лекций. ¾ М.: КноРус. 2009. — 155 с.

11. Кайда Л. Эффективность публицистического текста. — М., 1989. — 383 с.

12. Ким М. Журналистика Методология профессионального творчеств. ¾ М.: Михайлова В., 2004. — 496 с.

13. Костомаров В. Из наблюдений за языком газет: газетные заголовки. — М., 1965. ¾ 667 с.

14. Кочеткова А., Тарасов А. Современная пресс-служба. — К.: Эксмо, 2009. — 564 с.

15. Кочеткова А., Филиппов В., Скворцов Я., Тарасов А. Теория и практика связей с общественностью. ¾ М.: Питер. 2006. — 240 с.

16. Лисичкина И. Знакомые незнакомцы // Журналистика и культура русской речи. – М., 2004. – № 2. – С. 69-75.

17. Оформление периодических изданий. Под ред. А. Киселёва. — М.: МГУ, 1988. — 158 с.

18. Погребенков В. Заголовочный комплекс в американской военной газете: структура и функции: Канд. дисс. — М., 1977. — 117 с.

19. Подчасов А. Функционально-стилистические особенности газетных заголовков (на материале российских и британских газет второй половины 1980–1890 гг.): Канд. дисс. — М., 2001. — 128 с.

20. Попов В., Гуревич С. Производство и оформление газеты. – М.: МГУ, 1977. — 170 с.

21. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. ¾ К.: Аспект-Пресс. 2007. — 349 с.

22. Сазонов Е. Желтая пресса: современная практика // Журналистика в 1998 году. — М., 1999. — 56 с.

23. Славкин В. Заголовок в современном газетном тексте. // Журналистика и культура русской речи. 2002, № 1. ¾ С. 56¾70.

24. Сметанина С. Медиа-текст в системе культуры (динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХ века). ¾ М.: Михайлова В. 2002. — 383 с.

25. Солнцева Т. Журналистика. Вторая древнейшая, или Как стать акулой пера. — К, 2006. — 264 с.

26. Шостак М. Репортер: профессионализм и этика. — М.: МГУ. 2001. — 66 с.