Дипломная работа: Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів

Дипломная работа: Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра рідної мови і методики її викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ У ЧИТАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Виконала:

Студентка ПВПК 32 (з)

Щигельська Н.Н.

Науковий керівник:

к.ф.н., доц. Юрків М.М.

Тернопіль – 2009

АНОТАЦІЯ

Щигельська Н.Н. Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Дипломна робота – Тернопіль: ТНПУ. 2009. – 106 с.

У дипломній роботі вивчено теоретичні основи виразного читання у початковій школі, зокрема техніку мовлення, методичні погляди на цю проблему.

У цьому дослідженні також розглянуто використання основних засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Крім цього, перевірено ефективність запропонованої методики в навчальному процесі.

Ключові слова: виразне читання, види читання, засоби логіко-емоційної виразності читання, пауза, логічно наголошене слово, мелодика мовлення, мовна партитура.

План

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1             Виразне читання як навчально-методична проблема

1.2. Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі

2.2. Підготовка художнього твору до читання та використання в ній засобів логіко-емоційної виразності

2.3 Використання логіко-емоційних засобів у читанні творів різних жанрів

2.4. Перевірка ефективності формування у молодших школярів умінь і навичок виразного читання

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини, воно стає могутнім і нездоланним, дієвим і привабливим, якщо сказане вміло, щиро і вчасно. А саме так – цілеспрямовано, своєчасно і вміло – повинен користуватися словами кожен вчитель у сфері практичної діяльності.

Проблема формування навички виразного читання у молодших школярів – одна з найактуальніших педагогічних проблем сучасної української початкової школи, що має велике теоретичне і практичне значення. Вміло організована робота з текстом спонукає школяра до творчої праці, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати й удосконалювати культуру його почуття.

Правильне читання художнього твору сприяє проникненню в його тематичний та ідейно – мистецький зміст. Завдання школи і полягає в тому, щоб навчити дітей читати, слухати і сприймати художній твір.

Виразне читання є невід'ємною складовою частиною загального процесу навчання і виховання учнів. Методику проведення уроків не можна розглядати без елементів теорії виразного читання і культури мовлення.

Проблему формування умінь і навичок виразного читання у молодших школярів принагідне досліджували такі науковці, педагоги – методисти: В. Острогорський, Л. Коренюк, Л. Павлова, К. Станіславський, А. Капська, Б Буяльський, Г. Олійник, О. Дорошенко, О. Федик і інші.

Ґрунтовне дослідження з питань виразного читання провів Б. Буяльський. У своїй праці «Поезія усного слова» він визначав, що навчити дитину виразно читати твір – значить дати їй у руки ключ до пізнання й осмислення краси та змісту художнього слова [10]. Велику увагу вчений приділяє підготовці творів до виразного читання і методиці проведення цих уроків.

Значними в дослідженні питання виразного читання стали роботи А. Капської. У своїй праці «Виразне читання» [31] вона розглядає важливість значення розвитку методики виразного читання.

У посібнику вміщено вправи для вироблення навичок виразного читання, постановки дихання і голосу, визначення логічних центрів у тексті. Проаналізовано особливості читання творів різних жанрів: байки, казки, оповідання, поезії.

У розвиток навички виразного читання значний внесок також зробив Г. Олійник. У посібнику «Виразне читання» висвітлено питання теорії виразного читання і техніки мовлення, розкрито засоби логіко – емоційної виразності, основні положення і шляхи практичного використання їх, особливості читання творів різних жанрів.

Вагомою працею дослідження виразного читання став посібник О. Дорошенка «Основи культури і техніки усного мовлення» [24]. Значну увагу приділено чистоті українського мовлення. У посібнику подано також вправи і завдання для формування фонаційного дихання, правильної дикції, мовленнєвих якостей мовлення.

Багато цінних порад у розвиток цієї проблеми зробила й О. Федик. Вона відзначила важливість інтонації в усному мовленні, вказувала на її зумовленість специфікою будови мовного апарату, звернула увагу на важливість пауз (синтаксичної, логічної, фізіологічної, емоційної) [90].

Перегляд літератури з питань виразного читання дає підстави зробити висновок, що засоби виразності в цілому і їх окремі компоненти знайшли своє широке висвітлення і це має велике значення для вчителя, для процесу навчання.

Треба зазначити, що деякі питання залишаються ще ґрунтовно не дослідженими, зокрема, методика вдосконалення техніки мовлення, визначення засобів логіко-емоційної виразності читання, вивчення творів напам'ять тощо.

А проблема використання засобів логіко-емоційної виразності читання у комплексному підході до формування умінь і навичок молодших школярів не була предметом спеціального вивчення, тому тема дослідженої роботи «Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів» є актуальною, що й зумовило її вивчення в нашій роботі.

Об'єкт вивчення – процес формування умінь і навичок виразного читання.

Предмет дослідження – використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні творів для дітей.

Мета дипломної роботи – дослідити, як засоби логіко-емоційної впливають на підвищення рівня читацьких умінь і навичок молодших школярів.

Для досягнення цієї мети ми визначили такі завдання :

1.   На основі аналізу науково – методичної літератури з'ясувати різні погляди щодо проблеми формування навичок виразного читання.

2.   Визначити теоретичні основи використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні учнів початкових класів.

3.   Дослідити особливості читання творів різних жанрів для дітей.

4.   Перевірити ефективність запропонованої методики використання засобів логіко-емоційної виразності на уроках виразного читання у молодших школярів.

5.   Запропонувати методику підготовки художніх творів до виразного читання.

Методи дослідження – історико-порівняльний, аналіз і синтез, описовий, спостереження, педагогічний експеримент, теоретичне узагальнення.

Гіпотеза дослідження – запропоновані методи, засоби і завдання сприятимуть більш ефективному формуванню умінь і навичок виразного читання у молодших школярів.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 106 сторінки.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Виразне читання як навчально-методична проблема

Учні не вміють працювати з текстом, підручником і книжкою насамперед тому, що ніхто їх цього не вчить. Самі ж по собі ці вміння формуються вкрай рідко. За усталеною традицією вчителі виховують пасивного споживача знань, а не вчать самостійно здобувати знання за допомогою активного читання. Основна причина – недостатня увага методики як науки до цього важливого аспекту опанування мови.

Тому потрібно не тільки підвищити рівень обізнаності вчителів з цієї багатоаспектної проблеми, а й надати їм практичну допомогу. Крім теоретичних міркувань необхідно пропонувати і систему завдань до текстів, яка має стати органічним складником вивчення мови.

Актуальність проблеми зумовлена насамперед визначальною роллю читання у формуванні гармонійної особистості, в реалізації триєдиної мети курсу і взаємопов'язаному опануванні учнями всіх видів мовленнєвої діяльності. Потреба торкнутися давно назрілої проблеми спричинена також її не розробленістю в методиці, незабезпеченістю державних стандартів освіти і критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів відповідною системою оволодіння цим важливим видом мовленнєвої діяльності, який підлягає контролю, і несформованістю відповідних умінь.

Щоденна практика свідчить, що лише незначна частина учнів уміє осмислено читати. Більшість читає монотонно і невиразно, запинаючись і допускаючи орфоепічні помилки, не вміє інтонувати речення різних видів, не додержує необхідних логічних наголосів, смислових синтагм і пауз. Учні не завжди можуть ясно і правильно передати зміст та висловити своє судження з приводу прочитаного вживаючи потрібні слова й граматичні конструкції, не володіють умінням прогнозувати. Один з істотних недоліків – невміння вичерпати з тексту різноманітну інформацію, що є наслідком однолінійності мислення. Досить поширене явище – байдужість учнів до незнайомих слів, небажання з'ясувати і зрозуміти їхнє значення Це спричинює неусвідомлення важливих понять і реалій збіднює сприймання тексту через значні смислові та інформаційні втрати (нерозуміння окремих частин тексту. Неповне і неточне розуміння слів призводить нерідко до переінакшування їхнього смислу, а причиною цього є ілюзія розуміння. Усталена звичка не звертати уваги на незнайомі слова суперечить вимозі уважного ставлення до слова – одній з основних умов повноцінної читацької діяльності на будь-якому етапі. Слабкі навички читання і несформовані вміння даються взнаки в інших видах мовленнєвої діяльності гальмують подальшу освіту учнів з усіх предметів. Ось чому навчання читати повинно стати неодмінним елементом повноцінної освіти молодших школярів.

Немає потреби переконувати будь-кого у важливості володіння універсальним умінням читати життєво необхідним усім і кожному. Читання є органічно пов'язане зі створенням усних і письмових висловлювань, оскільки текст підказує учневі не тільки зміст майбутнього висловлювання, а й потрібну лексику та граматичні конструкції розвиває логічне мислення й художній смак, сприяє естетичному вихованню учнів, формує світогляд дає мотивацію до навчання. Читання вголос відкриває можливості для роботи з формування розвитку навичок орфоепічно правильної вимови що особливо актуально для загальноосвітніх навчальних закладів. Під час читання учні природним способом збагачують, свій словник, оволодівають граматикою української мови, основними законами сполучуваності слів уживання граматичних форм і конструкцій.

Для успішного перебігу процесу читання рівноцінне значення мають техніка читання і розуміння тексту. Останнє виступає як мета читання, а техніка – як засіб досягнення цієї мети.

Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:

•уміти правильно вимовляти написане (надруковане);

•співвідносити букви і звуки;

•знати і правильно застосовувати правила читання;

•уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;

•уміти членувати речення на синтагми;

•уміти інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.

Розуміння під час читання психологи кваліфікують як складний процес і виділяють кілька рівнів розуміння навіть у процесі читання рідною мовою. А читання на іншій мові ускладнюється тим, що учень повинен володіти певним лексичним і граматичним запасом, щоб збагнути смисловий зміст тексту, адже найперша умова правильного сприймання – розуміння кожного слова.

Науковці вважають за потрібне зосередити увагу вчителя на формуванні таких умінь, істотних для успішного перебігу процесу читання:

•визначати тему й основну думку висловлювання;

•виділяти в тексті незнайомі слова, вирази і зосереджувати на них свої пізнавальні зусилля;

•з'ясовувати значення невідомих слів за словотвірними елементами, за словником, за контекстом;

•знаходити ключові слова і речення;

•зосереджувати увагу на певних питаннях змісту;

•розрізняти головну і другорядну інформацію;

•давати відповіді на запитання за змістом тексту і ставити запитання до тексту;

•визначати логіку і структуру друкованого тексту;

• узагальнювати викладені в тексті факти, робити і формулювати висновки;

• прогнозувати зміст;

•сприймати емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту, а також закладену в ньому спонукальне-вольову інформацію;

•критично оцінювати й інтерпретувати здобуту інформацію, реагувати на неї, співвідносити її зі своїм життєвим досвідом, використовувати повсякденному житті.

Унаслідок цілеспрямованого навчання читати вголос учні повинні оволодіти такими уміннями, які згідно з критеріями оцінювання підлягають контролю:

а)демонструвати певний рівень розуміння прочитаного;

б)читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, додержуючи логічного наголосу, пауз;

в)за допомогою темпу, тембру, гучності читання виражати особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;

г)пристосовувати читання до особливостей слухачів (рівня підготовленості, зацікавленості темою тощо).

Здатність читати мовчки визначається сформованістю певних умінь, а саме:

а)читати незнайомий текст із належною швидкістю; з одного прочитування;

•розуміти фактичний зміст;

•знаходити в тексті потрібну інформацію;

•встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;

•визначати тему й основну думку,

•знаходити виражально-зображувальні засоби про читаного твору;

б)уявляти наявні в тексті образи;

в)давати оцінку прочитаному.

Критерії розмежування видів читання численні й взаємопов'язані; вони ґрунтуються на домінантних властивостях читацької діяльності. Основна диференціація здійснюється за гучністю та беззвучністю читання, його призначенням і функціями. Особливості часового і текстуального вимірів (цілісність, уривчастість, повторюваність), кількість читачів і форми навчання також зумовлюють окремі види читання.

За часовою протяжністю читання буває первинне і вторинне, неперервне і з перервами, а також вибіркове (звертання до окремих фрагментів і частин тексту). Первинне і неперервне читання, як правило, охоплює текст у цілому, тимчасом як повторне й перерване в основному спрямоване на окремі частини тексту і здійснюється як вибіркове і часткове.

За кількістю читців читання може бути індивідуальне, з розподіленими ролями (діалогічне) і колективне (групове, хорове).

Залежно від комунікативного завдання, яке розв'язується у процесі читання і визначає характер сприймання тексту в цілому, розрізняють кілька видів читання. З-поміж класифікацій методична найдоцільнішою видається така: переглядове ознайомлювальне, вивчальне і пошукове (дослідницьке, або критичне). Усі чотири види читання зазвичай здійснюються в мовчазній формі; вивчальне залежно від мети може бути читання уголос.

Наведена типологія ґрунтується на характер прогнозованого використання здобутої з тексту інформації та зумовленій ним установці читача на ступінь повноти і точності розуміння тексту. Зріле – вміння читати передбачає як володіння всіма його видами, так і легкість переходу від одного виду до іншого залежно від зміни цільової установки. Саме тому, читаючи текст, учень повинен визначитися, яку мету він передбачає, які завдання розв'язує, і скористатися одним із перелічених вище видів читання. Отож перед читанням тексту потрібно чітко сформулювати його мету і завдання.

Мета переглядового читання – дістати найзагальніше уявлення про тему і коло питань, які розглядаються в тексті. Це швидке вибіркове читання. До нього вдаються при первинному ознайомленні зі змістом нової публікації, щоб визначити, чи є в ній потрібна інформація, і вирішити, чи варто її читати. Таке читання може завершуватися оформленням результатів у вигляді повідомлення чи реферату. Переглядове читання потребує від читача досить високої кваліфікації і вільного володіння значним за обсягом мовним матеріалом. Для навчання цього виду читання слід добирати низку тематично пов'язаних матеріалів і створювати ситуації перегляду. Завдання мають бути спрямовані на формування вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, добувати і використовувати матеріал відповідно до конкретного комунікативного завдання.

Якщо читач ставить перед собою мету виділити в тексті основну інформацію, пов'язану з розв'язанням основного комунікативного завдання, тобто з'ясувати, які питання і яким чином висвітлюються і розв'язуються в тексті, що саме говориться в ньому стосовно цих питань, чи загалом охопити зміст він вдається до ознайомлювального читання. Це пізнавальне читання «для себе», без попередньої установки ні подальше використання чи відтворення здобутої інформації. Taк читають зазвичай художні твори, періодику, науково-популярну літературу, якщо вони не є предметом спеціального вивчення. Ознайомлювальне читання потребує вміння розрізняти основну і другорядну інформацію. Переробка здобутої інформації здійснюється довільно. Для тренування в цьому виді читання доцільно використовувати порівняно довгі й нескладні з мовного погляду тексти, що містять не менш як 25% надлишкової, другорядної інформації.

Якщо виникає потреба якнайповніше і найточніше зрозуміти, критично осмислити й з певною метою відтворити наявну в тексті інформацію, читач повинен якомога ширше охопити текст і вникнути в його зміст. Таке читання кваліфікується як вивчальне. Це вдумливе й неспішне читання з цілеспрямованим аналізом змісту й опорою на мовні та логічні зв'язки в тексті. Вивчальне читання передбачає повторне перечитування окремих частин тексту, іноді з чітким промовлянням уголос чи мовчки, встановленням смислових зв'язків шляхом аналізу мовних засобів, виділенням основних віх з метою кращого проникнення в зміст для наступного переказування, обговорення, використання в подальшій роботі. Для цього виду читання слід добирати тексти, які мають пізнавальну цінність, інформативну значущість і становлять пеану складність для конкретного етапу навчання як у змістовному, так і мовному аспектах відповідають віковим інтересам учнів.

Пошукове читання зорієнтоване на читання газет і спеціальної фахової літератури. Його мета – знайти в тексті чи в текстовому масиві конкретну інформацію. Так, читачеві відомо з інших джерел, що відомості, які його цікавлять, містяться у певній книжці (статті). З огляду на типову структуру таких текстів читач відразу ж звертається до конкретних частин чи розділів, які опрацьовує способом вивчального читання та докладно аналізує. Пошукове читання, як і переглядове, потребує вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, вибирати з нього (чи з кількох текстів) потрібну інформацію з тієї чи іншої проблеми й систематизувати її. Пошук інформації на уроках української мови здійснюється зазвичай за вказівкою вчителя і є навчальною вправою. Після знаходження необхідної інформації мети пошукового читання досягнуто: його припиняють і клас переходить до іншого виду читання, наприклад вивчального. Через спеціальну систему вправ, яку ще належить розробити, слід привчати учнів до самостійного пошуку потрібної інформації, що особливо актуально у зв'язку з майбутнім упровадженням курсу риторики. Тоді пошукове читання, несправедливо витіснене на периферію методики і так необхідне випускникам у їхній студентській і професійній діяльності, перестане бути лише супутнім компонентом інших видів читання і набуде самооцінки.

Незважаючи на те, що в повсякденному житті людини читання вголос посідає незначне місце, цьому виду читання слід приділити особливу увагу. Це мотивується доконечною потребою формувати такі якості читання, як правильність, виразність, чіткість, емоційність, підконтрольність (дитина повинна вчитися чути себе саму, а вчитель – учня) та інші, не менш важливі.

Щодо послідовності видів читання, то в практиці навчання мов використовують два варіанти: а) ознайомлювальне – вивчальне – переглядове – пошукове; б) вивчальне – ознайомлювальне – переглядове – пошукове. Ми віддаємо перевагу другому варіанту з огляду на те, що вивчальне більшою мірою готує учнів до інших видів читання. І досвід роботи підтверджує, що найбільше уваги в навчанні мови слід приділяти саме вивчальному читанню – вдумливому, мовчки - з метою глибшого проникнення у зміст тексту.

Опанування технології читання здійснюється через систему передтекстових і післятекстових завдань і вправ. У передтекстових завданнях пропонується комунікативна установка на вид читання і необхідність розв'язання певної пізнавально-комунікативної задачі. Це дає змогу зробити процес читання цілеспрямованим і спрогнозувати тему й основну думку тексту.

Післятекстові завдання і вправи спрямовані на перевірку глибини й точності розуміння прочитаного, на забезпечення творчого використання здобутої інформації у власних висловлюваннях (усних І письмових), пов'язаних із проблематикою текст,

Організовуючи роботу над текстом, слід мати на увазі, що вона буде ефективною лише в тому разі, коли і самі тексти, і завдання будуть різноманітними. Така робота не дасть значного приросту до вміння учнів учитися, якщо матиме епізодичний характер. Різні види роботи з текстом мають перемежовуватися, регулярно повторюючись, і не зникати з ужитку.

Формуванню вмінь і навичок вивчального читання сприятимуть вправи, що передбачають:

•співвіднесення значення слова з темою чи контекстом (визначити різні контекстуальні значення одного й того самого слова);

•розширення словникового запасу (порівняти способи творення зазначених слів, назвати частини мови, до яких вони належать);

•диференціацію граматичних явищ (знайти у тексті речення, які пояснюють дане, тобто передують йому, йдуть за ним);

•виділення в тексті ключових слів, теми (підкреслити ключове слово в кожному абзаці);

•контекстуальну здогадку (знайти в тексті незнайомі слова, здогадатися про їхнє значення з контексту);

•прогнозування на мовному рівні (дати найбільшу кількість варіантів закінчення кожного з початих речень);

•прогнозування змісту (прочитати заголовок і сказати, про що йтиметься в тексті);

•формування навичок роботи зі словником (скласти схему словникової статті поданих слів);

•поділ тексту на смислові частини (прочитати текст І розташувати пункти плану в потрібному порядку),

•виділення смислових опор у тексті (перечитати абзаци, сформулювати їх основну думку);

•еквівалентну заміну (об’єднати 2-3 речення в одне, використовуючи потрібні сполучники);

•перевірку розуміння фактичного змісту тексту (вибрати правильний варіант відповіді з кількох даних),

•навчання інтерпретації тексту (спростувати думку про те, що.. ),

•визначення пізнавальної цінності прочитаного (де і як можна використати здобуту з тексту інформацію

У процесі навчання ознайомлювального читання доцільно використовувати різні види вправ на:

•розуміння лексико-тематичної основи тексту (підготувати на основі тексту повідомлення у вигляді телеграми);

•визначення засобів зв'язку в тексті (прочитати пари речень назвати в другому займенники, які вжито замість підмета першого речення),

•виділення й розуміння структурно-смислових компонентів тексту (розділити текст на смислові частини й озаглавити кожну з них),

•прогнозування змісту (прочитати текст до вказаного місця і висловити припущення, чим завершилася подія прочитати текст до кінця, щоб з'ясувати чи під твердилися припущення)

•виділення смислових віх у тексті й розуміння окремих фактів (назвати основні проблеми порушені в тексті),

•встановлення смислового зв'язку між окремими фактами наведеними в тексті (скласти запитання до тексту)

•смислове об'єднання окремих фактів (сформулювати основну думку тексту),

•контроль розуміння основного змісту (висловити згоду чи незгоду з наведеними у тексті твердженнями)

Уміння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають

•роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),

•засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,

•визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),

•смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);

•контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).

Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:

•ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),

•узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)

•загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)

•визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),

•контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)

Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ

•на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;

•читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);

•читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),

•виразне читання тексту (прочитати текст в особах).

Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:

•впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),

•диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння),

•розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)

Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.

1.2 Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання

Виразне читання – мистецтво. Акт цього ж мистецтва, як твердять психологи, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом чисто свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, та це зовсім не означає, що неможливо сприяти його утворенню, бо всякий акт мистецтва неодмінно передбачає як обов'язкову передумову ті акти, які передують йому, акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо [5, 22-45].

Усна форма мови функціонує в усіх сферах суспільного життя, задовольняючи величезні потреби повсякденного спілкування. У школі вона виконує роль найважливішого засобу навчання та виховання. Тому, як відзначає О. Федик, «знання специфіки усної форми літературної мови, особливостей її функціонування необхідне кожному педагогові, оскільки, це – ознака високої мовної культури, що є запорукою ефективності навчального та виховного процесів.» [ 93].

Поєднання дикційної чіткості та орфоепічної грамотності, логічна ясність і емоційно – образна виразність визначається терміном інтонації. Інтонація виконує в усному мовленні ряд життєво важливих функцій, тому ознайомлення з її особливостями та роллю в спілкуванні надзвичайно багато важить для вдосконалення мовної майстерності. Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.

К. Станіславський, який по – справжньому глибоко відчував силу мови говорив: «Треба уміти не тільки самому для себе втішатися мовою, а й дати змогу присутнім... уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Треба непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погана мова створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст» [89].

Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчальне – виховних цілях мовою і мовленням.) Техніка мовлення складається з таких елементів :

1)   дихання – фізіологічної основи мовлення;

2)   голосу – головного інструмента читця;

3)   дикції – чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;

4)   орфоепії – правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання.

Коли дитина промовляє перші слова, починається процес удосконалення її мовного апарату. У преважній більшості випадків людина удосконалює свій мовний апарат несвідомо.

Однак мистецтво декламації цього не терпить. Важливим фактором у звучанні мови є дихання. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення.

Отже, дихання може відігравати відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його у процесі мовлення.

Дихання – це один з головних життєдіяльних актів людського організму. Головне для читця – вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання повинен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної думки, особливо настроїв, переживань. Процес дихання кожного дещо відмінний: він залежить від напруження голосу, також від тривалості пауз, темпу читання, музичної системи твору і навіть від психофізичного стану читця.

Основа звукоутворення – дихання. Залежно від того, які саме м'язи беруть участь у роботі дихального апарату, його поділяють на чотири типи фонаційного дихання:

-     ключичний;

-     грудний;

-     діафрагмальний;

-     комбінований.

Ключичний – це такий тип дихання, при якому високо здіймаються плечі, а з ним й ключиці, лопатки та верхні ребра, – неефективне : заповнюються повітрям лише верхні ділянки легенів і він зустрічається рідко та справляє неприємне враження з естетичного погляду.

Грудний – це такий тип дихання ( в театральному середовищі його називають «жіночим», а в медицині – костальним, боковим, середньо реберним), за яким повітрям наповнюється середня частина легень. При ньому грудна клітка розширюється, а живіт втягується, в легені ще поступає недостатня кількість повітря, щоб заповнити і верхню і нижню частини.

Діафрагмальний – це такий тип дихання, що ґрунтується на роботі м'язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня і середня частини залишаються пасивними, погано вентилюються. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.

Комбінований – це найбільш доцільний тип дихання, який має великі переваги, бо найповніше насичує повітрям легені і забезпечує еластичну роботу м'язів діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік [5, 10, 31].

Звести діяльність дихального апарату до автоматизму, це значить підкорити процес дихання своїй волі. Дихання повинно бути непомітним як для виконавця, так і для стороннього. Його постановка вимагає спеціальних вправ, індивідуального підходу. Правильного дихання, яке необхідне для виразного читання – власного чи авторського тексту, – можна навчитись. Звичайно, це досягається не тільки індивідуальним тренуванням, а й увагою до кращих зразків мовлення. Оскільки кожна людина для когось у певний час буває прикладом (зразком), вона повинна говорити добре, виразно.

Досягти правильного фонаційного дихання можна тільки за допомогою тренувальних вправ, які умовно можна поділити на три групи.

Завдання першої – виробити вміння керувати роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання). Можна, наприклад, використати таку вправу.

Станьте рівно, спокійно, м'язів не напружуйте, але не до кінця розслабляйте.

1.   Видих на п – ф.

2.   Вдих на рахунок (усно) 1 – 3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів і косих м'язів живота. Під час повторення таких вправ цей рахунок можна збільшити до 5 – 6.

3.   Затримка на секунду.

4.   Видих на п – ф.

Повторіть вправу 3–4 рази.

Завдання другої – скоротити вдих і продовжити видих. Можна використати таку вправу:

1. Видих на п – ф.

2.   Пауза.

3.   Швидкий вдих на рахунок 1, 2, 3 ( в секундах лічити мовчки).

4.   Затримка повітря в легенях на рахунок 1,2.

5.   Плавний видих на рахунок від 1 до 10 (лічити мовчки). Тривалість видиху на цифру 10 умовно. За першої вправи вона може бути різною (більшою, меншою). Це залежатиме від місткості робочого повітря в легенях того, хто вправлятиметься.

Завдання третьої – виробити вміння керувати диханням у процесі мовлення ( читання, переповідання ), тобто вміти підпорядковувати дихання вимогам тексту. Прикладом може бути така вправа:

На одному вдиху читайте два рядки вірша. Поступово кількість рядків збільшуйте до 3, 4 і більше. Вірші можна брати з читанок чи інших збірок дитячих творів. Бажано п'яти –, шестистопний ямб чи хорей, чотири –, п'ятистопний дактиль, амфібрахій, анапест.

Для вироблення правильного дихання і вміння керувати ним слід використовувати наступні вправи.

1.    Сядьте вільно, ноги поставте перпендикулярно до сидіння; спину тримайте рівно, але не напружено. Перевірте, чи вільно себе почуваєте. Зробіть активний видих п–ф–ф–ф... При видиху повітря не «вистрілюйте», а ніби проціджуйте його крізь зуби. Не видихайте до внутрішнього напруження, а якщо повітря не вистачає, то спокійно доберіть його через ніс. Вправу повторіть 5 – 6 разів.

2.    Вимовте кілька разів підряд проривні приголосні к-г, к-г... г-к, г-к... Потім повільно вимовляйте голосні а–е–о. Зосередьте увагу на роботі мускулатури ротової порожнини. Повторіть цю вправу 5–6 разів.

3.    Уявіть собі, що коло вас був кіт. Раптом він зник. Ви озирнулися – немає. Покличте так, ніби він десь близько: киць – киць..., коротко вимовляючи звуки, очевидно, він десь вибіг. Посильте звук протяжніше, на відстань: ксс–ксс...

4.Сядьте спокійно, ненапружено. Читайте кожен віршований рядок на одному видиху. Повітря набирайте після кожного рядка. На леваду я пішла б,Я нарвала б тих квіток,

Ціла купа там кульбаб –Заплела б собі вінок,

Ніби сонечка маліЩоб і я була б в вінку,

Посідали на землі.Наче квітка на лужку...

(Н. Забіла)

5.    Принцип роботи той самий. Але тепер прочитайте текст 1 і 2 рядка на одному видиху, доберіть повітря і прочитайте разом 3 і 4 рядки. Добір повітря робіть глибокий, але безшумний і непомітний для глядача і слухача.

6.    Прочитайте перші три рядки на видиху, перед четвертим доберіть повітря і прочитайте текст до кінця. Стежте за процесом добору повітря: легко, безшумно, непомітно. Під час добору повітря не порушуйте структуру тексту.

Коли збиравсь за море від'їжджати

шукати щастя – долі на землі,

немов смерека, на порозі хати

стояла в горі вистраждана мати

і зводила до неба мозолі.

(В. Бровченко)

7.Після видиху на п – ф, вдиху і затримки на «раз» читайте прислів'я на одному видиху. Потім знову вдихніть, затримайте повітря і читайте наступне прислів'я.

Хто людям добра бажає – той і сам має.

Світне без добрих людей.

Добре ім'я найкраще багатство.

Добро завжди перемагає зло.

Добро роби – добро і буде.

8. На одному вдиху прочитайте кожен рядок чотиривірша, зупиняючись для вдиху в його кінці:

Не щебечи соловейко, під вікном близенько,

Не щебечи, малюсенький, на зорі раненько.

Вправи потрібно проводити на свіжому чистому повітрі, при цьому потрібно витримувати відповідну тривалість: до наступної вправи переходити лише тоді, коли добре засвоєна попередня. Потрібно пам'ятати, що суть проведення вправ не в тому, щоб уміти набирати великий запас повітря в легені при вдиху, а в тому, щоб оптимальний запас набраного повітря якнайраціональніше використати в процесі мовлення.

Голос має важливе значення для виразного читання. Голос, пояснює тлумачний словник української мови, – це «сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видає людина (або тварина, що дихає легенями) за допомогою голосового апарата». Голос – це дієвий компонент звукового мовлення. Вдихаючи і видихаючи повітря в процесі говоріння, людина змушує голосові зв'язки змикатися і розмикатися. Внаслідок цього з'являється голос. Правильне володіння голосом – це велике мистецтво, бо не всякий голос може задовольнити вимоги виразного читання. Навіть і красивий від природи голос ще не здатний без подолання певних труднощів справитися з тим завданням, що їх ставить перед ним мистецтво живого слова. «Але гарні розмовні голоси, – як зауважує К. Станіславський, – трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою і діапазоном» [89, 124].

Над розвитком голосу треба працювати. Сам голос – слабкий. Щоб він звучав, необхідне посилення звуків голосу. Процес утворення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови.

У побуті розрізняють голоси дужі і слабкі, дзвінкі й глухі, високі й низькі, верескливі й буркотливі, чисті й хриплі, а загалом приємні й неприємні. Розмовному голосу будь – якої людини властиві такі якості, як сила, тобто певний ступінь гучності його звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон [гр. dia – через і poson – все]; звуковий його обсяг ; тембр [фр. timbre – гучний] – певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів [54].

Для того, щоб поставити голос потрібно над ним працювати – це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.

Голос – це надзвичайно тонкий, полі функціональний інструмент: він змушує чути не лише вухо, а й очі – голосом можна відтворити будь –яку картину, створити образ, передати емоції. Сила голосу регулюється вільно. Вона залежить в основному від напруження мовленнєвого апарату і від сили видиху повітря. Розмовляючи з ким – не будь пошепки, можна також відчути силу голосу, починаючи переконувати співрозмовника і автоматично підсилюючи голоси, хоч він і позбавлений гучності. Сила голосу, сила мовного звучання базується на силі вольових і почуттєвих імпульсів, обумовлюється силою волі, силою характеру, силою бажання, силою почуття.

Для вдосконалення сили голосу можна використати такі вправи:

1.   Перший рядок вірша читайте пошепки, другий – тихенько, третій – голосніше і т. д. На восьмому, приблизно, рядку, дійшовши до дуже гучного голосу, але не до крику, змінюйте його динаміку в протилежному напрямі. Темп повільний, висота звичайна, дихання в міру потреби, вдих швидкий і непомітний.

2.   Читаючи текст, посилюйте голос в межах одного рядка, утримуючи його звучання на одній висоті.

3.Змінюйте одночасно силу і висоту голосу в кожному рядку в

межах однієї строфи.

4.Тричі прочитайте текст: один раз – шепотом, другий – тихим голосом, але з намаганням чітко промовляти кожен звук, третій – середнім, притаманним вам голосом. Зверніть увагу на те, чи чути ваш голос у приміщенні, в якому ви виконуєте вправу.

Не спиняй | думок крилатих, |

Хай летять в світи:

Безліч дивних | див угледиш ||

їх очима ти. ||

(О. Олесь)

5.Не поспішаючи, з властивою вашому голосу силою читайте текст, протягуючи наголошені склади. Вслухайтесь у виразне (ясне і чітке) проговорювання кожного звука, складу, слова. Робіть паузи і кожного разу набирайте повітря.

Тополі | по волі |

Стоять собі,| мов сторожа,|

Розмовляють | з полем... ||

(Т. Шевченко)

Висота голосу (діапазон) – це його тональні можливості, межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Голос кожної людини має три регістри, тобто три частини звукоряду, які різняться за висотою звучання : низький, середній і високий.

Середній – той, який властивий мовцю: індивідуальний. Від цієї нейтральної помітки голос може підвищуватись або понижуватись. Таку зміну висоти звучання називають зміною тону (або тональності) голосу. За висотою тону варіюються речення розповідного, питального, спонукального типу. Вона залежить від чистоти коливання голосових зв'язок. Ця властивість голосу відіграє суттєву роль у роботі читця, оскільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обов'язково враховувати при підготовці тексту до читання.

Діапазон змінюється як з віком, так і в процесі тренування. Чим він ширший, тим цікавіші інтонаційні варіанти читання і мовлення. Є голоси, багаті від природи. Але треба вміти ними користуватися, берегти їх. Іноді буває, що в усному мовленні голос слухати приємно, а під час читання він звучить не гнучко, на одному рівні, не виражає ні думок, ні емоцій. Такий голос потрібно тренувати. Можна використовувати такі вправи для постановки висоти голосу:

1. Перший рядок вірша читайте на нижній ноті вашого натурального тону. Другий – трохи вище ( на тон чи півтора ), третій – ще вище і т. д., всього вісім – десять рядків. Кількість їх залежатиме від діапазону вашого голосу.

Після чого в такому ж порядку знижуйте голос. Темп і сила голосу звичайні. Вдихайте повітря після кожного рядка. Після певної кількості пророблених вправ розширюйте діапазон голосу.

2.Слово за словом чи стопа за стопою підвищуйте тон, поки голос не досягне найвищого легкого звучання. Після цього в такому ж порядку поступовості знижуйте голос. З таким переходом від підвищення до пониження і так далі читайте весь вірш. Дихання в кінці кожного рядка, вдих швидкий і непомітний. Темп і сила звичайні.

3.Найвідчутніше різні тони розпізнаються в читанні діалогів. Прослідкуйте за зміною тональності при читанні вірша:

̶ Чому у тебе очі сині ? – хтось мене питався.

̶ Я ж родився на Полтавщині, в Ворсклі я купався!

̶ А чому ти білочубий!

̶ (Що мені робити?!)

̶ Я ж ходив із батьком влітку пшениці косити.

̶ А чому такий веселий?

̶ То проста причина: я ж казав, що в нас плаксивих не було в родині.

(Б. Олійник)

4. Кілька разів прочитайте веселинку Є. Бандуренка. Щоб визначити тональний малюнок кожної репліки, можна скористатися такою порадою:

слова автора читати середнім тоном, репліки персонажів – високим або низьким.

Запитав у Зіни Гліб:

– А звідкіль береться хліб?

Розвела руками Зіна:

– Звідкіля ж ? Із магазину!

4.    Ознайомтесь з текстом О. Олеся «Моїй матері». Подумайте, яким буде ваше читання цього тексту. Бажано звернути увагу не тільки на сон, який приснився авторові, а й на мову матері та сина. Яке забарвлення їхнього спілкування (переживання, схвильованість, туга, смуток). Що ви можете запропонувати для їх виділення:

Приснилось, що я вернувсь додому...

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сонці золотому

Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати жде мене й не жде.

Я скрикну «Матінко!» до неї,

Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки,

І в них бринітимуть слова:

«Я ждала, ждала цілі роки

І в'яла, сохла, як трава...»

Іду зеленою межею, кругом хвилюються жита,

І в'ється щастя над душею –

І на плечі нема хреста...

6. Використайте текст для розширення діапазону. Визначіть найзручнішу для голосу висоту. Від цього рівня висоти рухайтесь вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти до другої.

Текст можна читати кілька разів, змінюючи темп на різних висотах. Райдуга в полі півнеба схиля

До колосків, до пшеничної ниви,

І голубіє у росах земля

Після дощу – благодатної зливи.

7.   Використайте текст: "Чu є що нам в житті миліше за рідні ниви й сади?

8.   Наберіть повітря і, починаючи з низької ноти, підвищуйте звучання кожного слова ( ніби йдучи по сходинках). Мета – пройти свій діапазон, повітря добирайте лише перед початком повторення фрази. Голос не напружуйте по силі звучання.

Специфічне забарвлення голосу, його особливе звучання – це тембр. Завдяки темброві кожна людина володіє властивим лише їй голосом, неповторним у своєму звуковому вияві. Фізичні показники тембру зумовлені специфікою мовного апарату, будовою голосових зв'язок. Він утворюється поєднанням основного тону і півтонів. Основний тон – це, образно кажучи, головна, ведуча мелодія, півтони – супровідна.

Тембр надає різного забарвлення звука однієї і тієї ж висоти. Завдяки цьому розрізняють голоси різних людей, як, скажімо відрізняють звуки скрипки від звуків рояля. У той же час тембр служить засобом відтворення настрою, почуттів, переживань.

Тому тембр називають ще «кольором» голосу. По тембру голосу встановлюють його тип:

̶    бас,

̶    баритон,

̶    тенор,

̶    сопрано та інші...

Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр, як і відбитки пальців.

Характер тембру настільки буває різноманітним, а його сприйняття суб'єктивним, що вчені при описах особливостей тембру використовують різноманітні визначення, які підкреслюють його зорове сприйняття (світлий, темний), слухові (дзвінкий, крикливий, скриплячий), асоціативні (золотий, срібний, металічний), емоційні (веселий, сердитий, насмішливий, роздратований) властивості.

Звичайно, дуже важко дати точний опис тембру, якщо у кожної людини свої темброві особливості. Утворення тембральних відтінків голосу пов'язане з іншими голосовими якостями : з висотою і напруженістю вимови, з паузами і темпом. Це ще раз упевнює в тому, що кожна з якостей не є самодостатньою в інтонаційному виразі думки. Тільки у взаємодії вони забезпечують належне її оформлення. Над удосконаленням тембру голосу потрібно працювати. Хороший тембр – це звучання відкрите, зрозуміле, з чистими вібраціями. Таке звучання – результат глибоко контрольованого дихання, вільної вібрації голосових зв'язок, нічим не затиснутої гортані, носа і рота.

Від настрою героїв і залежить тембр. Ураховуючи їх психологічний стан, читець обирає відповідний тембр, супроводжуючи його іншими якостями голосу.

Та повністю змінювати свій індивідуальний тембр голосу для читання не потрібно.

Водночас є ціла низка властивостей, яка характеризує голос. Це звучність, темп, чистота, рухливість.

Звучність (дзвінкість) – це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Така властивість буває потрібною у процесі читання емоційно напруженого тексту, де не стільки потрібна сила голосу, скільки його гучне звучання.

Темп – швидкість читання і мовлення. Здається, що варто лише дотримуватись змісту, структури тексту, і темп відповідатиме задуму.

Проте це не так просто. Кожна людина володіє відповідним темпоритмом усного мовлення, що може призвести до спотворення ідеї твору.

Чистота читання – це відсутність у нього таких вад, як придих, хрипота, сиплість, гугнявість.

Відсутність згаданих вад – найголовніша умова благозвучності голосу.

Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко і еластичне володіти так званими важелями тону: вище - нижче, гучніше – тихіше, швидше – повільніше, різкіше – м'якше.

Для розвитку цих властивостей голосу можна використовувати такі вправи:

1.Прочитайте кілька разів текст, змінюючи темп звучання. Чи впливає темп читання на уявлення про характер дії?

Над шляхом Явдошка

шукала волошки.

Явдошко, волошки

Шукати облиш!

Над шляхом ти знайдеш

Один лиш спориш.

(Г. Бойко )

2.   Прочитайте цей текст майже пошепки, але так, щоб вас почули всі присутні.

3.   Уявіть собі, що ви працюєте у великій аудиторії. Тихо читаючи текст, зверніть увагу на артикуляцію звуків і посилайте їх до уявних останніх рядів. Темп читання середній.

4.   Уявіть, що ви поспішаєте, але вам потрібно порозмовляти з Явдошкою, яка весь час від вас віддаляється. Отже, стежте за темпом і посилайте голос весь час на дальшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звучність.

5.   По кілька разів читайте скоромовку: спочатку повільно, а потім швидше і швидше. Чітко вимовляйте кожне слово.

Хитру сороку

спіймати морока.

А на сорок сорок

сорок морок.

6. Як відомо, за розміром загадки короткі, але в них висловлюється перелік важливих ознак (рис, дій), на яких ґрунтується відгадка. Тому загадку треба промовляти так, щоб слухач встиг почути і здогадатись про предмет загадки.

Перепишіть загадку, визначте паузи, наголоси в багатоскладових словах. Прочитайте її: Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни.

Поставлений голос відзначається благозвучністю ( вільний від будь-яких вад), силою, широтою діапазону, гнучкістю, витривалістю, (здатність довго не втомлюватись, витримувати інтенсивне і тривале навантаження). Поставити голос – значить удосконалити його, тобто позбавити недоліків і надати якостей, яких йому не вистачає.

Для того щоб забезпечити легке сприймання змісту твору потрібно мати не тільки добре розвинені якості голосу, а й бездоганну дикцію [лат. dictio – вимова], тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. Дикційна чистота мовлення - його визначальна якісна ознака.

Дикція – це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення. Дикцію слід розглядати як важливий компонент культурної мови. Одна із складових частин культури усного мовлення – дикція. Це вміння правильно вимовляти всі голосні і приголосні, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату.

Помилки вимови бувають різного характеру і виникають вони в наслідок певних органічний (природжених) і неорганічних (неприроджених) вад у побудові мовного апарату. Наявність якихось відхилень у його будові призводить до порушення вимовляння того чи іншого звуку.

Недоліки вимови властиві багатьом дітям. Вправлянням їх повинні займатися не тільки медичні установи, а й учитель.

Неорганічні хиби вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.

Органічних же вад вимови не можна позбутися, лише виконуючи вправи. Проте, окремі з них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню. У дитячому віці це ще не становить особливих труднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослої людини.

Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правильністю артикуляції, тобто чіткістю укладки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням хиб вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в кожної людини дикційні вади проявляються по – своєму.

Вправи на дикцію доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики ( розвиток нижньої щелепи, губів, язика ). Вона допоможе розвинути мовний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.

1.   Розкривайте і закривайте рот, опускаючи нижню щелепу приблизно на два пальці, але без напруги, м'яко. Язик у роті повинен лежати плоско, торкатися кінчиком нижніх передніх зубів. Проробити це декілька разів підряд (6–8 разів ) не поспішаючи.

2.   Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони вгиналися всередину, і після цього вільно відпускайте їх (8–10 разів).

3.   Витягніть губи трубочкою вперед, як на вимову у, і тут же активно розтягніть їх у сторони, як на усмішку, не оголюючи зубів (6–8 разів ).

4.   Губи витягніть трубочкою вперед. Робіть ними кругові рухи праворуч, потім ліворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6–8 р. праворуч, 6–8 р. ліворуч ).

Розкрийте рот, правильне положення таке: лежить плоско, кінчик злегка торкається нижніх передніх зубів, не рухаючи нижньої щелепи, а від них до піднебіння. Можна при цьому вдаряти ним об зуби, піднебіння (до 10 разів).

Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розпочинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції і кожного звука. Для вироблення правильної дикції необхідно використовувати ряд вправ, наприклад такі:

1.Вимовляйте весь звукоряд голосних на одному зв'язному звучанні досить повільно. Спочатку мовчки, потім пошепки і нарешті вголос на найкращій ноті натурального тону.

Схема. Вдих на п – ф, пауза, швидкий вдих, вимова

і–и–е–у–о–а(вдих);и–у–а–і–е–о (вдих);

е – о–і–у–а–и ( вдих);у–и–а–е–о–і (вдих );

о–і–у–и–а–е ( вдих );а–е–о–і–у–и (вдих ).

2.За такою ж схемою і в такому ж самому порядку зміни звукоряду вимовляйте йотовані голосні:

ї–ю–є–я–ю–ї–я–є (вдих); є–я–ї–ю–я–є–ю–ї (вдих);

я–ї–ю–є–ї–ю–я–є ( вдих);ю–ї–є–я–ї–є–ю (вдих).

3.За такою ж схемою вимовляйте сполучення голосних з йотованими:

і–ї, і–є, і–ю, і–йо, і–я (вдих); и–ї, и–є, и–ю, и–йо, и–я (вдих);

е–ї, е–є, е–ю, е–йо, е–я (вдих); у–ї, у–є, у–ю, у–йо, у–я (вдих);

о–ї, о–є, о–ю, о–йо, о–я, (вдих); а–ї, а–є, а–ю, а–йо, а–я (вдих).

4.  Вимовляйте, чергуючи дзвінкі й глухі приголосні б – п; в – ф; г – к; г – х ; д – т; дж –ч; дз – ц; ж – ш; з–с(5-6 разів).

5.  Запишіть фонетичною транскрипцією:

А) Вересень. Стежка до школи.

Дзвонить веселий дзвінок.

(М. Сингаївський)

Б) Небо вигнутим.дзеркалом,

Зорі тонко подзенькують.

«Дзінь – дінь», – дзвінко

подзенькують,

Мов на люстрі кришталь.

(Б. Олійник)

Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], [дз], [дз’].

6. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх.

Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].

Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щока, щось, щука, щученя, щучка.

Можна рекомендувати читати скоромовки, прислів'я, приказки, лічилки. Читати спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова – мовчки, пошепки і, нарешті, вголос.

Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія [від гр. ortos -рівний, правильний і epos – слово, мова].

Тобто система загально прийнятих правил, що визначають єдино правильно літературну вимову.

Якщо дикція – це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія – правильна вимова цих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів».

Для того, щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідно ще й правильність вимови окремих слів. Можна якісно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.

Сучасні норми української орфоепії – це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавське – київських говорів.

Орфоепія передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні – в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні – в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Так, в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] чи [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як – от : [гулубка], [зузул’а], [курова].

Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше – губно – губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосним, як – от : [ Васил' ], [волога], [ веч’ір], [ виг’ін].

В усіх інших позиціях він чергується з нескладовим [у] (фонетичною транскрипцією [у]). Таких позицій є три :

1.   на початку слова перед дудь – яким приголосним – [ узут': а] – взуття;

2.   всередині слова після голосних перед приголосними – [заутра] – завтра;

3.   у кінці слова після голосного перед паузою – [знау] – знав.

Відмінну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от : [цар], [кобзар], [секретар]. Лише власна назва Горький вимовляється з м'яким [р’].

Вимова дзвінких перед глухими :

1.В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується : [лехко], [вохко], [ к’іхт’і ], [ н’іхт’і], [ д’іхт’ар].

2.Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префікс без -, через -, перед -, якщо вони стоять перед подальшими глухими, їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [ через]полосщя, [перед]покій.

3.У словах з префіксами з- та роз - звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [ с ] : пишеться зціплення, вимовляється [с’ц'іплен’:а]. Правописом зміна префікса з - на с - передбачається лише в словах, у яких він стоїть перед к, п, т, х, ф : сказати, списати, схопити.

Для вироблення орфоепічних навичок можна використовувати такі вправи :

1.Вивчіть скоромовку Л. Біленької. Повторіть її кілька разів, чітко промовляйте кожне слово.

Поливала сливу злива – не боялась злива слива.

3.   При поєднанні голосного з наступним нескладовим [у] створюються своєрідні звуки, які називають дифтонгами, тобто двоголосими, один з яких складотворчий (він утворює склад), а другий нескладовий (склад не утворює). Це дифтонги : [ау], [оу], [еу],[уу], [иу], [іу], наприклад, у словах: [дау] – дав, [доуго] – довго, [буу] – був, [леу] – лев, [лиу] – лив, [ с’іу ] – сів.

Перевірте себе, наскільки чітко вимовляєте ви ці дифтонги: кілька разів вимовляйте кожен з них окремі і в складі слів.

3.Перепишіть текст, зробіть інтонаційну партитуру. Кілька разів прочитайте текст, вслухайтесь у вимову кожного слова : чи помітили ви порушення орфоепічних норм української мови?

Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,

Хто був той цар і як йому наймення:

З його могили утворила доля

Народу пам'ятник – хай згине цар!

(Л. Українка)

4.Промовляючи слова, слідкуйте за вимовою кінцевих префіксів. Вправу повторіть кілька разів.

Переджнивна, передсвяткові дні, безсумнівно, безсрібник,

черезсмужжя, черезплічник.

5. У яких словах вимова і написання збігаються, а в яких такого збігу немає?

Збудувати, зцідити, зсушити, змити, зсередини, спертись, сфабрикувати, безземелля, розхитати, безпідставно.

Потрібно постійно працювати над правильністю і чистотою вимови, свідомо ставитись до своєї мови.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця уміння досконало володіти мовним апаратом, знати особливості інтонації. Адже мовленню кожної людини властива « своя» мелодія голосу, відповідна тональність, звукове забарвлення. Проте, потрібно покладатися не лише на природні дані голосу, а й працювати над його вдосконаленням, над постановкою голосу.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі

Розгляд логіко – емоційної виразності доцільно почати розмовою про саму суть мистецтва взагалі і мистецтва слова зокрема.

Діяльність мистецтва заснована на тому, що людина, сприймаючи слухом чи зором вираження почуття іншої людини, здатна перейматися тим самим почуттям...

Мовлення охоплює процес безпосередньої дії мови як усної, так і писемної.

Треба розуміти, що під поняттям «засоби логіко – емоційної виразності читання» сукупність органічно пов'язаних між собою компонентів виразності без осмислення і врахування яких, неможливо передати логічного та емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення. До таких компонентів належать:

1.   Паузи ( синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані, фізіологічні).

2.   Змістова та емоційна функція логічно наголошених слів.

3.   Мелодика та її основні ходи (зміни ).

4.   Видозміни темпу читання.

5.   Невербальні засоби виразності ( поза, жести, міміка ) [2;5;510;31].

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражене і так само сприйняте слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мови (системи її звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, режиму й голосового тембру).

Потреба систематичної роботи над інтонацією в початкових класах викликана тим, що дедалі ускладнюється і розширюється сфера мовної практики школярів (складаються усні та зв'язні тексти, різні за типом і стилем мовлення).

Якщо учні не вміють чути (відчувати) і відтворювати інтонацію у зовнішньому та внутрішньому мовленні, це негативно позначається на всіх видах роботи, що виконуються на уроках мови та читання.

Важливу роль і процесі мовлення відіграє інтонація. Вона набуває, насамперед, виняткового значення у передачі змісту висловлювання, його найтонших відтінків, є своєрідним засобом трансформації смислових взаємозв'язків мовних елементів в межах розповіді, розкриває суб'єктивне ставлення мовця до предмета висловлюваної думки, до співрозмовника, до фактів навколишньої дійсності.

Стилістична специфіка комунікацій передається насамперед в інтонації: відповідь учнів на уроці, наприклад, інтонаційно відмінна від спілкування з однокласниками на перерві.

Для кожного функціонального стилю характерне певне інтонаційне оформлення.

Вчені неодноразово підкреслювали думку про те, що інтонація – один з найважливіших компонентів висловлювання, без інтонації усного мовлення не буває, без неї не можна вимовити слово, будь – яке написане речення навіть ізольовану фонему.

Складові частини інтонації, які сприяють оформленню смислу висловлювання та його емоційно – вольових відтінків, – пауза, темп, мелодика, логічні наголоси. Оволодіти цими засобами інтонації складно, але необхідно. Вміти чітко, виразно висловлювати свою думку – це також і вміти чітко мислити.

Паузи – це один з найважливіших елементів інтонації. Паузи – це не нулі в усній мові, а своєрідні комунікативні одиниці, що несуть відповідне навантаження: членують мовний потік на синтаксичні відрізки, речення, словосполучення, слова.

Паузами називаємо зупинки між мовними тактами, окремими словами відповідно до змісту тексту, до почуттів, виражених у ньому, та до закладеної в нього ідеї. Прийнято поділяти паузи на синтаксичні, логічні, психологічні, віршовані та фізіологічні.

До категорії логічних пауз у теоретичній літературі відносять паузи, які членують мову за допомогою інтонації (інтонаційна роль членування), а в певних випадках і ті, що членують мову за допомогою розділових знаків (синтаксична роль членування ). Для читця професіонала такий поділ логічної паузи не має практичного значення. Він читає твори напам'ять і спирається при цьому на логіку, а не на розділові знаки. А от учні читають в основному з тексту, і розділові знаки допомагають їм розкрити зміст фрази і водночас є засобом навчання виразного читання. Тому й доцільно розглядати логічну паузу в двох функціональних аспектах: суто логічному і синтаксичному. Ті паузи, які не лише спираються на зміст, а й збігаються з розділовими знаками, доцільно називати синтаксичними, а логічними - лише ті, що не збігаються з розділовими знаками. Для того, щоб учитель зміг успішно навчати учнів виразному читанню, практично користуватись паузами, йому необхідно самому зрозуміти сутність і значення пауз.

Робота над текстовим твором вимагає з особливою увагою ставитись до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака.

Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відділяють одне від одного висловлювання із закінченим змістом. Інші розділові знаки теж відповідають обов'язковій паузі.

На розділовий знак – кома треба найбільше зважати. Вона, як і інші розділові знаки, здебільшого збігається з паузою.

Але трапляється й так, що за правилами пунктуації кома ставиться, а паузи у цьому місті н слід. Це буває в таких випадках :

1. Перед звертанням, якщ о воно стоїть у середі або в кінці речення :

Розкажіть мені (,) бабусю, казку.

1 Коли кома взята у дужки, це означає, що вона втратила синтаксичну роль Отже, паузи робити не слід

2.Після вигуків, якщо вони тісно пов'язані з наступним звертанням: Ой (, )у лузі червона калина.

3. Перед вставними словами і після них, а також після однакових слів у тому разі, коли вони пов'язані з усім реченням і мають характер вставних:

Думає (, ) як закінчити свій танець.

4.Перед короткими порівняльними зворотами, в основному такими, що складаються з одного слова, зі сполучниками мов, як, ніби :

Хитра (,) як лисиця.

5.При жвавому темпі перед підрядними реченнями та дієприслівниковими зворотами, якщо вони за змістом тісно пов'язані з тим словом, яке стоїть перед комою : Розкажіть (, ) як за горою сонечко сідає.

6.Між двома словами, що повторюються:

Падай (,) падай, дощику...

7.Після сполучників і, та, якщо вони стоять перед дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами :

Діти прийшли до замку (, ) і, прослухавши коментарі екскурсовода, почали розглядати експонати.

Наведені приклади не вичерпують усіх випадків, коли на місці розділового знака паузу не робимо, але вже з них можна побачити, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту. Логічна пауза – це зупинка, завжди зумовлена думкою, змістом.

Значення логічної паузи для читця надзвичайно велике. Як відзначає Блінов вона є виразником нашого розуму: при суцільному звучанні слів мовного такту дозволяє нам підкреслити єдність смислового значення. Доки триває логічна пауза, думка читця працює активніше, ніж під час самого читання. Такі паузи між тактами чи після речення підказують читцеві ставлення до подальшого тексту, допомагаючи, таким чином, повніше, емоційніше передати його зміст.

Логічна пауза набуває особливого значення у власній мові та при читанні твору напам'ять. Адже саме в цих випадках розділові знаки як орієнтири для розстановки пауз відсутні, і читець має спиратись тільки на зміст, осмислений при підготовці до уроку.

Неправильне вживання логічної паузи або цілковите ігнорування призводить:

•     до того, що зміст речення втрачає конкретну виразність;

•     до змін у змісті тексту;

•     до перетворення змісту фрази на цілковитий абсурд.

Для того щоб навчитися правильно визначати логічну паузу в тих випадках, коли розділові знаки допомогти в цьому не можуть, слід запам'ятати, що пауза при відсутності розділових знаків робиться :

1.Між поширеними групами підмета та присудка :

Випускні іспити | розпочались у травні.

2.У реченнях з багатьма другорядними членами – для виділення обставин з відповідними словами :

Розбійницю таку | не так судить годиться...

3.Перед сполучником і, та, що з'єднують поширені частини речень або цілі речення :

Ось випаде дощик | і почне безжалісно змивати осінню красу зажуреного каштана.

4.При зворотному порядку слів у фразі:

І от ми з вами у Львові!

Навколо нас | просторі

дитячі майданчики будуються | нові |

казкові.

5.Між словами чи словосполученнями, які виражають логічний підмет і логічний присудок і злиднюються без допомоги узгодження :

Перед хатою – подвір'я, а на подвір'ї | діти.

6.Між групами пояснювальних слів. Пауза їх розділяє для того, щоб якійсь групі надати особливого відтінку й самотності:

З кінотеатру йшли додому | вдвох |

Роман та Андрійко.

При вираженні мови «чужої» і мови власної потрібні й такі паузи, що не мають відношення до ступеня смислового зв'язку слів, між якими вони робляться, і призначені не для того, щоб додати думці чіткості. У них – інша мета. Ці паузи можуть збігатися з паузами синтаксичними, логічними, віршовими і тоді впливають на ступінь їхньої тривалості, їх робимо при потребі, в будь – якому місці, це так звані психологічні, або емоційні паузи. Відповідно до настроїв, почуттів, бажань читця і до реакції слухачів робимо психологічну паузу, її природа – мовчазне переживання. Психологічна пауза завжди диктується ставленням читця до змісту твору, до персонажу, його вчинків тощо і допомагає вплинути на емоції слухачів зосередити їхню увагу на чомусь важливому. З цього приводу К. Станіславський писав: «Тим часом як логічна пауза механічно формує такти, цілі фрази і тим дозволяє з'ясувати їх зміст, психологічна пауза дає життя цій думці, фразі і такту, намагаючись передати їх підтекст. Якщо без логічної фрази мова безграмотна, то без психологічної вона позбавлена життя» [ 86].

Мета психологічної паузи – зосереджувати увагу слухачів на якомусь слові чи групі слів, надаючи їм особливого значення. Чимало існує різновидів психологічної паузи :

1.Пауза настороженості : робиться після слів ах; те; це; чш ; стій (ні кроку) і т. п :

Чш ! || Тихіше! || Заснуло тільки немовля.

2.Пауза роздумів :

Як і зовуть... || Дитя моє ! || Я була багата... || Не лай мене...

3.Пауза недомовленості:

Озирається і раз, і вдруге, і втретє – не має... ||

4.Пауза пригадування:

– Де я могла його бачити ?.. || - згадувала Оля.

5.Пауза напруження. Робиться у несподіваному місці, щоб напружити увагу слухачів, перед сприйманням слів, яким надається особливого значення: Раптом чує він: | хтось по саду летить, так навпростець і пробирається.

6.Пауза відшукуванні відповіді:

-     Тепер яблуко твоє. Лізь і зривай !

-     Ні, дідусю... || Нехай завтра.

7.Паузи емоційного підсилення :

-Олю ! || Олю !|| Не біжи туди! Зачекай!

8.Пауза стримування почуттєвих реакцій :

-Підлога буде чиста, доню... || А душа ?

Буває ще віршова пауза – це така зупинка, яку читець робить вкінці віршового рядка при перенесенні одного й того ж мовного такту в наступний рядок [54].

На відміну від прозового твору, поетичному творі властива ритмічність. Порушення такої його організації при читанні зробило б з вірша прозу. Щоб цього не трапилося, слід, зокрема в кінці кожного рядка, робити зупинку. Така віршова пауза не тільки запобігає порушенню формі вірша, а й підкреслює внутрішнє багатство твору, додає краси його звучанню. Читець зобов'язаний правильно розкрити й донести до слухачів авторські думки і почуття. Для цього слід дотримуватися як синтаксичних та логічних пауз, так і психологічних, котрі можна робити і в межах мовних тактів. Якщо ці паузи припадають на кінець рядка, то читцеві не має потреби й замислюватися над віршованою паузою – вона виливається в синтаксичну, логічну або психологічну. Наприклад:

Ой на дворі студенейко,

вітер снігом віє. ||

Когут хижу підмітає, |

курка муку сіє. ||

За віконцем зимонойка, |

вітер снігом віє, |

а курочка з когутиком |

в хаті крильця гріють. ||

(Дитяча пісенька)

Садок вишневий коло хати,Сім’я вечеря коло хати, |

хрущі над вишнями гудуть, |вечірня зіронька встає. ||

плугатарі з плугами йдуть, |Дочка вечерять подає, |

співають ідучи дівчата, |а мати хоче научати, |

а матері вечерять ждуть. ||так соловейко не дає. ||

Поклала мати коло хати |

маленьких діточок своїх; |

сама заснула коло них. |

Затихло все, тільки дівчата |

та соловейко не затих. ||

(Т. Шевченко)

Однак віршована пауза не завжди збігається з іншими. Буває, що думку мовного такту поет переносить з одного рядка в наступний. Наприклад:

Вчіться діти! Мудра книжка

скаже вам | чогось багато |

з того, що колись другими

і посіяно, й пожато.

(Я. Щоголів)

Хоч за змістом і за синтаксичною будовою пауза, здавалося б, у кінці віршового рядка не потрібна, але у таких випадках, ЇЇ обов'язково потрібно робити. А щоб вона не вийшла штучною, слід виправдати її внесенням психологічного осмислення, тобто перетворити на момент «красномовного мовчання». Тоді пауза посилить емоційність, допоможе підготувати слухача до сприймання наступних важливих слів, на які треба звернути особливу увагу, тощо... А можна при переносах думки психологічно забарвити й підкреслити останні слова рядка. Тоді пауза стає майже непомітною. У наведеному прикладі такого психологічного забарвлення й підкреслення потребує останнє слово другого рядка «багато». Тут потрібно робити психологічну осмислену віршову паузу в кінці кожного рядка. Але в кінці першого і третього вона збігається з логічною і тільки в кінці другого має, як вказувалося, самостійне значення:

Вчіться діти ! Мудра книжка

скаже вам | чогось багато |

з того, | що колись другими |

і посіяно, | й пожато.

Таким чином, віршову паузу не можна робити формально. Вона має бути осмисленою і змістовною. Для цього треба знаходити такі емоційно – образні нюанси змісту, які б дали змогу перетворити цю паузу в психологічну.

Виділяють ще фізіологічну паузу, яка допомагає передати фізичний стан персонажа: втому, задишку, переляк тощо. Синтаксично вона позначається трикрапкою чи дефісом :

̶ Тс - с - с ! Не заважай, – таємниче прошепотів хлопчик.

̶ Гм -м-м... Нічого не чую!

Фізіологічні паузи підказують нам графічні знаки. Така пауза практикується при перевтілюванні читця у дійову особу. При виконанні байки чи якихось інших творів така пауза буває просто необхідною. Треба тільки твердо при цьому пам'ятати, що, на відміну від психологічної, фізіологічною паузою виражається стан персонажів, а ні в якому разі не читця [ 56 ].

Вчителю знання про паузи необхідно для того, щоб навчити дітей правильно передавати задум втілений автором на папері і власні думки. Уже при читанні творів, уміщених в букварі, пояснюємо дітям, що на розділових знаках необхідно робити зупинки голосу – паузи. Пізніше, коли учні переходять до читанки, це поняття поширюється: паузи можуть бути малими (короткими), середніми й довгими (глибокими). Потрібно на прикладі показати, що короткі паузи слід робити між словами, де не має ніякого розділового знака, щоб виділити, підкреслити якесь слово або перепочити, набрати повітря в легені для читання дальшого тексту. Зупинки середньої тривалості робимо на комі, двокрапці, рисці; довгі – на крапці з комою, рисці з комою, знаках оклику та питаннях. Коротка пауза має тривати не довше того часу, який потрібен на вимовлення слова раз ; середня – слів раз, два; глибока – раз, два, три. Мала пауза позначається великою вертикальною рискою, середня - двома, велика – трьома. Ці початкові теоретичні відомості діти запам'ятають зі слів учителя і застосовуватимуть їх практично. Наводимо відповідний приклад, написавши його заздалегідь на дошці або виготовивши спеціальний плакат

Та найгучніший голос | у соловейка.. ||| Серед свіжого листя кущів | затаївся цей невтомний співець, || і чути його чистий голос | далеко– далеко... |||

Учитель сам спочатку прочитає цей текст так, щоб усі паузи проявилися з належною виразністю. Далі проводяться відповідні вправи на вироблення в учнів навички робити паузи ; потім використовують для цього різноманітні тексти нарисів та художніх творів [11].

Логічні наголоси є наступним компонентом засобів логіко – емоційної виразності читання. Логічним називається такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази.

Так, джерелом формування інформативно – змістовних вмінь є усвідомлення молодшими школярами того факту, що у кожному реченні є важливі для вираження думки слова, які треба виділяти більшою силою голосу, оскільки вони несуть нову інформацію про предмет мовлення : з'ясовують, що відбулося з предметом, який він є, чому саме. Тому застосування завдань на відшукування таких слів у реченнях тексту, виділення їх в усному мовленні логічним наголосом допоможе вчителеві формувати у своїх вихованців уміння розуміти прочитане або сказане, чіткіше висловлювати власну думку. Постійне акцентування уваги на відпрацюванні інтонаційних умінь виділяти голосом важливі для розуміння думки слова допомагають школярам краще осмислити зміст висловлюваної думки, що сприяє надалі здатності виділяти в усному і писемному мовленні істотну інформацію та добирати для цього адекватні засоби вираження [4, 27].

Уже в першому класі даємо учням найпростіше поняття про головне (або найголовніше ) слово у реченні, яке виділяється логічним наголосом, для першого пояснення варто брати уривок з короткими реченнями, кожне з яких становить одну синтагму. Потрібно пояснити, що не всі слова в реченні мають однакове значення для висловлення думки: одні з них передають основний зміст її, інші допомагають повніше його зрозуміти. Ставимо перед учнями завдання визначити, які слова найважливіші у реченнях, спочатку допомагаючи їм. Звертаємо увагу школярів на те, що в більшості речень головні слова стоять перед крапкою. Чим це пояснити? Зупинка на крапці підкреслює важливість останнього слова. Однак у деяких реченнях найважливішими є слова, що стоять посередині. Подібна робота на двох – трьох заняттях підведе дітей до самостійних висновків: слово, яке має найбільше значення в реченні, під час читання вимовляється з більшою силою, з невеликим притиском. Готуючи текст до виразного читання, головні слова в реченні підкреслюємо однією рискою.

Таким чином, слова з логічним наголосом діти вигукують, а тому слід практикувати вправи на виділення цих слів відповідною вимовою.

Під час читання нарису « Січень», уявлення про головне слово в реченні дещо поширюємо : залежно від того, що ми хочемо підкреслити, найважливішим словом може бути майже кожне з тих, що є в реченні. Наприклад : Тепер січень усюди господар.( тепер, а не раніше);

Тепер січень усюди господар. ( січень, а не якийсь інший місяць);

Тепер січень усюди господар. ( усюди, а не в якомусь іншому місці); Тепер січень усюди господар. ( панує один).

На цьому ж тексті учні вправляються самостійно, виконуючи такі завдання:

а)у реченні Риба вглиб зимувати пішла виділити кожне слово і пояснити як змінюється зміст цієї фрази ;

б)речення Жаби під корчі позабивалися прочитати так, щоб слухачі зрозуміли, що саме жаби, а не риби й не раки позабивалися під корчі; прочитати так, щоб підкреслити, що жаби позабиралися під корчі, а не під каміння і не в очерет.

Можливо використати й таку вправу : один учень дає завдання іншому (або всьому класу) прочитати якесь речення так, щоб виділенням головного слова підкреслити якийсь момент висловленого; правильність читання оцінює клас. Вправи наведених звуків практикуються й у 2 – 3 класах. Крім того, у цих же класах можна ставити завдання ( домашні або класні ): переписати уривок якогось твору, знайти у кожному реченні головне слово й підкреслити його; усно пояснити, чому ці лексеми є найважливішими.

В кінці навчального року в першому класі слід сказати дітям, що в простих реченнях, зокрема у довгих, може бути два – три головних слова. Можна знову використати, наприклад, уривок з нарису О. Копиленка «Травень».

Та найгучніший голос | у соловейка...||| Серед свіжого листя кущів | затаївся цей невтомний співець || і чути його чистий голос далеко – далеко... |||

Перше речення недовге, проте в ньому два головних слова, які виражають основний зміст думки : перше підкреслюється малою паузою, друге - зупинкою на крапці. Наступне речення складне : у першому простому група лексем, що стоїть на початку, має одне головне слово,,а наступна - два, бо вони обоє дуже важливі для вираження думки. У дальшому простому реченні перше головне слово одне, а друге спароване. Отже, головних слів у реченні може бути два – три при цьому деякі з них спароване. Усі ці знання поповнюються, закріплюються в наступних класах, і навички зміцняться [11-16].

Певна річ, для того, щоб дати учням ґрунтовні знання, виробити правильні уміння і навички по визначенню логічно наголошених слів та правильному їх інтонуванні, вчителю потрібні значно глибші знання про значення, особливості логічних наголосів, емоційну функцію наголошених слів.

Мелодика є одним з основних засобів відтворення логіко-емоційного змісту тексту під час читання. Якщо паузи вказують на зупинки, зумовлені змістом, а логічні наголоси - безпосередньо на зміст і почуття, то мелодика їх відтворює.

Учителі молодших класів, яким доводиться багато читати та розповідати, мають добре володіти цим засобом виразності, вміти його правильно використовувати практично, щоб навчити своїх учнів. х Мелодика – це певні зміни голосу у тривалості, силі і висоті його звучання відповідно до зовнішнього і внутрішнього змісту текстуальної чи спонтанної мови.

У мовних тактах найвиразніше мелодичні зміни позначаються на логічних наголосах. Кожен з них у фразі має свій логічний наголос -головне щодо змісту слова. Мелодика ж наділяє це слово найрізноманітнішими відтінками наших почуттів : звеличенням чи приниженням, схваленням чи засудженням, любов'ю чи ненавистю, повагою чи зневагою тощо. Таким чином, кожен мовний такт - це окремий мелодично оформлений малюнок. І чим більше у фразі таких малюнків, тим багатша і складніша мелодика. А звідси й правило: щоб не помилитися у визначенні загальної мелодики фрази, яка складається з кількох мовних тактів, слід встановити її в кожному мовному такті зокрема, але єдності з загальним тоном, зовнішнім і внутрішнім змістом фрази.

Усі мелодичні зміни основного тону, що сприймається на слух, передаємо відносними поняттями: підвищено (позначається стрілочкою спрямованою вверх над логічно виділеним словом ( ) ) ;

пониження ( позначається стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом ( ) ) і монотон, (однотон ) (позначається стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом ( )). Наприклад:

На дитячому майданчику гралися двоє хлопчиків і дівчинка.

(В. Нестайко)

к правило, злам основного тону на певний інтервал підвищення чи пониження припадає, на наголошені склади логічно виділених слів. Такі мелодичні зміни називаються головними. Мелодичні зміни, що припадають на наголошені склади інших, ненаголошених слів у мовному такті, називаються другорядними. Без головного мелодичного зламу ці зміни змісту певної смислове – мовної одиниці не відтворюють. Усякий мовець по - своєму використовує мелодичні зміни. Все залежить від його стану, настрою, волі, почуттів. Звичайна людина не надає таким змінам свого тону ніякого значення в процесі мовлення. Вони виникають самі по собі залежно від мети виголошення. А тому часто доводиться чути бідні, непереконливі висловлювання. Інша річ, коли це стосується читця. Мелодичні зміни він завжди використовує як засіб виразності, переконливості, емоційності [ 55 ].

Потрібно вчити дітей мелодиці мовлення. Особливо важливо звернути увагу на мелодику під час читання віршів. Розвиток думки потребує підвищення голосу, закінчення її – пониження. Крапка вказує на завершеність думки, вимагає паузи.

Навчати мелодики мовлення найкраще на невеликих віршах, які учні легко вивчають на пам'ять. Читати їх можна хором, групами, індивідуально:

Веселий дощ, ||

Дощ полив, і день такий полив'яний. || Струшується сад, | як парасолька |

Все блищить, | і люди, як нові. ||Мокрі ниви || і порожній шлях... |||

Лиш дідок старесенький, | кропив'яний| Ген корів розсипана квасолька|

Блискавки визбирує в траві. ||Доганяє хмари у полях ||

(Л. Костенко)

Потрібно звернути увагу, що мелодичне пониження свідчить про

довершеність, закінченість думки.

– Ти не просто хороший хлопчик. || Ти справжній молодець. ||

Усяке мелодичне підвищення свідчить про розвиток думки:

– Ну, ви тут готові? | А то я вже лечу. ||

Рівна, монотонна мелодика характеризує незакінчену або перервану думку, що потребує або розвитку, або завершення в наступних мовних тактах:

У одній хатині, | що край стояла, к полю, | жила удова. ||

У нашому мовленні є ще й постійні, відносно сталі фразові мелодики. В них і вкладається все багатство мелодичних змін. Ці мелодики нормативних інтонацій та інтонаційних форм (розповідної, питальної, спонукально-окличної, протиставлення, заперечення тощо).

Розповідними інтонаціями першокласники володіють цілком достатньо; ознайомлення з іншими видами перша читанка пропонує починати з читальної інтонації. ?

Відомо, що будь-яке поняття легше усвідомлюється учнями у зіставленні його з іншими. Тому доцільне читання тих самих речень спочатку розповідною, а потім питальною інтонацією. Оклична інтонація залежно від змісту й настрою може мати різноманітні відтінки. Підручник пропонує починати з найлегшого для першокласників - з інтонації переляку. Коли діти навчаться досить правильно інтонувати ці речення, слід проводити спеціальні вправи. Наприклад:

Починати речення з розповідною, питальною та окличною інтонаціями; пояснити яка інтонація кожному з речень буде найбільш відповідною:

а) Сонце дивиться на нас.

б) Сніг затримали щитами... їди, Михайлику, із нами!

в)Е-е, то він, голубчик, не сам був?

Школярі мають уміти відтворювати інтонації перелічення, протиставлення. Потрібно пояснити як слід читати речення, у яких є перелічення чи протиставлення. Якщо у реченні є перелічення, то кожний з однорідних членів слід вимовляти з притиском і трьох підвищеним голосом, як головні слова; після кожного робити паузу середньої тривалості: Хотілось йому прикласти свій хист ||, свій розум | до чогось великого, || потрібного та корисного людям. |||

Якщо ж у фразі є протиставлення, то частини речення, що протиставляються, відтіняти голосом різного забарвлення (схвалення-осуд, радість-сум і под.); в обох частинах виділяємо головні слова, що виражають основний смисл протиставлення; між частинами робимо глибоку паузу: Люди мучились, || як в пеклі, ||| пан втішався, || як у раї.

Подібну роботу слід проводити і надалі, поглиблюючи знання учнів про мелодику мовлення.

Одним з дійових засобів, що допомагають дітям перебороти такі вади, як мляве або занадто швидке читання, є постійна увага до темпу, якого слід дотримуватись, щоб правильно відтворити зображене письменником. Темп мовлення є інтонаційним засобом виразності. Вибір темпу визначається в основному змістом, призначенням, задумом висловлювання, а також жанром твору.

У 2 класі слід розширити знання дітей про темп як про одну із важливих комунікативних якостей мовлення, сформувати вміння слухати зміни в темпі, пояснювати їх. Ураховуючи пізнавальні можливості й підготовку школярів, вчитель має сам намітити, на якому творі дати перше пояснення, на яких провадити вправи на вироблення в учнів умінь читати різними темпами.

Звичайно, весь твір, хоч би й невеликий, в одному темпі читається рідко. Тому для перших вправ потрібно брати коротенькі твори або уривки з більших, витримані в одному настрої. У залежності від змісту різні твори слід читати з відповідною швидкістю, тобто у певному темпі; він буває повільний, середній та швидкий. Найчастіше твори читаються у середньому темпі; ті місця, де автор розповідає про подію, що розвивається швидко, або про глибокі переживання дійових осіб, читаються в пришвидшеному темпі, коли хочемо щось підкреслити, зосередити на ньому увагу слухачів, або читаємо про подію, яка розвивається повільно чи неквапливу дію героя, то уповільнюється темп (40-50 слів на хвилину).

Про зміни темпу під час читання одного твору учні дізнаються наприкінці року в 2 класі. Вчитель наводить приклад твору, в якому змінюється темп читання. Він (темп) допомагає передати швидкість подій, що відбуваються, підкреслити гостроту, небезпеку моменту, а може й уповільнюватися, коли, наприклад, потрібно передати унікальність подій, одноманітність [65].

Набуті знання про темп читання постійно поповнюються в наступних класах.

Правильне використання інтонаційних особливостей мови доповнюються вдалим промовистим жестикулюванням, мімікою, позою під час читання. Це допомагає передати і настрій, і ставлення до читаного, й оцінку подій та характерів. Потрібно пояснити дітям, що виразно читати з застиглим обличчям неможливо. Говорячи, люди завжди супроводжують свої висловлювання відповідними рухами, змінами виразу обличчя. Головним показником почуття читця чи мовця є вираз обличчя. В його рисах відображаються почуття душі.

Міміка допомагає нам краще зрозуміти співрозмовника, розібратися, що він відчуває. Так, підняті брови, широко розкриті очі, опущені вниз кінчики губ, привідкритий рот є свідченням з здивованості; сум відображають зведені брови, злегка опущені кутики губ.

Для кожного важливо вміти «розшифровувати», «зрозуміти» міміку співрозмовника.

Щоб міміка була виразною, систематично слід промовляти перед дзеркалом кілька різноманітних по емоційності (сумні, веселі, смішні, трагічні) фрази. Слідкувати за тим, як змінюється міміка і чи передає вона відповідну емоцію.

Багато може сказати і жестикуляція співрозмовника.

Ми навіть і не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина про спілкуванні, як часто супроводжує ними своє мовлення. Ось що дивно. Мовленню вчать з дитинства, а жести засвоюються природним шляхом, і хоча ніхто наперед не пояснює їх значення, співрозмовники правильно розуміють і використовують їх. Напевно, пояснюється це тим, що жест використовується частіше не сам по собі, а супроводжує слово, іноді уточнює його. Жест не лише уточнює думку, оживляє її, айв поєднанні зі словами посилює її емоційне звучання, сприяє кращому сприйняттю висловленого. Та жестами слід користуватися обережно, вони повинні відповідати суті висловленої думки.

Під час читання рухи теж мають бути природними, помірними, суворо підпорядковуватись потребам виразності, щоб не відволікати уваги слухачів своєю надмірністю чи непродуманістю. Наприклад, під час читання рядків з вірша П. Амбросій «Мороз» :

Гей Морозе не лютуй

Та капусти нам не псуй! -

читець суворим виразом обличчя погрожує морозові пальцем. Вимовляючи з вірша Т. Масенка «Грудень» рядок «... застеляє світ сніжком», з виразом лагідності й замилування поведе перед собою долонями, повернутими вниз.

Поза під час читання має бути природна, красива, ненапружена, без суєтності. Правильне, невіддільне від усього складу думок і почуттів читця положення тіла тримає увагу слухачів, підсилює їх до слухання.

У процесі колективної підготовки до виразного читання якогось твору або уривку з нього учні під керівництвом учителя визначатимуть, які жести й міміка необхідна для вимовлення певного речення, окремих слів. Такі завдання діти виконуватимуть і самостійно [8, 4-7].

Таким чином усне мовлення є в школі одним із найголовніших засобів навчання та виховання. Тому підвищення культури усного мовлення –першочергове завдання кожного педагога. Робота над удосконаленням, відточуванням усного слова вимагає уваги не лише до вживаних слів, не тільки до граматичної будови, а й до звучання, до інтонаційного багатства «живого» мовлення.

Інтонація – невід'ємна риса звукової мови. У сукупності з іншими ознаками мовлення (поза, жести, міміка), інтонація виконує важливі функції, служить засобом комунікації. Практичне засвоєння учнями таких важливих компонентів інтонації, як паузи, мелодика темп, логічні наголоси, поза, жести, міміка, є запорукою осмислення учнями нашого мовлення, усвідомлення виразності рідної мови.

2.2 Підготовка художнього твору до читання та використання в ній засобів логіко-емоційної виразності

Оволодіння технікою мовлення та засобами інтонаційної виразності є важливою передумовою до успішного читання художнього твору, але цього недостатньо. Для правильного вибору прийомів та засобів необхідно провести копіткий аналіз тексту, осмислити його, визначити мету читання.

У підготовці твору до виразного читання виділяються такі основні напрями, як літературознавчий і виконавський аналіз тексту

1. Аналіз тексту

Твір уважно прочитується, визначається його жанр, тема («про що йдеться») та ідея (головна думка). Це необхідно для правильного розуміння задуму автора і подальшого визначення мети читання. Адже, не зрозумівши глибинного змісту твору, неможливо «озвучити» його правильно: «Основне зерно мистецтва художнього слова і весь сенс його міститься не в дикції, не в голосі і навіть не в грамотному розборі фрази чи частини твору, а в умінні правильно трактувати цей твір, тобто, пізнаючи ідею автора, насичувати її своїм, кровним, активним дієвим відношенням» (9, 86).

Ідея твору розкривається через систему образів, серед яких найважливіше значення мають дійові особи: саме через них автор передає свої думки, почуття, світосприймання, ставлення до дійсності. Конфлікт між дійовими особами є серцевиною твору: зрозумівши мотиви дій героїв, ми наблизимося до розкриття ідеї. Саме тому необхідно максимально ясно уявити собі кожного героя (його зовнішність, вік, характер, манеру поведінки, навіть попередній досвід життя), що допоможе зрозуміти мотиви його вчинків, висловлювань, стосунків з іншими дійовими особами, місце і значення в творі. Тільки за умови правильного виконання цього аналізу можна знайти вірні засоби для передачі («малювання голосом») конкретних образів.

2. Визначення мети читання

Осмисливши художній твір – його ідею, систему образів, обставини, де проходить дія, – можна визначити мету читаний. Для чого читається твір? Чим схвилювати, зацікавити слухачів, які викликати емоції? Головну мету звичайно називають «надзавданням» [89], або виконавським завданням. Вона кристалізується поступово, в процесі дійового аналізу, тому що кожний епізод працює на неї, конкретизує, підкріплює.

Кожна частина сюжету, що має логічну завершеність, відокремлюється логічною паузою. Це дає слухачеві можливість краще зрозуміти і відчути прочитане, а виконавцеві – настроїтись на подальше читання.

Аналізуючи кожну частину, тексту, треба вирішити такі завдання:

—зрозуміти і розкрити внутрішню логіку подій чи опису (підтекст – те, про що прямо в тексті не говориться, що відчувається за словами як особлива емоційна оцінка, яка визначає сутність думки автора), вибрати тональну емоційну характери стику;

—визначити головну думку частини, дати їй умовну назву (можна для цього вибрати цитату з тексту).

Заключна фраза часто несе особливий підтекст. Тому читати її треба досить уповільнено, вагомо, після неї робити велику паузу, щоб дати можливість слухачам пережити прочитане, подумати над ним.

Такий аналіз допомагає сформулювати мету читання, або виконавське завдання, для кожної частини тексту.

3. Аналіз сюжету і композиції твору

Твори для дітей молодшого шкільного віку, як правило, сюжетні. Розуміння структури твору, внутрішньої динаміки розгортання подій допомагає виділити най важливіші точки, на яких треба сконцентрувати увагу.

Елементи сюжету – це експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, кінцівка, епілог (експозиції та епілогу в маленькому творі може й не бути).

Мета експозиції – привернути увагу слухача, підготувати до сприйняття на ступних подій. Вона потребує розповідних інтонацій.

Часто твори починаються відразу Із зав'язки, яка вводить до початку дії (конфлікту). В цій частині з'являються герої – дійові особи, створюються перші враження про них, від чого залежить ступінь подальшого розуміння тексту.

Розвиток дії веде до найвищої, найбільш напруженої точки розповіді – кульмінації, в якій найяскравіше виявляється ідея твору; після цього моменту в дії настає злам Виділення кульмінації під час читання (темпом, силою голосу, мелодикою, паузами) обов'язкове.

Розв'язка – найчастіше заключна частина Вона вносить розрядку в дію, підводить підсумок подій (розставляє все по своїх місцях).

4. Аналіз лексичних особливостей тексту

Мова художнього твору теж потребує спеціальної уваги, а саме необхідно:

1) уточнити тлумачення слів, значення яких неясне, вибрати способи їх пояснення дитині;

2)перевірити наголос у словах, вимова яких викликає сумнів (особливо у віршованих рядках, де помилковий наголос може зламати ритм);

3)виявити всі художні особливості мови автора («розшифрувати» метафори, проаналізувати уособлення, порівняння, підкреслити випадки звукопису тощо);

4)визначити стилістичні особливості мови героїв твору

5. Розмітка тексту для читання

Наступний етап роботи – робоча розмітка тексту спеціальними знаками (створення партитури), яка вимагає глибокого проникнення у зміст та емоційний характер кожної фрази. Знаками виділяють паузи, головні слова (логічний наголос), повороти мелодики, зміни темпу.

Найбільш поширені умовні знаки партитури наводяться у Додатку 1.

6. Вправляння у читанні тексту.

Слід зазначити, що підготовка до читання ліричних творів істотно відрізняється, адже вони не мають сюжету, невеликі за обсягом, але вагомі за змістом і своєрідні за формою. Головне в них – почуття ліричного героя, емоційна оцінка фактів життя або їх філософське осмислення, а в підтексті – чуттєвий стан автора. Тому до завдання виконавця входить осмислити глибинний зміст твору і через нього визначити настрій, з яким його треба читати.

При аналізі велику допомогу може надавати історична довідка про час і оточення поета, події, умови, за яких народився твір. Ці відомості, цікаві і важливі для виконавця, не завжди доречно подавати дітям, але, закладені у підтекст, вони являють собою основу створення ліричного образу, правильного розуміння і сприймання тексту твору.

Головне завдання учителя – вчити дітей сприймати художнє слово, розуміти художні образи, заховані в метафорі, адекватно відгукуватися на почуття. Як вважає більшість майстрів-виконавців, аналітичні розмови навколо ліричного твору руйнують його емоційність, поетичну виразність, тому виразне читання в значній мірі виконує функцію аналізу віршів на уроках, особливо в молодших класах.

Орієнтовний план підготовки до виразного читання оповідання В. Сухомлинського «Іменинний обід»

(Читанка.– 2 кл.– С. 71).

Ідея: треба вчитись бути людиною.

Образи: Ніна – семирічна дівчинка, у якої сором перед подругами за бабусину немічність сильніший за любов і повагу до бабусі; відверта, можливо, вередлива; мама – мудра, спокійна, образилась за бабусю і переживає за душевну черствість доньки; бабуся («за кадром») – старенька, виснажена працею, найшановніший член сім'ї.

Сюжет: сім'я готується до дня народження Ніни.

Елементи сюжету

Експозиція: «У Ніни велика сім'я.»

Зав'язка: «Скоро день народження...»

Розвиток дії: «Ось і настав цей день».

Кульмінація: «Мама зблідла».

Розв'язка: «Іменинного обіду не буде».

Кінцівка: «Будь справжньою людиною».

Частина перша: «Ніна і її сім'я»

Мета читання: звернути увагу на те, що сім'я Ніни велика, дружна; викликати повагу до бабусі, співчуття до її старості.

Частина друга: «Скоро день народження!»

Мета читання: порадіти з Ніною; викликати піднесений настрій передчут тя свята.

Частина третя: «А якщо подруги сміятимуться?»

Мета читання: передати наростання хвилювання дівчинки, яка соромиться бабусі.

Частина четверта: «.Свята не буде...»

Мета читання переконати дітей у справедливості маминого рішення.

Разом з умінням виразно читати учителю необхідно володіти умінням аналізувати та оцінювати виразне читання. Оцінки на рівні констатації: «Добре!», «Мені сподобалось!» або «Треба було голосніше», «Не дуже виразно» – явно недостатньо, щоб формувати свідоме ставлення до виразності читання.

Оцінювання потребує спеціальної організації уваги: по ходу прослуховування виконавця необхідно коротко занотовувати свої зауваження, щоб потім на їхній ос нові скласти зв'язний відгук.

Аналізу підлягають такі якості виконання:

1)техніка читання;

2)рівень володіння інтонаційними засобами мовлення;

3)ступінь досягнення мети читання (розуміння змісту).

Для запису зауважень пропонуємо розділити сторінку на 2 частини («Техніка читання» та «Інтонаційні засоби»), в, яких позначати як очевидні достоїнства, знахідки (+), так і недоліки (–).

Пропонуємо орієнтовні питання (див. Додаток 4), які допоможуть в роботі впродовж прослуховування, а пізніше стануть опорою для зв'язного аналізу (що треба тримати в полі зору) або розгорнутого відгуку.

Процес навчання учнів виразному читанню вимагає від учителя вміння організувати обговорення можливих варіантів інтонаційного втілення, а також їх стисле рецензування самим вчителем і учнями. Ця важка робота потребує пильної уваги, напруження пам'яті, вміння вчасно і тактовно все поставити на своє місце «В процесі такої роботи діти, яким буває властиво дивитись не бачачи, слухати не чуючи, говорити не знаючи, привчаються слухати і чути. Крім того, вони вчаться коректно аналізувати читання інших, а також стають вимогливішими до свого класного виконання...» [3, 9-13].

Практичні завдання

1) Познайомтесь із партитурою тексту байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» і завданнями до неї у підручнику (2 кл.– С. 45-47). Поділіть текст на частини, дайте їм назву, визначте мету читання кожної частини.

Проаналізуйте сюжет і композицію байки.

Дайте стислу характеристику дійовим особам байки.

У степу, |в траві пахучій, |

коник. вдатний молодець, |

і веселий,| і співучий. ||

і проворний стрибунець,|

чи в пшениченьку, | чи в жито. |

досхочу розкошував, |

і цілісенькее літо. |

не вгаваючи, спІвав;||

розгулявся на всі боки, |

все байдуже, | все дарма... |||

Коли гульк – | аж в степ широкий|

суне злючая зима. |||

Коник плаче, | серце мліє; |

кинувсь він| до Мурав'я: ||

– Дядьку, | он зима біліє!|

От тепер же згину я! |

Чуєш –| в лісі ворон кряче,|

вітри буйнії гудуть? ||

Порятуй, | порадь, земляче,|

як це лихо| перебуть! |||

–           Опізнився, небораче,–|

одказав земляк йому,– |

хто кохав життя ледаче, |

непереливки тому. |||

– Як же в світі| не радіти? |

Все кругом тебе цвіте.–|

каже Коник, |– пташки, | квіти. |

любе літечко на те;|

скочиш на траву шовкову –|

все співав би та співав |||

На таку веселу мову|

Муравей йому сказав: |

–Проспівав ти| літо боже,–|

вдача вже твоя така,–|

а тепер| танцюй, небоже,|

на морозі гопака! |||

А. Глібов

Уважно прочитай байку. Зверни увагу на слова: вдатний, молодець, проворний, стрибунець, досхочу, розношував. Подумай, яку рису Коника вони передають. Простеж, як і від чого змінювалася поведінка Коника. Передай ці зміни голосом.

З яким проханням звернувся Коник до Мурав’я? Що відповів йому Муравей? Прочитай.

Як ти поставився до поведінки Мурав’я? Чому? Яким тобі видався тут Муравей? А Коник?

Чи можна з тексту байки зробити висновок про те, кого в ній автор засуджує? Доведи свої міркування

Як ти гадаєш, кого мав на увазі байкар, розповідаючи про Коника та Мурав'я?

(Читанка.- 3(2) кл.~- С. 45-47.;

2) Прочитайте оповідання В. Кави «Він живий!» і завдання до нього у підручнику (2 кл.– С. 307-309). Складіть повний план підготовки цього тексту до виразного читання за поданим у даному розділі зразком.

У кінці городу, за густо-зеленою картоплею, за стіною золотоголових погордливих соняшників сховалася під похилими вербами копанка. Ой, вабить туди Славу! Надто літнього спекотливого дня, коли сонце роздмухує в небі величезне горно.

Але за копанкою зелено-червоним муром стоять верболози. Там, казала мама, живе дід Шило. У нього в руках аж тисяча голок-циганок, і ними він штрикає не слухняних дітей, котрі наближаються до копанки...

Слава сидить на призьбі, зорить туди, де дихає прохолодою копанка, і ноги його нетерпляче тупають. Але перед очима весь час крутяться оті довгі-довгі й гострі-гострі голки-циганки і не дають ногам зірватися з місця й щодуху побігти стежкою між соняхів.

Раптом від копанки лине пронизливий хлоп'ячий крик. Слава перелякано здригається: невже дід когось схопив і безжалісно штрикає голками? Наступної миті знов лунає крик, але немає в ньому страху, тільки нетерплячий запал.

Слава незчувся, як ноги кинули його на стежку. І вже тільки вітер свистить у вухах та соняхи здивовано похитують важкими головами десь у синьому небі.

Хлопці стояли так тісно, що Слава ледь проліз між ними. Він хутко глянув на темнувату воду, помережану тінню від вербових листочків, і йому забракло повітря.

Посеред копанки безпорадно борсався їжак, а хлопці наввипередки кидали в нього грудки, не даючи пристати до берега.

У Слави самі собою бризнули сльози з очей. Все навколо нього пойнялося туманом. 1 малюк, стиснувши кулачки, щосили крикнув туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці:

– Він же... він... живий!

Опам'ятався Слава у воді. Схопив нещасного їжака, притис до грудей.

Він зовсім не відчув, що на їжаку повнісінько гострих-прегострих, як голки, колючок...

В. Кава

Прочитай правильно слова: золотоголових., погордливих., спекотливого, наввипирсдки.

Навіщо мати страхала сина дідом Шилом? Яким уявляв його собі Слава? Чому Слава все-таки побіг до копанки? Що його там вразило? Чому він не відчув їжакових колючок? Чию поведінку ти схвалюєш? А кого осуджуєш? Яке місце в цьому оповіданні тобі найбільше сподобалось? Прочитай його. Як ти розумієш значення висловів: «сонце роздмухує в небі величезне горно», «дихає прохолодою копанка», «щодуху побігти»?

Використовуючи виділені речення, склади вдома розповідь «Маленький рятівник»

3)Розробіть орієнтовний план аналізу вірша Г. Чубач «Я беру своє відерце» (Читанка.– 1 кл.– С. 276-277) для підготовки його до виразного читання. Підготуйтесь його прочитати.

Я беру своє відерце і біжу мерщій по воду, бо чекають на городі помідори й огірки.

Цілу ніч вони не спали - раннє сонце виглядали. Хочуть їсти, хочуть пити, та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають, та мене вони впізнають, їх щоранку напуваю, їм я пісеньку співаю.

Помідори червоніють, бо подякувать не вміють. А зелені огірки тулять листя до руки.

Г. Чубач

Чому дівчинка поспішає на город5 Прочитай, як овочі їй «радіють». Звертаючись до вірша, прослідкуй, що з чим зв'язано: «біжу мерщій по воду, бо...», «не спали –...», «впізнають –...». Які рядки вірша тобі особливо сподобались?

4)Запишіть на магнітофон власне читання зазначених вище байки або вірша. Прослухайте записаний текст і дайте письмову оцінку виконання згідно поданих ре комендацій. (Орієнтовні критерії пропонуються у Додатках )

2.3 Використання логіко-емоційних засобів у читанні творів різних жанрів

Прислів'я – один із видів усної народної творчості. Можна виділити такі особливості прислів'їв: узагальнення народного досвіду, повчальність, стислість і ємкість висловленої думки, влучність і поетичність, використання в прямому і переносному значеннях.

Прислів'я відображають глибокі й складні зв'язки різноманітних явищ життя і промовляються для того, щоб у чомусь переконати слухачів, закликати до чогось, що-небудь схвалити чи засудити, висміяти тощо. Під час читання прислів'їв важливо сформувати уміння виражати судження і своє ставлення до життєвого явища, що викликало це судження.

У процесі підготовки до читання необхідно згадати факти із життя, висновком до яких є. прислів'я, сформулювати своє ставлення до них. Після цього потрібно про мовити прислів'я так, аби передати відтінки почуттів, щоб всім було зрозуміле ставлення того, хто висловлюється.

На прислів'ях у школярів легко формувати поняття підтексту, не використовую чи самого терміна. Так, наприклад, в процесі аналізу прислів'я «Голова без розуму, як ліхтар без свічки» (Первоцвіт. – С. 17) вчитель підводить першокласників до висновку, що воно може бути використано (відповідно і прочитане) з різною метою: за судити (сердито), висміяти або поспівчувати.

Залежно від змісту і особливостей вираження думки інтонація може бути розповідна, спонукальна, питальна, оклична.

Велике значення під час читання прислів'їв мають логічний наголос і паузи, що допомагає передати зміст.

Практичні вправи і завдання

1)Проаналізуйте прислів'я і прочитайте відповідно до позначок і рекомендацій.

Добрий початок – | половина діла. (Розповідна, спокійно.)

Не біда,| як є хліб і вода! (Оклична, бадьоро.)

Землю поважай – | вона дасть урожай. (Спокійно, лагідно.)

Де таке бачено, | щоб родила нива ледачому? (Запитально, насмішкувато.)

2)Проаналізуйте зміст прислів'їв («Первоцвіт») і визначте їх підтекст. З якими різними почуттями можна прочитати кожне з них?

Лінивого й ноги не носять.

Носить голову тільки для шапки.

Хоч би три дні не їсти, аби з печі не злізти.

Це було за царя Горошка, як було людей трошки.

Жодний ще вченим з неба не впав.

З осла не буде коня.

Хто співає, той журбу проганяє.

3)Проаналізуйте зміст і підготуйтесь до читання прислів'їв. Визначте паузи, логічний наголос, особливості інтонації та емоційного забарвлення.

Умій сказати, умій змовчати.

Давши слово – держись, а не давши – кріпись.

Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш.

Від теплого слова і лід розмерзає.

Гостре словечко коле сердечко.

Більше діла – менше слів.

Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже.

(Читанка.- 3(2) кл.– С. 11.)

4)Відберіть 3-4 прислів'я на одну з тем (про працю, дружбу, поведінку, пори року тощо) з різним емоційним забарвленням і інтонацією. Підготуйтесь до читання.

Загадка – невеликий твір, в якому в прихованій формі описується задуманий предмет, що його слід назвати. Особливість загадок полягає в тому, що предмет зображення називається не прямо, а інакомовно. Розглянемо основні способи створення загадок, тобто приховування задуманого предмета, з якими поступово необхідно познайомити учнів.

Найпростіший спосіб – опис зовнішнього вигляду, дій або властивостей предмета:

Уминається часто, але рушником не витирається.

Зимою біле, восени чорне, літом зелене, восени стрижене.

У загадках може використовуватися порівняння предмета з іншим, чимсь на нього схожим; з цією метою може вживатись і протиставлення:

Біле, як сніг, надуте, як міх, лопатами ходить, рогом їсть.

Часто задуманий предмет названо іншим, чимось на нього схожим (метафоричні загадки та їх різновид – на основі уособлення). Ознаки, дії, властивості в таких за гадках називаються інакомовно:

Ходить полем з краю в край, ріже чорний коровай.

У багатьох загадках названо не одну ознаку задуманого предмета, а кілька, використовуються різні способи побудови:

Бідовий хлопчина

В теплій сірячині

По дворах стрибає,

Крихти підбирає.

(Приклади взято з читанки для 1 кл. «Первоцвіт».)

Більшість загадок, особливо авторських, мають ритм і риму, що важливо враховувати під час читання.

Загадки промовляються повільно, щоб слухачі легко сприйняли їхній зміст. В них багато пауз. У загадці кожне слово важливе, тому його необхідно вимовляти чітко та ясно. Логічним наголосом виділяються слова, які допомагають відгадати зaгадку, передають ознаки задуманого предмета.

Під час читання загадок важливо навчитись діяти словом і промовляти їх таємничо, хитрувато і водночас доброзичливо (ану, подумай, здогадайся), зацікавити слухачів незвичайністю предмета загадування.

Практичні вправи і завдання

1)Проаналізуйте загадки і підготуйтесь до читання, враховуючи орієнтовну партитуру.

Рідке, | а не вода, | біле, | а не сніг. (Інтонація протиставлення, хитрувато).

Не гавкає, не кусає | а в дім) не пускає. (Здивування )

Посеред двора | стоїть гора: | спереду вила. | а ззаду мітла. (Таємничо, насмішкувато.)

Хто | малюнок на вікні | уночі зробив мені? (Запитально, хитрувато.)

2)Підготуйтесь до читання народних загадок (Читанка – 2 кл – С. 12) Складіть партитуру, визначте емоційне забарвлення.

Надворі горою, а в хаті водою. Плету хлівець на четверо овець, а на п'яту окремо. Біла рілля, чорне насіння, хто вміє – той посіє, хто знає – відгадає. Не чоловік, не звір, а має вуса. Чорне сукно лізе в вікно.

Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита, не чоловік, а навчає. Маленький, чепурненький, крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов. Чорний, та не ворон, рогатий, та не бик, шість ніг без копит: летить – виє, ся де– землю риє.

3)Підготуйтесь до читання напам'ять наступних віршованих загадок (Первоцвіт.– С. 9, 129, 268), враховуючи партитурні позначки.

а) Я руда.| низького росту.|

хитра я | і довгохвоста. |

На курей я вельми ласа – |

в них таке смачненьке м'ясо...

|| Вовку-брату я | сестриця,|

а зовуть мене...|||

б) Хто з хвостом | і вушками? |

В кого лапки | з подушками? |

Як іде, | ніхто не чує, |

тихо, | крадучись. | полює.

в) То чорна, | то сива |

по небі ходила, |

набив її вітер – |

сльози розпустила. ЦІ

Марійка Підгірянка

4) Підберіть 3-4 загадки, різних за способом побудови, розмітьте і підготуйтесь до читання.

Оповідання для молодших школярів невеликі за обсягом, вони складаються з кількох епізодів, дія розгортається в логічній послідовності. Герої – діти, дорослі, тварини, поведінка і переживання яких завжди носять конкретний характер, – доступні і близькі дітям. Все це визначає специфіку читання оповідань.

Інтонація прозових творів – розповідна, вона є своєрідним зразком усного літературного мовлення. Завдання читця – з самого початку привернути увагу учнів, зацікавити їх розповіддю.

Про події необхідно розповідати просто і природньо, без зайвого пафосу, але яскраво передавати розгортання дії (сюжет).

Вчинки дійових осіб, їх мовлення передаються згідно з їх характерами, відповідними настроями. Важливо уявляти кожного героя, розуміти, що з ним відбувається, мотивувати його вчинки, схвалювати чи засуджувати їх. При цьому вчитель не перевтілюється у своїх героїв, він лише оповідач, який образно і яскраво передає події і розмови.

Потрібно дбайливо ставитись до мови творів, правильно передавати мовлення не лише дійових осіб, а й автора. Необхідно заздалегідь виділити найбільш яскраві вирази і слова

Оповідання для молодших школярів у більшості складаються з кількох епізодів, частин, між якими необхідно робити великі паузи, щоб діти могли обміркувати і пережити почуте, психологічно підготуватись до подальшого слухання.

Практичні вправи і завдання

1 Познайомтесь Із оповіданням В. Нестайка «Руденький» і завданнями до нього у підручнику (Первоцвіт.– С. 112-113). Визначте тему, ідею і головну мету читання. Поділіть текст на епізоди, з'ясуйте мету читання кожного.

Підготуйтесь до виразного читання оповідання за орієнтовною партитурою. Продумайте зміни темпу, особливості читання діалогу.

На дитячому майданчику| гралося двоє хлопчиків| і дівчинка|. Бабуся| дала кожному| по цукерці.| Чорнявий хлопчик) похапливо тицьнув цукерку! до рота. || Тим часом дівчинка| і руденький хлопчикі свої ще тільки розгортали.І Враз чорня вий хлопчик| вихопив у дівчинки цукерку| і дременув у під'їзд. | Дівчинка зойкнула. | скривилась! і заплакала. |||

Руденький| подивився на дівчинку, | тоді на свою цукерку. | тоді знову на дівчинку. | тицьнув їй цукерку| і швидко пішов геть. | Неначе боявся | що вона по верне її. |||

Коли він проходив повз дідуся. | який сидів на лавочці| і все бачив, | дідусь усміхнувся до нього | і сказав: |

– Ти зробив правильної. Ти| хороший хлопчик. ||

Руденький| спинився, | почервонів. | Потім зітхнув: |

—Ні, дідусю, | я не зовсім хороший...|| Мені не хотілося| віддавати...|| Правда!.. ||| Чого поганимі бути легко. | а хорошим| важко? | Мені інколи і хочеться бути поганим.! Але... |але соромно. |||

Дідусь | пильно глянув на нього.||

—Ну, тоді я| помилився. | Пробач.II Ти| не просто хороший хлопчик.) Ти| справжній молодець!) Бо в тебеї є совість. | А совість.І голубе мій,— | це в людині| головне. ||

І дідусь) ласкаво поплескав його по плечу.|||

Прочитай правильно слова: похапливо, тицьнув, І им часом, дременув, зойкнула, пильно, молодець, поплескав.

Читаючи текст по абзацах, зверни увагу на дії чорнявого хлопчика І руденького Що сподобалось тобі в їхній поведінці, а що ні? Чому

Підготуйся і прочитай розмову руденького хлопчика з дідусем.

Чи можна з поведінки руденького хлопчика зробити висновок, що цін стане справжньою людиною?

Доводь свої міркування словами з тексту.

Зверни увагу на виділені слова і речення. Подумай, що вони передають

2)Познайомтесь з оповіданням «З кого песик приклад бере» Б. Вовк (Первоцвіт.— С. 91-92) У чому особливість форми викладу u ньому?

Проаналізуйте особливості поведінки героїв, враховуючи зміст прямої мови — засобу вираження суті характерів персонажів, авторської оцінки, ставлення дійових осіб один до одного. Зверніть увагу на авторський текст, який допомагає зрозуміти внутрішній стан героїв, визначити ставлення автора до них І знайти відповідний тон розповіді.

Підготуйтесь до виразного читання.

—Хто це просто із слоїка варення їв і на скатертину наляпав? — запитала бабуся.

—Це не я! — ніяково кліпнув Олесь.— Це песик Пушок!

—Дивись-но мені! — насварилася на Пушка бабуся... А за кілька днів нова пригода.

—Хто це мої капці пошматував? — зарюмсав Олесь.

А Пушок з-під лави «Гав-гав!» на Олесеву сестричку Віру.

—Неправда! — закричав Олесь.— Віри півдня вдома не було. Вона зі школи недавно вернулася.

—І з кого наш песик приклад бере?—докірливо похитала головою бабуся. І справді — з кого?

Слоїк — висока глиняна посудина, схожа на банку.

Яку відповідь ти підготував на це запитання. Доведи свої міркування

3)Підготуйте власну розповідь-спогад про цікавий випадок або розповідь-роздум про якийсь факт, подію, прочитану книжку. Продумайте послідовність розповіді, можливості спілкування з аудиторією (відповідно до характеру розповіді), особливості вираження ставлення до того, про що йдеться.

Казка – один з найважливіших літературних жанрів, з яким знайомляться учні початкової школи. У підручниках переважають казки про тварин І соціально-побутові, є фантастичні (чарівні, героїчні). Кожна з груп має певні особливості. Але всім народним казкам притаманні мудрість, високі ідеали, мрії про щасливе життя і радісну працю. У більшості казок добро перемагає зло. Казки вчать бути чуйними, працьовитими, хоробрими, долати труднощі, прагнути справедливості, боротись зі злом У них завжди є мораль, яку необхідно донести до слухачів. Цим визначається головна мста читання.

Казка складались усно і були розраховані на слухачів, тому манера читання – розповідь, проста, щира, з розмовною інтонацією. Виконавець ніби розповідає про те, що «десь, колись» чув, він ніби звертається до слухачів, спілкується з ними, шукає їхньої підтримки. Під час виконання казки важливо досягти безпосереднього спілкування оповідача зі слухачем.

Казці притаманні динамізм, напруженість, незвичайність ситуації, таємничість, Ідо важливо передавати під час читання.

Більшість народних казок будується за принципом антитези: добро протиставляється злу, працьовитість — ледарству, розум — безглуздості тощо. Герої народних казок наділяються певними усталеними рисами, подаються прямолінійно, розвиток характеру у більшості казок відсутній. Під час читання важливо з перших рядків підкреслювати голосом оцінку подій і героїв, передавати ставлення до них. Читання кожного епізоду казки потребує від читця уміння намалювати яскраву завершену картину, дати інтонаційне забарвлення кожному вчинку героя, показати його риси через діалог. Епізоди один від одного відокремлюються великими паузами.

У багатьох казках використовується прийом триразового повторення подій, яким досягається поступове зростання напруження, що необхідно передати під час читання.

Казкам притаманні певні мовні особливості, які надають їм поетичності, підсилюють вилив на слухачів. Необхідно підкреслити голосом, емоційно передати постійні епітети і усталені вирази. Тавтологічні повтори вимагають уповільненого темпу, що надає певної мелодійності, створює ритм. Невеликі римовані пісеньки, що часто вплітаються у казки, читаються співучим голосом або виконуються на нескладний мотив із збереженням інтонації, притаманної характеру і настрою героя казки.

Готуючись до розповіді казки, важливо зберегти її традиційну будову і казкові елементи, передати мовні особливості.

Практичні вправи і завдання

1) Проаналізуйте українську народну казку «Нехайло» і завдання до неї (Читанка — 2 кл.— С. 19-20). Визначте Ідею казки, особливості сюжету І характерів героїв Сформулюйте головну мету читання, поділіть казку на епізоди і визначте особливості читання кожного. Підготуйтесь до виразного читання, використовуючи орієнтовну партитуру.

Жив чоловік| на прізвище Нехайло.| Дістав він у спадщину! виноградник.II Весною| пішов Нехайло на виноградник] подивитися,) що там| робити треба.|| Подивився] та й каже: |

—Завтра| візьму сапу| і всю траву| виполю. |— І пішов додому.|||

А на винограднику, | у траві. | був виводок| маленьких лисенят. | Як почули це лисенята, | перелякалися. | Прийшла стара лисиця. | а лисенята до неї.

—Мамо,!— кажуть,—| приходив якийсь дядько| і казав, | що завтра| всю траву| виполе. | Тікаймо |||

Лисиця-мати каже: |

—Сидіть спокійно.| Це господар цього виноградника. | Я його знаю.| Він| не скоро прийде. |

Минуло | чимало часу. | Приходить Нехайло на виноградник | із сапою.І Дивиться—|| бур'ян по пояс. | Почухав потилицю.]

—Ех,—| каже,—| тут сапою| нічого не зробиш.! Піду додому. | візьму косу. |||

Лисенята почули –| та до матері:!

– Мамо! –| кричать.–| Тікаймо! | Знову приходив | той чоловік. | Пішов додому по косу.| Поріже нас.||

– Грайтеся| і нічого не бійтеся.–| відповіла лисиця. |||

Минуло | ще місяців зо три. | Приходить Нехайло| вже з косою. | Спробував ко сити, | коса | не 6ере.|| Подумав Нехайлом та й каже: |

– Спалю бур'ян. | Піду візьму сірники. ||

– Тепер | тікаймо,| – сказала стара лисиця,–| це | він зробить! |||

Підготуйся до виразного читання казки в особах; прочитай її.

Чому лисиця і після перших, і після других відвідин Нехайла була спокійна за долю своїх лисенят?

А чому після третього приходу Нехайла на виноградник лисиця вирішила, що їй з дітьми загрожує небезпека?

Як ти гадаєш, чому казка має таку назву.

Хто висміюється в цій казці? А які казки про ледарів ти знаєш?

Перекажи казку близько до тексту.

2)Проаналізуйте українську народну казку «Хитрий півень» (Читанка – кл. – С. 21), складіть партитуру тексту і підготуйтесь до читання в особах Які вимоги необхідно врахувати під час використання цього прийому на уроках».

Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати.

3сусіднього лісочка підкралася лисичка.

–День добрий! – гукнула вона. – Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати, як співав твій батько.

–           А як же співав мій батько?

–           Він на одній нозі ходив по плоту і, заплющивши одне око, так гарно ку курікав, що й ну…

– І я зможу! – сказав півень, випрямився, заплющив око і почав кукурікати.

– А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі, співати?

– Зможу! – крикнув півень.

Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і схопила його. Понесла лисиця його в ліс і хотіла вже з'їсти, а він і каже:

– Твоя мати не так робила!

– А як же вона робила? – спитала лисиця.

– Схопивши півня, вона, перш ніж розірвати його, мала звичку співати.

– Я вся вдалася в матір! – промовила лисиця. Заплющивши очі, вона почала щось шепотіти.

Півень тільки цього й чекав: змахнув крилами, злетів і сів на дерево.

–Ось тобі й маєш, півень мене перехитрив, – облизавшись, промовила лисиця, зітхнула і голодна подалася в ліс.

Підготуйтесь і прочитайте казку в особах. Поставте за змістом казки 3-4 запитання своєму сусіду по парті.

3)Проаналізуйте одну Із радіо- або телепередач для дітей («Вечірня казка», «На добраніч, діти» та ін.). Зверніть увагу на вміння ведучого ставати співавтором, «розмовляти» зі слухачами, зацікавити, заінтригувати їх розвитком подій.

4)Приготуйте розповідь невеликої казки або уривка (орієнтовно – 1 сторінка тексту).

Байка – це короткий алегоричний гумористичний твір дидактичного характеру, частіше віршованої форми Як правило, складається з двох частин: зображення подій або розповідь про них і мораль (повчальний висновок). У багатьох байках велике місце належить діалогу

Байка не читається, а розповідається, їй притаманна інтонація розмовно побутового мовлення. Важливо досягти безпосереднього спілкування з аудиторією, використовувати міміку, жести.

Виконавець байки ніби виступає в ролі свідка подій і є своєрідним коментатором цих подій, виражаючи власне ставлення до них. Для цього важливо з'ясувати ідею байки, зрозуміти думки і наміри автора.

Висловлювання героїв читаються з урахуванням їх Індивідуальних особливостей, зовнішнього вигляду, характеру вчинків. Але під час читання на уроці дійові особи не «граються», а лише зображуються через інтонацію, міміку, окремі жести, позу. Читання учнями в особах включає елементи гри, драматизації.

Важливо звернути увагу на мораль байки, яка підводить підсумок розповіді, вимагає роздумів, розкриває основний задум автора. Ллє мораль не можна нав'язувати, читати неприродньо; виконавець ніби нагадує слухачам відому істину, привертає увагу до неї, примушує ще раз замислитись.

Практичні вправи і завдання

1)Проаналізуйте ідею, сюжет, образи байки Л. Глібова «Лебідь, Щука і Рак» (Читанка.– 3 кл.– С. 38-39) і визначте мету читання. Продумайте емоційне забарвлення, темп читання, власне ставлення до подій, міміку, жести і підготуйтесь до читання напам'ять. Використайте орієнтовну партитуру.

У товаристві лад | – усяк тому радіє. |

Дурне безладдя | лихо діє,|

І діло,| як на гріх, |

не діло | – тільки сміх. ЦІ

Колись-то Лебідь, | Рак | та Щука |

приставить хуру узялись. |

От троє разом | запряглись. |

смикнули 1 – катма ходу... ||

Що за морока!) Що робить? ||

А й невеличка, | бачся, | штука,– |

так Лебідь | рветься підлетіть, |

Рак | упирається. | а Щука | тягне в воду. |||

Хто винен з них,| хто ні | – судить не нам. |

Та тільки хура | й досі там. |||

Безладдя – непорядок, хаос. Морока – клопіт. Катма – тут немає.

2)Зробіть літературознавчий і виконавський аналіз байки Л. Глібова «Чиж та Голуб» (Читанка.– 2 кл.– С. 71). Складіть запитання для бесіди з учнями з метою аналізу тексту і підготовки його до виразного читання. Прочитайте байку напам'ять.

Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав та якось у сільце й попав; сердега в клітці рветься, б'ється... А Голуб бачить та сміється: – А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна... Не бійсь, мене б не піддурили, хоч як би не хитрили, бо я не Чижик! Ні... оце! – аж гульк – і сам піймавсь в сільце... Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся!

Сильце або сільце – пристрій, яким ловлять птахів.

Виразно прочитай байку. Голосом передай ставлення зарозумілого, насмішкуватого Голуба до Чижика. А як ставиться до Чижика сам автор? З яких рядків байки довідуємось про це? Прочитай. Які рядки байки можуть бути прислів'ям?

3) Підготуйтесь до читання в особах байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» (Чи танка.– 2 кл.– С. 45-47). Використайте матеріали посібника (с. 20, розділ III).

«Виразне читання поезії – це своєрідна школа перевірки творчого «я»" кожного читця»,– зазначає А. Й. Капська (4, 89). Майстерно прочитаний учителем вірш відкриває дітям особливий світ художнього образу, багатство інтонацій.

Зміст будь-якого вірша нерозривно пов'язаний з його поетичною формою, певними художніми прийомами, що використовує поет. Важливо, щоб учитель не лише правильно передав під час читання основну ідею твору, його емоційну насиченість, поетичні образи, а й доніс до учнів ритмічність і музикальність тексту Це можливо за умови знання теорії віршознавства, законів віршованого мовлення.

Найбільш типовими помилками читців віршів є монотонне читання; злиття рядків вірша, коли між ними відсутні знаки пунктуації; відривна вимова слів у фразі (скандування); силове виділення останніх слів у рядках; відсутність творчого бачення образів тощо.

Зупинимось на тих особливостях віршованого тексту, що відрізняють його від прози. Віршоване мовлення має ритмічну організацію, яка проявляється у наявності певних ритмічних відрізків – віршових рядків.

Незалежно від того, чи збігається рядок із закінченням речення, у кінці робиться ритмічна пауза, інакше текст буде звучати як прозовий. Якщо думку не завершено, в кінці рядка необхідно підвищити голос (інтонація перенесення), що вказує слухачам на продовження фрази.

Для посилення ритміко-мелодичного звучання вірша може вводитись додаткова пауза – цезура, що ділить рядок па дві частини. Як і будь-який засіб виразності, цезура повинна бути внутрішньо виправдана.

Віршові рядки, як правило, об'єднуються римою – звуковою співзвучністю. В багатьох випадках римуються слова, які мають важливе смислове значення, що не обхідно підкреслити голосом. Але не треба посилювати вимову, якщо римовані слова не несуть особливого смислового навантаження. Це вирве їх із контексту, призве де до втрати плавності, музикальності звучання.

Зазначені вище особливості необхідно враховувати під час читання і так званих білих віршів, у яких відсутня рима.

Народній поезії властива переважно топічна система віршування, у якій вірш будується поділом тексту на рядки, Ідо оформляються за допомогою рим і пауз.

Силабічна – це така система, у якій ритмічний лад спирається на однакову кількість складів у рядках з вільним розміщенням наголосів.

Найбільш розповсюджена силабо-тонічна система віршування (від грец. syllabе – склад і tonos – наголос): рядки мають визначену кількість складів і певне розміщення наголосів. Одиницею ритму виступає стопа – група складів з одним наголошеним. Стопи найчастіше бувають двоскладові (хорей, ямб), трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест), що назначає розмір вірша, який важливо передані під час читання.

У більшості випадків рядки вірша об'єднуються у строфи, яким притаманна певна інтонація і чергування рим. Таким чином вірш ніби ділиться на окремі логічно завершені частини, що сприяє його сприйманню. Під час читання одна строфа від іншої відокремлюється паузою.

Вірші ділять на епічні (розповідь про події, героїв, є сюжет або його елементи) і ліричні (основа змісту – думки, почуття).

«При читанні ліричного твору перед нами постає образ людини в її переживаннях, які нас хвилюють» (18, 269). У таких творах діє так званий ліричний герой, який є своєрідним художнім узагальненням і служить засобом вираженням думок і почуттів автора.

У процесі підготовки вірша до читання важливо відчути і розкрити настрій ліричного героя і всього твору, передати розвиток переживань.

Таким чином, читець повинен уміти об'єднати зміст і форму вірша, передати їх єдність під час читання. При цьому уміння передати певний настрій і викликати відповідний у слухачів е однією з основних ознак якості читання твору.

Під час читання лірики необхідно зважати на особливу роль творчого бачення. Своєрідною основою того чи іншого настрою виступає бачення певних образів, картин, подій, про які в тексті ледь згадується. Важливо їх уявити, нафантазувати деталі, що сприятиме виразності інтонації, перетворить слухачів на співтворців.

Ліричні твори розмежовуються за тематичним принципом, що вказує не лише на те, про що розповідається у тексті, а й на те, якого боку життя людини в ньому торкаються. Основними видами лірики є інтимна, філософська, пейзажна, громадянська. Поетичний зміст розкривається в жанрових особливостях (пісня, балада, сонет, ода тощо), композиції вірша, втілюється у ритміці і лексиці тексту, що необхідно враховувати у процесі підготовки до читання.

Однією із загальних вимог щодо виразного читання лірики є використання особливих способів спілкування читця зі слухачами. Як зазначалось, лірика – своєрідний монолог автора (ліричного героя), це роздуми і почуття з приводу побаченого, почутого, пережитого, що досить часто адресуються безіменній особі чи групі людей, рідному краю, природі тощо. Громадянська лірика потребує, в основному прямого спілкування; інтимна, філософська – моноспілкування; пейзажна – спілкування з уявним об'єктом. Працюючи з віршами, іноді доводиться переключатися з одного виду спілкування на інший навіть під час читання одного твору.

Важливо поступово розвивати у молодших школярів сприймання ліричних творів, звертати їх увагу на особливості віршованих текстів, художню майстерність поета.

Слід пам'ятати, що індивідуальне виразне читання учнів є найкращим критерієм у перевірці емоційного сприйняття і розуміння тексту, а підготовка ліричного вірша до читання сприяє його глибокому усвідомленню.

Детальніше про особливості аналізу віршів і вимоги до їх читання розповідається у посібниках О. Г. Олійника, А. Й. Капської, Б. А. Буяльського.

Практичні вправи і завдання

1. Познайомтесь із текстами та їх партитурою. Зверніть увагу на ритмічні (віршові) паузи та інтонацію перенесення. Як це впливає па тсмпоритм звучання вірша? Підготуйтесь до виразного читання.

а)Над старими яворами |

білих буслів І білі діти |

зранку-раночку дзьобами |

вчаться | рідно клекотіти. |[

І рідненько І тьохка в лузі |

соловей І до солов'яти.. ||

А мене | навча матуся |

рідним словом розмовляти.11|

М. Тимчак. Рідне слово. (Читанка.– 2 кл.– С. 287.)

б) То була | тиха ніч чарівниця. | покривалом спокійним. | широким | простелилась вона | над селом. | прокидалась край неба | зірниця, | мов над озером тихим. | глибоким | лебідь | сплескував білим крилом...|||

Леся Українка (Читанка.– З кл.– С. 96.)

2. Прочитайте тексти і завдання до них у підручнику (Читанка.– 2 кл.– С. 120, 144; 3 кл.– С- 69). Зверніть увагу, як через відповідну форму автор передає певний зміст і настрій Читаючи текст, зберігайте тсмпоритм, співзвучний з формою та емоційним забарвленням

Визначте прийоми, які доречно використати у процесі підготовки учнів до виразного читання цих текстів.

а) Що це, сон? Зелені сосни !цвітом зацвіли!

Розцвіли сієї ночі

і вже сиплють цвіт.

Все в квітках!..

Під ними гнуться віти до землі.

Вся земля в сріблястім цвіті,

як душа моя.

О. Олесь. Перший сніг

У якому реченні передано здивування красою природи? За допомогою яких розділових знаків цього досягнуто? Що передають тут слова гнуться, сиплють? Які почуття викликає це в поста? Прочитайте останній рядок вірша. Чи можна сказати, що поета вразила краса першого снігу? А як це довести?

б) Ще вчора сонечко так гріло,

чабан з отарою бродив.

Озиме пишно зеленіло,

і лист у лузі гомонів.

Сьогодні ж степ увесь неначе

заслав сріблястий оксамит,

і вітер жалісливо плаче,

і сонце ллє не той мов світ.

1. Манжура. Перший сн'и

Зверни увагу на виділені слова. Чи передають вони раптовість змін Яких саме? Придумай свої малюнки до кожної строфи. Розкажи, що і як зобразиш на них. Зістав зміст обох текстів. Визнач у них спільне й відмінне.

в) Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, не губіть ви останньої слави.

Гріє здалеку землю усмішка весни,

пробиваються проліски, трави.

Не злякать вам нікого,

холодні сніги, бо розтопче

вас сонце блискуче,

і нечуваний сміх залуна

навкруги, як тікати ви будете в кручі...

О. Олесь

З чим і як звертається оповідач до снігів. Що загрожує останнім снігам? Як ти зрозумів значення висловів: «гріє здалеку землю усмішка весни», «бо розтопче вас сонце блискуче»? Визнач настрій оповідача і його ставлення до описуваного. Доведи свої міркування посиланням на текст.

г) Вийшли вранці ми.

Дивне місто проти сонця!

Всі взолочені віконця...

Ні, такої ще зими

не стрічали ми.

Проти сонця дим, проти зимнього патлатий, що з труби зверта від хати, й понад садом молодим тане, тане дим...

Ох, яка ж краса!

Сад увесь убрався в іній,

проти сонця він – як синій.

Гілля до землі звиса, –

дим же в небеса...

Проти сонця дим,

проти зимнього патлатий,

золотисто-рудуватий, –

понад світом молодим тане, тане дим...

П. Тичина. Зима

2.4 Перевірка ефективності формування у молодших школярів умінь і навичок виразного читання

Експериментальне дослідження умінь і навичок виразного читання молодших школярів проводилося під час проходження переддипломної практики.

Результативність проведеного дослідження вивчалася шляхом постійних спостережень, анкетування, перевірки техніки читання, які проводилися як у процесі констатуючого експерименту, так і формуючого.

Мета дослідження полягала в тому, щоб визначити рівень сформованих умінь і навичок виразного читання в учнів початкової школи та розробити, запропонувати систему завдань, вправ, які б покращили вже сформовані уміння і навички.

Дослідження проводилося в 3 етапи:

Iетап – підготовчий – збір даних для отримання необхідної інформації про учнів експериментального та контрольного класів.

IIетап – власне експериментальний, який складався з констатуючого та формуючого експериментів.

Під час констатуючого експерименту проведено діагностику рівня сформованих умінь і навичок виразного читання експериментального та контрольного класів. А також здійснено обробку та аналіз одержаних результатів.

На основі результатів спостережень, проведених анкетувань серед учнів експериментального та контрольного класів було з'ясовано, що вчителі не звертають особливої уваги на формування виразності читання, а всю роботу спрямовують на вдосконалення навички швидкочитання.

Було виявлено, що вчителі для формування умінь та навичок виразного читання пропонують школярам лише вправи га завдання з підручника, майже не використовуючи додаткової літератури, а якщо і запозичають завдання і вправи із додаткових посібників, то вони у них одноманітні та використовуються несистематично.

Проаналізувавши результати роботи вчителів та учнів у 3-х класах Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Тернопільського району Тернопільської області ми впевнились, що всім учням подобається виразне, емоційне читання твору вчителем, що таке декламування текстів сприяє кращому розумінню їх змісту.

Учні намагаються наслідувати у читанні вчителя, але вони не знають основ і виразного читання, І це призводить до неправильного відтворення логіко-емоційного змісту творів для дітей.

Гіпотеза дослідження: якщо систематично використовувати вправи та завдання у формуванні умінь і навичок виразного читання, то це сприятиме вдосконаленню навички читання учнів, кращому розумінню змісту творів, а також загальному розвиткові дітей.

У процесі формуючого експерименту розроблено комплекс вправ, спрямованих на формування умінь і навичок виразного читання школярів.

До методики формуючого експерименту входило спостереження за діями вчителя та учнів у процесі роботи із завданнями, вправами для формування умінь і навичок виразного читання; анкетування та аналіз усних відповідей для перевірки рівня сформованості навичок читання. Було також продумано методику впровадження системи вправ, що мала сприяти вдосконаленню умінь та навичок виразного читання.

III етап – повторне обстеження рівня сформованих умінь і навичок виразного читання учнів експериментального та контрольного класів. Обробка, аналіз одержаних даних шляхом зіставлених даних первинного та повторного обстеження.

Відповідно до цілей і етапів експерименту ми поставили перед собою такі завдання: 1) виявити в учнів наявний (початковий) рівень сформованості умінь і навичок виразного читання; 2) відповідно до рівня сформованості на початку експерименту в учнів умінь і навичок виразного читання здійснити остаточний відбір змісту системи завдань, вправ для вдосконалення умінь і навичок виразного читання; 3) перевірити ефективність запропонованої методики шляхом виявлення нового рівня сформованості умінь і навичок виразного читання і порівняння з початковим рівнем.

Контингентом обстеження вибрано учнів 3-х класів. У дослідженні взяли участь 28 учнів 3-А класу (ЕК) та 27 учнів 3-Б класу (КК) Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Тернопільського району Тернопільської області.

Усі обстежувані на момент проведення експерименту здорові, психічно і фізично нормально розвинуті. В експериментальному класі із 28 учнів З навчаються на 10-12 балів, 6 - на 1-6 балів та 19 учнів, які мають поточні бали 7-Ю.

У контрольному класі 27 учнів. Із них: 4 учні навчаються на 10-12 балів, 7 - на 1-6 балів та 16 учнів, які мають поточні бали 7-10.

Для оцінки рівня сформованих умінь і навичок виразного читання на початку проведення дослідження учням ЕК та КК були запропоновані такі завдання:

Завдання 1.

У поданних реченнях вкажіть на розділові знаки. Де у цих реченнях під час читання треба зробити паузи (короткі зупинки)? Виразно прочитайте речення.

1.А шторми на морі бувають такі великі, що хвилі, як гори, котяться.

2.Бачиш, Стасю, який твій товариш акуратний, ввічливий.

З.Не клюй, курко, крупку, не кури, котику, люльку.

Завдання 2.

Визначіть у реченнях головні частини (мовні такти). Прочитайте їх, дотримуючись правильного повного дихання. Якщо є потреба, доберіть повітря.

1. Праця обіймає увесь світ.

2.Праця - це простір, це земля і небо, море і гори, глибини і висоти

3. Собака вирвав у Микити торбу, кинув на землю і знову налетів на хлопця.

Завдання 3.

Прочитайте речення. Подумайте і скажіть, де потрібно зробити паузу, щоб зміст речення був зрозумілий.

1.В пасіці пахло медом.

2.1 тут із діброви нежданно обізвалась музика.

З.Але дідусь із Дениском щільно обв'язали відро рядниною і без клопотів переселили мурашник під дуб

Завдання 4.

Прочитайте про себе прислів'я і приказки. Знайдіть слова, які, на вашу думку, необхідно виділити голосом. Підкресліть їх і прочитайте вирази вголос, виділяючи наголошені слова.

1. Сім синів годую, всім і щастя готую!

2.Розумний батько сина спитати не соромиться.

3.Недогода нашій бабці ні на печі, ні на лавці.

4. Чия відвага, того й перевага

Завдання 5.

Прочитайте фрази. Поставте до речень такі запитання, щоб кожного разу у них змінювалося головне слово.

І.Далі станція ще.

2.Дощ давно вже перестав.

З.Хіба я тобі бороню робити!

Результати виконаних робіт подаємо у таблиці (у відсотках)

З таблиці видно, що результати виконаних завдань приблизно однакові і в контрольному, і в експериментальному класах.

У ході формуючого експерименту було запропоновано вправи, завдання для підвищення рівня сформованості умінь і навичок виразного читання.

Подаємо кілька завдань, вправ, які пропонувалися учням під час проведення дослідження.

Вправа 1 (на кероване дихання в процесі мовлення).

Після видиху, вдиху і затримки на "раз" читайте прислів'я на одному видиху. Потім знову вдихніть, затримайте повітря і читайте наступне прислів'я.

І. Що посієш, те й пожнеш.

2. Чесне діло роби сміло.

3. Бджола мала, а й та працює.

4. Багато снігу — багато хліба.

Завдання 2.

Поясніть, як зміниться зміст речень, якщр в них відсутня кома. Визначте, де треба зробити паузи. Прочитайте речення у варіантах зі збереженням потрібних пауз.

1.На галявині, між: кущами, дзюркотіло джерельце. На гаїявині мі.лс кущами дзюркотіло джерельце.

2.Добре, зробимо. Добре зробимо.

3.То як, вирішимо? То як вирішимо?

Завдання 3.

Прочитайте речення, кожного разу змінюючи місце паузи (короткої зупинки).

1.   У мене з сином клопіт..

2.   Дерева, кущі залиті сонцем.

3.   Він просив його ще раз відвідати приятеля.

Завдання 4.

Прочитайте речення, кожного разу виділяйте голосом інше слово. Прослідкуйте як із цим змінюється зміст речення.

1.Жив собі, був собі майстер Золоті Руки, узяв він якось сніпок соломи, виплів солом 'яну ляльку.

2. Ніби притомилось сонечко привітне,

у траві шовковій молочай не квітне...

Облетіло літо листячком із клена,

лиш ялинка в лісі сонячно-зелена.

(Б.Чалий)

3. Заглядає в шибку казка

з сивими очима,

материнська добра ласка

в неї за плечима.

(В.Скуратівський)

Завдання 5. Поставте правильне запитання до кожного варіанта розписаного речення.

виразно прочитайте їх в розповідній, питальній і окличній інтонації.

Копав якось один бідний чоловік край дороги канаву.

Копав якось один бідний чоловік | край дороги канаву.

Копав якось один бідний чоловік край дороги канаву.

Копав якось один бідний чоловік край дороги | канаву.

Копав якось один бідний чоловік край дороги | канаву.

Копав якось один бідний чоловік край дороги | канаву.

Копав якось | один бідний чоловік край дороги канаву.

У ході експерименту порівняння ефективності навчання в експериментальних і контрольних класах здійснювалося за такими показниками: 1) за результатами засвоєння основного матеріалу програми з читання для початкових класів; 2) за наслідками виконання розроблених нами завдань; 3) за рівнем сформованих у них умінь і навичок виразного читання, їхніх інтересах, ставленні до навчання.

У кінці року в експериментальних і контрольних класах були дані завдання, які допомогли виявити рівень сформованих умінь і навичок виразного читання. Подаємо результати їх виконання в таблиці (у відсотках)

Порівняння наслідків виконання завдань свідчить про те, що в експериментальному класі рівень сформованих умінь і навичок виразного читання зріс на 13%, а в контрольному — на 6%. Ми пояснюємо це цілеспрямованою роботою з формування умінь і навичок виразного читання, яка проводилася відповідно до завдань формуючого експерименту.

Підводячи підсумок усьому сказаному, ми можемо стверджувати, що практична реалізація запропонованої системи дозволить: підвищити загальний рівень знань учнів з усіх предметів; вдосконалити уміння і навички виразного читання; забезпечити умови для розвитку в учнів інтересу до читання та навчання загалом; активізувати пізнавальну діяльність молодших школярів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Антипець В.А. Система завдань для формування початкової навички читання // Початкова школа. - 1996. - № 12. - С. 17 -21.

2.   Бабич Н. Д. Основи культури мовлення //. – Львів: Світ - 1990. –С. 140-223.

3.   Бадер В.І. Розвиток інтонаційних умінь першокласників // Початкова школа. - 1997. - № 2. - С. 9 - 13.

4.   Бадер В.І. Формування інтонаційних умінь і навичок молодших школярів під час вивчення розділу „ Текст" // Початкова школа. - 1999. -№ 9.- С. 22-25.

5.   Баженов М.М Виразне слово. –К.: Рад школа. 1940ю – С. 22-45.

6.Бандура О.М. Виразне читання в початкових класах // Початкова школа. - 1974. - № 9. - С. 23 - 31.

7.   Блинов И.Я. Выразительное чтение и культура усной речи // Москва, – 1946. – 186 с.

8.   Богдан С.О. Мовлення українських дітей і всесвіт рідного слова // Дивослово. - 1998. - № 4. - С. 4 - 7.

9.   Бурова P.O. Українське читання і види мовної діяльності // Розкажіть онуку. - 1999. - № 10. - С. 26 - 28.

10.Буяльський Б.А. Поезія усного слова К.: – Радянська школа. 1990. – 256 с.

11. Ващенко Н.С. Виховання у молодших школярів любові до читання // Початкова школа. - 1989. - № 2. - С. 11 - 16.

12.Введенская А.А. Павлова Л. Г. Культура и искусство речи. – Ростов - на – Дону: Феникс - 1999. - 556 с.

13.Волинський П.К. Основи теорії літератури. - Київ. - 1962. - С. 173.

14.Гарбуз Т. Начерки з методики рідної мови // Посібник для вчителів шкіл І ступеня з українською викладовою мовою. К.: 1968.

15.Гетманчук Н.О. Поетичне слово на заняттях з української мови //Наукові записки ТДПУ. Сер. Педагогіка. - 1999. - № 3. - С. 83 - 87.

16.Гордінюк Н.А. Особливості сприймання художніх текстів молодшими школярами // Мандрівець. - 2000. - № 3 - 4. - С. 75 -78.

17.Григорчук А.Г., Власова Р.О. Виразне читання казок // Початкова школа. - 1979. - № 1. - С. 24 - 27.

18.Джелей О.В. Коваленко О.М. Ємець А.А. Навчаємо слухати, говорити, читати // Початкова школа. - 1994. - № 6. - С. 17-23.

19.Єфименкова Л. Н. Корекція усної мови учнів початкових класів //К.: – 1991. – 151 с.

20.Джежелей О.В. Диференційований підхід до формування навички читання у 4 - річній школі // Початкова школа. - 2002. -№ 4. - С. 10-11.

21.Джежелей О.В., Коваленко О.М., Ємець А.А. Уроки читання і види мовної діяльності // Початкова школа. - 1994. -№7.-С. 16-22.

22. Дика Н.С. Поняття культури мовлення учнів // Дивослово. - 2002. - № 2.-С. 50-51.

23.Добрянська І.О., Царик Л.А. Виразне читання : Лабораторні заняття // Тернопіль: Навчальна книга Богдан, - 2001. – С. - 48.

24.Дорошенко С. І. Основи культури і техніки мовлення. – Х.: ОВС. - 2002. - С. 140.

25.Жаборюк А.П. І слово може бути мертвим... До проблеми виразного читання // Дивослово. -2003. -№1.-С.51-53.

26.Збагачення змісту читацьких умінь // Бібліотечка вчителя початкової школи. - 1998. - № 21 - 22. - С. 9 - 13.

27.Іванова Л.М. Ігрова діяльність молодших школярів як засіб формування літературних понять на році читання // Українська мова і література в школі. - 2003. - № 4. - С. 31 - 34.

28.Іванова Л. Уроки літературного читання у початкових класах //Початкова освіта. - 2001. - № 37. - С. 2.

29.Іванченко М.П. Сучасна українська літературна мова. К.: – 1960.–200с.

30.Ігнатенко Н.С. Осмислення прочитаного через складання плану // Початкова школа. - 2000. - № 10. - С. 29 - 31.

31.Капська А.Й. Виразне читання // - К.: Вища школа. 1990. – 173 с.

32.Капська А.Й. Як навчити дітей читати // Київ. - 1978.

33.Козярсткий Б.В. Види читання у школі // Язык и культура. - 1998. -№ 5. -С. 39-46.

34.Коренюк Л.Ю., Павлова Л. А. Для чего и как учить детей выразительному чтению // Начальная школа. - 1984. - № 4. - С. 17-19.

35.Корнійчук І.С. Складові майстерності вчителя на уроці читання в початкових класах // Освітянин. - 2001. - № 2. - С. - 8.

36.Коровяков Д. искусство выразительного чтения. - СПб. - 1890. -С. 23.

37.Куцевал О.М. Як навчити дітей читати. Виховання кваліфікованого читача // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2001. - № 5. - С. 2 - 6.

З8.Кучеренко Є.М. Проблеми мовної культури і школа // Українська мова і література в школі. - 1989. - № 7. - С. 8-16.

39.Лановик Т. І. Пояснювальне читання як засіб збагачення словникового запасу школярів // Українська література в загально - освітній школі. - 1999. - № 6. - С. 37 - 40.

40.Лапієва Л. М. Читання - віконце освіти // Початкова школа. — 1997. -№11. -С. 11-13.

41.Лещенко М.І. Шкільне життя, казковий світ і особистість учня //Шлях освіти. - К. - 2002. - № 2. - С. 28 - 32.

42.Лиса О.О. Радість від читання - радість пізнання // Початкова школа. - 2000. - № 1. - С 24 - 28.

43.Лісійчук Т. Реалізація навчальної індивідуалізації в процесі навчання читання // Наукові записки ТДПУ, Сер. Педагогіка. - 1999.-№3.-С. 100-102.

44.Локалова Н.М. Як навчитися читати швидше // Початкова освіта. -1999. -№3. -С. -5.

45.Ляховецький В.П. Як виховувати у дітей культуру читання : за працями 1.1. Огієнка // Відродження. - 1996. - № 4.С. 19 - 20.

46.Мазур О.М Психологічний аспект розвитку мовлення учнів //Рідна школа. - 2003. - № 11. - С. 74.

47.Малькевич Г.С. Уроки культури читання // Початкова школа. - 1997.- №2.-С. 17-18.

48.Марченко А.А. З досвіду проведення уроків читання //Початкова школа. - 1974. - №10. - С. 21 - 24.

49.Мельник В. М. Мистецтво швидкого і інтенсивного читання. -К.: Знання - 1990.

50.Мовчун Л.П. Норми літературної вимови // Початкова школа. - 1999. - №4-С. 43-44.

51.Міщук Г.І. Формування навичок читання молодших школярів //Початкова освіта. - 1999. - №9. - С. 3.

52.Науменко В.О. Формування навичок читання // Початкова школа. – 1991. -№4.-С. 34-38.

53.Озаровський Ю. Музика живого слова // СПб. - 1914. - 161 с.

54.Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. // Вища школа. - К. - 1995.-207с.

55.Олійник Г.А. Мелодика - важливий засіб виразності читання //Початкова школа. - 1976. - № 6. - С. 20 - 25.

56. Олійник Г.А. Паузи як засіб розкриття змісту фрази в роботі вчителя над текстом // Початкова школа. - 1974. - № 12. - С. 20 - 26.

57.Олійник Г.А. Позамовні засоби виразності читання і мовлення учнів // Початкова школа. - 1998. - № 5. - С. 44 - 45.

58.Олійник Г.А. Темпи мовлення як засіб емоційного впливу на слухачів // Початкова школа. - 1977. -№1.-С.35-40.

59.Осадченко І.О. Віршований матеріал природознавчого спрямування на уроках мови, читання, художньої праці //Початкова школа. - 2003. - № 5. - С. 7 - 9.

60.Острогорський В.М. Выразительное чтение – Москва, 1916. – 170 с.

61.Пальченко І.І. Про вдосконалення техніки читання. Початкова школа. - 1989. - № 11. - 34 - 37.

62.Пальченко І.І. Система вправ для розвитку навичок швидкого читання // Початкова школа. -1991.-№4.-С. 19-22.

63.Пархета Л.П. Виразне читання в практиці В. О. Сухомлинського //Педагогіка і психологія. - 2002.- № 3 - 4. - С. 233 - 237.

64.Парханенко Н.В. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання. //Початкова школа. - 1997. - № 7. - С.44 - 48.

65.Пелешок Е.А., Шевчук П.О. Особливості аналізу художнього твору на уроках читання у 3 - 4 класах // Початкова школа. - 2002. -№2.-С. 16-18.

66.Пелешок Е.А., Шевчук Т.О. Робота над засобами виразності на уроках читання // Початкова школа. - 1998. - № 12. - С. 12 - 14.

67.Перепелиця В.П., Шпак П.А. З досвіду організації позакласного читання // Початкова школа. - 1973. - № 6. - С. 28 - 33.

68.Підлужна Г.С. Позакласне читання у молодших школярів: проблеми, пошуки, знахідки // Рідна школа. - 2001. - № 2. - С. 22-23.

69.Підлужна Г.С. Позакласне читання школярів як педагогічна проблема // Початкова школа. - 1998. - С. 18-22.

70.Пінчук Г.І. Робота з удосконалення техніки читання//Початкова школа. - 1997. -№11.-С.8-11.

71.Почупайло О.В. Дитяче читання // Початкова школа. - 1991. - № 2.-С. 55-58.

72.Програми середньої загальноосвітньої школи. К., 1997.

73.Ревуцький Д. Живе слово. Львів, 2003. – 200 с.

74.Романовсыса 3.І. Читання і розвиток молодших школярів //Київ. - 2000.

75.Русанівський В.М., Єрмоленко С. Я. Життя слова. К. - 1978.

76.Саранулова Є. Г. Швидкочитання для першокласників //Початкова школа. - 1993. - № 2. - С. 12 - 18.

77.Сербенська О.А. Культура усного мовлення. К., 2004. – 216 с.

78.Середович Г.К. Розвиток поетичних здібностей молодших школярів // Початкова школа. - 2000. - №10. - С. 15 -16.

79.Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній текст// Початкова школа. - 1996. - №312. - С. 17-21.

80.Скіпакевич О.В. Ознайомлення з ліричним віршем на уроці читання // Початкова школа. - 1996. - №4. - С. 21 - 23.

81.Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Позакласне читання //Початкова школа. - 1973 №9. - С. 73 - 78.

82.Скрипченко Н.Ф. Робота над технікою читання // Початкова школа -1973.-№2. -С. 18-25.

83.Скрипченко Н. Ф. Читання - це віконце у світ. // Початкова школа. - 1995. - № 12. - С. 14 - 18.

84. Скрипченко Н.Ф., Вашулнко М.С. Буквар: Підр. Для 1 кл. 3-річ. почат. шк.. – К.: Освіта,1997. – 144 с.

85. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Первоцвіт: Підр. Для 1 кл. 3-річ. почат. шк.. – К.: Освіта,1997. – 336 с.

86. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка Підр. для 3 кл. 4-річ. і 2 кл. 3 річ почат. шк. 6-те вид. – К.: Освіта, 1994. – 368 с.

86. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка Підр. для 4 кл. 4-річ. і 3 кл. 3 річ почат. шк. 5-те вид., перероблене – К.: Освіта, 1994. – 288 с.

87.Слісаренко А. В. Барви слова // Бібліотечка вчителя початкової школи. - 1998. - № 21 - 22. - С. 27 - 28.

88.Сорокіна О. Д. У пошуках навчання ретельного і правильного режисера уроків читання // Початкова школа. - 2001.-№ 4. - С. 17-18.

89.Станіславський К. С. Робота актора над собою. К.: Мистецтво.–1953.-670с.

90.Стрельніков В.Ю. Інтенсивне читання // Пост методика. - 1996. - №1.-С. 50-51.

91.Сухомлинський В.О. Мовчазне читання і письмо у початкових класах // Урок української. - 2001. - № 2. - С. 42 - 44.

92.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. У 5 т. –К., 1997.

93.Федик О.С. Інтонаційні барви мовлення // Початкова школа. - 1978.-№ 4.-С 31-34.

94.ФерманМ.Г. Дикція і орфоепія //Москва. - 1964.-С. 9 - 10.

95.Цінько С.П. Критерії відбору текстів для сприймання учнями на слух // Українська мова і література в школі. - 2000. - № 4. - С. 11 -14.

96.Чак Є. Д. Чи правильно ми говоримо? К.: Освіта.. - 1997. - 204с.

97.Шелехова Г.А. Формування вмінь читання на уроках української мови // Українська мова і література в школі. - 2001. - № 6. - С. 4 - 8.

98.Як навчитися виразно читати : 3 кл.: «Все для вчителя» //Початкова освіта. - 1999. - № 9. - С. 4.

99. Яцента Л.Є. Як навчити шестиліток читати // Початкова школа. - 2002. -№1.-С. -21-23.

ДОДАТКИ

Додаток 1

1. Найбільш поширені партитурні знаки

(за Б. А. Буяльським: 2, 92 – 93)

1. Паузи:

а)коротка | (на рахунок «раз»),

б)середня || (на рахунок «раз, два»),

в)довга ||| (на рахунок «раз, два, три»).

2. — логічний наголос (підкреслюється ціле слово).

3.   — підвищення тону.

4.   — зниження тону.

5.  /\ — перелом інтонації.

6. ……….— розтягування слова або уповільнення темпу.

7. — прискорення темпу (під рядком).

8.< > — читати тоном вставного речення.

9.[ ] — додаткові слова, що вводяться подумки; вони допомагають знайти потрібний тон. Наприклад: [Коли] У товаристві лад — усяк тому радіє...

10.« » — лапки до слів, що читаються з іронією

Додаток 2

Пам'ятка (таблиця) для учнів

Читати виразно:

1)правильно вимовляти і наголошувати слова;

2)використовувати різну швидкість і силу голосу;

3)правильно читати розділові знаки;

4)робити паузи («зупинки»);

5)виділяти голосом найбільш важливі, цінні слова;

6)«малювати» голосом, «розфарбовувати» картини, події, характери героїв;

7)передавати почуття та ставлення до прочитаного.

Додаток 3

Правила обов'язкового виділений слів чи словосполучень

(таблиця для учнів, за А. Й. Капською: 6, 27 – 28)

У реченні виділяють такі слова:

1.Слова, що когось або щось уперше називають:

а)Та це ж весна, бо тане сніг, дивись: струмок з гори побіг.

П. Капельгородський

б)Дід і баба назвали свого сипка Телесиком.

2.Слова, що передають зіставлення чи протиставлення:

а) Слава не поляже, а про себе розкаже.

б) Люся чистить каструлю, а Нюра миє.

3.Слова, що означають перелік когось чи чогось (однорідні члени речення):

а) Зацвіли усі діброви.

і долини, і луги.

і річки синіють знову

і не входять в береги.

М. Стельмах

Додаток 4

Критерії оцінки виразності читання

Орієнтовні питання для вчителів

1)Наскільки правильно розкрита Ідея твору?

2)Чи були зрозумілі та достовірні характери героїв і логіка їхніх вчинків?

3)Чи спостерігалась динаміка в читанні (розвиток сюжету, його етапи; розподіл тексту на частини)?

4)Чи правильно витримано настрій ліричного твору (для віршів)?

5)Чи зрозуміла позиція автора?

6)Чи передано власне ставлення виконавця?

7)Чи є паузи потрібної довжини?

8)Як розставлені логічні наголоси?

9)Чи правильно виконавець використовує мелодику (варіювання висоти, сили голосу).

10)Чи витримується темп?

11)Які якості вимови виконавця (чітко, ясно або «ковтає» слова, склади)?

12)Чи допущені орфоепічні та акцентологічні (на наголос) помилки? Які саме?

13)Наскільки виразні міміка, жести, поза виконавця?

14)Чи здійснювалось спілкування з аудиторією?

15)Якою була сила впливу читання на слухачів.

Додаток 5

Оцінювання виразного читання учнів

«Відмінно» варто виставляти за читання, в якому:

1)спостерігається простота і природність виконання тексту вголос;

2)виявляється проникнення в ідейно-художній зміст твору з огляду на його доступність для учнів конкретної вікової категорії;

3)чітко переказані думки автора;

4)виявлене власне ставлення до прочитаного;

5)читець активно спілкується зі слухачем;

6)у нього чітка і правильна вимова;

7)передано специфіку жанру і стилю твору;

8)засвідчене вміння читця правильно користуватися діапазоном свого голосу, правильно вибирати тон і такт.