Дипломная работа: Види позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва у початкових класах

Дипломная работа: Види позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва у початкових класах

Міністерство освіти i науки України Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва i дизайну та методики їх викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

„Види позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва у початкових класах”

Виконала:

Студентка факультету ПВПК

Групи 33

Конська О. П.

Науковий керівник:

Пацалюк І.І.

Тернопіль – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЗАКЛАСНІЙ ТА ПОЗАШКІЛЬНІЙ РОБОТІ

1.1 Роль і місце образотворчого мистецтва у позакласній та позашкільній роботі

1.2 Ефективність та доцільність проведення позакласних та позашкільних занять з образотворчого мистецтва

Висновки з розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1 Суть, мета і завдання позакласної роботи з образотворчого мистецтва у початковій школі

2.2 Особливості образотворчої діяльності молодших школярів у позашкільній роботі

Висновки з розділу 2

РОЗДІЛ 3. ВИДИ ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

3.1 Методика роботи з дітьми в умовах позашкільної та позакласної діяльності педагога

3.2 Гурткова робота з образотворчого мистецтва у школі

Висновки з розділу 3

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

За умов розбудови, демократизації та докорінної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, емоційної недорозвиненості людей і юнацтва, низького рівня креативності, виникає нагальна потреба пошуку нових та нетрадиційних форм роботи в процесі навчально-виховної діяльності та пошуку особливих засобів впливу на духовність особистості. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію системи освіти поступово зростає роль мистецтва.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.

В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладене мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як: розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Художня діяльність дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей відвідує дитячі садки, де заняття образотворчим мистецтвом є обов’язковим. Аналогічна ситуація і у загальноосвітніх школах. З метою більш глибокого ознайомлення з різнобарвним світом мистецтва, розвитку образотворчих умінь та навичок частина дітей відвідує художні школи. Позакласна та позашкільна робота з образотворчого мистецтва проводиться в шкільних закладах. На жаль, відвідування дітьми гуртків та студій, є нечисленним.

На уроках образотворчого мистецтва та художньої праці діти малюють, вирізають з паперу, займаються аплікацією, ліпленням, паперопластикою та ін. Все це сприяє розвиткові творчих здібностей дитини, розширенню її знань та умінь в царині образотворчого мистецтва, формуванню таких духовних новоутворень як естетичний смак, естетичний світогляд, доброзичливе ставлення до прекрасного як у мистецтві, так і у житті.

Досвід роботи в загальноосвітніх і дитячих художніх школах, студіях і гуртках образотворчого мистецтва показує, що всіх дітей можна навчити образотворчого мистецтва. Багато дітей, які вступають до студій, у дитячі художні школи з низьким або незадовільним рівнем образотворчої підготовки, завдяки застосуванню відповідних форм і методів навчання згодом успішно закінчують художню школу, а у деяких випадках, і вищі навчальні заклади.

В педагогічній науці є чимало досліджень присвячених позакласній та позашкільній роботі з образотворчого мистецтва. Зокрема ця проблема висвітлена в працях Виноградової Н., Білецького П., Чарнецького Я., Сухомлинського В., Кириченка Н., Ельконіна Д. та інших.

Особливо актуальною і значимою ця проблема є сьогодні, коли перед школою стоять важливі завдання: творчо розвинути дитину, сформувати естетичний смак, як виразник духовного розвитку особистості, зберегти в душі дитини прекрасне та щире ставлення до всього оточуючого – в житті, в мистецтві, в суспільних відносинах, в людських взаєминах. Реалізацію вищеназваних завдань слід починати з раннього віку. Обмаль часу, відведеного для вивчення образотворчого мистецтва під час основних занять, обмеженість безпосереднього наближення дитини до об’єктів образотворчої діяльності зумовлюють необхідність систематичної позакласної та позашкільної роботи в усіх класах початкової школи.

Зважаючи на актуальність даної проблеми. Ми обрали наступну тему нашого курсового дослідження: «Види позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва в початкових класах»

Об'єкт дослідження - позакласна та позашкільна робота з образотворчого мистецтва у початковій школі.

Предмет дослідження - методи та прийоми роботи з молодшими школярами у позакласній та позашкільній діяльності в процесі вивчення образотворчого мистецтва.

Мета дослідження - визначити теоретичні та практичні аспекти вивчення образотворчого мистецтва в позакласній та позашкільній роботі, її особливості, ефективність та доцільність в початковій школі.

Згідно з метою та предметом дослідження було визначено такі завдання:

- визначити роль і місце в позакласній та позашкільній роботі образотворчого мистецтва;

- з'ясувати ефективність і доцільність проведення позакласних та позашкільних занять з образотворчого мистецтва;

- визначити особливості позакласної та позашкільної роботи з образотворчого мистецтва;

- описати різновиди позашкільної та позакласної роботи в початковій школі та методику роботи з дітьми в процесі вищеназваних форм роботи.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, абстрагування, аналіз, синтез, конкретизація та інші.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЗАКЛАСНІЙ ТА ПОЗАШКІЛЬНІЙ РОБОТІ

1.1 Роль і місце образотворчого мистецтва в позакласній та позашкільній роботі

У вихованні учнів, розширенні і поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси, свята тощо).

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання. Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання, серед яких виокремлюють:

а) добровільний характер участі - учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;

б) суспільна спрямованість діяльності учнів - цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва;

в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів - у позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної та художньої творчості - під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти особливу увагу творчому підходу до справи тощо;

ґ) зв'язок з навчальною роботою - позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором;

д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та комп'ютерних ігор, демонстрування цікавих дослідів та ін.. [5, с. 26].

Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.

До основних напрямів позакласної та позашкільної освіти відносять:

-  соціокультурний, який передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості через включення її в систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виховання різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у розв'язанні різних соціальних проблем - трудових, соціально-політичних, моральних;

- художньо-естетичний - забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку та самовиховання, формування ї художньо-естетичної культури засобами кращих національних і освітньо-культурних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу;

-  дослідницько-експериментальний - передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідницьку, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого перетворення в інститут творчого освоєння світу;

-  науково-технічний - спрямований па формування у дітей техніко-технологічних знань, розширення їх політичного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп'ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідної діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, новинок технічного моделювання, конструювання тощо:

-  дозвілево-розважальний - передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками різної форми ігрової та дозвілево-розважальної діяльності, поліпшення психічного здоров'я, зняття фізичної та психологічної напруги;

-  еколого-природній - забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище.

Такі напрями діяльності можуть створити умови для професійної орієнтації самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності, підготовку змін молоді до змін професій, адаптації до ринкової економіки.

Пріоритетною метою розвитку позашкільної освіти та виховання є сприяння становленню творчої особистості дитини, підлітка, молодої людини. Роль образотворчого мистецтва у даному випадку є незамінною. Мистецтво по-своєму пізнає світ і в цьому змісті сприяє пізнанню навколишнього – в образній формі розкриває суть явищ і предметів, практично без обмежень воно може розповісти людині про минуле, сучасне і майбутнє, про людське співжиття, культуру, при цьому формує світогляд особистості, виховує її. Якщо ми ведемо мову про мистецтво, слід наголосити, що саме воно розвиває людину різносторонньо, на відміну від інших видів діяльності (наука формує мислення, етика – моральну свідомість і т. д. ). На думку М. С. Кагана „...мистецтво розвиває духовність людини різносторонньо та цілісно – в єдності думок, почуттів, волі, уяви, смаків, в єдності її естетичного, морального, громадянсько-політичного ставлення до світу, в єдності її свідомості та самосвідомості”.[25, с. 21].

Твори мистецтва, написані яскраво та оригінально, допомагають розкрити зміст того, що в житті, здається, вже давно зрозумілим та відомим, тому що через мистецтво ми пізнаємо світ більш інтенсивно, більш емоційно. Завдяки художнім образам, які несуть в собі найбільш узагальнені, яскраві, типові риси навколишнього, мистецтво проникає в суть об'єктивної дійсності, суспільних процесів, аналізує і розкриває їх значення для особистості, допомагає людині образно відтворити у свідомості життєву реальність, духовно осмислити і оцінити її, а отже воно допомагає формувати людину – стимулює почуття, спрямовує думки, розкриває складний внутрішній світ особисті, задовольняє потребу в красі.

Мистецтво виконує двояку функцію: з одного боку воно передбачає споглядання, сприйняття форми, з іншого – вимагає художнього бачення, актуалізації всіх духовних і практичних здібностей особистості „... всього її життєвого досвіду, що кристалізується в її суб'єктивному „я” „ [21, с. 23]. Мистецтво є важливим джерелом естетичної насолоди. Його справедливо називають „наукою почуттів”, адже сприймати мистецтво, розуміти його – особлива праця душі, напружена праця почуттів і думки. Образи мистецтва, що сприймаються та відповідають інтересам і поглядам особистості, адекватно впливають на її суб'єктивний світ, породжують багатогранні і складні переживання. Цей процес є не лише інтелектуальним. Він насичений позитивними чи негативними почуттями. „В людській душі немає ні однієї грані, ні однієї струни, на яку не вплинуло б мистецтво”[7, с. 18]. В результаті людина не лише усвідомлює, але й глибоко відчуває об'єктивний зміст, закладений в художніх узагальненнях.

Сила мистецтва не лише в тому, що його твори викликають у нас емоції і почуття – завдяки мистецтву ми вчимося естетично сприймати дійсність, образно мислити і оцінювати. Емоції, думки, фантазії, породжені мистецтвом формують характер, волю, світогляд особистості в цілому. Мистецтво створює конкретно-чуттєві образи, завдяки яким відбувається духовно-активне спілкування людини і мистецтва „Специфічність мистецтва полягає у тому, що воно є духовно-практичним способом освоєння дійсності ”[21, с. 125].

Мистецтво не потребує особливої галузі практичного впровадження, на відміну від наукових досягнень. Бо твори мистецтва сприймаються як елементи життєвого, форма їхнього існування дозволяє входити в побутову сферу людей і завдяки цьому вони звернені до особистості, її індивідуальних і суспільних потреб, інтересів та здібностей. Дана властивість мистецтва особливо актуальна у сучасних містах та селах, особливо це стосується міста. Швидкі темпи містобудування, стандартизація позбавляє їх індивідуальності. Лише намагання інтегрувати образотворче мистецтво та архітектуру створює естетичне середовище для праці, побуту та відпочинку. В цьому процесі приймають участь усі види образотворчого мистецтва.

Як бачимо, образотворче мистецтво в процесі духовно-практичного виховання виконує нічим не заміниму роль. Кількість уроків образотворчого мистецтва, що проводяться у початковій школі, не є достатньою для повноцінного розвитку та формування тих якостей особистості, які є виразниками духовності, креативності. Тому особлива роль відводиться сьогодні іншим формам роботи з підростаючим поколінням. Позашкільна та позакласна робота мають сприяти:

• творчій спрямованості особистості, усвідомленню нею значення передусім творчих, гуманітарних потреб, мотивів, цілей як провідне у її розвитку та життєдіяльності;

• розвиток творчих рис, характеру, а саме цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, оригінальності, працелюбності, відповідальності тощо;

• творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації, самовдосконалення;

• розвиток творчих якостей інтелекту - логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, уваги і пам'яті;

• постійному зростанню потенціалу творчої діяльності - бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі, вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати;

• формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи;

• вихованню у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміти вести діалог.

Отже, позашкільна та позакласна робота надають дітям та молоді знання, вміння і навички за інтересами, забезпечують інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, створює умови розвитку та організації змістового дозвілля, відповідного до інтересів, здібностей, талантів, обдарувань і стану здоров'я дітей та молоді.

Позашкільна та позакласна робота є складовою частиною системи безперервної освіти, визначеної Законом України "Про освіту". Ми бачимо, що і образотворче мистецтво належить до основних напрямів позакласної та позашкільної освіти.

1.2 Ефективність і доцільність проведення позакласних та позашкільних занять з образотворчого мистецтва

Виходячи з мети та завдань позакласної та позашкільної роботи, виховання формування естетичного світогляду - це не тільки навчання бачити красиве, а й намагання викликати бажання діяти, брати посильну участь у створенні прекрасного, тобто творити самостійно. Творчість - важлива складова не лише навчально-образотворчої діяльності, але й необхідна передумова адаптації до дорослого життя, передумова духовного розвитку.

Творча діяльність потребує формування певних здібностей дитини – сприйняття, відчуття, вміння аналізувати, оперувати образами, створювати щось нове. Дуже важливим є розвинути емоційно-почуттєву сферу дитини, оскільки саме вони є виразником ставлення людини до навколишнього світу, мистецтва, під впливом емоцій у дітей розвиваються фантазія, уява.

Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і в молодшому шкільному віці у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Досить значну роль відіграє у формуванні творчих здібностей належно організована позакласна та позашкільна образотворча робота. Це підтверджують і дослідження Л.Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьева та ін. Вивчаючи праці Г. Єрмаша, Ж. Лейтеса, Я. Пономарьова, В. Сухомлинського можна проаналізувати етапи творчого розвитку та якості особистості, що є його структурними компонентами.

Безпосередність дитячого сприйняття світу і його відтворення у мистецтві (музика, танець, живопис) зумовлена синкретизмом художніх образів. Тому дитині потрібно дати матеріали: глину для ліплення, олівці і папір для малювання і навчити працювати з ними. В малюнках, ліпленні, аплікації учні не лише відображають світ, а й власне ставлення до дійсності, що є основою художньої творчості. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є “вродженим” художником, висловлювалися Ф.Лоркою, М. Пришвіним, Я. Корчаком, В. Вансловим,

К. Станіславським, В. Сухомлинським. Так, Сухомлинський писав: “Дитячий малюнок, процес малювання — це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть в цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою”[56, с.521].

Творчість завжди індивідуальна, і в ній переплітаються свідомі й несвідомі, інтелектуальні й емоційні, пізнавальні й оцінювальні процеси. Отож, якою б індивідуальною творчість не була, у ній проглядаються деякі загальні закономірності та етапи, що входять у поняття сутності творчого розвитку учнів засобами образотворчого мистецтва.

На початковому етапі творчий розвиток (за В.Сухомлинським) залежить від таких творчих якостей учнів: спостережливість, здібність уявляти і фантазувати, здатність відчувати гумор, дотепність, вміння абстрагуватися, наполегливість у доведенні справи до кінця, вміння зберегти в пам'яті знання, творчо застосовувати їх на практиці, місткість і гнучкість мислення, здатність аналізувати і синтезувати, критична оцінка своєї діяльності, здатність знаходити різноманітні способи розв'язання творчого завдання, широта думки, відчуття краси [56, с.521].

Важливу роль у творчому розвитку школярів відіграють емоції і почуття. Особливо це стосується їх ставлення до всього яскравого, нового, незвичайного, цікавого, насиченого живими образами.

Багато позитивних емоцій викликає в школярів спілкування з природою. Навколишній світ приваблює дитину розмаїттям та різнобарв'ям своїх об'єктів і динамічністю процесів. Шум лісу, спів пташок, кольори квітів та листя, різні способи пересування живих істот — усім цим діти цікавляться, за всім спостерігають з піднесеним настроєм, радістю, запам'ятовуючи на все життя.

За словами І. Єрмаша, “творчий процес у мистецтві є індивідуальним і включає цілеспрямовану працю, певну систему свідомих планомірних дій” [22, с.36].

Перший етап творчості — це попереднє художнє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності. Результатом усього переліченого, на думку Г. Єрмаша, є виникнення задуму або кількох задумів майбутніх творів.

Другий етап творчості — художній задум — евристичне прозріння у художника, початок цілеспрямованої роботи над картиною. Задум ґрунтується на уяві окремих частин майбутнього твору як цілісного образу. Причому задум — лише його ескіз. Щоб утілити задум в життя, потрібно багато працювати. Але саме задум визначає мету і напрям усієї роботи, стимулює діяльність фантазії та уяви, викликає прилив творчої енергії й натхнення.

Третім етапом творчості (за Г. Єрмашом) є період виношування, коли сконцентровуються досвід вражень і уява художника. Тобто він зосереджується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду. Четвертий етап включає плани, чернетки, етюди, ескізи, пробні варіанти. Така робота пояснює структуру майбутнього твору, зміст, характер образів.

П'ятим етапом є фаза кінцевої розробки. У цей період відбувається становлення твору як цілого. Підготовчий матеріал витісняється кінцевим його варіантом. Проявляється евристичний характер творчої дії, народжуються великі і малі відкриття, знахідки тощо. Художник досягає найбільш вільного володіння матеріалом, підпорядковує його ідейно-емоційній атмосфері.

Тепер твір уявляється як єдине ціле, хоча художник потребує використання нової інформації та фактів, перевірки й уточнення матеріалу, збагачення додатковими враженнями. А це вже шостий етап творчості — авторедагування.

Займаючись дослідженням процесу художньої творчості, П.Якобсон визначив шість його етапів:

1) поява задуму;

2) розробка задуму;

3) наявність досвіду життєвих вражень;

4) пошук форм втілення задуму твору;

5) реалізація задуму;

6) доопрацювання твору [62, с. 18-46]. Проте на цьому творчий процес не закінчується. Та коли завершується якась його частка, виражена у художньому творі, певний період оцінюється, аналізується зроблена робота. І за потреби її доопрацьовують (скорочення, заміна, пошук нових виражальних деталей), після чого художник відчуває задоволення або, навпаки, незадоволення своїм твором. Настає така мить, коли у нього виникає потреба у нових задумах. Таким чином, наявний процес творчості. А з'являється нова картина тоді, і лише тоді, коли людина відчуває внутрішню потребу творити.

Цікаво визначає етапи творчості Я. Пономарьов. На його думку, першим етапом (свідомою роботою) є підготовка — особливий діяльнісний стан, який є передумовою для виникнення нової ідеї. Другий етап — дозрівання — підсвідома робота над проблемою, інкубація ідеї. Перехід підсвідомого у свідоме є третім етапом творчості — натхненням — коли в результаті підсвідомої роботи у сфері свідомості виникає ідея винаходу, відкриття (спочатку в гіпотетичному вигляді). І четвертий етап (свідома робота) — розвиток ідеї, її остаточне оформлення і перевірка [53, с. 24-32]. В естетиці художньо-творчий процес схематично поділено на такі етапи: загальне пізнання і спостереження; виникнення задуму; спостереження і пізнання, обмежені задумом; безпосереднє втілення художнього задуму в мистецькому творі.

Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого художник творить. І завдяки його наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає витвором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити уроки, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Описані вище схеми творчого процесу є вказівником для вчителів, вихователів, батьків. Побудувавши навчально-виховний процес саме таким чином, можна досягнути розвитку творчих якостей особистості. Визначенню цих якостей присвятили наукові дослідження вчені О. Лук, В. Моляко, В.Сухомлинський; американські психологи К. Бейттел, В. Лоунфельд. Актуальним у виокремленні творчих якостей школярів є розроблена В.Сухомлинським власна система творчої особистості, яку він назвав “гармонією педагогічних впливів”. Суть її полягає у вираженні однієї з найважливіших закономірностей виховання: засобів впливу на особистість і реалізація цих виховних впливів на практиці.

Відомо, що художні твори викликають образи, які ґрунтуються на емоціях автора і впливають на емоції того, хто їх сприймає. З іншого боку, психологи давно помітили, що емоції втілюються автором у відомі образи. І вона мовби наділена здатністю підбирати враження, думки і образи, співзвучні тому настроєві, який ми маємо в даний момент. Таким чином, почуття впливають на уяву так само, як і уява на почуття.

Картини, що вимальовуються в уяві людини у процесі мовлення, К. Станіславський називав “баченням”. Згодом до цього терміну почали вдаватися і майстри художнього читання, і вчителі та автори посібників. К.Станіславський називав баченням увесь комплекс образних і почуттєвий уявлень, які мають бути динамічними. Звідси його порада акторам прокручувати у своїй уяві кінострічку бачень. Для визначення згаданого комплексу уявлень педагог вживав також вираз “образні уявлення” [ 46, с.21 -24].

Сміливість уяви і фантазії є однією із найважливіших якостей творчої особистості. Без цієї якості процес, не можна назвати творчим. Завдяки здатності уявляти і фантазувати особистість надає своїм уявленням художньої форми, подумки вимальовуючи усі об'єкти. А розвинені уява і фантазія допомагають мріям втілитися у художньому творі.

З розвитком уяви і фантазії, розвивається і творче мислення. Адже художньо-творча діяльність — це не просте копіювання дійсності, а художнє її переосмислення через інтенсивну творчу роботу мозку. Більшість учених, які займаються дослідженнями дитячої творчості, вважають, що творчий розвиток здійснюватиметься за умови творчої свободи (внутрішня свобода і впевненість у собі). Ці якості особистості, які формуються у шкільному віці, зумовлюють рішучість і стійкість у досягненні життєвих успіхів.

Через малюнок набувається певне вміння відкрито і без страху виражати власні ідеї та почуття, бо саме художня творчість тут є синтезуючим, конструктивним, об'єднуючим й інтегруючим засобами, від яких залежить внутрішній світ особистості.

У художньо-творчій діяльності провідну роль відіграють механізми відображення і зображення. Тому засвоєння дітьми правил, законів та образотворчого мистецтва має бути обов'язковим. Володіння образотворчою грамотою є фундаментом будь-якого творчого процесу, — це конструктивно-знакова та формоутворююча сторони творчої діяльності.

Отже, у творчому розвитку школярів засобами образотворчого мистецтва ми виділяємо такі творчі якості особистості, які потрібно виховувати: емоційність; сміливість уяви і фантазії; творчий склад мислення; творча свобода особистості. Одночасно творчий розвиток особистості, її творча діяльність є однією із складових естетичного смаку, духовного розвитку.

Висновки з першого розділу

Позакласна та позашкільна робота узагалі спрямована на задоволення потреб, інтересів, природних нахилів дітей в процесі ознайомлення з різноманітними науками. Її можливості, у порівнянні з звичайними уроками більш ширші, оскільки заняття в різноманітних гуртках є внутрішньою потребою дитини.

Основні напрями позакласної та позашкільної освіти реалізується у наступних видах діяльності: соціокультурний, художньо-естетичний, дослідницько-експериментальний, науково-технічний, дозвілево-розважальний, еколого-природний.

Художньо-естетичний напрям діяльності реалізується в процесі вивчення образотворчого мистецтва - його видів та жанрів, основних виражальних засобів, художніх технік, творців мистецтва, власній образотворчості. Можливості образотворчого мистецтва – необмежені.          Основним завданням, яке необхідно вирішити в процесі реалізації позакласної та позашкільної роботи є становлення творчої особистості. Це в свою чергу передбачає розвиток умінь сприймати, відчувати, мислити, оперувати образами, створювати щось нове. Такі уміння формуються під час навчання образотворчому мистецтву. Це підтверджує ефективність та доцільність проведення позакласних та позашкільних занять в цій галузі мистецтва.

Творчість є основою естетичного смаку дитини, духовним новоутворенням, яке забезпечить естетичне ставлення до навколишнього світу, до мистецтва, до життя в цілому, а також є основою творчої самореалізації в майбутній професійній діяльності.

Розуміння вищеназваних особливостей позакласної та позашкільної роботи, ролі та завдань образотворчого мистецтва у цьому навчально-виховному процесі дозволить вчителям та керівникам гуртків розв’язувати поставлені перед ними завдання в вихованні підростаючого покоління.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1 Суть, мета і завдання позакласної роботи з образотворчого мистецтва у початковій школі

Як вже згадувалось - позакласна робота - це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва. Ця діяльність базується на інтересі і бажанні дітей її виконувати, тому вона необов'язкова для всіх учнів класу.

Позакласна робота ґрунтується на добровільній ініціативі й активності молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми. Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси й запити.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки:

-  розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення образотворчого мистецтва, формування у дітей позитивного ставлення до образотворчої діяльності;

-  виявлення найпростіших образотворчих закономірностей;

-  встановлення зв'язків і взаємозв'язків між окремими мистецькими елементами та явищами;

-  розширення уявлень дітей про єдність природи і мистецтва;

-  забезпечення застосування знань і вмінь на практиці. [59, с. 39]

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна робота сприяє розвиткові мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до мистецтва. Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до мистецтва, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати мистецтво і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини.

Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі. І справді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з боку вчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується на добровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить від учителя і його активності.

Особливостями позакласних занять слід вважати: добровільність участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів [49, с. 239].

За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з образотворчого мистецтва різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.

Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють інтерес до об'єктів і явищ образотворчого мистецтва. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні марок, листівок, кольорових фотографій, на яких зображені твори мистецтва; читанні дитячих книжок про них; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемне, нецілеспрямовано. Завдання учителя - вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо вона збирає кольорові листівки про мистецтво, рослини, то їй пропонується зробити з них тематичні підбірки, знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію. Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами й учителем.

Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до образотворчого мистецтва. Учителеві слід виявити дітей, що цікавляться мистецтвом, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібне русло з тим, щоб потім спиратись на таких дітей при організації гурткової і масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання: прочитати ту чи іншу книжку, провести не передбачені програмою спостереження в куточку живої природи або в природі, виготовити певну наочність і намалювати те, що бачили.

Для заохочення учнів до виконання індивідуальних завдань слід використовувати на уроках знання і практичні вміння, яких діти набули в процесі позакласної роботи.

Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах. Учитель повинен допомогти дітям намітити об'єкти зображення, скласти план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Уже в 1-му класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різних дерев як майбутню наочність, провести за планом спостереження. Завдання можуть мати практичну спрямованість.

Зміст позакласної роботи кожного наступного класу розширюється та поглиблюється залежно від набутих на уроках знань і вмінь. Тому поступово практикуються види занять, коли діти об'єднуються в невеликі тимчасові групи для спільного виконання певної роботи

Отже, при організації індивідуальної позакласної роботи з образотворчого мистецтва класовод, враховуючи інтереси молодших школярів, спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об'єднує їх у тимчасові групи відповідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3-4-х класів залучає до групових і масових видів позакласної роботи.

Індивідуальні завдання з певної теми виконуються безпосередньо на заняттях (короткочасні спостереження, досліди, практичні роботи, діяльність із засобами наочності). Вони бувають також випереджувальними або виконуються після проведення заняття і розраховані на тривалий час (кілька тижнів чи увесь термін роботи гуртка). Ефективність виконання довготривалих завдань залежить від осмислення школярами їхньої мети, оволодіння прийомами виконання дій у необхідній послідовності. Тому, поставивши завдання, варто одразу ж актуалізувати опорні знання та уміння, при потребі продемонструвати учням зразок виконання окремих дій або діяльності в цілому, організувати діяльність дітей (із різним рівнем самостійності), яка спрямовується на пошук нових способів діяльності.

Основою організації всіх позакласних заходів є гурткова робота. У початкових класах переважають гуртки юних художників. З учнями 2-4 класів учитель організовує гурток юних митців, який об'єднує 15- 20 чоловік. Члени гуртка обирають старосту, який разом з учителем (керівником) складає план роботи, підтримує зв'язок з іншими предметними гуртками. До гуртка треба залучати як учнів, що добре навчаються, так і тих, що відстають у навчанні. Робота в гуртку сприяє розвитку інтересу до образотворчого мистецтва: навіть учні з поганою поведінкою часто починають поводитися значно краще, у багатьох із них виявляються здібності, ініціатива. У гуртку треба поєднувати індивідуальну творчу роботу кожного учня з колективною. Робота повинна організовуватися так, щоб в учнів виховувалось чуття колективізму, відповідальності за доручену справу. Заняття гуртка проводять двічі на місяць.

Мета гуртка - зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведення експерименту, естетичне сприймання творів мистецтва [61, с. 5].

Робота в гуртку проводиться систематично за певною програмою, розробленою вчителем. У початковій школі потрібно організовувати один загальний мистецький гурток. Запис у гурток має бути добровільним, але кожний, хто вступає в гурток, повинен дотримуватись правил [61, с.8]:

- членом гуртка може бути кожний бажаючий;

- кожний повинен працювати над темою, вести роботу за планом;

- кожну роботу юннат має доводити до кінця;

- кожний школяр повинен відвідувати збори гуртка, почергово звітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртка.

Методи роботи з гуртківцями різноманітні - бесіда і розповідь учителя, робота з малювання, групові екскурсії тощо. Під час вивчення матеріалу проводяться досліди, спостереження. Роботи, які виконуються в гуртку, обов'язково фіксуються за допомогою записів, зарисовок, складання колекцій малюнків.

При організації позакласної роботи з образотворчого мистецтва в початкових класах доцільно організовувати різні клуби, наприклад “Юні художники”, “Мистецький клуб” тощо. До клубу записується близько 15-20 учнів. Обирається рада клубу, яка готує заняття. Складається тематика засідань, що проводяться 1-2 рази на місяць. Наведемо приблизну тематику засідань клубу: “Осінній букет”, “Фарби золотої осені”, “Осінь у лісі”, “Грибне царство”, “Подорож кімнатних рослин”, “Життя під снігом”, “Хто де зимує?”, “Сліди на снігу” тощо. На таких заняттях діти вчаться шукати відомості про явища неживої природи, рослини та тварин, користуватись науково-популярною і довідковою літературою та удосконалюють навички виконання зображень.

До правильно організованої групової роботи належать загальношкільні масові заходи - екскурсії, походи з вивчення мистецтва рідного краю; читацькі конференції з оглядом книг про мистецтво; проведення ранків, свят з різноманітної образотворчої тематики. У цих заходах беруть участь учні лише за бажанням, причому з різних класів.

До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із образотворчим мистецтвом регіону. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією кращих робіт учнів: малюнками, фотографіями тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бути пов'язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бути оздоблена картинами, картами, портретами відомих учених (відповідно до тематики ранку).

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з експонатом. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа учнів. На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка, на яких кращі експонати преміюють книгами.

Туристські походи проводяться в різні пори року. У початкових класах вони, як правило, одноденні. Ця форма позакласної роботи цінна тим, що дає можливість збагатити чуттєвий досвід дітей під час безпосереднього спілкування з природою, розширити і поглибити засвоєні знання, набути практичних умінь поводження в природі та умінь природоохоронної роботи (обгородити мурашник, зібрати сухі гілки, розчистити джерело, посадити рослини, розвішати годівниці і т. ін.). Крім того, вона має виховне значення. Діти вчаться спілкуванню між собою в незвичних умовах. У них формуються такі якості особистості, як відповідальність за товариша, взаємодопомога, турбота про слабших, цілеспрямованість, витривалість, дисципліна.

Підготовка до походу починається з розробки (спільно з учнями) його мети і маршруту та розподілу обов'язків. Учням пропонуються завдання повторити і відшукати нові відомості, прислів'я, загадки, вивчити вірші про природні об'єкти, які можуть зустрітися в поході. Перед походом проводиться інструктаж про правила безпеки й поведінки на природі, роздаються індивідуальні та групові практичні завдання на картках. За результатами походів, позакласних екскурсій оформляються стенди, виставки малюнків, фотографій, виробів з природного матеріалу, тематичні альбоми, колекції.

Позакласна робота в школі є органічною частиною всієї системи навчально-виховної роботи школи. Заняття в гуртках, секціях, клубах проводяться відповідно до типових програм для позашкільних установ і загальноосвітніх шкіл, а також по програмах, розроблених окремими педагогами.

Програма позакласних занять з образотворчого мистецтва школярів І—IV класів ставить за мету:

-    збуджувати і закріплювати інтерес і любов до образотворчого мистецтва, розвиваючи естетичні відчуття і розуміння прекрасного;

-    удосконалювати образотворчі здібності, художній та естетичний смак, спостережливість, творчу уяву і мислення;

-    знайомити з мистецтвом рідного краю, з творами образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва.

Такі заняття в школі повинні проводитися в тісному контакті вчителя-вихователя початкової школи з вчителем образотворчого мистецтва або керівником позакласної роботи з образотворчого мистецтва, а також з вчителями музики, української мови та ін.

Позакласна робота з образотворчого мистецтва включає керівництво практичною роботою дітей в гуртках, проведення екскурсій в музеї, на виставки, в майстерні художників, вихід на природу (у парк, ліс) з метою спостереження і зарисовок, проведення бесід про образотворче мистецтво.

Тут особлива увага приділяється набуттю умінь і навичок, які можуть бути використані в суспільно-корисній роботі (оформлення стінгазет, виставок, свят і т.д.). Позакласна робота дозволяє детальніше ознайомити учнів з різними образотворчими техніками — так званим «видряпуванням», аплікацією, монотипією (друк на склі), мозаїкою і вітражем, з різними графічними і живописними матеріалами.

Дуже важливе значення як для дітей так і їхніх батьків має проведення художніх виставок та ранків. Готуючи роботи для виставок, діти стараються якомога краще виконати малюнки, аплікації, розписи та ін.. Для них ці роботи є виразниками творчих здобутків у галузі мистецтва, своєрідним самовираженням. Тематика виставок різноманітна: приурочення до свят, літературні ілюстрації, творчі здобутки певних класів та ін.. Не менш важлива і підготовка дітей до святкових ранків: виготовлення подарунків, естетичне оформлення кабінету чи зали, створення декорацій та ін. такі ранки та виставки пропонується проводити систематично.

Найважливішими завданнями всіх видів позакласної роботи з образотворчого мистецтва є розширення і поглиблення знань та уявлень школярів про прекрасне; виховувати уміння бачити, відчувати і розуміти прекрасне. Виховується емоційно-естетичне ставлення учнів не тільки до предметів і явищ навколишнього середовища, але і до витворів мистецтва, розвивається їх творча активність.

2.2 Особливості образотворчої діяльності молодших школярів у позашкільній роботі

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Позашкільна та позакласна робота мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання. Мета полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Відмінність цих форм роботи полягає не у меті та засобах реалізації, а в так званій професійній орієнтації.

Особливим видом позашкільної роботи є художня школа. До художньої школи діти можуть прийматися різні за віком. Формуються відповідні вікові групи, які працюють за програмами, розробленими для кожного класу індивідуально. Учні початкових класів, зважаючи на вік, не займаються академічним малюнком, оскільки у них ще не сформовані вміння спостерігати та бачити натуру та малюнок, графічно виражати те що бачать і відчувають. Саме тому програма художньої школи зорієнтована на формування здібностей сприйняття, відчуття, оцінювання, розвиток початкових графічних навичок. Не є можливим вивчення історії мистецтв у її класичному варіанті. Це не говорить про те, що дітей не ознайомлюють з творами мистецтва та творчістю художників, не розширюють знань про стильовий, видовий та жанровий поділ мистецтв. В даному випадку використовують ігрові форми роботи – короткочасні візуальні екскурсії, ігри “Знайди героя за описом”, “Зобрази квітку” та ін.. Велика увага на заняттях приділяється вираженню емоційних станів через колір, лінію, асоціативні побудови (“зла цеглина”, “сумне дерево” та ін.), власного ставлення до навколишнього і творів мистецтва, до подій, людей засобами образотворчого мистецтва – кольором, графікою, пластикою, стилізацією та ін..

Переломним, як правило є 10- річний вік. Саме у цей період життя дитини вже достатньо розвинені вміння та навички, необхідні для більш серйозного заняття мистецтвом – діти навчені сприймати натуру, відчувати, аналізувати, систематизувати, виділяти головне та другорядне, володіють різноманітними художніми засобами, знають особливості видових та жанрових поділів мистецтва, художні техніки та матеріали. Можемо стверджувати, що при наявності такого рівня художньо-естетичного розвитку вони готові до сприйняття академічного мистецтва та самореалізації у ньому.

Термін навчання класичному образотворчому мистецтву - 4 роки. У художній школі можуть бути організовані 5 класи - професійної орієнтації. Усі класи художньої школи з 4-річним терміном навчання є старшими. У класи професійної орієнтації приймаються учні, які мають професійні здібності, бажання продовжувати навчання у художніх закладах вищого рівня. Завданням класів професійної орієнтації є:

- цілеспрямована підготовка учнів у художні училища, коледжі, інститути тощо;

- підготовка до роботи в установах та підприємствах, які потребують фахівців відповідної художньої освіти.

Учні, які успішно закінчили заняття основного курсу (1-4 класи), отримують свідоцтво про закінчення школи, які закінчили класи професійної орієнтації отримують свідоцтво про закінчення класу. У школі за рішенням адміністрації можуть бути організовані підготовчі групи з терміном навчання від 1 до 4 років. Кількість осіб у класі - 8-12. Навчальна практика проводиться на папері 2 тижні протягом року. Заняття з учнями проводиться з учнями 3-4 рази на тиждень, від 3 до 5 годин в день.

Під час навчання у художній школі керівниками планується ряд виховних заходів. Так, зокрема в кінці навчального року планується виставка дитячих робіт. До визначних дат (до дня народження художника) можуть проводитися літературно-мистецькі композиції, художні вечори, а також відвідування пам'ятних місць, музеїв, картинних галерей. Цікавою формою проведення є малювання на природі, що зумовлює пробудження в душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.

Навчальний план розробляється на початку навчального року. Пропонуємо навчальний план дитячої художньої школи, термін навчання 4 роки.

Таблиця.

Типовий навчальний план художньої школи [60]

У будинках дитячої творчості існують різноманітні гуртки з образотворчого мистецтва – рисунку, живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва. Оскільки суть, мета та завдання цих гуртків співпадає з гуртковою роботою у школі, немає потреби зупинятись на них ще раз.

До позашкільної роботи відносять і заняття у студіях. Особливість студійних занять полягає у вузькій мистецькій спеціалізації – заняття у майстерні скульптора, живописця та ін.. Діти молодшого шкільного віку ні психологічно, ні за рівнем підготовки не готові до такого навчання (за винятком окремих дітей, з природними задатками). З вищеназваних причин заняття у студіях молодші школярі не відвідують.

До цього ж виду навчальної діяльності сьогодні відносять екскурсії та прогулянки. Екскурсії проводяться з різною метою: – “милування”, накопичення зорових вражень, ознайомлення з видами мистецтва, ознайомлення з перспективою міста чи села, для усвідомлення плановості простору, різнобарв’я навколишнього та ін..

Прогулянки і екскурсії розширюють знання, що набуваються дітьми на заняттях образотворчого мистецтва, сприяють міцнішому і більш свідомому засвоєнню матеріалу, що вивчається, розвивають інтерес до предмета, уміння і бажання набувати знання і застосовувати їх на практиці, мають велике значення як для естетичного виховання, так і для всебічного розвитку. Метою цих занять є і підготовка до наступного вивчення матеріалу на уроках образотворчого мистецтва, чи на занятті у гуртках.

Милування передбачає накопичення певних зорових вражень, які згодом діти використають у своїх малярських роботах, при оцінці творів мистецтва, власних образотворчих робіт, робіт однокласників, для творчих задумів при оформленні свят, вечорів, при естетизації шкільного побуту. Завдяки екскурсіям у природу в дітей виховується почуття любові до природи, розвивається здатність сприйняття прекрасного в навколишньому і явищах природи. Перегляд пейзажних творів після спілкування з природою дає учням можливість більш тонко відчувати красу рідного краю, гостріше відчути зображене на картинах.

Екскурсії до музеїв, огляд пам’яток культури розкриває перед учнями безмежний світ образотворчого мистецтва у розмаїтті його жанрів та видів, дозволяє дітям усвідомити мистецтво як особистісну цінність, адже саме мистецтво має безпосередній вплив на розвиток естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей, що є основою виховання творчої і висококультурної особистості. Спілкування з ним, перш за все, спрямоване на виховання у індивіда гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя.

Прогулянки і екскурсії можна організувати з різних навчальних тем: “Осінні фарби парку, лісу ”, “Льодохід ”, “Птахи прилетіли ”, “Наша вулиця”, “Природа нашого краю ”, “Наш сад” і т.д.

Окрім милування та розширення знань про мистецтво, екскурсії та прогулянки несуть і практичне навантаження. Під час екскурсій в ліс, парк, по вулицях міста, діти роблять зарисовки з натури, збирають природні матеріали для занять з образотворчого мистецтва. Щоб усвідомити плановість простору, будову та колір спостережуваних об’єктів на екскурсії можна використовувати видошукач. Він виготовляється з щільного паперу або картону розміром приблизно 15x10. Прямокутний отвір має такі ж пропорції, що і лист паперу, на якому буде зображений малюнок. Розмір отвору приблизно 8x7. Для дітей І класу робота з видошукачем — це ігровий момент, гра в “фотографування” і разом з тим, початок навчання.

Учні старших класів знайомі з цим прийомом, можуть бути “фотографами-інструкторами”. Вони навчають молодших школярів і розповідають приблизно так: подивися на різні дерева, небо, травичку, кущі. Вибери найцікавіше, щоб красиво намалювати і розмістити на папері, використовуй свій “фотоапарат”. Подивися одним оком через отвір на те місце, яке ти хочеш намалювати. “Фотоапарат” можна рухати вгору, вниз, управо, вліво до того часу, поки не вибереш найцікавіше. Віддаляючи або наближуючи “фотоапарат”, ти побачиш через отвір в одному випадку багато предметів, в іншому — мало.

Учнів з І класу потрібно вчити спостерігати за природою, переживати радість від побаченого і відображати це в малюнку.

Звертаючи увагу на красиве, гармонійне поєднання кольорів, можна побачити в природі безліч різних кольорових поєднань. Наприклад, квітка братки. На одній квітці можна налічити декілька відтінків фіолетового — від насиченого фіолетового, який здається майже чорним, оксамитовим, до світлого рожево-фіолетового кольору. Також і в жовтих відтінках кольору можна відмітити тонкі переходи від лимонно-жовтого до жовто-оранжевого. Секрет чарівності криється в тому, що в забарвленні квітки кольори є сусідами у колірному колі. Для кожного основного кольору є свій додатковий і ця особливість також виражена у природних об’єктах – жовто-фіолетові тюльпани, червоний захід сонця на зеленому фоні лісу та ін.

Після малювання на уроці іграшок тварин і птахів з натури або по пам'яті, проводяться заняття в живому куточку, в парку. Спочатку вони уважно розглядають тварину або птаха, звертаючи увагу на характерні особливості. Враховуючи особливість цієї натури, її рухливість, вчитель рекомендує малювати відразу на одному листі декілька положень тварин і птахів.

На екскурсії на тему “Птахи — наші друзі”, яка проводиться з предмету Я і Україна виконується інтегроване завдання, оскільки дана тема пов'язаною і з образотворчим мистецтвом, учні дізнаються про зміни в житті птахів з настанням весни, про користь птахів, про те, як допомогти пернатим взимку. На прогулянці учні також спостерігають за зовнішнім виглядом, звичками птахів і роблять зарисовки.

Ці зарисовки учні можуть використовувати в тематичному малюванні і у випуску стінгазети, наприклад, “Вікно в природу” та ін.

Під час прогулянок і екскурсій діти малюють з натури листя верби, осики, горобини, тополі, берези; квіти (ромашка, календулу та ін.); ялину і сосну; ялинові шишки, жолуді і т.д. Вони замальовують об'єкти олівцем, восковою крейдою в блокнотах або на листах паперу, прикріплених до фанери.

Учні збирають красиве листя і складають осінній букет. Проводиться конкурс “Чий букет красивіший?”, завдяки чому дається поняття декоративної композиції.

Під час прогулянок звертається увага також на красу зимової природи. Діти спостерігають за деревами в зимовому “одязі”, за кольором неба і снігу, освітленого сонцем, в сутінках, а також через кольорові окуляри.

Цікаві зміни в природі відбуваються навесні. Потрібно звернути увагу дітей на красу льодоходу, відтінків талого снігу, появу бруньок, на приліт птахів, на працю людини (прибирання снігу, підрізування гілок дерев і чагарників, і т.д.).

На прогулянках і екскурсіях учні II класу закріплюють уміння і навички в малюванні листя дерев складнішої форми, наприклад, листя дуба. З правого боку листа паперу малюється лист дуба, а поряд — лист іншого дерева для порівняння. Квіти беруться також складнішої форми.

Під час весняних прогулянок діти малюють два різні дерева з їх характерними особливостями, грачині гнізда, приліт птахів або що-небудь за власним бажанням.

На прогулянках і екскурсіях діти III класу закріплюють уміння малювати листя складнішої форми, наприклад, клена. В живому куточку вони малюють птахів і тварин. Взимку, під час прогулянки, можуть зліпити із снігу казкових героїв. Навесні малюють з натури, наприклад, вербу і тополю з бруньками. Роблять також зарисовки окремих предметів за своїм бажанням і за завданням вчителя. На прогулянках і екскурсіях учні IV класу малюють восковою крейдою осінній пейзаж з натури (з урахуванням перспективних змін: ближче — дальше, більше — менше), замальовують птахів і тварин (у парку, в лісі).

У теплу пору року під час прогулянок і екскурсій четвертокласники роблять короткочасні замальовки олівцем жанрових сценок.

Під час прогулянок малювання повинно чергуватися з іграми та іншими видами відпочинку (особливо це стосується першо- та другокласників).

Бачимо, що позашкільна робота з образотворчого мистецтва більш різноманітна, ніж позакласна. Відповідно, завдяки їй діти отримують ширші знання про красу навколишнього світу та мистецтво, отримують глибші знання з образотворчого мистецтва.

Висновки з другого розділу

Позакласна робота з образотворчого мистецтва є значущою частиною всієї навчально-виховної роботи школи. Вона повинна направляти самостійність і активність молодших школярів на підвищення особистого культурного рівня, поглиблення знань про образотворче мистецтво і отримання повноцінних навичок і умінь з предмета.

Позакласна робота з образотворчого мистецтва має різноманітні форми. Вона може бути пов'язана з суспільно-корисною працею дітей (оформлення приміщень до дитячих свят, виставки т.д.), сприяє поглибленню знань дітей про видовий та жанровий поділ мистецтва, художні техніки та матеріали, сприяє усвідомленню мистецтва як особистісної цінності, розширює знання з окремих розділів програми. Виконання окремих завдань (конструювання іграшок, колективне виготовлення панно), читання літератури про мистецтво і про художників, розгляд окремих картин, перегляд кіно- та діафільмів з образотворчого мистецтва - все це позитивно впливає на розвиток особистості школяра.

Образотворче мистецтво пропонує широкі можливості для виконання ряду завдань як на уроках, так і у позакласний час. Колективна образотворча діяльність приносить дитині творче задоволення, дозволяє їй повірити в свої сили, відчути корисність своєї роботи. Діти вчаться бути творцями прекрасного.

Позашкільна робота з образотворчого мистецтва передбачає відвідування учнями художніх шкіл, будинків дитячої творчості, екскурсії, прогулянки. Мета і завдання цих занять співпадає з метою позакласної роботи у школі. Особливість екскурсій і прогулянок у тому, що завдяки їм діти отримують більш глибокі знання про навколишнє та мистецтво, про красу природи рідного краю, більш глибоко усвідомлюють мистецькі цінності, набувають деяких графічних навиків.

Розділ 3. ВИДИ ПОЗАКЛАСНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

3.1 Методика роботи з дітьми в умовах позашкільної та позакласної діяльності педагога

Заняття позакласною та позашкільною образотворчою діяльністю має ті ж психолого-педагогічні механізми, що й інші форми навчальної діяльності. Тому як на уроках образотворчого мистецтва, так і у позаурочній та позакласній діяльності педагог повинен формувати наступні уміння, які забезпечать вирішення навчально-виховних завдань: спостерігати, відчувати, виражати оцінне судження, творчо вирішувати поставлені завдання. Оскільки головне завдання занять позакласної та позашкільної роботи – творчий розвиток школяра, саме такого педагогічного забезпечення вимагає робота педагога.

Знаючи про те, що відвідування гуртка є добровільним (не всі діти відвідують гуртки), а заняття у гуртках сприяють кращому засвоєнню особливостей образотворчого мистецтва, першочергове завдання вчителя - зацікавити дітей образотворчим мистецтвом, тобто сформувати естетичний інтерес школярів, зорієнтувати їх на спілкування з прекрасним у навколишньому та мистецтві, сприяти пізнанню прекрасного у житті та творах мистецтва, створити умови для творчої активності та творчого самовираження. Можливості вчителя при формуванні естетичного інтересу необмежені, тут підійде будь яка форма роботи, що емоційно впливає на свідомість дитини, її розум та почуття - нетрадиційні форми подання завдань, доброзичлива інтрига, диференційовані завдання, оригінальні художні техніки та ін., але разом з тим кожен вчитель повинен знати і враховувати у своїй роботі антистимули інтересу – „... надмір репродуктивного матеріалу, домінування словесних форм роботи, повільний темп уроку, погана організація, одноманітність прийомів заохочення та оцінювання, неувага до переживань дитини ”[55, с. 165].

Не менш важливим завданням є навчити дитину здатності бачити, чути, а не лише спостерігати. Таке уміння ще називають естетичним спогляданням. У більшості випадків діти, що прийшли у школу вже психологічно готові до цієї діяльності. „Головне завдання естетичного споглядання - розвиток у школярів здатності належним чином сприймати й оцінювати прекрасне під час безпосереднього спілкування з ним, збагачення їх уявлень чуттєво-образною інформацією. Для цього необхідне цілеспрямоване створення певних педагогічних умов, ситуацій ”[35, с. 7].

Споглядання - це перший етап у складному процесі осягнення світу мистецтва. Цей процес є безконечним. Свідомість людини не лише відображає об'єктивний світ - будь що, що сприймається, викликає емоційний відгук, в залежності від особливостей естетичного досвіду, естетичних інтересів він може бути як активним, так і пасивним. На споглядальному етапі роботи вчителі зосереджують свої зусилля на організації безпосереднього контакту школярів зі світом прекрасного, не залежно, чи це сприйняття мистецьких творів, власних образотворчих робіт, чи сприйняття прекрасного у навколишній дійсності. Саме у спостереженні має місце єдність сприймання та мислення, оскільки спостереження вимагає осмислення того, що бачимо чи чуємо. „Спостереження та різні види чутливості, що входять до її складу, розвиваються в учнів успішно, коли вони виконують завдання, які потребують самостійного, керованого словом учителя здобування знань про зовнішній вигляд предметів, їх форми, кольори просторове розміщення та інші особливості ”[35, с. 63-64]. Можна сказати, що спостереження є ефективним при умові переосмислення дитиною побаченого, відчутого.

Починаючи з першого класу найбільш доцільним визначене спостереження у природі, оскільки діти вже мають певний досвід такого спостереження. Вибирає куточки природи сам вчитель. Головна мета такого спостереження - одержання естетичної насолоди від побаченого, на основі якої можна поступово сконцентрувати увагу школярів на окремих об'єктах, явищах. При цьому обов'язково, учні разом з вчителем повинні дати естетичну оцінку побаченого. Крім того, спостереження, споглядання необхідно супроводжувати діями – малюванням, аплікацією, ліпкою, конструюванням. Такий двосторонній підхід дозволить краще опанувати естетичну інформацію. Бажано проводити спостереження одного і того ж об'єкту в різні пори року, завдяки чому діти зможуть не лише порівняти і осмислити естетичні властивості природних форм, але й побачити й засвоїти природну палітру - багатство кольорів та відтінків (хоча вони запам'ятають і зможуть назвати лише деякі з них, та емоційний відгук сприятиме формуванню почуттів), поєднання кольорової гами, а також перспективні співвідношення. Згодом це виражається у творчих роботах дітей. Спостереження на природі дає змогу розвивати уяву та фантазію школярів. Цьому сприяють асоціативні порівняння на основі завдань вчителя за типом: що на що подібне, впізнай на дотик, який колір чи предмет лишній та ін. Такі вправи допомагають дитині освоїти багатство навколишнього світу, виробляють уміння аналізувати, порівнювати, і відповідно оцінювати і обґрунтовувати свою естетичну оцінку. Крім вище перелічених вправ на думку Г.С.Костюк хорошими вправами на спостереження є розглядання учнями об’єктів на віддалі, при недостатньому їх освітленні, словесні описи явищ природи, пейзажів, зовнішності людини, а також її художнього зображення, малювання з натури. Одночасно це не лише можливість для спостережень, але й можливість збагатити пам’ять дитини „... конкретними образами, потрібними для розвитку різних здібностей”[35, с. 64].

Так у першому класі при вивченні кольорової гами проводяться ігри „Хто стер фарби” (порівняння хроматичних і ахроматичних кольорів), „Складемо фарби для кольорів”, „Вогняна квітка”, „Осіннє листя”. Поступово діти на учуються не лише змішувати фарби для досягнення певного кольору, а й розрізняти основні та похідні кольори, називати їх, розрізняти виражальні можливості та символіку кольору. Аналогічно будується робота для усвідомлення цілісності форми, взаємозв'язку форми і частин, виразності силуетів, виразні можливості лінії, крапки, плями та ін.

Починаючи з другого класу діти вивчають засоби виразності різних видів мистецтв, їх особливості та симбіоз, поглиблюють свої знання з кольорознавства. Якщо для першого класу характерна робота гуашшю, то у другому вибір матеріалу для виконання завдань більш ширший - фломастери, кулькові ручки, дерев'яні палички, туш, різноманітні матеріали для аплікації (нитки, папір, тканина та ін.). Вводяться словники образотворчих термінів. У другій половині навчального року для роботи починають використовувати акварельні фарби. Більш глибоко школярами освоюються жанри та види образотворчого мистецтва („Які бувають художники?”, „У художника-живописця” та ін.), вивчають виражальні можливості об'ємних, силуетних та плоских форм, можливості їх поєднання у одній творчій роботі, на елементарному рівні ознайомлюються з різновидами рельєфу. Поступово вводяться різноманітні техніки, притаманні видам та жанрам мистецтв, що з одного боку ускладнюють виконання завдання, з іншого дають можливість виявити здібності дитини, розширюють її знання, а також підвищити рівень інтересу до творчої та оцінної діяльності. У третьому класі вводиться поняття перспективи на основі освоєння просторових явищ (ближче - нижче, далі - вище, з поняттям „лінія горизонту”, з поняттям “лінія зламу” діти ознайомилися ще у першому класі); поняття декоративно-прикладне мистецтво та дизайн, вивчаються можливості цих різновидів мистецтва, їхні основні особливості, характеристики (ритм, симетрія, асиметрія, композиційний центр, художній образ в народному декоративному мистецтві, засоби художньої виразності та ін.). Образотворчі роботи фарбами ускладнюються. Крім цього школярі ознайомлюються з пластанатомічною будовою (на основі лінійних силуетів) тварин і людей в спокої та русі.

Четвертий клас умовно можна назвати „перехідним”. На даному періоді навчання дітей образотворчому мистецтву не лише поглиблюють їхні знання про види та жанри мистецтва, специфіку художнього образу, їх підводять до розуміння та сприйняття образотворчого мистецтва як художньо-естетичної цінності у власному житті. Це відбувається завдяки тому, що діти ознайомлюються з прийомами роботи професійних художників, пробують самі використовувати ці прийоми, викладання вчителем образотворчого мистецтва набуває так званої „академічної манери”.

Окремо слід виділити ознайомлення з творами мистецтва. Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів („Яка буває графіка”, „По снігу на оленях” та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити „що там за кадром”, обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.

Виконання навчальних завдань сприяють розвитку спостережливості, формують інтерес та образотворчі уміння, і, відповідно, закладають смакові критерії, еталони, на кожному уроці діти розвиваються емоційно, завдання вчителя - сформувати почуттєву сферу школяра, оскільки саме емоції та почуття, сприйняття та уявлення є основною формою чуттєвого відображення, яке дуже необхідне при оцінно-творчій роботі. Як це відбувається?

Формування емоційно-почуттєвої сфери учнів залежить від багатьох факторів. На відміну від відчуття, сприйняття, мислення, завдяки яким у свідомості відкладаються різноманітні предмети, явища, характерні для них деталі та взаємозв'язки, у емоційних станах виявляється ставлення особистості до побаченого, зробленого чи осмисленого. Будь які емоції та почуття можна умовно поділити на дві групи:

1) ті, які виражають позитивне ставлення людини до об'єктів та явищ дійсності (задоволення, радість, любов та ін.);

2) ті, які виражають негативне ставлення на будь що (страх, переляк, огида та ін.). Емоції, як негативні, так і позитивні по-різному впливають на особистість. Але у більшості випадків саме позитивні сприяють активній діяльності, дають поштовх до творчості. Крім того емоції та почуття виявляють себе тоді, коли у людини існує реальний інтерес чи потреба у чомусь. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що сформувати позитивне ставлення до мистецтва, його емоційне сприйняття можливо лише при наявності естетичного інтересу, потреби. Крім естетичного інтересу на формування почуттєвої сфери дитини впливає ряд інших факторів. На думку О. Я. Савченко їх можна поділити на внутрішні, психологічні особливості дитини та зовнішні, при чому „... зовнішні ... дають лише імпульс для яскравих емоцій і почуттів ”[49, с. 164]. До зовнішніх автор відносить емоційну підготовку учнів (тобто попередньо набутий емоційний досвід), емоційну насиченість навчального матеріалу та обраних методів, незвичність способу постановки завдання, а також його чіткість, динамічні переходи від одного виду діяльності до іншого, вчасний перехід від пояснення вчителя до дій учнів При вивчені образотворчого мистецтва взагалі, а на заняттях гуртка, зокрема, емоційній насиченості змісту навчального матеріалу сприяє добір:

а) ілюстрацій - твори повинні бути високохудожніми, тематично актуальними, цікавими для дітей, а також педагогічно доцільними;

б) предметів для спостереження та натурних постановок, які можуть викликати у дітей естетичні почуття, образні уявлення, зацікавлення, подив, захоплення. Необхідною умовою є мовлення самого вчителя - емоційне, образне, лагідне. Позитивним емоціям зацікавленості сприяють нетрадиційні способи подання завдання.

На першому етапі навчально-виховної роботи увага вчителя спрямована на те, щоб сформувати у дітей такі дві основні якості: позитивна емоційна чуттєвість та предметність естетичного почуття. Педагоги вважають, що найбільш ефективними при вихованні емоційно-почуттєвої сфери є так звані „малі" педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань та творчих завдань.

Починаючи з першого класу виховання естетичних почуттів відбувається на основі оцінної діяльності: подобається, не подобається. Така практика, за свідченням Н. Горобець, дає позитивні результати. Оцінювання творів мистецтва, навколишнього забезпечує певний рівень як художньої, так і емоційної інформації. Дітям першого року навчання важко виділяти емоційну домінанту художнього твору, чи ідеальне, прекрасне у навколишньому. Методика формування естетичних почуттів, розроблена Н. Горобець пропонує наступні прийоми: використання композиційних та колористичних варіантів. Суть їх полягає у тому, що вчитель словесно, чи за допомогою кольорової прозорої плівки показує дітям зміни, що відбуваються у змісті картини, її колористиці. Найбільш ефективними є колористичні зміни, оскільки саме колір має найбільший емоційний вплив на свідомість та почуття дитини. Обговорення цих змін ( як змінився настрій картини, коли її кольори стали холодними?; як змінюється навколишнє, коли ми дивимось на світ через затемнені окуляри? та ін.) формує предметність естетичного почуття, гаму емоцій та почуттів. Крім цього, щоб активізувати слова, що позначають естетичні почуття, доцільно використовувати словесні вправи (на початкових етапах роботи дітям подаються слова, що позначають емоційні стани). При роботі з художніми творами, щоб діти зрозуміли зміст картини створюються ситуації співвідношення зображеного і реальної дійсності. Така методика найбільш ефективна при сприйнятті та усвідомленні творів пейзажного мистецтва, картин побутового стилю. Слід наголосити, що основою сприймання картин у першому класі є розповідь-опис бачення картини вчителем.

Естетичні почуття недостатньо сформувати, їх необхідно творчо спрямувати, тобто надати образотворчій чи оцінній діяльності творчий характер. У першому класі цьому сприяє проведення навчальної діяльності у формі гри-уяви. Прийоми перевтілення досить різноманітні. В одних ситуаціях діти уявляють себе професійними художниками чи скульптурами, усно, чи у малюнку описують своє бачення зображуваного, в інших можуть пластично зобразити „красиву квітку ”, „грозову хмару ”, „глек, повний води ” та ін. Такі ігри-перетворення розвивають уяву дітей, їх емоційність, а також формують уміння розпізнавати зовнішні вираження емоцій.

На відміну від першого класу у другому змінюється суть роботи над розвитком почуттєвої сфери дітей. Якщо у першому класі ведуча роль належала вчителеві, то у другому діти „втягуються" у діалог. Робота по формуванню почуттєвої сфери будується таким чином, щоб учні не лише виділяли зовнішні зв'язки, але й змогли б оцінити внутрішню суть зображеного, чи побаченого. За допомогою форми, кольору, або словесного опису дітей вчать виражати власне емоційне бачення. Цьому сприяють емоційні установки подані вчителем, що опираються на попередній емоційний досвід учня. Такі педагогічні прийоми спрямовані на те, щоб викликати у дітей певні почуття, асоціативні зв'язки, прийти до розуміння „чому це подобається чи не подобається ”. Найкраще у даному виді роботи використовувати так званий порівняльно-зіставний метод.[16, с. 47] Цей метод сприяє розвитку в учнів більш точного сприйняття мистецтва, усвідомленню почуттів, викликаних ним, а також засобів їх виразності. Завдяки порівняльній діяльності ми можемо не лише показати дітям особливості видів та жанрів образотворчого мистецтва, а й можливість розкриття однієї й тієї ж теми у музиці, поезії, художній творчості, проаналізувати почуття, викликані цими видами мистецтва. Сприйняття та обговорення таких співвідношень, перш за все допомагає усвідомити дітям мистецтво, як специфічну форму відображення навколишнього, по-друге - словесно обґрунтовувати своє ставлення та емоційне сприйняття побаченого чи почутого, по-третє - стимулює творчу діяльність. Програмою передбачені теми, що вимагають використання порівняльно-зіставного методу - малюємо музику, прочитай, уяви та оживи на папері казку та ін. Також у другому класі вчителі використовують метод згадування емоцій та почуттів. Суть його у актуалізації попередньо набутого емоційного досвіду дитини.

Програма гуртків образотворчого мистецтва для початкових класів побудована за принципом - від простого до складного. Аналогічні чи подібні теми діти вивчають у кожному наступному класі, але іде не репродуктивне відтворення виучуваного, а на основі попереднього емоційно-образотворчого досвіду подається нове, ще не бачене і не осмислене.

У третьому класі першочергове завдання вчителя - виховання усвідомленості естетичного почуття, що виражається в оцінній та творчій діяльності дитини. На цьому етапі навчання діти не лише вступають у діалог, а виконують у ньому провідну роль, тобто головним стає словесне чи графічне емоційне вираження побаченого дитиною, що лише при потребі коригується вчителем. Такій діяльності сприяють рольові ігри у яких учні виступають „авторами”, „критиками”, „глядачами”. Зрозуміти власні емоції, вміти розрізняти емоційні прояви інших дітям допомагають вправи творчого характеру, що передбачають персоніфікацію емоційних станів, які передаються творами мистецтва, ігри, які спрямовані на відкриття та усвідомлення психологічно-емоційного стану інших людей, а також самоаналіз власних емоційних станів, почуттів, які виникають на основі побаченого чи почутого. У четвертому класі формування почуттєвої сфери відбувається за такою ж схемою, як у третьому, різниця виражається у більш ускладнених завданнях.

Одночасно з почуттєвою сферою формуються і художні уявлення дітей, оскільки почуття виникають на основі сприймання творів мистецтва чи навколишнього, власних образотворчих робіт. В процесі пізнання школярі накопичують зорові враження, еталони, зразки прекрасного та потворного, якими вони згодом будуть керуватися при оцінюванні, у власних образотворчих роботах, при відборі естетично важливих для них об'єктів. Наявність таких вражень вкупі з емоційним досвідом допомагає розвинути уяву дитини. Як і інші психологічні процеси, цей також потребує певного методологічного забезпечення. Методика формування художніх уявлень молодших школярів виділяє конкретні методичні прийоми:

-            порівняння, як основний шлях активізації художнього мислення. До них можна віднести завдання такого типу: „Що на що подібне?” ; це і спостереження, і співставлення виразних можливостей різних матеріалів, різних видів діяльності (зображення, декорування, побудова), різних художніх засобів (ритм, композиція, виразність кольору, пластика та ін.);

-            цілеспрямована діяльність (метод педагогічного обмеження завдання при великій кількості варіантів її вирішення). Дітям надається творча свобода, але не безмежна, а цілеспрямована, у відповідності з тематичним плануванням уроків;

- рольові ігри на уроках. Завдання цих ігор змоделювати ситуацію реального життя, мистецтва у суспільстві. Наприклад: гра в художників у глядачів. Виступаючи почергово в тій чи іншій ролі учень починає розуміти, що культурі глядача також необхідно вчитися. Ігри, вікторини, кросворди допомагають розширити словниковий та зоровий запас учнів. Сприяють цьому і інші завдання, які безпосередньо не пов'язані з образотворчим мистецтвом:

- гра-пошук (знайти героя за описом);

- оживи шедеври (інсценізація картин по пам'яті);

- трансформація змісту і настрою з однієї форми мистецтва в іншу (малюємо музику);

- впізнай на дотик;

- усне малювання (розглянути натуру і описати її та ін.);

Рольові ігри також допомагають створити на уроках емоційну атмосферу, необхідну для сприйняття художньо-образної драматургії уроку.

- домашні завдання - завдання на спостереження форм мистецтва у побуті та в житті людей. Тут доцільним є використання методу „забігання вперед ” – тобто, домашнє споглядання повинно стати емоційною та структурно-кольоровою основою того, що пропонується розглядати на наступному занятті гуртка, або „повернення до вивченого”, в даному випадку діти повинні провести порівняльний аналіз: активізувати особистісний попередній досвід і перенести його на те, що виучується. Практичні навики молодших школярів, як у образотворчій так і у споглядальній роботі, набуваються на кожному занятті гуртка, під час проведення екскурсії чи прогулянки. Сприйняття дійсності та образотворчого мистецтва з одночасною власною образотворчою та оцінною працею дитини – дві сторони єдиного навчально-виховного процесу.

Розвиток сприйняття, почуттєвої сфери, вміння уявляти та виражати своє ставлення словесно чи у малюнку - запорука оцінно-творчої активності дитини. Хоча творча активність повинна бути наслідком сформованих вищеназваних здібностей дитини, необхідно створити певні умови для вияву творчої активності. Якщо при формуванні сприйняття, почуттєвої сфери та уяви доцільними є загальні завдання, при яких реакція дітей коригується учителем, то для прояву творчої активності є необхідним особистісний підхід до кожного учня. Така особливість даного виду діяльності пов’язана із психологічними віковими особливостями молодших школярів. Учитель зауважує, що на певному етапі навчально-виховної роботи діти змінюють своє ставлення як до процесу зображення, так і до його результатів. Тобто, в даний момент відбувається зміна естетичних вимог до власних творчих робі, а також до робіт інших дітей. Стимулом до цього виступає критичне оцінювання своєї роботи, що виникає на основі порівняння, співставлення. Естетичне судження учня в цей період говорить про ті можливості дитини, які ще не виражаються у його творчій діяльності, але вже існують у формі особистих вимог до творчості. „Чим більший розрив між зображальними можливостями та естетичними вимогами, між творчими задумами та рівнем підготовки, тим більш напружений та складніший процес малювання ”[39, с. 65-66]. Для безболісного переходу на наступний етап дитині потрібні нові знання, нові уміння. В залежності від індивідуальних особливостей та здібностей дітей процес переоцінки та переходу на новий рівень естетичної діяльності відбувається по-різному. Одні більш активні, інші – пасивні, по-різному сприймають та використовують вказівки та пояснення вчителя, змінюють характер зображення та усної оцінки. Такі зміни є поступальним рухом як у образотворчій діяльності так і в оцінній. На думку Лабунскої Г. В. учитель повинен не лише вчасно помітити зміни у естетичній діяльності дітей, а й зуміти попередньо „налаштувати” їх на це, ознайомити їх з доступними закономірностями та прийомами зображення, які допоможуть дитині легше та краще оволодіти новими знаннями. „Внутрішні резерви, узяті ніби в займи, підготують дитину до безболісного переходу до того зображення, яке вона на даному етапі розвитку починає активно шукати і яке естетично її задовольняє” [39, с. 6].

Бачимо, що гурткова діяльність дітей має певні методичні прийоми, використовуючи які педагог зможе забезпечити поглиблене вивчення видів та жанрів мистецтва, засвоєння художніх технік та матеріалів, розкрити внутрішні духовні резерви дітей, сформувати творчість.

Висновки з третього розділу

Розглядаючи педагогічне забезпечення гурткових занять з образотворчого мистецтва ми з’ясували, що для успішного формування творчості дитини молодшого шкільного віку велике значення має уміння вчителя на основі естетичного досвіду дитини та її інтересу до образотворчого мистецтва залучити її до естетичного споглядання, сформувати емоційно-почуттєву сферу та уміння виражати як у кольорі, так і словесно своє ставлення до прекрасного, наштовхувати на творче вирішення поставлених завдань.

Цьому сприяють наступні прийоми та методи роботи: підбір нестандартних завдань та зображальних технік і матеріалів, доброзичлива інтрига, індивідуальний підхід, емоційне подання матеріалу; спостереження в природі, короткочасні зарисовки, ігрові моменти, вправи на розвиток асоціативного мислення, словесне та графічне вираження емоційних станів та ін..

У школі існують наступні гуртки з образотворчого мистецтва: гурток живопису і графіки, гурток декоративно-прикладного мистецтва, гурток скульптури. Гурткова робота передбачає глибше та більш серйозне вивчення образотворчого мистецтва, його видів та жанрів, художніх технік. Заняття у гуртках вимагає вивчення більш складного матеріалу та роботи з більш складними, і разом з тим, цікавими техніками.

Подана вище тематика роботи гуртків є типовою, чітко пов’язаною з програмою образотворчого мистецтва для 1-4 класів. Вчителі-класоводи, чи предметними можуть взяти її за основу при складанні програми роботи будь якого гуртка з образотворчого мистецтва. В залежності від особливостей регіону, у якому проживають діти, рівня підготовки вчителя, можливостей школи, теми навчальних занять можуть бути змінені. Особливо це стосується гуртка декоративно-прикладного мистецтва.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Окрім цього, до позашкільної роботи на сьогодні відносять екскурсії, прогулянки.

Позашкільна та позакласна робота надають дітям та молоді знання, вміння і навички за інтересами, забезпечують інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, створює умови розвитку та організації змістового дозвілля, відповідного до інтересів, здібностей, талантів, обдарувань і стану здоров'я дітей та молоді. Одним із найважливіших пріоритетів позакласної та позашкільної роботи є виховання творчої особистості.

Особливе місце у позашкільній та позакласній навчально-виховній діяльності належить образотворчому мистецтву. Завдяки йому формуються, перш за все, творчі здібності, набуваються знання про мистецтво, прекрасне у світі, людських взаєминах тощо. Не менш важливим є духовний розвиток дитини – доброзичливе, щире ставлення до життя. Образотворчість є важливою умовою розвитку творчих можливостей дітей. Вона допомагає їм визначитись у власних бажаннях, знайти себе, визначити своє ставлення до оточуючої дійсності: природи, мистецтва, людей. Основне в роботі – зацікавити дітей, не залишати без уваги тих, котрі не впевнені у своїх силах чи вважають себе необдарованими. Важливо допомогти їм відкрити в собі талант, світ творчості, власні приховані можливості.

Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого дитина творить. І завдяки наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає твором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити заняття, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (розширення знань про мистецтво, його видово-жанровий поділ, виразні засоби та техніки); ментальний (індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Особливостями позакласних занять слід вважати добровільність участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів молодшого шкільного віку. Всі форми організації процесу навчання образотворчого мистецтва тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, чим і забезпечують досягнення освітніх, розвивальних і виховних цілей.

Позакласна робота організовується на основі самодіяльності дітей з урахуванням їхніх інтересів і запитів, що виникають під час вивчення образотворчого мистецтва. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість.

Правильно організована позакласна робота (індивідуальна, групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань. Усі зазначені позакласні заняття пов'язані між собою і доповнюють одне одного.

Позашкільна робота організовується у спеціальних освітніх закладах і передбачає обов'язкову звітність з приводу її результатів. Вона визначається програмою, розробленою відповідно для кожної вікової групи, з урахуванням інтересів і запитів дітей, що виникають під час вивчення образотворчого мистецтва, а також їхніх вікових особливостей. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість. Правильно організована позакласна робота сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань.

Педагогічне забезпечення позакласної та позашкільної роботи вимагає від педагога навчити дітей спостерігати, сприймати і бачити, розуміти власні емоції та почуття, розвинути уяву та фантазію, асоціативне мислення, творчі здібності.

За формами організації та методами проведення позакласна та позашкільна робота різноманітна. Виділяють такі види позакласної та позашкільної роботи: гуртки, ранки, вистави, виставки образотворчих робіт, прогулянки, екскурсії.

Позакласна і позашкільна робота ставить ті ж самі завдання, що і класна робота з образотворчого мистецтва: естетичне виховання учнів, розширення, поглиблення знань і уявлень учнів про прекрасне, розвиток якості розуміти і відчувати прекрасне в навколишній дійсності, творчо виражати власне бачення прекрасного у мистецтві та навколишньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Азбука почуттів: Програма комплексного естетичного розвитку дітей дошкільного віку та молодших школярів. - К.: Освіта, 1993. -38 с.

2.  Антонович Е.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки в школі. /Курс лекцій (спецкурс). - Івано-Франківськ, 1994. - 247 с

3.  Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі: навчально-методичний посібник для студентів художньо-графічних факультетів вищих навчальних закладів, - К.:ІЗМН, 1997. - 312 с.

4.  Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток уяви та творчих. здібностей у дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998. - 84 с.

5.  Білецький П.О. Мова образотворчого мистецтва. –К.: Радянська школа, 1975.

6.  Боголюбов Н. С. Скульптура на занятиях в школьном кружке. -М., 1986- С. 40-41.

7.  Ванслов В. Всестороннее развитие личности и виды искусства. М.: Сов. художник, 1966. - 230 с.

8.  Василенко В.О. Цінність і оцінка. - К.: Наукова думка, 1964. - 160 с

9.  Ватагин В. А. Воспоминания: Записки анималиста: Статьи. — М, 1980. — С. 152.

10.  Ветлугина Н.А. Общие вопросы художественного творчества ребенка // Художественное творчество и ребенок/ Под ред. Н.А.Ветлугиной -М: Педагогика, 1972. - С. 9-48

11.  Выготский Л. С. Психология искусства. - М: Просвещение, 1965.

12.  Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте.-М.: Просвещение, 1967.

13.  Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. - 1989. -№3.-С. 23-25

14.  Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

15.  Гончаров И.Ф. Зстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. -М.: Педагогика, 1986. – 126 с.

16.  Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодих школярів засобами мистецтв. Народна вишивка у сімейному вихованні дітей. // Рідна школа, 1999.- № 11.- С.- 46-49.

17.  Горобець Н. Щоб зазвучали струни дитячої душі. Естетичне виховання. // Рідна школа, 1997.- № 12.- С 20-22.

18.  Громов Е. С. Природа художественного творчества. - М.:

Просвещение, 1986.

19.  Давидов А. И. Знай, люби, береги. - К.: Веселка, 1989. - 224 с.

20.  Державна національна програма "Освіта" / Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994. -61 с.

21.  Эрэнгросс Б. А. Удивительная наука эстетика. - М.: Детская литература, 1974.-207 с.

22.  Ермаш Г.Л. Творческая природа искусства.- М.: Искусство, 1997.- 320 с.

23.  Закон України "Про освіту" //Збірник державних документів, що регламентують роботу закладів освіти України. – Кіровоград, 2004.

24.  Ильенко Л.П. Интегрированный цикл эстетических знаний в начальной школе. -М: Нач. Школа. - 1997. -№1. -С.- 36-38.

25.  Каган Л.Н. Художественный вкус. Опыт конкретно -социологического исследования. -М.: Мысль, 1966. -213 с.

26.  Кабіна І.Ю. Розвиток художніх здібностей учнів шкільного віку.// Радянська школа. - 1981 - №3 - С. 18-22.

27.  Качмар Е. Гурток позашкільного закладу як джерело дитячої творчості // Освітянин.-2004.-№2.-С21.

28.  Кириллова З.П. Эстетическое воспитание школьников в процессе внеклассной работы // Нач. школа. - 1989. - №5. - С. 25-27.

29.  Ковальов О. Е. Методика викладання декоративного мистецтва у початковій школі / Ін-тут змісту і методів навч. – К., 1997. – 204 с.

30.  Комісаренко Н. Особливості творчої діяльності молодших школярів у позакласній роботі // Початкова школа. - 2002. - № 6.- С. 6-7.

31.  Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі: Методичний посібник. – К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, 2000. – 80 с.

32.  Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Збірник документів, що регламентують роботу закладів освіти України. – Кіровоград 2004. – С. 134-140.

33.  Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. -К.: Кондор, 2006.

34.  Круглик С. Формування творчих здібностей школярів на заняттях

образотворчого мистецтва // Світло.-2003.-№1.-С.?2-74.

35.  Костюк Т.С. Здібності і їх розвиток у дітей. - К.: Тов-во ‘3нання”, 1963.

36.  Кузин В.С. Вопросы изобразительного творчества.- М.: Просвещение, 1971.

37. Кузин В.С. Основы обучения изобразительному искусству в школе/ Пособия для учителей. -2-е доп. и перераб. М.: Просвещение, 1980. - 207 с.

38. Курчевский В. Быль-сказка о карандашах и красках.- М, 1980.- 32 c.

39. Лабунская Г.В. Изобразительное творчество детей. - М.; Просвещение, 1965. -207 с.

40. Лещенко М. Як розкрити таємниці образотворчого мистецтва. //М-во та освіта. 1998, № 2. -С.55-62.

41. Леонтьев А. Н. Психологическая теорія деятельности // Избр.

психол. произведения.-Т. 2.-М.: Педагогика, 1983.- С. 93-261.

42. Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі //Радянська школа -1979 -№10- с 19-30.

43.  Лосюк П. В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. – К.: Рад. школа, 1979. – 56с., 8 л. іл.

44.Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. - 1986. - №2. - С.- 55-59.

45. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354с. 46. Мейлах В. С. Психология художественного творчества: Предмети

пути исследования // Психология процесов художественного

творчества / Под ред.. В.С.Мейлаха. – М.: Наука, 1980. – С. 5-23.

47. Мелик-ПашаевА.А. Педагогика искусства и творческие способности. –М.: Знание. 1981. Неменский Б.М. Мудрости красоты: О проблеме эстетического воспитания. Книга для учителей. 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987.-253 с.

48. Миропольська Н. Художня культура особистості. М-во та освіта, 2000,№3.-С.40-43.Програма для середньої загальноосвітньої школи. Образотворче мистецтво 1-4 кл. – К.: Перун, 1996. – 46 с.

49. Мойсеюк М.Є. Педагогіка. - К.: Либідь, 2001. - 446 с.

50. Моляко Б.О. Психологічна готовність до творчої праці. - К.:

Знання, 1989.

51. Мухина В.С. Изобразительная деятельность ребенка как форма

усвоения социального опыта. -М.: Педагогика, 1981.

52. Основи викладання мистецьких дисциплін / за заг. ред. О.П. Рудницької. – К., 1998. – 183 с.

53. Пономарев Я.А. Психология системно-комплексних исследований

творчества // Психология процессов художественного творчества / Под ред. В.С.Мейлаха. - М: Наука, 1980. - С. 24-32.

54. Рудницька О. П. Теоретичні засади сучасної мистецької освіти // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво та освіта: Зб. Наук. пр. – Львів: Світ,1998. – Вип. 3. – С. 25-29.

55. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.: Ґенеза, 1999. - 368 с.

56. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям: В 3-х томах. — М.:

Педагогіка, 1979. — Т.1 — С.558.

57. Твори українського образотворчого мистецтва на уроці у школі: Методичні рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва шкіл різного типу навчання. // автор-укладач В. С. Коновець: ІЗМН. – К., 1997. – 64 с.

58. Титаренко Л.І. Особливості позакласної роботи в класах-комплектах // Початкова школа - 1993. - № 9. - С 37-40.

59. Хмель В. Позакласна виховна робота на основі життєдіяльності об'єднання-гри // Поч. школа. - 2004. - №12. - С. 39-40.

60. Художньо-естетичний цикл. Програми для ЗНЗ 5-11 класи.

61. Чарнецкий Я. Я. Изобразительное искусство в школе продленного дня. -М.: Просвещение, 1991. – 159 158 с.

62. Якобсон П.М. Психология художественного восприятия. - М.: Мс-во, 1964. - 86 с.