Реферат: Історія міста Коростень
Реферат: Історія міста Коростень
Зміст
1. Загальні відомості та перші історичні згадки
2. Місто Коростень в роки Київської Русі
3. Коростень в роки чужоземного правління
4. Історія міста в ХХ столітті
Висновок
Список літератури
Сьогодні Коростень
індустріальне місто обласного підпорядкування, з площею 3385,1 га., населенням
66,7 тис. чол. та розвинутою економічною, соціальною інфраструктурою. Велика
вузлова залізнична станція.
Місто розташоване
за 87 км на північ від Житомира, 60 км від кордону з республікою Бєларусь та в
150 км від столиці України Києва.
Історія Коростеня
сягає в глибину тисячоліть. Ще в часи палеоліту одне з найбільших у Європі
родовищ кременя притягувало увагу людей. Тут знайдені кам'яні знаряддя,
виготовлені більш, ніж 10 тисяч років тому.
При археологічних
дослідженнях території міста, початок яким покладено в 1887р. відомим істориком
В.Б. Антоновичем, знайдено залишки поселень неоліту, прадавніх майстерень, де
вироблялися знаряддя праці в епоху бронзи.
Перші ознаки
перебування слов'янських племен у нашому краї відносяться до V-VІІ століть
нашої ери. Тоді в долині ріки Уж виникло декілька невеликих слов'янських
поселень. На основі одного з них, розташованого на високих гранітних скелях,
виникло місто Коростень, яке стало центром древлян - могутнього і
багаточисельного східнослов'янського племені.
Місто стало
центром древлян - могутнього і численного східнослов'янського племені. Як
свідчить літопис, вже на початку Х сторіччя Іскоростень був могутньою фортецею.
Обнесена міцним частоколом з неотесаних багатовікових дубових стовбурів,
фортеця була постійною резиденцією князя Мала. Звідси і виникла перша назва
поселення Іскоростень - з кори стіни.
Із створенням
феодальної держави Київська Русь древлянська земля одна з перших увійшла до її
складу. Київський князь Олег підпорядкував і обклав даниною древлян 883 року, а
в 907 році вони вже брали участь в переможному поході на Візантію. Під
управлінням своїх князів древляни наполегливо боролися за незалежність від
київських князів. У 913 році, після смерті князя Олега, вони відмовилися
платити дань його спадкоємцю Ігорю. У 914 році Ігор знову підкорив їх. Проте
древляни продовжували боротьбу проти Ігоря і його ставлеників і пізніше. У 945
році, коли київський князь Ігор вирішив двічі узяти дань з древлян, вони
повстали, розбили княже військо, а його самого стратили.
Дружина Ігоря,
княгиня Ольга, прославлялася мудрістю і жіночими чарами, прийшла з військом,
щоб помститися за чоловіка, ціле літо простояла під стінами Іськоростеня, але
так і не змогла його узяти. І лише хитрість допомогла їй здолати непокірних
древлян. Попросила вона з них "легку" дань: по три голуби і по три
горобці від кожного двору. Коли вимога Ольги була виконана, воїни княгині
прив'язали до пташиних хвостів тліюче вугілля і відпустили їх вночі. Птахи
повернулися в місто до своїх кубел - і згорів Іскоростень. Історики до цих пір
сперечаються що послужило причиною пожежі, є декілька версій але мабуть
достовірно ми цього ніколи вже не дізнаємося, відоме тільки що тоді Іскоростень
згорів і на деякий час згадки про нього пропали.
Видатним явищем в
оригінальній історичній і художній літературі Київської Русі є літописи, в яких
відображені історичні події на території сучасного Коростеня. Так, в
Іпатєєвськой літописі яскраво зображене повстання древлян в 945 році.
Після розділу Русі
в результаті створення в 1157 році Володимиро-Суздальського і Великого
князівства Московского (1260-70), Іскоростень залишався під юрисдикцією київських
князів. З 1243 року тут хазяйнували монголо-татари. Після перемог над
Тевтонським Орденом у 1348 і 1370 рр. і потіснивши татар, великий князь литовський
Альгірдас Ольгед приєднує ці землі до Великого князівства Литовського.
Вигідне
розташування краю впродовж тривалого часу зумовлювало його перехід в різні
воєводства, намісництво, повіти, губернії. Литовський князь Олегард за вірну
службу подарував ці землі своєму воїну Тереху. У 1586 р. багатий магнат Прокоп
Мержевіцкий, узявши в дружини одну із спадкоємиць Тереха, став власником маєтку
Іскоростень і добився від польського короля привласнення поселенню статуса
міста. 22 травня 1589г. Сигизмунд ІІІ подарував Іськоростеню Магдебурзьке
право, хоча містечко було лише невеликою фортецею для захисту від набігів татар.
Україна з її
багатими ресурсами - спокуса для багатьох держав: Польща - з заходу, Турція - с
півдня, Литва і Швеція - з півночі. У відповідь в Україні зароджується
військово-політична одиниця - козацтво. В самому серці феодальної Європи
виникає невидана досі демократична структура - Запорізька Січ, яка бере на себе
клопоти по захисту нації, території і православної християнської віри. На
протязі віків козаки ведуть жорстокі війни за незалежність проти поляків,
турків і кримських татар. В 1649 році загін козаків під проводом Гераськи після
кровопролитного бою визволяє Іскоростень від польської шляхти. Міські
укріплення були повністю зруйновані. В 1654 гетьман Богдан Хмельницький на
Переяславській Радй підписує згоду з російським царем Олексієм Михайловичем про
перехід України під юрисдикцію Росії. Однак з 1667 по 1795 землі Іскоростеня
продовжують знаходитися в складі полько-литовської Речи Посполитої.
Відповідно до
угоди з Річчю Посполитою у 1795 Іскоростень переходить до Російської імперії як
центр Іскоростенської волості Овручського повіту Волинської губернії. Довгий
час це було тихе непримітне провінційне містечко. Збереглась замітка з газети
"Волинські єпархіальні відомості" від 1888, де про нього пишуть:
"Нині Іскоростень - бідне незначне містечко, населене євреями і
селянами-хліборобами".
Новий могутній
поштовх до відродження місту дало будівництво залізниці Київ-Ковель у 1902. З
цього часу перейменоване в Коростень воно відоме як важлива залізнична станція.
Згодом, з розширенням залізниці Коростень перетворюється у великий залізничний
вузол.
На початку ХХ
століття в Іскоростені жили вже понад три тисячі чоловік. У ньому було декілька
невеликих підприємств: меблева, механічна і шкіряна майстерні, фарфоровий завод.
Місто стало місцем багатьох подій в роки революції і громадянської війни. Під
час першої російської революції робітники Іськоростеня підтримали страйк. А в
листопаді 1917 року вони разом з революційними солдатами встановили Радянську
владу (На цей час місто перейменували в Коростень).18 листопада 1917г. черговий
по станції Л.М. Табукашвілі на мітингу, який відбувся на Барачній площі
оголосив про встановлення радянської влади.12 лютого 1918 р. на засіданні
Маленької Ради в Коростені затверджений закон про введення в Українській
Народній Республіці нового григоріанського (нині чинного) календаря, про
перехід на середньоєвропейський час, затверджений як герб УНР знак Київської
Держави - тризубець. В кінці лютого до міста увійшли кайзерські війська. З 15
липня 1918г. Коростень - один з центрів Всеукраїнського страйку залізничників. Після
відступу німців з України в наступний 1918г. місто звільнили війська УНР.18
лютого в Коростень увійшла дивізія Червоної Армії.15 березня 1919 року до міста
знов увійшли війська УНР.7 квітня 1919 року до міста увійшли Богунський і
Таращанський полки Червоної Армії.26 квітня 1920 року місто було захоплене
Польськими військами.20 червня Коростень звільнили частині 1-ій Кінної Армії,
але у вересні поляки знову захопили місто.12 жовтня після багатоденного бою
Червона Армія остаточно звільнила місто. У 1921 році захоплення Коростеня було
основною метою походу Української Повстанської Армії під керівництвом генерал
хорунжого Ю. Тютюнника. У ніч на 7 листопада на околицях міста зав'язався
відчайдушний чотиригодинний бій - остання битва громадянської війни на Україні.
У березні 1923 року Коростень став селищем міського типа, а з 1 січня 1926 року
йому привласнений статус міста. У 1926 році було побудоване приміщення
драматичного театру ім. І. Франко, в 1927 - 1929 роках на базі колишніх
майстерень Остермана побудований завод "Жовтнева кузня", в 1928 році
після реконструкції почав працювати фарфоровий завод. У 1930 році відкрилися
дві середні спеціальні учбові установи - медичний технікум і технікум
радянського будівництва, два вечірніх робочих факультети - Київського
машинобудівного інституту і Харківського інституту інженерів залізничного
транспорту.
У грізному 1941
році коростенці піднялися на боротьбу з фашизмом. У перші дні війни місто, а
особливо станція піддавалися безперервним нальотам німецьких бомбардувальників,
але залізничний вузол не зупиняв своєї роботи. Після кровопролитних боїв
частини 5-ої армії генерала М.І. Потапова відступили східніше, і з 7 серпня
1941 року для Коростеня настали чорні дні окупації. На території міста і району
діяли групи підпільників і партизан. Гітлерівці жорстоко розправлялися з
патріотами. За час окупації в Коростені було розстріляно 16733 чоловік, 15 повішене,
1803 людини вивезено до Німеччини. Населення міста за роки війни зменшилося в
14 разів.17 листопада 1943 року Коростень був звільнений. Але німецьке
командування не могло змиритися з втратою такого важливого опорного пункту і в
ході контрнаступу ворог знову оволодів містом.28 грудня частини 13-ої армії
генерал-лейтенанта М.П. Пухова повторно і остаточно звільнили Коростінь від
загарбників. Жителі міста поважають і пам'ятають своїх визволителів. Про це
свідчать пам'ятки: величні Кургани Слави на честь визволителів міста, братські
могили воїнів Радянської Армії, які полягли в боях за Коростень, бюст двічі
Героя Радянського Союзу, Народного Героя Югославії, генерал-лейтенанта Семена
Антоновича Козака. Безсмертним пам'ятником героїзму наших бійців стало і підземелля
старої фортеці під річкою Уж. Тут в листопаді 1943 року в оточенні гітлерівців
тримав смертельну оборону радянський гарнізон.
За роки Великої
Вітчизняної війни Коростень кілька разів переходив з рук в руки. Багато раз
згадувався в оперативних зведеннях Совінформбюро, згідно наказу Верховного
Головнокомандуючого №44 18 листопада 1943 року, в 23 години 30 хвилин Москва
від імені Батьківщини салютувала нашим доблесним військам, що звільнили місто
Коростень, дванадцятьма артилерійськими залпами із ста двадцяти чотирьох
знарядь. Шести з'єднанням і частинам, що відзначилися в боях за звільнення
міста, було привласнене найменування “Коростенських".
Жителі міста
ніколи не забудуть і подвигів казаха Обдули Усенова, який під час звільнення
Коростеня ціною свого життя перегородив шлях ворожим танкам, і російського
льотчика Івана Полякова, який таранив фашистський літак в повітряних боях за
Коростень. Обом посмертно привласнені звання Героїв Радянського Союзу. У після
військові роки почалося відновлення майже зовсім зруйнованого міста. До травня
1945 року повністю приступив до роботи залізничний вузол, фарфоровий завод.
У 1947 році знову
почав випуск продукції завод "Жовтнева кузня". У 1949 році
побудований завод "Торфмаш" (з 1961 року "Коростеньхиммаш").
У 1960 році був зданий в експлуатацію завод залізобетонних шпал, а в 1964 році
- бавовнопрядильна фабрика. У 1966 році відкрили дитячу спортивну школу, а в
1970 році Будинок культури залізничників на 850 місць. Події нашого складного
часу не обійшли Коростеня.
У квітні - травні
1986 року місто Коростень з населенням 72 тисячі чоловік потрапив в зону
радіоактивного забруднення у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС,
законодавчо визначену як зона добровільного гарантованого відселення. Коростень
найбільший населений пункт на території зон потерпілих від аварії на ЧАЕС.
Сучасний Коростень
- чудовий куточок українського Полісся на Житомирщині - великий транспортний
вузол Південно-Західної залізниці, індустріальне місто обласного
підпорядкування з населенням 66 тис. чол., розвинутою економічною, соціальною
інфраструктурою. Славиться своїми цінними породами природного граніту,
каніфольними смолами і чудовою неповторною порцеляною.
Сьогодні
коростенці має не тільки свою символіку: герб, гімн, прапор, а й своєрідну
місцеву конституцію - "Статут територіальної громади міста Коростеня",
документ, який гарантує всім членам територіальної громади міста право участі у
місцевому самоврядуванні. Нині Коростень веде політику розширення власних
можливостей економічного соціального розвитку.
Місто будує житло
і дороги, створює нові підприємства, навчальні й соціальні заклади. Коростенці
впевнені, що інтелектуальний і виробничий потенціал міста ще не вичерпано, що у
Коростеня перспективне майбутнє. А найголовніше те, що незмінною залишилася
любов коростенців до свого міста, їх великий оптимізм і впевненість у доброму
майбутньому Коростеня. Саме завдяки цим прекрасним якостям коростенців місто
росте й розвивається. І сьогодні, громада має якісно змінений підхід до
управління соціальним та економічним розвитком міста, високий рівень послуг. В
2006 році Коростень став одним із 6-ти міст України, яке отримало сертифікат
якості за міжнародними стандартами ISO 9001: 2000. Такі зміни в управлінській діяльності
дають підстави з упевненістю сказати: Коростень - найкраще місто у світі. І хоч
сказано це з позицій "місцевого патріотизму", але саме з любові й
поваги до свого міста, до своєї "малої батьківщини" починається любов
до Батьківщини України. Тож хай живе і розвивається Коростень!
1. “Книга про Коростень" В. Москаленка та В. Нечипоренка. К., 2000
2. www.korosten. biz
3. www.korosten. osp-ua. info
4. www.istorypedia.com
|
