Реферат: Дитяча література Німеччини другої половини XIX – XX ст

Реферат: Дитяча література Німеччини другої половини XIX – XX ст

Реферат з дитячої літератури

на тему:

«Дитяча література Німеччини другої половини XIX – XX ст.»

План

1. Дитяча література другої половини XIX і першої половини XX ст

2. Дитяча література 20 – 30-х років ХХ ст

3. Дитяча література 40-х років ХХ ст

4. Дитяча література ФРН

4.1. Отфрід Пройслер

4.2. Еріх Кестнер

4.3. Джеймс Крюс

4.4. Петер Хертлінг

1. Дитяча література другої половини XIX і першої половини XX ст

У дитячій німецькій літературі другої половини XIX - першої половини XX ст. помітного розквіту набули два автори, популярність яких переступила границі Німеччини. Це Вільгельм Буш (1832—1908) і Генріх Гофман (1809—1894).

 Вільгельм Буш — гуморист і сатирик, що блискуче володів словом, був нещадний до всіх пороків дрібнобуржуазного середовища. Особливу популярність одержали його книги «Шість історій для племінників і племінниць» (1884) і «Макс і Моріц» (1874). Ім'я Генріха Гофмана як творця «Степанка»(1874) відомо стало не дуже давно. Перетнувши границі, «Степанко» одержував різні імена, вірші Гофмана перевидавалися і переказувалися, а автора їх ніхто не пам'ятав. Наївність, своєрідна фольклорність мови й образів, ненав'язлива повчальність, м'який гумор створили їй славу.

В інших жанрах дитяча література цього періоду художньо-значних добутків не створила, але саме в цей період народився ряд напрямків, в основному буржуазних по характері, що мали продовження й у XX ст. Два дуже різнопланових явища породили в Німеччині хвилю своєрідних «робінзонад».

Характер «робінзонад» був досить різний: подорожували по світі, у минуле, по сторінках старих сказань. Так народилися незліченні серії історичних і пригодницьких («література про індіанців») романів. В області пригодницької літератури мав чималий успіх Карл Май (1842—1912). К. Май створив десятки романів, що перевидаються й у наші дні мільйонними тиражами в Німеччині і за її межами. У нас він відомий серією кінофільмів про індіанця Виниту, створеної на основі його романів. Екзотика пригод, спритно побудована інтрига, подвиги героїв, сильних особистостей — усе це створювало і створює сьогодні в багатьох західних країнах популярність книгам К. Мая.

2. Дитяча література 20 – 30-х років ХХ ст

Великою популярністю користувалася в ці роки творчість Берти Ласк (1878—1967), Августи Лазар (1887—1970) і Алекса Веддинга (справжнє ім'я— Грета Вейскопф, 1905—1966). Книги їх перевидаються і сьогодні. Особливу популярність одержав роман Веддинга «Еде й Унку» (1931).

Саме 20 - 30-і роки відзначені появою перших значних добутків для дітей письменників. Дивна доля письменника-антифашиста Лізи Тецнер (1894 -1963) — збирачки, видавця казок різних народів для широкої, демократичної аудиторії («Найпрекрасніші казки світу». 1926—1953). Її проникнення в художній світ казки допомогло їй створити книгу про подорож юного героя в пошуках такої країни, де жили б за законами природи і краси. Країну таку вони знаходять у Росії («Ганс Уріан, або: Історія однієї кругосвітньої подорожі», 1929). Книга переводилася на багато мов і одержала високе схвалення Томаса Манна.

Велика заслуга в літературі для дітей належить Еріху Вейнерту (1890—1954). Особливо відома була його поема «Йокеле співає» — про прекрасну мрію, про прекрасний світ, не вигаданий, а цілком реальний.

У плеяді прогресивних письменників значне місце займає ім'я Б. Травена (1882 або 1890—1969), доля, біографія і навіть справжнє ім'я якого до самої його смерті залишалося таємницею, хоча книги його користувалися і користуються популярністю в багатьох країнах світу. Чудове знання побуту і вдач тих країн, про які він пише, співчуття пригнобленим додавали його книгам особливу актуальність. Вони входили в коло читання і дітей, і дорослих. Його відома книга – «Похід у країну Каоба» (1959) та збірник новел і повістей «Народження божества» (1972).

3. Дитяча література 40-х років ХХ ст

Період фашизму почався для літератури 40-х років XX ст. з багать, у яких горіли книги не тільки сучасних авторів дорослих і дитячих книг, але і класиків світової літератури. Найменший натяк на вільнодумство грозив забороною книги. Один з документів цього часу затверджував необхідність виховання мужності, твердості, дисципліни і віри у вічний і істинно німецький дух. Величезними тиражами видавалися мальовані військові книжки і фотомонтажі, легенди і сказання, нарочито трансформовані в дусі нацизму. Те, що не можна було знищити з пам'яті людей, наприклад «Лорелею» Гейне, повідомляли добутком анонімним. Цікава деталь — відкриття поезії і прози Г. Гейне молодим поколінням стало справжньою сенсацією. Два покоління німців не знали великого національного поета.

У цей час продовжують в еміграції свою діяльність більшість прогресивних письменників 20—30-х років. Л. Тецнер пише серію книг під загальною назвою «Одіссея юності» (1933—1949), де розповідає про долю дітей, а потім підлітків одного будинку пролетарської окраїни. А. Веддинг створює ряд історичних добутків і пригодницьку книгу «Північне море кличе» (1936). Перші книги для дітей пишуть М. Циммеринг, А. Лазар, В. Бауер, О. Вендлер.

В роки фашизму до казки звертається один з найбільших письменників Німеччини Ганс Фаллада (справжнє ім'я Рудольф Дітцен, 1893—1947). У 1935 році з'явилася «Казка писаря, що біг на лоно природи», а в 1936 році «Гоппель, Поппель, де ти?», у 1938 році «Історія з країни Муркеля». Написані вони одночасно із самими трагічними романами письменника про долі «маленької» людини в Німеччині. Роздуми над долею Німеччини, тривога за майбутнє батьківщини, її дітей народжують їх казки. Це дивні, дуже смутні казки, хоча і закінчуються вони, як правило, традиційно щасливим кінцем. Маленький читач не зрозуміє усього філософського підтексту казок, але їхні несподівані сюжети цікаві, мова й образи прості і привабливі, і тому вони входять у коло дитячого читання.

Читач старший обов'язково помітить у Фаллади теми, невластиві традиційним казкам. Так, у Фаллади мишка страждає від самітності, курка-невдаха, досягши вищого казкового щастя — життя в принцеси в повному благополуччі, буде тужити за своїм курячим двором і невдалим звичайним життям і дружбою. Ганс-Жадюга в «Казці про золотий талер» буде жити в дивному селі «Скрізь», що символізує скоріше філософське, ніж казкове поняття незруйновності і безликості влади золота в буржуазному світі.

Казки Фаллади містять як би два рівні: їхня сюжетно-казкова основа адресована читачеві будь-якого віку, їхній філолофсько-реалістичний аспект адресований дітям старшого віку і дорослим. Фаллада нарочито трансформує звичну казкову форму, змушуючи задуматися над складністю світу реальним, непідвласного законам казки, де сам людина несе відповідальність за кожне своє діяння. У цьому змісті у Фаллади зливається казка (віра в кінцеву перемогу добра, краси, справедливості) і антиказка (суворе попередження письменника про те, що втілити казку можуть тільки самі люди, але навіть чарівники їм не допоможуть, якщо вони втратять людське достоїнство).

У 1945 році, після остаточної капітуляції, фашистська Німеччина перестала існувати як держава. Німеччина була розділена, а пізніше, в 1949 році, на її території утворилися дві самостійні держави — ФРН і ДДР.

4. Дитяча література ФРН

Одна з найважливіших проблем літератури ФРН — це проблема підростаючого покоління, від якого залежить майбутнє країни. Тому в літературі ФРН не менш значну роль, ніж у літературі ДДР, відіграє «роман - виховання». Дитина не випадково стала героєм багатьох добутків ведучих прогресивних письменників (Г. Белль, Г. Ріхтер, П. Шаллюк і багатьох інших).

З першими післявоєнними роками збігається творчість одного зі значних письменників ФРН Курта Лютгена , лауреата багатьох премій в області дитячої літератури. Темою його жваво і талановито написаних книг є далекі подорожі, за духом своєму протипоставлені ідейної спрямованості пригодницьких книг відомого К. Мая і подібної тривіальної літератури.

Публікуються казки Лізи Тецнер, романи Курта Клебера, розповіді Петера Лампеля. Плідно працює в ці роки й один з найбільших письменників-антифашистів Еріх Кестнер. Відроджуються незліченні «індійські романи», що розуміються як жанр, перекладна «ковбойська література», американські комікси і їхні німецькі аналоги з набором своїх «улюблених монстрів» і героїв, детективні серії із суперсищиками і суперзлочинцями. Відродився і розподіл на літературу для дівчинок і хлопчиків.

Ленц, Белль, Носсак, Ріхтер і багато інших «дорослих» письменників ФРН із великим болем і гіркотою писали про трагедії підростаючого покоління, покаліченого наслідками минулої війни. У дитячій літературі рівних їм по гостроті соціального звучання книг про проблеми виховання поки немає.

У літературі останніх десятиліть величезну роль грають документальні і науково-популярні жанри. У дитячих і юнацьких варіантах «солдатських серій», та й всіх інших теж, за накопиченням «фактів» і «точних» цитат важко буває уловити істину, тим більше дитині і підліткові. Подібну методику чудово осміяв Г. Белль у романі «Білліард о пів на десяту». Він робить нас слухачами радіопередачі для дітей про тварин. Мила дама, серед іншого, приводить приклади любові до кішечок і собачок великих людей, тут же згадується й любитель собачок дядько Гітлер.

Наприкінці 60-х років до проблем дитячої літератури звернулися письменники ФРН «групи 61-го» і «школи пишучих робітників». Були видані публіцистичні збірники: «Червоний дідусь розповідає» і «У п'ятнадцять років ще мрієш». Велике місце проблеми дитячої літератури займають у творчості члена «групи 61-го» Йосипа Рединга (р. 1929) – письменника дивної біографії. На батьківщині Рединг багато часу займається проблемою злочинності серед малолітніх, намагаючись зробити все можливе для дітей, яких суспільство перетворило в «знедолених», він багато пише про положення дітей. «Нещастя дітей світу» (1963) — так називається одна з його численних книг. Вийшла його книга віршів, присвячена дітям, де піднімаються кричущі проблеми сучасності.

Увага до розвитку дитячої літератури, до її сучасних проблем позначилося, і в тім, що в останнє десятиліття значно активізувалася діяльність двох міжнародних центрів по вивченню дитячої літератури і дитячого читання: Міжнародній дитячій і юнацькій бібліотеці (МЮБ) у Мюнхені під керівництвом Вальтера Шерфа і Міжнародного інституту дитячої, юнацької і народної літератури у Відні. Вплив їх особливий помітно позначилося на розвитку прогресивної дитячої літератури і розширенні її міжнародних зв'язків. З діяльністю МЮБ пов'язані і найбільш цікаві дитячі письменники ФРН. Карл Зейферт (р. 1923) — автор популярних історико-пригодницьких романів, лауреат ряду премій. Урсула Верфель (р. 1922) – автор цікавої нової абетки «Золоті А-Б-В» (1966) і хрестоматій з текстами класиків світової літератури для школярів.

В літературі ФРН неабияке місце посідає діяльність трьох найбільших дитячих письменників: О. Пройслера, Е. Кестнера, Дж. Крюса. Усім трьом письменникам властиве прагнення до відомого роду модернізації, трансформації старих жанрів: О. Пройслер трансформує народну казку, Э. Кестнер — традиційні жанри детективних романів і психологічної повісті з побутовим описом життя «маленьких» людей, Дж. Крюс переосмислює і переробляє самі різні жанри на шляху створення своєрідного новаторського жанру «синтетичної казки-минулого».

4.1. Отфрід Пройслер

Особливу популярність в області казково-фантастичної літератури ФРН належала Отфріду Пройслеру (р. 1923), лауреату багатьох премій і державної премії ФРН. У створенні своїх книг Пройслер спирається на слов'янські і німецькі фольклорні джерела. Він переробив для дітей розповіді про шільдбюргерів, легенду про розбійника Хольценплотця й інші.

Пройслеру вдається передати простоту мови казки, її прозору невибагливість. Усі ці якості знайомі читачеві по його книзі «Маленька Баба-Яга» (1957) про юну (всього 127 років) відьмі, якій дуже хотілося скоріше підрости і брати участь у святах відьом на легендарній німецькій горі Блоксберг, де по стародавньому повір'ю збираються відьми. Їй був призначений випробний термін, щоб стати «гарною відьмою», тобто, на думку досвідчених відьом, навчитися діяти зло. Як і всі маленькі, вона не знає неправди, не вміє грати поняттями і словами, подібно старшому поколінню великодосвідчених відьом,— у них за плічми сумний досвід історії Німеччини від стародавності до сучасності. Противні маленькій Бабі-Язі її наставники і вчителі з їхньою злістю, ненавистю до людей, доносами один на одного. Вона по-своєму, дуже по-дитячому, бунтує проти цієї злої, нелюдської, перекрученої казки і боре за відродження казки як чуда — чуда доброти, радості, довіри, що складає зміст кращої класичної казки. Вона намагається карати людей злих, допомагати добрим, веселити і радувати їх. У конкретизації учинків своєї героїні письменник не іде від сучасних проблем, але не переускладнює їх, оскільки книги його адресовані дітям молодшого віку. Оповідання Пройслера пронизане м'яким добрим гумором, що, у свою чергу, сприяє успіхові книги в маленьких читачів.

Ідея казкової доброти не в меншому ступені, чим Пройслеру, властива творчості одного із самих значних письменників ФРН — Еріху Кестнеру, хоча жанровий аспект його книг інший.

4.2. Еріх Кестнер

Еріх Кестнер (1899 - 1974) – належить до письменників старшого покоління, на його частку довелися всі складні і трагічні переживання, якими так багата історія Німеччини нашого століття.

Він створює поетичні збірники для дітей і дорослих. Багато сил віддає пропаганді казок і інших видів народної творчості і світової класичної літератури, розуміючи, що без коренів не можна виростити древо майбутнього. Створено переробки «Кота в чоботах», «Тиля Уленшпігеля», «Мюнхаузена», «Шільдбюргерів», «Дон Кіхота», «Гулівера», «Казок про тварин». Після війни Кестнер видає дитячий журнал «Пінгвін».

Головна якість прози Кестнера для дітей — добра посмішка. Він був упевнений, що доброта необхідна дитині, що вона не менш активна зброя, ніж сатира. У своїй автобіографічній книзі для дітей «Коли я був маленьким» (1957) Кестнер відкриває таємницю своєї невигубної доброти. Вона народилася разом з його дитинством, важким, незабезпеченим і, незважаючи ні на що, щасливим. Батько — робітник на фабриці — робив вечорами синові іграшки. Мати — завзята і самовіддана людина, працювала не покладаючи рук, щоб дати синові не тільки утворення, але і навчити любити життя. Від принижень бідності рятувала праця і повага до працьовитих людей. Дружба і взаєморозуміння створювали особливий мікросвіт дитинства.

Е. Кестнер насамперед побутописець, під його пером саме повсякденне життя стає казково неперевершеною і надзвичайно захоплюючою. Казковість його оповідання виявляється найчастіше не в зовнішніх атрибутах, а у внутрішнім відчутті можливості її реалізації простими добрими людьми, якими були його батько і мати (аналогічні герої є в більшості його книг), і в тій однозначності розподілу світу на добре і зле, котре властиво його добуткам.

Перша книга Кестнера для дітей «Еміль і сищики» була надрукована ще в 1928 році, а продовження «Еміль і троє близнюків» у 1935, але і сьогодні вони читаються дітьми з любов'ю. Обидві книги самобутньо трансформують жанр детективної повісті і розповідають про неймовірні, але достовірні пригоди хлопців. І все-таки головним для Кестнера є самі діти, їхні характери, їхнє прагнення, щоб у світі усі було справедливе. Тому герої його перших книг так самостійні у своїй боротьбі, так недовірливі до світу дорослих, котрим не вистачає ні часу, ні сил, ні бажання діяти казку. Діти беруть на себе функцію дорослих і учать їх довірі, доброті, справедливості.

Книги Кестнера завжди сучасні: і коли вони описують реальність, як у названих книгах або у відомій повісті «Антон і Кнопка» (1931), і коли події неймовірні («35 Травня», 1931; «Зачарований телефон», 1931; «Літаючий клас», 1933, або «Хлопчик із сірникової коробки»).

Особливо цікаві, багато в чому несподівані і новаторські форми трансформації класичних традицій виявляються у творчості найбільш відомого дитячого письменника ФРН Дж. Крюса.

4.3. Джеймс Крюс

Джеймс Крюс (р. 1926) у своїй творчості виступає як свідомий спадкоємець усього кращого, що створила людська культура, німецька класика і прогресивна література 20—30-х років. Крюс різнобічно обдарований. Він прозаїк, поет, чудовий перекладач дитячих книг, творець мальованих книг, радіо- і теледраматургії, навіть музичних хоралів для дітей. Крюс — лауреат Міжнародної премії імені X. К. Андерсена. Відомими є його твори «Тім Талер, або Проданий сміх» (1962), «Мій прадід, герої і я» (1968) і « Машина, що говорить».

Дж. Крюс — перший дитячий письменник ФРН, що з такою надзвичайною гостротою відчув необхідність розповісти дітям про самі складні проблеми часу й історії Німеччини, нічого не ховаючи, не зм'якшуючи, не боячись бути незрозумілим. Задача стояла важка, і Крюс звертається як до досвіду світової літератури минулого, так і до найсучасніших літературних шукань, формам, стилістиці. Крюс не стільки прагне придумати щось нове, скільки виявляє його в самому житті сучасної маленької людини, що легко сприймає як древню легенду, казку — народну або романтичну, так і суто сучасний комікс і детектив, романтику відкриттів першопрохідників науки і сучасну техніку, з'єднуючи в собі природну наївність дитини і досвід сучасної людини в найгостріших соціальних проблемах.

 Ще одна якість відрізняє Крюса від його попередників. І Пройслеру, і Кестнеру властиві тонка іронія, м'який гумор. Дж. Крюс більш різнобічний і в цьому плані. У його творчості ми знайдемо не тільки всю палітру іронії і гумору, але і сатиру — тверду, сувору, котра нагадає Гофмана, але Гофмана не автора дитячих казок, а письменника для дорослих із усією нещадністю його сатиричного гротеску, сатири Г. Гейне, Г. Манна. Сатира Крюса завжди гостросоціальна.

У повісті про «Тіма Талері» Джеймс Крюс використовує добре відомий у німецькій літературі мотив про продаж людиною заради грошей свого «я». В А. Шаміссо — це була тінь героя, у В. Гауфа — серце («Холодне серце»), у Т. Манна — життя («Доктор Фаустус»). Варіант Крюса особливо трагічний, його герой — дитина і сирота. Вступаючи в угоду із силами зла, попередники Тіма хоча і не до кінця, але знали, на що і в ім'я чого йдуть. Тім своєї долі не вибирає, весь лад життя, у якому він існує, штовхає його на цей вчинок. Сила зла в Крюса зображена з навмисною відвертістю, в образі чорта виступає сучасний ділок, озброєний повним набором сучасних технічних чудес і фантастичним багатством. Письменник не боїться сюжетних ускладнень, вводить цілий ряд другорядних героїв, що дублюють практично його головного персонажа, що уособлює зло,— риса, щоб продемонструвати реальну складність реальної боротьби з нелюдськими силами буржуазного світу. Як і в Кестнера, у Крюса перемагають дружба і солідарність простих людей, але саме тут письменник не ховає казковості подібної ситуації в реальному світі.

Книга «Мій прадід, герої і я» в ідейному змісті надзвичайно важлива і для самого Крюса, і для дитячої літератури ФРН у цілому. Ніхто з дитячих письменників ФРН не намагався з такою широтою поставити проблему світогляду і моральності сучасного покоління дітей. У книзі скомпонована і серія новел, і вірші. Сатира, гротеск і лірика, психологізм і документальність відрізняють цю своєрідну книгу, жанр якої не укладається ні в які канони.

Сюжетний план оповідання — лірична розповідь про острів Гельголанд, батьківщині письменника, його самобутніх людях, мудрим і безжурних, усупереч усім труднощам життя. Невибагливе зовні побутописання несе велике ідейне навантаження. Взаємини головних героїв: «старого» (прадіда) і «малого» (правнука) — це сама історія, що з'являється в природній діалектиці досвіду минулого і пізнання сьогодення. Перегортаючи разом з героями сторінки історії людства, юні читачі навчаються суворої, безсторонньої, але нескінченно людяної мудрості, уособленням якої є образ прадіда, безкомпромісного судді історії, гуманний досвід якої він доносить до правнука і сучасного покоління.

У книгах Крюса вміло поєднуються емоційне і раціональне, образи і поняття, фантазії й абстракції, що полегшують на рівні дитячої свідомості переходи від часткового до загального, кладуть місток зі світу дитинства до світу дорослих проблем.

Різноманіття стилістичних, композиційних, жанрових прийомів дозволяє легко змінювати тональність оповідання.

4.4. Петер Хертлінг

Одним з деяких письменників, що стосуються гострих соціальних проблем сучасності, є Петер Хертлінг (р. 1933). Хертлінг завоював собі ім'я в дорослій літературі як майстер соціально-психологічних романів.У 1973 році він випускає першу книгу для дітей «Це все Харбель» — про восьмирічного сироту при живій матері, що відмовилася від нього, боячись наслідків родової травми. Болісно загострене почуття справедливості заважає хлопчикові бути слухняним і безликим. Бунт його безнадійний, але і примиритися з несправедливістю долі і навколишніх його людей він не може.

Хертлінг розповідає про те, що є, що усі знають, що складає сутність трагедії сучасної дитини. Його оповіданню далекі казковість, фантастичність, вимисел. Його поетика — сувора поетика неприкрашеної істини.

Наступний роман «Бабуся» був визнаний кращою дитячою книгою за 1976 рік. Герой — сирота, його виховує бабуся. У книзі немає і натяку на сентиментальність, повість суто «антиказкова» і сувора. Герої люблять один одного, але не завжди розуміють, дуже вже різні епохи об'єдналися під одним дахом. Вражає і в одній, і в іншій книзі почуття ізольованості і самітності героїв. Відбулося лихо з маленькою людиною, але нікому немає до цього справи. Один герой вже в дитячому будинку, інший незабаром буде там, адже бабуся дуже стара.

 В останній книзі — «Тео біжить з будинку» (1977) розповідається про дві втечі хлопчика з цілком благополучного сімейства. Перша втеча була спровокована брутальністю батька стосовно матері, друга була свідомим рішенням дитини, оскільки зустріч із простими, добрими людьми багато чому його навчила і люди ці дуже відрізнялися від тих, що він бачив у своєму оточенні.

Тема втечі з будинку часто зустрічається і в дорослій і в дитячій літературі ФРН, вона навіть одержала найменування в критику, як тема «неблагополуччя в нашому власному будинку».

Дитяча література ФРН – явище досить складне і неоднозначне, вона, як і література доросла, відбиває всі протиріччя соціальної й ідеологічної боротьби, у ній так само непримиренні реакційні і прогресивні тенденції. Прогресивна література для дітей у ФРН прагне «навчити тому, що людяно, а що нелюдяно» (Дж. Крюс), виховати в юних читачів почуття відповідальності за історію і сучасність своєї країни, прищепити любов до всього прекрасного, що було в культурі Німеччини, навчити вірно і суворо судити про помилки і трагедії своєї країни в ім'я її майбутнього.