Курсовая работа: Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра

Курсовая работа: Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра

План

Вступ

Розділ 1. Типи характеру та психологічні особливості молодшого шкільного віку

1.1 Особливості навчальної діяльності молодших школярів    

1.2 Темперамент в індивідуальному стилі навчальної діяльності молодшого школяра

1.3 Врахування індивідуально-типологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі

Розділ 2. Діагностика впливу темпераменту на ефективність навчальної діяльності молодших школярів

2.1 Методика та організація дослідження      

2.2 Результати дослідження рівня пізнавальної активності, як компонента успішної учбової діяльності молодших школярів

2.3 Результати дослідження домінуючого типу темпераменту молодших школярів і його взаємозв’язку з рівнем навчальної діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Особливості темпераменту суттєво впливають на iєрархiю компонентiв учбової діяльності молодших школярів, специфіку використання ними способів та прийомів розумової діяльності. Формування індивідуальних стилів учбової діяльності молодших школярів передбачає створення таких умов, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

Актуальність дослідження. У системі неперервної освіти початковій школі належать важливі функції, успішне виконання яких безпосередньо впливає на якість подальшої освіти учнів. Стильові особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності.

Залежність успішності від типу темпераменту полягає в типологічній зумовленості цих характеристик. 3в'язок особливостей індивідуального стилю діяльності з властивостями нервової системи досліджувався у працях Г.С. Дикопольської, О.О.Копитова, А.О. Коротаєва, Є.О.Климова та С.І. Маствіліскер. Що стосується розкриття зв'язку властивостей темпераменту з успішною навчальною діяльністю, то цей аспект в цілому є недостатньо висвітленим.

Дослідження процесу формування індивідуального стилю діяльності дозволяє конкретизувати твердження Б.М.Теплова про вплив вроджених властивостей нервової системи на поведінку особистості. Питання полягає в тому, щоб з’ясувати, чи зумовлені доцільні способи дій, що застосовуються дитиною, її вродженими властивостями, або ж ці способи дій дитина набуває в процесі навчання, незалежно від вроджених властивостей: іншими словами чи існують якісь певні закономірності взаємовідношення вродженого та набутого в індивідуальному стилі.

Для вивчення питання залежності успішності від типу темпераменту дитини молодший шкільний вік має переваги:

1. Властивості типу нервової системи вже достатньо виражені у дошкільному віці. Про це свідчать дослідження І.О. Майєр, В.Є. Чудновського, Р.М. Пен, М.А. Невської, Є.І. Маствіліскер, А.П. Оконєчникової, Т.І. Чиркової, Л.А. В'яткіної, Є.В. Штіммер. У старшому дошкільному віці на фоні вікових особливостей можна диференціювати дітей із сильним та слабким процесом збудження, який характеризує їх індивідуальні особливості.

2. Індивідуальний стиль ще тільки починає формуватися. Є.І. Маствіліскер та Л.А. В'яткіна у своїх дослідженнях показали, що в дітей під час розв`язання практичних завдань можна спостерігати різні способи дій: зорову орієнтацію, виконавчі дії, сліпі проби, які не приводять до розв`язання завдання. Але певна система дій ще відсутня у всіх дітей.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної теми та практика роботи школи засвідчили, що такий важливий аспект, як вплив темпераменту на формування індивідуального стилю учбової діяльності, та вплив її на успішність навчання молодших школярів не став предметом спеціального дослідження, разом з тим, слід констатувати, що вчителі початкових класів мають потребу в науково обґрунтованих рекомендаціях у цій галузі. Таким чином, актуальність означеної проблеми, її недостатнє розкриття в науковій літературі, а також значущість для педагогічної теорії і практики зумовили вибір теми дослідження: "Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра".

Об`єктом дослідження є формування індивідуального стилю навчальної діяльності молодших школярів.

Предмет – умови та засоби формування індивідуального стилю учбової діяльності молодших школярів з різними властивостями темпераменту.

Мета – дослідити вплив типу темпераменту на успішність учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення мети дослiдження, необхiдно було розв'язати такi завдання:

1. Вивчити сутність та психологічні властивості різних типів темпераменту;

2. Окреслити вікові особливості дитини молодшого шкільного віку, з урахуванням типу темпераменту;

3. Визначити взаємозв’язки психодинамічних властивостей особистості, структурних компонентів учбової діяльності та індивідуального стилю цієї діяльності.

4. Встановити типологію індивідуальних стилів навчальної діяльності залежно від типу темпераменту дитини.

5. Розкрити умови формування індивідуальних стилів учбової діяльності, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

У процесi дослiдження для розв’язання поставлених завдань був застосований комплекс теоретичних та емпiричних методів: аналiз науково-теоретичних джерел з проблеми дослiдження, введене спостереження, усне та письмове опитування, бесiда, аналiз продуктiв дiяльностi учнiв, проективнi методики та методи статистичної обробки даних.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося в три етапи.

Перший етап визначався вивченням науково-методичної літератури з проблем дослідження, спостереженням за учнями початкового класу Одринківської ЗОШ № 1 (Рівненська область Сарненський район) в умовах реального навчального процесу. Були з'ясовані вихідні методологічні позиції, виділено проблему та основні теоретичні положення дослідження, визначено мету, завдання та основні методи дослідження.

Другий етап характеризувався обґрунтуванням психолого-педагогічних умов формування індивідуального стилю учбової діяльності молодших школярів, розробкою комплексу дослідів з визначення фізіологічних, психологічних показників та структурних компонентів учбової діяльності молодших школярів, організацією та проведенням психологічного експерименту.

На третьому етапі здійснювався якісний та кількісний аналіз результатів діагностичного експерименту, їх узагальнення і тлумачення.

Теоретична значущість дослідження полягає в поглибленнi наукових знань про взаємозв’язок типiв темпераменту та успішністю у навчальній діяльності молодших школярiв; у розкриттi механізмiв формування iндивiдуального стилю учбової дiяльностi в молодшому шкiльному вiцi; у виявленнi та систематизацiї психологiчно значущих ознак iндивiдуального стилю; в теоретичному обгрунтуваннi ефективностi психолого-педагогiчних факторів, які зумовлюють становлення молодшого школяра як суб`єкта учбової діяльності, оволодіння ним основними компонентами цієї діяльності.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали та висновки можуть бути використані студентами психологічного та педагогічного профілю навчання, при написанні наукових, курсових, дипломних робіт з цієї проблематики.

Структура роботи. Дослідження із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (34 найменування), додатків .

Розділ 1. Типи характеру та психологічні особливості молодшого шкільного віку

1.1 Особливості навчальної діяльності молодших школярів

Своєрідність молодшого шкільного віку полягає в тому, що конституційні особливості дитини вже сформовані, а достатнього життєвого досвіду для даної (учбової) діяльності ще немає. Саме це дає змогу простежити зародження індивідуального стилю учбової діяльності (і діяльності в цілому), визначити такі завдання, в яких виявилися б найбільш характерні реакції, пов'язані з типом вищої нервової діяльності й темпераменту, змоделювати умови, потрібні для нагромадження знань, умінь та навичок, що необхідні для розв'язання певних завдань.

Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам їх навчання в початкових класах. Це вік спокійного і рівномірного фізичного розвитку.

Збільшення росту і ваги, витривалості йдуть досить рівномірно і пропорційно. Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії формування – окостеніння хребту, грудної клітки, таза, кінцівок ще не довершено, у кістковій системі ще багато хрящової тканини.

Відбувається функціональне удосконалювання мозку – розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється співвідношення процесів порушення і гальмування: процес гальмування стає усе більш сильним, хоча як і раніше переважає процес порушення, і молодші школярі у високому ступені збудливі й імпульсивні.

Прихід до школи вносить найважливіші зміни в життя дитини. Різко змінюється весь уклад її життя, її соціальний стан у колективі, родині. Основною, ведучою діяльністю стає відтепер навчання, найважливішим обов'язком – обов'язок учитися, здобувати знання. А навчання – це серйозна праця, що вимагає організованості, дисципліни, вольових зусиль дитини. Школяр включається в новий для нього колектив, у якому він буде жити, учитися, розвиватися цілих 11 років.

Основною діяльністю, його першим і найважливішим обов'язком стає навчання – придбання нових знань, умінь і навичок, нагромадження систематичних відомостей про навколишній світ, природу і суспільство.

Зрозуміло, далеко не відразу в молодших школярів формується правильне відношення до навчання. Вони поки не розуміють навіщо потрібно учитися. Але незабаром виявляється, що навчання – праця, що вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне відношення до навчання. Для того, щоб цього не трапилося вчитель повинен вселяти дитині думку, що навчання – не свято, не гра, а серйозна, напружена робота, однак дуже цікава, тому що вона дозволить довідатися багато нового, цікавого, важливого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної роботи підкріплювала слова вчителя.

Спочатку учні початкової школи добре учаться, керуючись своїми відносинами в родині, іноді дитина добре учиться по мотивах взаємин з колективом. Велику роль грає й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку, схвалення вчителів і батьків.

Спочатку в неї формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до придбання знань. От ця основа і є сприятливим ґрунтом для формування в молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного порядку, зв'язаних зі справді відповідальним відношенням до навчальних занять.

Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, придбанню знань зв'язано з переживанням школярами почуття задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, заохоченням вчителя, що підкреслює кожен, навіть маленький успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх.

Великий виховний вплив вчителя на молодших школярів зв'язаний з тим, що вчитель із самого початку перебування дітей у школі стає для них незаперечним авторитетом. Авторитет учителя – найважливіша передумова для навчання і виховання в молодших класах.

Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат - засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь. [2, 43]

У структурі навчальної діяльності виділяють такі компоненти, як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), навчальні ситуації (завдання), навчальні дії та операції, контроль і оцінка, мотиви й форми спілкування учнів з учителем та між собою.

Структура навчальної діяльності складається поступово. Складнішими стають її цілі, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів нових дій, найважливішими серед яких є мислиннєві та мовні. Вони необхідні для усвідомлення дітей у її здійсненні. Саме це послуговує важливою умовою розвитку пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання.

Ознайомлюючи учнів із послідовністю навчальних дій, слід розрізняти предметні та мислиннєві дії. При цьому важливо домагатися, щоб предметні дії набували мислиннєвих форм за належної узагальненості, скороченості ("згорнутості") та усвідомленості.

Наприкінці другого класу учні поступово починають виконувати окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдання та визначення власних можливостей під час розв'язання тих чи інших конкретно-практичних завдань.

Особливої уваги вимагають навчальні дії, спрямовані на виділення й відображення головних, істотних характеристик предмета, що вивчається. Такі дії інтенсивно формуються в другому класі: учням пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову задачі тощо.

Не менш важливим є вміння (хоча на його формування звертають недостатньо уваги) самостійно ставити перед собою навчальні цілі перед вирішенням тих чи інших конкретно-практичних завдань.

В умінні перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні виявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності молодших школярів. Учень прагне знайти загальний спосіб розв'язання серії конкретно-практичних завдань, а не намагається методом спроб і помилок вирішувати кожну окремо. Формулюється такий спосіб через теоретичний аналіз кількох задач та знаходження спільного в їх умовах.

Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати окремі навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Навчальна діяльність у початкових класах стимулює, насамперед, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу відчуття і сприйняття. Молодші школярі відрізняються гостротою і свіжістю сприйняття, свого роду споглядальною допитливістю. Молодший школяр з живою цікавістю сприймає навколишнє середовище, що з кожним днем розкриває перед ним усе нові і нові сторони.

Найбільш характерна риса сприйняття цих учнів – його мала диференційованість, де роблять неточності і помилки в диференціюванні при сприйнятті подібних об'єктів. Наступна особливість сприйняття учнів на початку молодшого шкільного віку – тісний зв'язок його з діями школяра. Сприйняття на цьому рівні психічного розвитку зв'язане з практичною діяльністю дитини. Сприйняти предмету для дитини – значить щось робити з ним, щось змінити в ньому, зробити якісь дії, взяти, доторкатись до нього. Характерна риса учнів – яскраво виражена емоційність сприйняття.

У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно піднімається на більш високу ступінь розвитку, приймає характер цілеспрямованої і керованої діяльності. У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш аналізуючим, диференційованим, приймає характер організованого спостереження.

Деякі вікові особливості торкаються уваги школярів початкових класів. Основна з них – слабість довільної уваги. Можливості вольового регулювання уваги, керування нею на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо в старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації (вони можуть змусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі заради результату, що очікується в майбутньому), то молодший школяр зазвичай може змусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи одержати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчителя, краще усіх справитися з завданням і т.д.).

Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимовільна увага. Усе нове, несподіване, яскраве, цікаве саме по собі привертає увагу учнів, без усяких зусиль з їх боку.

Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці розвиваються під впливом навчання. Підсилюється роль і питома вага словесно-логічного, значеннєвого запам'ятовування і розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви. У зв'язку з віковою відносною перевагою діяльності першої сигнальної системи в молодших школярів більш розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще, швидше запам'ятовують і на довше зберігають у пам'яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення, описи, пояснення. Молодші школярі схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення значеннєвих зв'язків усередині матеріалу, який запам'ятовується.

Основна тенденція розвитку уяви в молодшому шкільному віці – це удосконалювання уяви, яка має відтворюючу роль. Вона зв'язана з представленням раніше сприйнятого чи створенням образів відповідно до даного опису, схемою, малюнком і т.д. Уява, яка відтворює, удосконалюється за рахунок все більш правильного і повного відображення дійсності. Творча уява як створення нових образів, зв'язана з перетворенням, переробкою вражень минулого досвіду, з'єднанням їх у нові сполучення, комбінації, також розвивається.

Під впливом навчання відбувається поступовий перехід від пізнання зовнішньої сторони явищ до пізнання їхньої сутності. Мислення починає відбивати істотні властивості й ознаки предметів і явищ, що дає можливість робити перші узагальнення, перші висновки, проводити перші аналогії, будувати елементарні умововисновки. На цій основі в дитини поступово починають формуватися елементарні наукові поняття.

Аналітико-синтетична діяльність на початку молодшого шкільного віку ще дуже елементарна, знаходиться в основному на стадії наочно-діючого аналізу, що ґрунтується на безпосереднім сприйнятті предметів.

Молодший шкільний вік – вік досить помітного формування особистості. Для нього характерні нові відносини з дорослими й однолітками, включення в цілу систему колективів, включення в новий вид діяльності – навчання, що пред'являє ряд серйозних вимог до учня.

Усе це вирішальним образом позначається на формуванні і закріпленні нової системи відносин до людей, колективу, до навчання і зв'язаними з ними обов'язкам, формує характер, волю, розширює коло інтересів, розвиває здібності.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент поведінки, відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки, починає формуватися суспільна спрямованість особистості.

Характер молодших школярів відрізняється деякими особливостями. Насамперед вони імпульсивні – схильні негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин, по випадкових приводах. Причина – потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабості вольової регуляції поведінки.

Віковою особливістю є і загальна недостатність волі: молодший школяр ще не має великий досвід тривалої боротьби за намічену мету, подолання труднощів і перешкод. Він може опустити руки при невдачі, зневіритися у свої сили і можливості. Нерідко спостерігається примхливість, упертість. Звичайна причина цього – недоліки сімейного виховання. Дитина звикла до того, що всі її бажання і вимоги задовольнялися, вона ані в чому не бачила відмови. Примхливість і упертість – своєрідна форма протесту дитини проти тих твердих вимог, що їй пред'являє школа, проти необхідності жертвувати тим, що хочеться, в ім'я того, що треба.

Молодші школярі дуже емоційні. Емоційність позначається, по-перше, в тому, що їхня психічна діяльність зазвичай зафарбована емоціями. Усе, що діти спостерігають, про що думають, що роблять, викликає в них емоційно-забарвлене відношення. По-друге, молодші школярі не вміють стримувати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв, вони дуже безпосередні і відверті у вираженні радості, горя, суму, страху, задоволення чи невдоволення. По-третє, емоційність виражається в їхній великій емоційній нестійкості, частій зміні настроїв, схильності до афектів, короткочасним і бурхливим проявам радості, горя, гніву, страху. З роками усе більше розвивається здатність регулювати свої почуття, стримувати їхні небажані прояви.

Великі можливості надає молодший шкільний вік для виховання колективістських відносин. За кілька років молодший школяр накопичує при правильному вихованні важливий для свого подальшого розвитку досвід колективної діяльності – діяльності в колективі і для колективу. Вихованню колективізму допомагає участь дітей у суспільних, колективних справах. Саме тут дитина здобуває основний досвід колективної суспільної діяльності.

1.2 Темперамент в індивідуальному стилі навчальної діяльності молодшого школяра

Розглядаючи людину, а отже, учня як "інтегральну індивідуальність" (В.С.Мерлін), можна виділити різні рівні: "людина - індивід" (властивості темпераменту); "людина - соціальна група" (статус); "людина - особистість" (ціннісні орієнтири) та дослідити їх взаємозв`язки та взаємозалежності. Взаємозв`язки між характеристиками різних рівней опосередковуються діяльністю через її операціональну структуру - індивідуальний стиль діяльності. Таким чином, сформований індивідуальний стиль діяльності залежить від властивостей вищенаведених рівнів (темперамент, тип нервової діяльності) та одночасно визначається властивостями особистості.

Формування індивідуального стилю діяльності відбувається з моменту усвідомленого прийняття школярем цілей учіння та зародження самооцінки. Певний рівень учбової самостійності (інтелектуальної та поведінкової) є вихідним пунктом формування індивідуального стилю діяльності.

Серед розмаїття індивідуальних учнівських відмінностей, які виявляються в учбовій діяльності, ми аналізуємо лише ті, які зумовлені певним типом нервової діяльності й темпераментом. Метою такого розгляду є диференціація в індивідуальному стилі діяльності учня природного і набутого, змішування яких нерідко створює «смисловий бар`єр» (Л.І. Божович) між педагогами та учнями.

У визначенні темпераменту слід акцентувати найбільш загальні та стійкі індивідуальні особливості особистості, які знаходять свій прояв у зовнішніх формах поведінки:

1) динаміку перебігу психічних процесів та їх загальну рухливість;

2) у різні ступені емоційних, вольових та пізнавальних процесів, а також їх інтенсивність;

3) експресивну сторону поведінки, тобто зовнішньо виразну картину внутрішніх психічних проявів (міміка, пантоміміка та особливості мовлення).

При зіставленні різних концептуальних поглядів на поняття темпераменту можна виділити деякі загальні риси:

1) змістовні (психофізіологічні) та динамічні (діяльнісні) прояви темпераменту;

2) ступінь активності та емоційності як основні показники типу темпераменту.

Концептуальної різноманітність сучасних підходів проблеми темпераменту може бути осмислена в контексті двох альтернативних напрямів. Перший визначає темперамент як вроджений та відносно слабко схильний до змін під впливом оточуючого середовища та виховання. Представники другого напряму стверджують, що темперамент як індивідуальну характеристику людини не можна вважати вродженим, оскільки він є психічним утворенням і значною мірою піддається педагогічній корекції, вольовій регуляції.

Таким чином, «погану» ознаку темпераменту через спеціальні впливи можна буде перевести на інший рівень реалізації і тим самим “покращити”. Експериментальний матеріал психогенетики дозволяє говорити про вклад генетики у варіативність таких рис темпераменту, як активність, емоційність, комунекабельність та деякі прояви цих рис (екстраверсія, інтроверсія, невротизм і т.ін.)

Роль темпераменту в діяльності полягає в тому, що від нього залежить ступінь та характер впливу на діяльність як зовнішніх умов, так і внутрішніх тобто індивідуально-психологічних властивостей людини. Тому одним з шляхів пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування індивідуального стилю діяльності

3алежність індивідуального стилю діяльності від типологічних особливостей учня, передусім властивостей темпераменту, дозволяє схарактеризувати учбову стратегію сангвініків, холериків, флегматиків та меланхоліків на початковому етапі навчання та дати загальні рекомендації вчителям і батькам.

Учень-сангвінік

Діти-сангвініки легко пристосовуються до будь-якого колективу, до вимог учителя. Вони здатні швидко працювати і добре засвоювати навчальний матеріал, але вчитель обов'язково має звернути увагу на те, що ці діти намагаються займатися переважно легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникають складного і нецікавого, часто не доводять почату справу до кінця. Тому необхідно організовувати роботу з сангвініками таким чином, щоб виробити в них стійкий інтерес, цілеспрямованість, звичку завжди завершувати розпочату справу, глибоко усвідомлювати суть кожного завдання.

Підтримуємо високий рівень працездатності за допомогою:

·           додаткових завдань;

·           надання допомоги слабшому учневі;

·           завдань у формі змагання. Спонукаємо до творчої діяльності:

·           іграми з елементами пошуку та творчості ("Визначити курс руху літака", "Загадки Веселого олівця");

·           шляхом генерування ідей (запропонувати та зафіксувати за короткий проміжок часу якомога більше ідей для розв'язання складної ситуації);

·           постановкою евристичних запитань, що спонукають до елементарних дослідницьких дій.

Щоб запобігти схильності до переоцінки своїх можливостей, пропонуємо чіткі критерії оцінки за кожен вид діяльності.

Учень-холерик

Дуже складно вчителю працювати з холериками, їхня енергійність, упертість, задерикуватість, агресивність стають причиною сварок, бійок з однолітками, травм. Необхідно намагатися спокійно спрямовувати енергію холерика в потрібне русло, поступово формуючи наполегливість, сумлінність, послідовність:

-    організовуємо їхню діяльність так, щоб вони не перезбуджувалися: говоримо спокійно, але впевнено;

-    намагаємося усувати гучні звуки; не залучаємо до ігор, що мають характер змагання;

-    практикуємо ігри, які сприяли б закріпленню в нервовій системі холерика процесів гальмування ("Мовчанка");

-    пропонуємо цікаві додаткові завдання, але тільки в разі якісного виконання основної роботи;

-    оскільки для холериків характерна наполегливість у досягненні близької мети, віддалене завдання їх лякає, дозуємо завдання малими частинами, не ставлячи перспективного завдання на цілий урок, тему; пропонуємо інструктажі, алгоритми виконання завдань;

-    щоб дати змогу виходу зайвої енергії, на уроці пропонуємо додаткові завдання, що передбачають елементарні фізичні дії: витерти дошку, підготувати наочність, роздати посібники;

-    сприяємо залученню цих дітей до спортивної секції або танцювального гуртка.

Учень-флегматик

Найскладніше вчитися флегматикам. Ці діти найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків, яких дратує повільність, неповороткість флегматиків. Наслідки такого ставлення трагічні: в дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручення швидко, але неякісно; формується комплекс неповноцінності, пов'язаний з постійними невдачами. Вчителю дуже важливо знайти правильний підхід до виховання дитини-флегматика, створити сприятливі умови для її фізичного й інтелектуального розвитку.

При роботі з флегматиками ми:

·    терпляче ставимося до повільного темпу роботи, допомагаємо в складних ситуаціях: при відповідях даємо час на обдумування; дозволяємо виконувати не всі завдання або збільшуємо час на їх виконання; не ставимо в ситуацію неочікуваного опитування, а заздалегідь пропонуємо питання та завдання для відповідей; не порівнюємо з більш успішними однокласниками; оцінюємо не лише результат, а й старання;

·    пропонуємо нетривалі ігри, в яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість, а також ігри, які розвивають мислення, уяву, фантазію;

·    оскільки ці учні стомлюються від постійного спілкування, даємо змогу періодично усамітнюватись, пропонуючи самостійну роботу частіше, ніж іншим учням класу;

·    флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі, тому вправи на уроках фізкультури, фізкульт-хвилинки дозволяємо виконувати повільно;

·    з метою більш доцільної організації дозвілля і навчальної діяльності та запобігання перевтомлюваності разом з батьками складаємо режим для дитини;

·    оскільки таким дітям притаманна любов до порядку, пропонуємо їм нескладні доручення (перевірка підручників, догляд за квітами тощо).

Учень-меланхолік

Діти-меланхоліки мають надзвичайно чутливу нервову систему, їхні головні особливості - лякливість, нерішучість, сором'язливість до рівня хворобливості. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати, але при правильному підході й повному розумінні почуттів дитини їх можна трансформувати: лякливість - у обачність, нерішучість - у виваженість у діях, песимізм - у розсудливість і реалізм. Тому створення сприятливих, майже оранжерейних умов навчання і виховання - ключова проблема в роботі з меланхоліками:

·  при спілкуванні з ними висловлюємо співчуття і розуміння їх переживань, сумнівів, страхів;

·  заохочуємо діяльність ласкавим поглядом, усмішкою, підбадьорливим дотиком;

·  оскільки ці діти схильні до фізичного виснаження, перевтоми, привчаємо їх планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати тривалість праці й відпочинку;

·  обмежуємо навантаження на уроках фізкультури;

·  допомагаємо подолати сором'язливість, знайти спосіб оволодіти собою: пропонуємо роздавати зошити, готувати наочність, перевіряти робочі місця тощо;

·  залучаємо до сумісної праці з дорослими;

·  пропонуємо ігри, що потребують стійкого контакту з однолітками ("Тему називає ведучий", "Хто першим скаже "сто"?");

·  особлива схильність таких дітей до апатії вимагає пропонувати їм частіше, ніж іншим учням, та в більшій кількості навчальні завдання цікавого характеру;

·  оскільки меланхоліки здатні працювати на уроці тільки в повільному темпі, використовуємо ті ж методичні прийоми, що й при роботі з флегматиками.

1.3 Врахування індивідуально-типологічних особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі

Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в її спрямованості, здібностях, а й в динаміці її психічної діяльності. Не можна знайти двох людей, однакових за своїми психічними властивостями. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворюють її індивідуальність.

Темперамент характеризує психічну індивідуальність дитини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу.

Діти із сангвінічним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Діти цього темпераменту швидкі й рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних - стають неслухняними, запальними, образливими.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів.

Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття в них виникають легко, вони міцні й стійкі в часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.

Під впливом навчання і виховання в дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Формування особистості відбувається головним чином у взаєминах з однолітками, товаришами по навчанню і дорослими, що її оточують. Підкреслюється першорядна роль відносин учнів у групі чи колективі, в якому вони постійно займаються навчальною діяльністю, грою тощо. Успіх у формуванні рис характеру в молодших школярів залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце належить єдності вимог школи і родини, позитивному прикладу дорослих, розумному застосуванню ними заохочень і покарань. Оцінні судження в молодшому шкільному віці займають важливе місце і виконують різні функції.

Оцінні судження батьків, учителів та інших дорослих про дітей цього віку є засобом корегування не тільки навчальних дій, а й моральних вчинків учнів. Оцінні судження учнів, які вони висловлюють по відношенню до ровесників та дорослих, є важливою умовою розвитку в учнів самооцінки. Оцінні судження дорослих про учнів мають свої особливості. З боку батьків мають переважати позитивні оцінні судження навіть по відношенню до тих дітей, які не встигають у навчанні. Це необхідно для того, щоб запобігти появі в дитини комплексу неповноцінності.

Уже на початку навчання в школі учні відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, у її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших - розширюється. У процесі навчання здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

Розділ 2. Діагностика впливу темпераменту на ефективність навчальної діяльності молодших школярів

2.1 Методика та організація дослідження

2.2 Результати дослідження рівня пізнавальної активності, як компонента успішної учбової діяльності молодших школярів

В результаті проведеного експерименту було визначено критерії оцінки рівня розвитку пізнавальної активності у дітей молодшого шкільного віку:

· результативний (реальні результати як продукти – досягнення пізнавальної діяльності);

· змістовний (комплекс операційних механізмів, які визначають цілі здійснення вирішення завдань);

· процесуальний (характеристики вирішення завдань за такими показниками як темп, інтенсивність, термін досягнення результату тощо);

· інтегрований (спосіб досягнення оптимального результату за допомогою комплексу «домінантних показників» пізнавальної активності).

Критеріальний та системний підходи дозволили визначити ряд психологічних показників пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку: в контексті

· творчого компонента – продуктивність, гнучкість, оригінальність мислення, розробленість теми;

· інтелектуального компонента – фіксування й зберігання образів реально існуючих об’єктів, продуктивне запам’ятовування матеріалу, який сприймається на слух (довільне, мимовільне відтворення смислових одиниць у певній послідовності), здатність діяти в плані образів, класифікація та узагальнення об’єктів, конструктивність мислення та орієнтування в просторі, соціальна поінформованість, поінформованість про колір і форму, виділення та відтворення ознак об’єкту, що сприймається за допомогою довільної уваги;

· поведінково-результативного компонента – відношення до змістовної сторони діяльності, відношення до результату діяльності, динаміка емоційного стану, ступінь самостійності у пізнавальній діяльності, готовність до розумової напруги, ступінь повноти сприйняття та збереження завдання, самооцінка результату діяльності, поведінка при ускладненнях.

Рис 1. Розподіл досліджуваних учнів по рівню творчого компоненту пізнавальної активності

Рис. 2. Розподіл досліджуваних школярів по рівню інтелектуального компоненту пізнавальної активності

Рис. 3. Розподіл досліджуваних школярів по рівню поведінково-результативного компонента пізнавальної активності

На підставі аналізу різних рівнів (високий, помірний, низький) компонентів пізнавальної активності було виявлено неоднакову тенденцію інтегрування розвитку кожного компонента та виділено чотири інтегрованих типи розвитку пізнавальної активності у досліджуваних дітей молодшого шкільного віку — «Обдарований», «Високий», «Помірний», «Помірнознижений». Відповідно до отриманих кількісних даних ми зробили узагальнення:

До типу «Обдарований», з нашої вибірки відносяться троє учнів (10%).

До категорії «Високої» пізнавальної активності відносяться троє учнів (10%).

«Помірний» рівень пізнавальних здібностей та пізнавальної активності виявили 15 учнів (50%).

До «Помірно-зниженого» рівня пізнавальної активності відносяться 9 учнів нашої вибірки (30%). Графічно отримані дані можна зобразити наступним чином.(див. рис.4).

Рис. 4. Розподіл досліджуваних за різними інтегрованими типами розвитку пізнавальної активності

Таблиця 2.1

Зведена таблиця отриманих даних досліджуваних учнів за рівнем пізнавальної активності

Отже, за результатами дослідження рівня пізнавальної активності та пізнавальних здібностей у молодших школярів ми отримали чотири групи дітей.

«Обдарований» тип характеризується: когнітивною гнучкістю, високим ступенем самостійності дій та оцінки їх результатів, оригінальністю та здатністю до ризику у прийнятті рішення, стійкістю інтересу до змісту завдання, задоволеністю у зв’язку з виконанням завдання.

«Високий» тип характеризується: змішаним орієнтуванням у перцептивних діях, яке змінювалось від складності об’єкту (синкретичний тип орієнтування), зацікавленістю при відношенні до завдання, здатністю до об’єктивного оцінювання результатів.

«Помірний» тип характеризується: розв’язуванням завдань за допомогою засобу маніпулювання, відсутністю прагнення до влучності запам’ятовування і прояву вольових зусиль, оригінальністю у вербальних завданнях, ускладненням у невербальних завданнях, здатністю до об’єктивного оцінювання результатів.

«Помірно-знижений» тип характеризується: індиферентним відношенням до прийняття завдання та результату діяльності, проявом інтересу до формальної сторони діяльності, підвищеною схильністю до практичних спроб, неприйняттям допомоги дорослого, відмовою від діяльності при перешкодах, які з’являються.

2.3 Результати дослідження домінуючого типу темпераменту молодших школярів і його взаємозв’язку з рівнем навчальної діяльності

Психодіагностична методика розроблена О. Бєловим. У контексті нашого дослідження важливо визначити притаманні типи темпераменту дітям, які проявили високий, середній і відповідно помірний рівень пізнавальної активності, яка, на нашу думку, впливає на успішність навчання молодшого школяра.

Особи із чітко вираженими властивостями, що відносяться тільки до одного типу темпераменту, зустрічаються порівняно рідко. Набагато частіше людям властиві змішані типи темпераменту, що характеризуються наявністю властивостей, характерних для різних типів темпераменту з перевагою одного з них. Методика О. Бєлова служить для визначення домінуючого типу темпераменту і виявлення представленості в ньому властивостей інших типів. Випробуваному послідовно пред'являються чотири картки, на кожній з яких написано по 20 якостей, які характерні для представників кожного типу темпераменту.

Результати дослідження дітей молодшого шкільного віку за домінуючим типом темпераменту (О.Бєлов) виявили, типи темпераменту у чистому вигляді зустрічаються серед дітей молодшого шкільного віку нашої вибірки вкрай рідко. Загальна більшість виявлених типів темпераментів були змішаними – в них зустрічалися якості і холеричного, і меланхолійного, і флегматичного та сангвінічного типів. Але, так, як результати визначалися у процентному відношенні то згідно цих даних ми розподіли отримані типи темпераментів наступним чином (згідно того типу темпераменту, який переважав серед інших у процентному відношенні):

-      Переважання якостей холеричного типу темпераменту – 4 дітей;

-      Переважання якостей меланхолічного типу темпераменту – 4 дітей;

-      Переважання якостей флегматичного типу темпераменту – 2 дитини;

-      Переважання якостей сангвінічного типу темпераменту – 10 дітей.

-      Чистий холеричний тип темпераменту – 2 дитини.

-      Чистий меланхолійний тип темпераменту – 1 дитина.

-      Чистий сангвінічний тип темпераменту – 5 дітей.

-      Чистий флегматичний тип темпераменту – 2 дитини.

Таким чином, виявилось, що найчисельнішою групою у досліджуваній вибірці є діти з переважанням сангвінічного типу темпераменту, стосовно інших трьох типів темпераменті, то вони знаходяться майже на одному рівні.

Таблиця 2.2

Розподіл молодших школярів відповідно до домінуючого типу темпераменту та рівня навчальної діяльності

Порівнюючи результати двох етапів констатувального експерименту можна зробити висновок про те, що переважна більшість молодших школярів з нашої вибірки, які виявили обдарований або високий інтегрований тип розвитку пізнавальної активності мають переважання якостей сангвінічного типу характеру. Представники флегматичного, меланхолічного та холеричного типу характеру виявили помірний або помірно-знижений тип пізнавальної активності. Це може свідчити про те, що індивідуальні психологічні особливості істотно впливають на ефективну навчальну діяльність молодших школярів і потребує психолого-педагогічної корекції.

Висновки

Особливості темпераменту суттєво впливають на ієрархію компонентів учбової діяльності молодших школярів, специфіку використання ними способів та прийомів розумової діяльності. Формування індивідуальних стилів учбової діяльності молодших школярів передбачає створення таких умов, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

Своєрідність молодшого шкільного віку полягає в тому, що конституційні особливості дитини вже сформовані, а достатнього життєвого досвіду для даної (учбової) діяльності ще немає. Саме це дає змогу простежити зародження індивідуального стилю учбової діяльності (і діяльності в цілому), визначити такі завдання, в яких виявилися б найбільш характерні реакції, пов'язані з типом вищої нервової діяльності й темпераменту, змоделювати умови, потрібні для нагромадження знань, умінь та навичок, що необхідні для розв'язання певних завдань.

Роль темпераменту в діяльності полягає в тому, що від нього залежить ступінь та характер впливу на діяльність як зовнішніх умов, так і внутрішніх - тобто індивідуально-психологічних властивостей людини. Тому одним з шляхів пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування індивідуального стилю діяльності.

Темперамент характеризує психічну індивідуальність дитини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу.

Уже на початку навчання в школі учні відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, у її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших - розширюється. У процесі навчання здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Типологічні особливості учнів чинять суттєвий вплив на формування індивідуального стилю учбової діяльності. В ході дослідження нами було виявлено позитивні зв’язки між психодинамічними властивостями молодших школярів та рівнем їх пізнавальної активності, яка, в свою чергу, є показником та мотивацією до успішної навчальної діяльності учня.

Однак, за словами та спостереженнями педагогів, за звичайних умов навчання спонтанне формування індивідуального стилю учбової діяльності, яке обумовлюється властивостями темпераменту, не визначає достатньої ефективності цього стилю при розв’язанні учбових завдань. В стресових ситуаціях коли значно зростає емоційне напруження, зокрема під час написання диктантів, самостійних та контрольних робіт вплив темпераменту на ефективність діяльності значно посилюється, оскільки способи дій, які були попередньо засвоєні, стають нерезультативними й потребують додаткової мобілізації організму для того, щоб справитися з понадзавданнями.

За умови навчання молодших школярів різних способів розв’язання учбових завдань, відповідно до їх психодинамічних особливостей, формується типологічно зумовлений індивідуальний стиль учбової діяльності учнів зазначеного віку, який є оптимальним щодо здійснення орієнтовної, виконавчої та контрольної фаз діяльності.

Порівнюючи результати двох етапів констатувального експерименту можна зробити висновок про те, що переважна більшість молодших школярів з нашої вибірки, які виявили обдарований або високий інтегрований тип розвитку пізнавальної активності мають переважання якостей сангвінічного типу характеру. Представники флегматичного, меланхолічного та холеричного типу характеру виявили помірний або помірно-знижений тип пізнавальної активності. Це може свідчити про те, що індивідуальні психологічні особливості істотно впливають на ефективну навчальну діяльність молодших школярів і потребує психолого-педагогічної корекції.

Результати проведеного дослідження дали нам змогу зробити певні висновки як в теоретичному, так і в практичному відношенні, а також окреслити перспективні, з нашої точки зору, напрями подальшої роботи.

Список використаної літератури:

1.    Алферов А. Психология развития школьников: Учебное пособие по психологии. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000. – 384 с.;

2.    Ануфрієва О. Оцінка рівня всебічного розвитку особистості молодшого школяра // Початкова школа. - 1998. - №12. - с.41-43.;

3.    Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. - К., 1992. - Вип.39. - с.3-11;

4.    Бех І.Д. Вивчення особистості молодшого школяра // Початкова школа. - 1993. - №3. - с. 6-10;

5.    Бондар Л. В. Спільна учбова робота молодших школярів як фактор інтелектуального розвитку // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. пр. - К., 2001.- Т.3. - Ч.6. – с. 220-225;

6.    Бондар Л. В. Роль спільної учбової діяльності молодших школярів у системі розвивального навчання // Вісник Харківського національного університету.-Вип.493. - Серія Психологія. - Харків, 2000. - с. 38-41;

7.    Бутківська П. Цінності: від учителя до учня // Початкова школа. - 1997. - №2. - с.6-8;

8.   Васецька Т.М. Врахування особливостей темпераменту у навчанні та вихованні дітей молодшого шкільного віку: На допомогу вчителям початкових класів, вихователям, батькам. – Кіровоград: "Імекс ЛТД", 1998, - 54 с.

9.   Васецька Т.М. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. К:- 1999. - №6. - С. 7-9.

10.  Васецька Т.М. Особливості впливу темпераменту на індивідуально-психологічний стиль учбової діяльності //Психологія. Збірник наукових праць: НПУ імені М.П. Драгоманова, вип.№1(8),К:2000, -с.189-195.

11.  Данилова Л. Формування особистості нового типу // Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - с. 59-64;

12.  Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - с.240-254;

13.  Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра. - К.: ІЗІМН. - 1992. - с.194-210;

14.  Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. — М., 1996.

15.  Ересь Е. П. Темперамент и его воспитание у школьников. — Минск, 1960.

16.  Заброцький М.М. Основи вікової психології: Навч. посібник. - Тернопіль: Богдан, 2001. - с.57-71;

17.  Кречмер Э. Теория темпераментов. // Психология индивидуальных различий. Хрестоматия. — М., 2000.

18.  Крутецкий В.А. Психология. — М.,1986.

19.  Мерлин В. С. Очерк теории темперамента - М., 1964.

20.  Митнин О. Пізнавальні завдання для розвитку творчих здібностей // Початкова школа. - 2000. - №12. - с.34-38;

21.  Морочковська Л. Індивідуальні особливості школяра: Методика проведення психолого-педагогічного консиліуму // Шкільний світ. - 2001. - №12. - с.2;

22.  Небылицын В.Д. Актуальные проблемы дифференциальной психофизиологии. //Психология индивидуальных различий. Хрестоматия. — М., 2000.

23.  Немов Р.С. Психология. Учебник. Т. 1.— М., 1995.

24.  Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6-7 лет - М., 1992.

25.  Петровский А. В. Введение в психологию. — М., 1995.

26.  Петровский В. А., Виноградова А. М., Кларина Л. М. и др. Учимся общаться с ребенком. — М., 1993.

27.  Прокопенко І., Євдокимов В. Педагогічна технологія. – Х.: Основа, 1995. 105 с.;

28.  Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. Т. II — М., 1989.

29.  Русалов В.М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. — М., 1979.

30.  Русалов В.М. О природе темперамента и его места в структуре индивидуальных свойств человека. // Вопросы психологии. — №1, 1985

31.  Савченко О.Я. Умій вчитися: Навч. посібник для молодших школярів. - К.: Освіта, 1998. - 188 с;

32.  Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982.

33.  Третяк Т.М. Розвиток творчості школярів у навчально-виховному процесі // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - №6. - с.9-11;

34.  Учбова діяльність молодшого школяра: діагностика і корекція неблагополучностей / В.П. Гапонов, В.А. Георгієвська та ін. - К.: ВІПОЛ, 1994. - 88 с.

Додатки

Додаток А.

Фігурний тест Е. Торренса. Цей тест складається із трьох субтестів. Відповіді на всі завдання даються у вигляді малюнків і підписів до них.

Примітка: загальна інструкція для дітей може виглядати так «Зараз ви трішки помалюєте. Малювати — приємне заняття й постарайтеся робити це так щоб ваш малюнок був цікавим, незвичайним, особливим.» Пояснюючи як виконувати завдання, не можна приводити приклади можливих відповідей, показувати малюнки виконані кимось іншим. Перед виконанням кожного субтесту психологу варто проговорювати зміст завдання, уточнювати що саме треба зробити.

На виконання кожного субтеста дається 10 хв., але на думку багатьох психологів, час виконання завдання можна не обмежувати, тому що креативний процес припускає вільну організацію тимчасового компонента творчої діяльності. Художній рівень виконання в малюнках не враховується.

Субтест 1. «Намалюйте картинку». Випробуваному пропонується намалювати картинку, при цьому як основу малюнка використовується кольорова овальна пляма, яку вирізають з кольорового паперу. Кольори овалу випробуваний вибирає самостійно із запропонованих варіантів. Стимульна фігура має форму й розмір звичайного курячого яйця. Так само необхідно дати назву своєму малюнку.

Зубтест 2. «Завершення фігури». Випробуваному пропонується домалювати десять незакінчених стимульних фігур. Так само придумати назву до кожного малюнка.

Прізвище...…………………......Ім'я...…………………......

Дата...……………………......

На цих двох сторінках намальовані незакінчені малюнки. Якщо ти додаси до них додаткові лінії, у тебе вийдуть цікаві предмети або сюжетні картинки.

Постарайся придумати таку картинку або історію, яку ніхто інший не зможе придумати. Зроби її повною і цікавої, додавай до неї нові ідеї. Придумай цікаву назву.

.

Субтест 3. «Повторювані лінії». Стимульним матеріалом є 30 пар паралельних вертикальних ліній. На основі кожної пари ліній необхідно створити який-небудь (неповторюваний) малюнок.

Після виконання всіх занять проводиться обробка результатів. Обробка тесту всього припускає оцінку п'яти показників: «швидкість», «оригінальність», «розробленість», «опір замиканню» й «абстрактність назв».

«Швидкість»- характеризує творчу продуктивність людини. Оцінюється тільки в 2 x 3 субтесті у відповідності з наступними правилами:

1. Для оцінки необхідно підрахувати загальну кількість відповідей (малюнків), даних тестируємим.

2. При підрахунку показника враховуються тільки адекватні відповіді.

Якщо малюнок через свою неадекватність не одержує бал по «швидкості», то він виключається із всіх подальших підрахунків.

Неадекватними визнаються наступні малюнки:

·       малюнки, при створення яких запропонований стимул (незакінчений малюнок або пара ліній) не був використаний як складова частина зображення.

·       малюнки, що представляють собою безглузді абстракції, що мають безглузду назву.

·       осмислені, але повторювані кілька разів малюнки вважаються за одну відповідь.

3. Якщо дві (або більше) незакінчені фігури в субтесті 2 використані при створенні однієї картинки, то нараховується кількість балів відповідному числу використовуваних фігур, тому що це незвичайна відповідь.

4. Якщо дві (або більше) пари паралельних ліній у субтесті 3 використані при створенні однієї картинки, то нараховується тільки один бал, тому що виражено одну ідею.

«Оригінальність»- самий значимий показник креативності. Ступінь оригінальності свідчить про самобутність, нешаблонність, особливість творчого мислення випробуваного і його вираженої несхожості. Показник «оригінальності» підраховується по всім трьох субтестам відповідно до правил:

1. Оцінка за «оригінальність» ґрунтується на статистичній рідкості відповіді. Звичайні, що часто зустрічаються відповіді оцінюються в 0 балів, всі інші в 1 бал.

2. Оцінюється малюнок, а не назва!

3. Загальна оцінка за оригінальність виходить у результаті додавання оцінок по всіх малюнках.

Список відповідей на 0 балів за «оригінальність»:

Примітка: якщо в списку неоригінальних відповідей приводиться відповідь «обличчя людини» і відповідна фігура перетворена в обличчя, то даний малюнок одержує 0 балів, але якщо ця ж незакінчена фігура перетворена у вуса або губи, які потім стають частиною обличчя, то відповідь оцінюється в 1 бал.

Субтест 1 — оцінюється тільки той предмет, що був намальований на основі кольорової приклеєної фігури, а не сюжет у цілому — риба, хмара, хмара, квітка, яйце, звірі (цілком, тулуб, морда), озеро, обличчя або фігура людини.

Субтест 2. — зверніть увагу, всі незакінчені фігури мають свою нумерацію, праворуч і вниз: 1.2. 3.4.і т.п.

1. — цифра (цифри), буква (букви), окуляри, обличчя людини, птах, яблуко

2. — буква (букви), дерево або його деталі, обличчя або фігура людини, мітелка, рогатка, квітка, цифра (цифри)

3. — цифра (цифри), буква (букви), звукові хвилі (радіохвилі), колесо (колеса), місяць (місяць), обличчя людини, вітрильний корабель, човен, фрукт, ягоди

4. — буква (букви), хвилі, змія, знак питання, обличчя або фігура людини, птах, равлик (черв'як, гусениця), хвіст тварини, хобот слона, цифра (цифри)

5. — цифра (цифри), буква (букви), губи, парасолька, корабель, човен, обличчя людини, м'яч (куля), посуд

6. — ваза, блискавка, гроза, щабель, сходи, буква (букви), цифра (цифри).

7. — цифра (цифри), буква (букви), машина, ключ, молот, окуляри, серп, совок (ківш)

8. — цифра (цифри), буква (букви), дівчинка, жінка, обличчя або фігура людини, плаття, ракета, квітка.

9. — цифра (цифри), буква (букви), хвилі, гори, пагорби, губи, вуха тварин.

10. — цифра (цифри), буква (букви), ялинка, дерево, суки, дзьоб птаха, лисиця, обличчя людини, мордочка тварини

Субтест 3: книга, зошит, побутова техніка, гриб, дерево, двері, будинок, олівець, коробка, обличчя або фігура людини, вікно, меблі, посуд, ракета, цифри.

«Абстрактність назви» — виражає здатність виділяти головне, здатність розуміти суть проблеми, що пов'язане з розумовими процесами синтезу й узагальнення. Цей показник підраховується в субтестах 1 х 2. Оцінка відбувається по шкалі від 0 до 3.

0 балів: Очевидні назви, прості заголовки (найменування), що констатують клас, до якого належить намальований об'єкт. Ці назви складаються з одного слова, наприклад: «Сад», «Гори», «Булочка» і т.п.

1 бал: Прості описові назви, що описують конкретні властивості намальованих об'єктів, які виражають лише те, що ми бачимо на малюнку, або описують те, що людина, тварина або предмет роблять на малюнку, або з яких легко виводяться найменування класу, до якого відноситься об'єкт — «Мурка» (кішка), «Чайка, яка летить,» «Новорічна ялинка», «Хлопчик хворіє» й т. п.

2 бали: Образні описові назви «Загадкова русалка», «SOS», назви почуття, яке описує, думки «Давай пограємо…

3бали: абстрактні, філософські назви. Ці назви виражають суть малюнка, його глибинний зміст «Мій відзвук».

«Опір замиканню» - відображає «здатність тривалий час залишатися відкритим новизні й розмаїтості ідей, досить довго відкладати ухвалення остаточного рішення для того, щоб зробити розумовий стрибок і створити оригінальну ідею». Підраховується тільки в субтесті 2. Оцінка від 0 до 2 балів.

0 балів: фігура замикається найшвидшим і простим способом: за допомогою прямої або кривої лінії, суцільного штрихування або зафарбовування, букви й цифри так само = 0 балів

1 бал: Рішення перевершує просте замикання фігури. Досліджуваний швидко й просто замикає фігуру, але після доповнює її деталями зовні. Якщо деталі додаються тільки усередині замкнутої фігури, то відповідь = 0 балів.

2 бали: стимульна фігура не замикається взагалі, залишаючись відкритою частиною малюнка або фігура замикається за допомогою складної конфігурації. Два бали так само привласнюється у випадку, якщо стимульна фігура залишається відкритою частиною закритої фігури. Букви й цифри = 0 балів.

«Розробленість» — відбиває здатність детально розробляти придумані ідеї. Оцінюється у всіх трьох субтестах. Правила оцінки:

1. Один бал нараховується за кожну істотну деталь малюнка, яка доповнює вихідну стимульну фігуру, при цьому деталі, що відносяться до того самому класу, оцінюються тільки один раз, наприклад, у квітки багато пелюстків — всі пелюстки вважаємо як одну деталь. Наприклад: квітка має серцевину (1 бал), 5 пелюстків (+1 бал), стебло (+1), два листочки (+1), пелюстки, серцевина й листки заштриховані (+1 бал) разом: 5 балів за малюнок.

2. Якщо малюнок містить кілька однакових предметів, то оцінюється розробленість одного з них + ще один бал за ідею намалювати інші такі ж предмети. Наприклад: у саду може бути кілька однакових дерев, у небі — однакові хмари й т.п. По одному додатковому балі дається за кожну істотну деталь із квіток, дерев, птахів й один бал за ідею намалювати таких же птахів, хмари й т.п.

3. Якщо предмети повторюються, але кожний з них має відмітну деталь, то необхідно дати по одному балі за кожну відмітну деталь. Наприклад: квітів багато, але в кожного свої кольори — по одному новому балі за кожні кольори.

4. дуже примітивні зображення з мінімальною «розробленістю» оцінюються в 0 балів.

Для одержання остаточного результату треба: просумувати всі бали отримані при оцінці всіх п'яти факторів («швидкість», «оригінальність», «абстрактність назви», «розробленість» й «замикання») і поділити цю суму на п'ять. А от отриманий результат має таке значення:

<30 — дуже погано

30—34 — нижче норми

35—39 — трохи нижче норми

40—60 — норма

61—65 — трохи вище норми

66—70 — вище норми

>70 — дуже добре

Додаток Б

Методика «Домальовування фігур» О.М. Д’яченко

Методика спрямована на визначення рівня розвитку уяви, здатності створювати оригінальні образи.

Як матеріал використається один комплект карток (із двох пропонованих), на кожній з яких намальована одна фігурка невизначеної форми. Усього в кожному наборі по 10 карток.

Розроблено два рівнозначних комплекти таких фігурок.

Під час одного обстеження пропонується будь-який із цих комплектів, інший може бути використаний під час повторного обстеження або через рік.

Перед обстеженням експериментатор говорить дитині: «Зараз ти будеш домальовувати чарівні фігурки. Чарівні вони тому, що кожну фігурку можна домалювати так, що вийде якась картинка, будь-яка, яка ти захочеш».

Дитині дають простий олівець і картку з фігуркою. Після того, як дитина домалювала фігурку, його запитують: «Що в тебе вийшло?» Відповідь дитини фіксується.

Потім послідовно (по одній) пред'являються інші картки з фігурками.

Якщо дитина не зрозуміла завдання, то дорослий може на першій фігурці показати кілька варіантів домальовування.

Для оцінки рівня виконання завдання для кожної дитини підраховується коефіцієнт оригінальності (Кор): кількість неповторюваних зображень. Однаковими вважаються зображення, у яких фігура для домальовування перетворюється в той самий елемент. Наприклад, перетворення й квадрата, і трикутника в екран телевізора вважається повторенням, і обоє ці зображення не зараховуються дитині.

Потім порівнюють зображення, створені кожним з дітей обстежуваної групи на підставі однієї й тієї ж фігурки для домальовування. Якщо двоє дітей перетворюють квадрат в екран телевізора, то цей малюнок не зараховується жодному із цих дітей.

Таким чином, Кор дорівнює кількості малюнків, що не повторюються (по характері використання заданої фігурки) у самої дитини й ні в кого з дітей групи. Найкраще зіставляти результати 20-25 дітей.

Низький рівень виконання завдання – Кор менше середнього по групі на 2 і більше бали. Середній рівень – Кор дорівнює середньому по групі або на 1 бал вище або нижче середнього. Високий рівень – Кор вище за середнє по групі на 2 і більше бали.

Поряд з кількісною обробкою результатів можлива якісна характеристика рівнів виконання завдання.

Можна виділити наступні рівні:

При низькому рівні діти фактично не приймають завдання: вони або малюють поруч із заданою фігуркою щось своє, або дають безпредметні зображення («такий візерунок»).

Іноді ці діти (для 1-2 фігурок) можуть намалювати предметний схематичний малюнок з використанням заданої фігурки. У цьому випадку малюнки, як правило, примітивні, шаблонові схеми.

При середньому рівні діти домальовують більшість фігурок, однак всі малюнки схематичні, без деталей. Завжди є малюнки, що повторюються самою дитиною або іншими дітьми групи. При високому рівні діти дають схематичні, іноді деталізовані, але, як правило, оригінальні малюнки (не повторюваною самою дитиною або іншими дітьми групи). Запропонована для домальовування фігурка є звичайно центральним елементом малюнка.

Додаток В

Методика визначення рівня розумового розвитку дітей молодшого шкільного віку

Ціль : вивчення рівня розумового розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Стимульний матеріал : Тест складається із чотирьох субтестів, що включають у себе вербальні завдання.

I субтест — дослідження здатностей відрізняти істотні ознаки предметів й явищ від несуттєвих, а також оцінка запасу знань випробуваного;

II субтест — дослідження здатностей узагальнення й відволікання, а також виділення істотних ознак предметів й явищ;

III субтест — дослідження здатності встановлювати логічні зв'язки й відносини між поняттями;

IV субтест — виявлення вміння узагальнювати.

Порядок проведення : Завдання читаються вголос експериментатором, дитина читає одночасно про себе. Найкраще проводити даний тест індивідуально з випробуваним. Це дає можливість з'ясувати причини помилок дитини й хід її міркувань за допомогою додаткових питань.

Текст методики

I субтест

Інструкція: «Вибери одне зі слів, вміщених у дужки, яке правильно закінчить поставлене речення».

а) У чобота є... (шнурок, пряжка, підошва, ремінці, ґудзик).

б) У теплих краях живе... (ведмідь, олень, вовк, верблюд, тюлень),

в) У році... (24, 3, 12, 4, 7) місяців.

г) Місяць зими... (вересень, жовтень, лютий, листопад, березень).

д) Самий великий птах... (ворона, страус, сокіл, горобець, орел, сова).

в) Рози — це... (фрукти, овочі, квіти, дерево).

ж) Сова завжди спить... (уночі, ранком, удень, увечері)

з) Вода завжди... (прозора, холодна, рідка, біла, смачна).

и) У дерева завжди є... (листки, квіти, плоди, корінь, тінь).

II субтест

Інструкція: «Тут у кожному рядку написаний п'ять слів. Чотири слова можна об'єднати в одну групу й дати їй назву. Одне слово до цієї групи не відноситься. Це "зайве" слово треба виключити».

а) Тюльпан, лілія, квасоля, ромашка, фіалка.

б) Ріка, озеро, море, міст, болото.

в) Лялька, ведмежа, пісок, м'яч, лопата.

г) Київ, Харків, Москва, Донецьк, Одеса.

д) Тополя, береза, ліщина, липа, осика.

е) Окружність, трикутник, чотирикутник, вказівка, квадрат.

ж) Іван, Петро, Нестеров, Макар, Андрій.

з) Курка, півень, лебідь, гусак, індик.

й) Число, ділення, вирахування, додавання, множення.

к) Веселий, швидкий, смутний, смачний, обережний.

III субтест

Інструкція: «Уважно прочитай ці приклади. У них ліворуч написані два слова, які якось зв'язані між собою. Праворуч - інша група слів: одне слово над рисою й п'ять слів під рисою. Потрібно вибрати одне слово внизу, що зв'язано зі словом угорі, точно так само, як це зроблено в словах, які стоять ліворуч. Наприклад:

Значить потрібно встановити, по-перше, який зв'язок існує між словами ліворуч, а потім установити такий же зв'язок у правій частині.

а)

б)

в)

г)

д)

е)

ж)

з)

и)

к)

IV субтест

Інструкція: «Ці пари слів можна назвати одним словом, наприклад:

Штани, плаття, піджак ... — одяг.

Придумай назву до кожної пари»:

a) Мітла, лопата...

б) Окунь, карась...

в) Літо, зима...

г) Огірок, помідор...

д) Бузок, шипшина.

е) Шафа, диван...

ж) День, ніч...

з) Слон, мураха...

й) Червень, липень...

к) Дерево, квітка...

Правильні відповіді:

I субтест:

а) підошва

б) верблюд

в) 12

г) лютий

д) страус

е) квіти

ж) удень

з) рідка

й)корінь

II субтест

а) квасоля

б) міст

в) пісок

г) Москва

д) ліщина

е) вказівка

ж) Нестеров

з) лебідь

й) число

к) смачний

III субтест

з) жоржина / квітка

б) лікар / хворої

в) сад / яблуня

г) птах / гніздо

д) чобіт / нога

е) мокрий / сухий

ж) термометр / температура

з) човен / вітрило

й) голка / сталева

к) підлога / килим

IVсубтест

а) робочі інструменти

б) риба

в) пора року

г) овоч

д) кущ

е) меблі

ж) час доби

з) тварина

й) місяці літа

к) рослини

Обробка результатів

1 субтест

Якщо відповідь на перше завдання правильна, задається питання "чому не шнурок?" При правильному поясненні рішення оцінюється в 1 бал, при неправильному - 0,5 бала.

Якщо відповідь помилкова, дитині надається допомога — їй пропонується подумати й дати іншу, правильну відповідь (стимулююча допомога). За правильну відповідь після другої спроби ставиться 0,5 бала. Якщо відповідь знову неправильна, з'ясовується розуміння дитиною слова «завжди», що важливо для рішення 6 з 10 завдань того ж субтесту. При рішенні наступних завдань I субтеста уточнюючі питання не задаються.

ІІ субтест

Якщо відповідь на перше завдання правильна, задається питання: «Чому?» При правильному поясненні ставиться 1 бал, при помилковому — 0,5 бала. Якщо відповідь помилкова, надається допомога, аналогічна описаній вище. За правильну відповідь після другої спроби ставиться 0,5 бала. При відповідях на 7, 9,10-і (ж, і, к) завдання додаткові питання не задаються, тому що діти молодшого шкільного віку ще не можуть сформулювати принцип узагальнення, використовуваний для рішення цих завдань. При відповіді на 7-і (ж) завдання II субтеста додаткове питання також не задається, тому що емпірично виявлено, що якщо дитина правильно вирішує це завдання, то вона володіє такими поняттями, як «ім'я» й «прізвище».

III субтест

За правильну відповідь — 1 бал, за відповідь після другої спроби — 0,5 бала.

IV субтест

При неправильній відповіді пропонується подумати ще. Оцінки аналогічні вищенаведеними. При рішенні III й IV субтестов уточнюючі питання не задаються.

При обробці результатів дослідження для кожної дитини підраховується сума балів, отриманих за виконання кожного субтеста, і загальна бальна оцінка за чотири субтеста в цілому. Максимальна кількість балів, що може набрати обстежуваний за рішення всіх чотирьох субтестов, — 40 (100% оцінки успішності). Крім того, доцільно окремо підрахувати загальну сумарну оцінку за виконання завдань при другій спробі (після стимулюючої допомоги).

Інтерпретація.

Збільшення числа правильних відповідей після того, як експериментатор пропонує дитині подумати ще, може вказувати на недостатній рівень довільної уваги, імпульсивність відповідей. Сумарна оцінка за другу спробу — додатковий показник, корисний для рішення питання про те, до якій із груп дітей зі ЗПР ставиться обстежуваний. Оцінка успішності (ОУ) рішення словесних субтестів визначається по формулі:

ОУ = х • 100% / 40

де х — сума балів, отриманих випробуваним. На основі аналізу розподілу індивідуальних даних (з урахуванням стандартних відхилень) були визначені наступні рівні успішності нормально, що розвиваються дітей, і учнів зі ЗПР:

4-й рівень успішності — 32 бала й більше (80—100% ОУ),

3-й рівень — 31,5—26 балів (79,0—65%),

2-й рівень — 25,5—20 балів (64,9—50%),

1-й рівень — 19,5 і менш (49,9% і нижче).

Додаток Г

Призначення тесту

Особи із чітко вираженими властивостями, що відносяться тільки до одного типу темпераменту, зустрічаються порівняно рідко. Набагато частіше людям властиві змішані типи темпераменту, що характеризуються наявністю властивостей, характерних для різних типів темпераменту з перевагою одного з них.

Методика Бєлова служить для визначення домінуючого типу темпераменту й виявлення представленості в ньому властивостей інших типів. Випробуваному послідовно пред'являються чотири картки, на кожній з яких написане по 20 властивостей, характерних для представників кожного типу темпераменту.

Інструкція до тесту

Уважно прочитайте перелік якостей і поставте знак (+), якщо вважаєте, що ця якість притаманна вашій дитині, і знак (-) - якщо вона, на вашу думку відсутня. Якщо у вас є сумніви не ставте нічого.

Тестовий матеріал

1. Блок

1.         Непосидючість, метушливість.

2.         Невитриманість, запальність.

3.         Нетерплячість

4.         Різкість і прямолінійність у відносинах.

5.         Рішучість і ініціативність.

6.         Впертість.

7.         Спритність у суперечці.

8.         Неритмічність у навчанні.

9.         Схильність до ризику.

10.      Незлопам'ятність, неуразливість.

11.      Швидкість і пристрасність мови.

12.      Неврівноваженість і схильність до гарячності.

13.      Нетерпимість до недоліків.

14.      Агресивність забіяки.

15.      Виразність міміки.

16.      Здатність швидко діяти й вирішувати.

17.      Безустанне прагнення до нового.

18.      Володіння різкими, рвучкими рухами.

19.      Наполегливість у досягненні поставленої мети.

20.      Схильність до різкої зміни настрою.

2. Блок

1.         Життєрадісність.

2.         Енергійність і діловитість.

3.         Недоведення початої справи до кінця.

4.         Схильність переоцінювати себе.

5.         Здатність швидко схоплювати нове.

6.         Нестійкість в інтересах і схильностях.

7.         Легке переживання невдачі й неприємностей.

8.         Легке пристосування до різних обставин.

9.         Захопленість будь-якою справою.

10.      Швидке остигання, коли справа перестає цікавити.

11.      Швидке включення в нову роботу й перемикання з одного виду роботи на іншій.

12.      Тяжіння одноманітною, буденною, кропіткою роботою.

13.      Товариськість і чуйність, не скутість у спілкуванні з іншими дітьми.

14.      Витривалість і працездатність.

15.      Голосна, швидка, виразна мова.

16.      Збереження самовладання в несподіваній, складній ситуації.

17.      Володіння завжди добрим настроєм.

18.      Швидке засипання й пробудження.

19.      Часта незібраність, поспішність у рішеннях.

20.      Схильність іноді сковзати по поверхні, відволікаючись.

3. Блок

1.         Спокій і холоднокровність.

2.         Послідовність і докладність у справах.

3.         Обережність і розважливість.

4.         Уміння чекати.

5.         Мовчазність, небажання розмовляти по дрібницях.

6.         Володіння спокійною, рівномірною мовою, без різко виражених емоцій, жестикуляцій і міміки.

7.         Стриманість і терплячість.

8.         Доведення початої справи до кінця.

9.         Уміння застосовувати свої сили в справу (не розтрачувати їх по дрібницях).

10.      Строге притримування виробленого розпорядку життя, системи в навчанні.

11.      Легке стримування поривів.

12.      Не велике сприйняття схвалення й осудження.

13.      Незлобивість, прояв поблажливого відношення до гострих зауважень у свою адресу.

14.      Сталість у своїх відносинах і інтересах.

15.      Повільне залучення в навчання й перемикання з одного виду діяльності на іншу.

16.      Рівність у відношенні з усіма.

17.      Акуратність і порядок у всьому.

18.      Важке пристосування до нової обстановки.

19.      Володіння витримкою.

20.      Поступове сходження з новими людьми.

4. Блок

1.         Незручність і сором'язливість.

2.         Розгубленість у новій обстановці.

3.         Важкість у встановленні контактів з незнайомими людьми.

4.         Невір'я у свої сили.

5.         Легке перенесення самітності.

6.         Почуття пригніченості й розгубленості при невдачах.

7.         Схильність іти в себе.

8.         Швидка стомлюваність.

9.         Володіння тихою мовою, що іноді знижується до шепоту.

10.      Мимовільне пристосування до характеру співрозмовника.

11.      Вразливість до слізливості.

12.      Надзвичайна сприйнятливість до схвалення й осудження.

13.      Пред'явлення високих вимог до себе й навколишніх.

14.      Схильність до підозрілості, помисливості.

15.      Безтурботна чутливість і легка ранимість.

16.      Надмірна уразливість.

17.      Скритність і нетовариськість, небажання ділитися своїми думками.

18.      Малоактивність і боязкість.

19.      Покірливість і покірність.

20.      Прагнення викликати співчуття й допомогу навколишніх.

Обробка результатів тесту

Підрахувати кількість плюсів по кожній картці окремо.

Обчислити відсоток позитивних відповідей по кожному типу темпераменту:

Х = (А1 / А) * 100%; З = (А2 / А) * 100%;

Ф = (А3 / А) * 100%; М = (А4 / А) * 100%; де

·           X, З, Ф, М – типи темпераменту;

·           A1, A2, A3, A4 – число позитивних відповідей по картках відповідного блоку;

·           А – загальне число позитивних відповідей по чотирьох картках.

У кінцевому виді «формула темпераменту» здобуває, наприклад, такий вид:

Т = 35%Х + 30%З + 14%Ф + 21%М;

Це значить, що даний темперамент на 35% – холеричний, 30% – сангвінічний, 14% – флегматичний і 21% – меланхолійний.

·           Якщо відносний результат числа позитивних відповідей по якомусь типу становить 40% і вище, виходить, даний тип темпераменту домінуючий.

·           Якщо цей результат становить 30–39%, то якості даного типу виражені досить яскраво.

·           Якщо результат 20–29%, то середньо виражені.

·           При результаті 10–19% можна стверджувати, що риси цього типу темпераменту виражені в малому ступені.