Реферат: Інженерний менеджмент у формуванні та зайнятості механізаторських кадрів агропромислового комплексу

Реферат: Інженерний менеджмент у формуванні та зайнятості механізаторських кадрів агропромислового комплексу

Реферат

На тему: Інженерний менеджмент у формуванні та зайнятості механізаторських кадрів агропромислового комплексу

Зміст

1. Потреба господарств в механізаторах

2. Закріплення техніки за механізаторами

3. Режими роботи механізаторів

4. Раціональна зайнятість механізаторів протягом року

1. Потреба господарств в механізаторах

Питання про механізаторські кадри не можна відривати від механізації сільськогосподарського виробництва. Для того, щоб досягти максимізації прибутку потрібно домогтися гармонічного поєднання механізаторів і техніки.

На всіх етапах розвитку сільського господарства відбувався активний науково-виробничий пошук раціональних форм поєднання техніки і механізаторів, щоб забезпечити найбільш повне використання обох чинників для підвищення продуктивності праці і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

До широкого поняття “механізатор” або “механізаторські кадри” відносять сільськогосподарських працівників, які пов’язані в процесі праці з машинами і механізмами. У вузькому значенні механізатори – це працівники, які зайняті експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтом машинно-тракторного парку. Таке визначення може бути прийняте за основу.

В зв’язку з розширенням в господарствах сфери сільськогосподарського виробництва і комунального обслуговування налічується понад тридцять спеціальностей механізаторського профілю.

В нашому суспільстві, не залежно від системи виробничих відносин і рівня розвитку виробничих сил, механізатор є основним виробником сільськогосподарської продукції.

Трудова діяльність механізатора багатогранна. Сучасний тракторист-машиніст – це і землероб, що володіє методами вирощування сільськогосподарських культур, і водій енергомашин (трактора, самохідного комбайна, автомобіля), і машиніст, який знає основні сільськогосподарські машини і вміє на них працювати, і кваліфікований ремонтник.

Посилення ролі механізаторських кадрів визначається також зростаючою напругою балансу праці в агропромисловому комплексі.

Суттєвою причиною зниження забезпеченості машинно-тракторного парку господарств механізаторськими кардами є інтенсивний відтік їх із села. Висока плинність механізаторів в сільськогосподарському виробництві обумовлена складним комплексом взаємопов’язаних економічних і соціальних факторів: ненормований робочий день, надання відпустки тільки в зимовий період, нерівномірність зайнятості протягом року, відсутність постійної роботи, важкі умови праці, а також незадоволення режимами праці і відпочинку, санітарно-гігієнічними умовами праці, станом організації роботи, оплатою праці.

В даний час немає узагальнюючого критерію (якщо не рахувати класність), яким можна було б найбільш повно відображати якісну характеристику механізаторів.

Умови реструктуризації сільськогосподарського виробництва нагально потребують формування механізатора нової формації, який вміє працювати на трьох-чотирьох типах енергомашин, володіє двома-трьома суміжними професіями, досконало знає агротехніку і технологію виробництва рослинницької продукції.

Загальна потреба сільського господарства України в механізаторах становить 500…505 тис. чол., а на періоди “пік” виконання механізованих робіт зростає до 675…680 тис. чол.

У глобальній економіці XXI сторіччя істотно значущою конкурентною перевагою стають людські ресурси. Якщо люди – основний ресурс, то основне завдання менеджменту – управління людьми.

В нашому випадку теорія і практика інженерного менеджменту знаходить застосування в оптимальному формуванні та раціональному використанні механізаторських кадрів.

Формування кадрів механізаторів і рівень організації їх праці у вирішальній мірі обумовлені методами планування їх потреби і використання. Зміна технології, техніки і організації проведення механізованих робіт викликали необхідність розробки нових методичних підходів до визначення потреби і зайнятості механізаторів.

Труднощі у формуванні механізаторських кадрів знаходяться не в абсолютному збільшенні обсягів їх підготовки, а перш за все в оптимальній потребі даних працівників і закріпленні їх в господарствах.

Під потребою сільськогосподарського підприємства в механізаторах розуміють їх чисельність, необхідну для виконання в установлені строки всіх робіт з урахуванням агротехнологічних вимог, науково-обґрунтованих нормативів затрат праці, трудового законодавства і забезпечення круглорічної зайнятості.

Для окремих господарств практичне вирішення трудозабезпеченості пов’язано з методично обґрунтованим визначенням кількісного співвідношення між потребою в механізаторах і фактичною їх чисельністю в середньому за рік і в трудонапружені (“пікові”) періоди року. Якщо встановлення фактичної чисельності механізаторів не представляє принципової складності, головним стає визначення обґрунтованої потреби в них господарств різних форм власності.

Визначення потреби і зайнятості механізаторів на основі розрахунків обсягів робіт і розподілу затрат праці на їх виконання вкладені в загальноприйнятій методиці («Методика определения потребности сельскохозяйственных предприятий в механизаторах», Москва – 1979).

Методика передбачає наступну послідовність роботи:

виділення об’єктів-представників (типових господарств);

визначення реально очікуваного складу машинно-тракторного парку;

визначення обсягу механізованих робіт і розподілення його на протязі року;

складання зведеного робочого плану виконання механізованих робіт;

визначення обсягу робіт по технічному обслуговуванню і ремонту машин;

визначення потреби в механізаторах для господарств-представників;

розрахунки обласних, зональних, республіканських нормативів і потреби в механізаторах.

За даною методикою в таблиці 1-3 приведені розрахунки оптимальної чисельності і зайнятості механізаторів в типових колективних сільськогосподарських підприємствах різних регіонів України.

Крім середньорічної чисельності механізаторів визначена їх потреба при 8-ми і 10-ти годинних змінах для п’яти періодів року: посівний (1.IV-31.V); догляд за посівами і збирання трав (1.VI-30.VI); збирання зернових культур (1.VII-31.VII); збирання просапних культур і сівба озимих зернових (1.VIII‑31.X); зимовий період (1.Х1-31.III).

Домінуючі (83%) трудозатрати механізаторів припадають на використання машинно-тракторного парку і 17% на його ремонт і технічне обслуговування. Причому 58…71% трудозатрат на виконання ремонтно-обслуговуючих робіт приходиться на зимовий період.

Як правило, один з періодів збирання сільськогосподарських культур стає “піковим” і потреба в механізаторах зростає на 40…70% проти середньорічної чисельності. При 10-ти годинній робочій зміні потреба в механізаторах знижується на 20%.

Приведені в розрахунки визначають мінімальну чисельність механізаторів, якою забезпечується виконання сільськогосподарських робіт в сприятливі агротехнічні строки.

Оптимальний склад механізаторських кадрів в господарстві дозволяє застосовувати найбільш прогресивні методи використання техніки, вдосконалювати форми організації праці, створює можливості для ефективного закріплення за кожним механізатором машин, що підвищує відповідальність і зацікавленість їх в збереженні, використанні та зберіганні техніки.

Приведена союзна методика досить складна у визначенні трудозатрат механізаторів на використання, технічне обслуговування і ремонт машинно-тракторного парку. Тому, авторами був розроблений експрес-метод визначення потреби в механізаторах залежно від обсягів механізованих (тракторних) робіт і структури тракторного парку стосовно різних типів господарств основних зон України.

Середньорічна чисельність постійних механізаторів (пмех) визначається з розрахунку співвідношення трудомісткості тракторних робіт (Ттр) в людино-годинах, до затрат часу на виконання даних робіт в рік одним механізатором (Nтр) в нормо-годинах:

Таблиця 1.

Розрахунок оптимальної потреби та зайнятості механізаторів в колективних сільськогосподарських підприємствах Степу України

Таблиця 2.

Розрахунок оптимальної потреби та зайнятості механізаторів в колективних сільськогосподарських підприємствах Лісостепу України

Таблиця 3.

Розрахунок оптимальної потреби та зайнятості механізаторів в колективних сільськогосподарських підприємствах Полісся України

Трудомісткість тракторних робіт рівняється їх обсягу в еталонних гектарах (W), помноженому на затрати праці, які необхідні для виконання тракторних робіт в один еталонний гектар (tmp):

Обсяги тракторних робіт приймаються по даних фактичного обліку, або визначають множенням їх щільності (P) на площу ріллі (S):

.

Затрати праці на виконання тракторних робіт в один еталонний гектар визначають діленням загальної трудомісткості тракторних робіт в нормогодинах (Ni) на обсяг їх в еталонних гектарах:

.

Кількість нормогодин на виконання обсягів робіт в еталонних гектарах визначають діленням цих обсягів на коефіцієнт переведення кількості фізичних тракторів в еталонні Kr:

.

Для окремого господарства затрати праці на виконання робіт в еталонних гектарах характеризуються значенням середнього коефіцієнта переведення кількості тракторів фізичних (Nmф) в еталонні (Nmе), тому що продуктивність одного еталонного трактора дорівнює одному еталонному гектару за одну годину.

Значення затрат праці є зворотною величиною значенню коефіцієнта переведення тракторів фізичних в еталонні. Розрахунками значення (tmp) для структури тракторного парку ряду типових господарств основних природно-виробничих зон України встановлений коефіцієнт пропорційності (K = 0,95) між значеннями tmp і Kr.

,

при цьому

.

Звідси чисельність механізаторів постійного складу визначається по формулі:

.

Приклад розрахунку потреби механізаторів за експрес-методом.

В господарстві при кількості фізичних тракторів 46 шт. і в переведенні на еталонні 54,5 шт., коефіцієнт переведення кількості тракторів фізичних в еталонні становить:

.

В господарстві на площі ріллі 2366 га річний наробіток машинно-тракторного парку становить 45700 еталонних гектарів.

Загальна потреба господарства в механізаторах:

.

По даних аналізу зайнятості механізаторів в господарствах річне завантаження одного тракториста-машиніста тракторними роботами дорівнює:

.

На 1000 га ріллі чисельність механізаторів становить:

Якщо обсяги тракторних робіт виразити через їх щільність

,

то розрахункова формула потреби механізаторів на 1000 га ріллі прийме вигляд:

.

Для нашого прикладу

Значенню коефіцієнта 0,84 відповідають затрати праці на виконання тракторних робіт в еталонних гектарах:

. .

Таблиця 4.

Показники чисельності механізаторів на 1000 га ріллі (для господарств степової зони)

Таблиця 5.

Показники чисельності механізаторів на 1000 га ріллі (для господарств лісостепової зони)

Таблиця 6.

Показники чисельності механізаторів на 1000 га ріллі (для господарств поліської зони)

Для визначення потреби господарств в механізаторах постійного складу, розроблені таблиці 4-6, в яких приведені питомі показники чисельності трактористів-машиністів на 1000 га ріллі в залежності від щільності тракторних робіт і коефіцієнтів переведення кількості тракторів фізичних в еталонні для господарств основних зон України.

Для визначення потреби механізаторів на “піковий” період прийняті поправочні коефіцієнти, які по відношенню до чисельності механізаторів постійного складу становлять для господарства:

Степу1,3…1,35;

Лісостепу1,4…1,45;

Полісся1,5…1,55.

Даний експрес-метод призначений для визначення потреби в механізаторських кадрах в системі річного і середньострокового перспективного планування виробничої діяльності окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки типових нормативів і визначення загальної потреби в механізаторах в регіональному розрізі – по району, області, зоні, республіці і галузі сільського господарства в цілому.

В сільському господарстві України склалися 14 підзон виробничих спеціалізацій, для яких на прикладі типових господарств галузей розраховані укрупнені нормативи по областям (табл. 37).

Вони визначені, як середньовзвішені показники, де варіруючою величиною виступають нормативи типових господарств різних зон виробничої спеціалізації, а вагами – площі ріллі і багаторічних насаджень цих зон.

Розрахунки виконувались по формулі:

де

Н — обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної площі;

Н1, Н2, Н3, …Нн — відповідні нормативи потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств кожної підзони виробничої спеціалізації;

S1, S2, S3, …Sн — площа оброблюваної землі кожної групи господарств підзони виробничої спеціалізації, га.

В обласних нормативах потреби механізаторів відбивається питома вага оброблюваної площі, що припадає на кожну підзону виробничої спеціалізації, яка є в області.

Наприклад, в Харківській області знаходиться 4 підзони виробничої спеціалізації, площа оброблюваної землі в яких становить: 1073,1; 388,8; 197,7 і 266,0 тис.га.

Норматив середньорічної потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств цих підзон відповідно становить: 21,6; 12,9; 15,5 і 21,2 чол. Звідси, обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі дорівнює:

Таблиця 7.

Нормативи потреби сільськогосподарських підприємств України в механізаторах, чол/1000 га оброблюваної площі

Основним показником, що характеризує потребу господарств в механізаторських кадрах, є норматив потреби в них на 1000 га оброблюваної землі (ріллі і багаторічних насаджень) при наявному парку машин. Оскільки в нормативі відображені всі нормоутворені фактори виробництва, він характеризує оптимальну потребу в кадрах механізованої праці, забезпечуючи при цьому раціональне співвідношення техніки і людських ресурсів, зайнятих її використанням. Чисельність механізаторів в розрахунку на 100 тракторів дає лише додаткову характеристику потреби в них.

Нормативи потреби в механізаторах повинні стати вихідною базою для планування відтворення і підготовки кадрів механізованої праці.

2. Закріплення техніки за механізаторами

Для зняття напруги у використанні механізаторів і енергомашин при виконанні сільськогосподарських робіт застосовують методи маневрування технікою.

В залежності від виробничих умов для господарств доцільно рекомендувати наступні варіанти закріплення техніки за механізаторами (рис. 1): два трактори різного призначення – за двома механізаторами; три трактори (один гусеничний і два колісних) – за двома механізаторами; два трактори і комбайн (зернозбиральний, бурякозбиральний, кормозбиральний) – за двома механізаторами; три трактори і комбайн – за трьома механізаторами.

При закріпленні групи енергомашин з відповідним шлейфом робочих машин за декількома механізаторами виходять з того, що в тракторів різних класів і комбайнів “піки” завантажень не співпадають. З’являється можливість переміщувати механізаторів із не завантажених агрегатів на завантажені для позмінної роботи.

Загальним для цих варіантів є те, що за кожним трактором закріплений конкретно механізатор, який відповідає за його правильну експлуатацію і зберігання. Варіанти переміщення трактористів-машиністів з не завантажених агрегатів в “пікові” періоди виконання польових робіт практикуються здебільшого в господарствах з недостатньою чисельністю механізаторів.

Варіанти групового закріплення техніки можуть бути ефективними, якщо механізатори освоїли енергомашин різного технологічного призначення. Це найважливіша організаційна необхідність для госпрозрахункових механізаторських колективів, які займаються виробництвом рослинницької продукції на основі колективного підряду.

Приклад, схеми закріплення техніки в госпрозрахункових механізаторських колективах приведено на рис.2.

Рис. 1. Схеми закріплення техніки в механізованих госпрозрахункових загонах

Рис. 2. Схеми закріплення техніки в механізованих госпрозрахункових загонах

Як правило, варіанти групового закріплення енергомашин з відповідним шлейфом робочих знарядь практикуються в колективних господарствах з достатньою чисельністю механізаторських кадрів. Тут кількість енергомашин менша на одиницю в порівнянні з чисельністю механізаторів, один з яких є підмінним в колективі.

При достатній чисельності механізаторів в господарстві досягається найбільш повна завантаженість машинно-тракторного парку, забезпечується денний і змінний наробіток, раціонально використовується річний фонд робочого часу трактористів-машиністів, покращується режим їх робочого дня і змінності роботи агрегатів, представляється можливість своєчасних відпусток і вихідних.

При груповому закріпленні техніки за механізаторами госпрозрахункових підрозділів тривалість використання сільськогосподарських машин знаходяться в межах наступної оптимізації:

плуги – 1372…1442 год. (98…103 дн.);

лущильники (дискові борони) – 444…468 год. (37…39 дн.);

культиватори для суцільного обробітку ґрунту – 1339…1365 год. (103…105 дн.);

культиватори для міжрядного обробітку ґрунту – 688…720 год. (43…45 дн.);

борони – 912…936 год. (76…78 дн.);

сівалки зернові – 96…120 год (8…10 дн.);

сівалки кукурудзяні – 154…196 год. (11…14 дн.);

машини для захисту рослин – 228…264 год. (19…22 дн.);

зернозбиральні комбайни – 360…396 год. (20…22 дн.);

кукурудзозбиральні комбайни – 160…190 год. (10…12 дн.);

кормозбиральні машини – 860…1050 год. (86…105 дн.).

Практикою доказано, що зростання продуктивності праці механізаторів і скорочення потреби в них може відбуватися за рахунок підвищення рівня їх кваліфікації. Як відомо, при виконанні однієї і тієї ж роботи на однакових агрегатах, змінний виробіток у механізаторів I і II класів на 10…25% вищий, ніж у механізаторів III класу.

3. Режими роботи механізаторів

Особливої уваги заслуговує досить складний і неоднозначно інтерпретований елемент — організація праці.

Організація праці представляє собою процес доцільного поєднання робочої сили з засобами виробництва в пропорціях, які дозволяють використовувати їх найбільш повно для виробництва максимальної кількості продукції в одиницю часу при мінімальних затратах.

Організація праці залишається поки-що слабкою ланкою сільськогосподарського виробництва. З позиції окремого механізатора в основі недосконалої організації праці лежить нераціональне використання його річного, місячного, тижневого і денного фондів робочого часу. Створення об’єктивних умов, що сприяють закріпленню механізаторських кадрів в господарстві тісно пов’язано з забезпеченням нормальних умов праці. Вивчення передового досвіду впровадження заходів по вдосконаленню режиму праці і відпочинку механізаторів в трудонапружені виробничі періоди свідчить, що вони повинні реалізовуватись тільки за рахунок організаційних внутрішньогосподарських можливостей без затрати капітальних вкладень.

Так, на основі досліджень і узагальнення організації роботи за безперервним виробничим циклом розроблені основні принципи і схеми праці механізаторів по безперервному графіку використання машинно-тракторного парку, застосування яких дозволяє організовувати високопродуктивну роботу, забезпечувати при цьому нормативну тривалість робочої зміни, регулярні вихідні дні і рівномірно сплановані відпустки на протязі року. Це наближує працю механізаторів до умов праці промислових робітників, сприяє закріпленню в господарствах механізаторських кадрів.

На рис 4. Приведені графіки роботи, які забезпечують по одному і по два вихідних днів механізаторам при використанні техніки в одну і в дві зміни. В першому кожний механізатор регулярно одержує вихідний через 5 робочих днів (графік 5+1), в другому одержує два вихідних через 6 (3+1). Число вихідних днів в розрахунку на семиденний робочий цикл розраховується за формулою:

де

Дв — число вихідних днів в розрахунку на семиденний робочий цикл;

Двц — кількість вихідних днів за цикл;

Дц — тривалість циклу, днів.

Нормативна тривалість робочої зміни (Тз) визначається при умові, що механізатори за кожні сім календарних днів повинні відпрацьовувати 41 год.:

.

Щоб забезпечити механізаторам планові відпустки (28 календарних днів), необхідно додатково мати на кожну групу наступне число механізаторів:

де

Lвід — число механізаторів, необхідне для забезпечення відпусток;

р – робочі дні;в – вихідні дні.

Рис. 4 Графіки роботи механізаторів при безперервному робочому циклі

Lo — число основних механізаторів;

Ln — число підмінних механізаторів;

25,4 — середньомісячне число робочих днів.

З урахуванням забезпечення регулярних вихідних днів і рівномірно спланованих відпусток, загальне число механізаторів буде дорівнювати:

,

де

Lз — загальне число механізаторів в розрахунку на один трактор;

Nтр — число тракторів у групі, що забезпечують цикл перезмін.

Число годин, відпрацьованих кожним трактором за 7 календарних днів, розраховують по формулі:

.

Коефіцієнт змінності використання техніки:

де

τі — коефіцієнт змінності використання техніки по і-му графіку роботи механізаторів (і = 1, 2, 3, 4, …, 8);

М2, Мі — число годин, відпрацьованих тракторами відповідно по другому та і‑му графіку;

Т2, Ті — число годин, відпрацьованих механізаторами відповідно по другому та і-му графіку.

Кількість механізаторів, необхідних для забезпечення циклу перезмін, знаходять по формулі:

а число тракторів, необхідних для забезпечення циклу перезмін механізаторів:

,

де

Lц — кількість механізаторів в групі.

В таблиці 8 приведені характеристики всіх графіків роботи механізаторів, по яким забезпечуються регулярні вихідні дні.

Наприклад, в господарстві, яке має 17 тракторів, для забезпечення регулярних вихідних днів і рівномірних планових відпусток по графіку 6+1 необхідно мати 20, по графіку 6+2-23, а по графіку 4+2-26 механізаторів.

Таблиця 8

Характеристика режимів роботи і відпочинку механізаторів за графіками безпосереднього виробництва

При циклічних графіках роботи механізатори повинні складати дружній, психологічно сумісний колектив. З цієї точки зору чим менший склад колективу, тим легше добитися злагодженості в роботі і довіри один одному, тим простіше його сформувати. Цій потребі краще всього відповідають графіки 4+2, 5+2, 6+2. Крім того, інтенсивність використання техніки в цих випадках також вища.

По числу вихідних днів основних і підмінних механізаторів графіки 4+1, 5+1, 6+1, 7+1; 4+2, 6+2 рівноцінні, так як всі механізатори в групах одержують однакове число вихідних днів. Графіки 5+2 і 7+2 дещо гірші, так як підмінний механізатор одержує на протязі робочого циклу не два, а тільки один вихідний день. Число вихідних днів в неділю і на протязі року має велике соціальне значення, а воно в різних схемах суттєво різниться.

Вибір того чи іншого способу роботи не може бути однозначним. Виходячи з наявних умов в кожному конкретному господарстві відбирається найбільш прийнятний спосіб організації роботи механізаторів по циклічному графіку.

Вивчення досвіду роботи механізаторів за циклічними графіками показує, що найбільш ефективними вони є тоді, коли відповідають наступним організаційним принципам:

способи і режими організації роботи механізаторів при безперервному характері виробництва забезпечують нормальні умови для чергування праці і відпочинку;

за групою механізаторів закріплюється переважно однорідна техніка;

за весь період функціонування підрозділу зберігається постійним склад механізаторів;

кількість робочих днів кожного механізатора не перевищує шести днів підряд;

способи організації роботи забезпечують кожному механізатору рівну кількість робочих і вихідних днів;

до складу групи (ланки) механізаторів входить не більше семи чоловік.

Організація праці механізаторів за графіком безперервного виробництва потребує тісного узгодження з роботою інженерно-технічної служби.

В єдиному робочому режимі повинні працювати механізаторські колективи, ремонтна майстерня, установки технічного обслуговування, нафтогосподарство, диспетчерський пункт.

Зрозуміло, що за циклічними графіками механізатори працюють під час виконання польових сільськогосподарських робіт.

Для підвищення інтенсивності праці на збиранні зернових культур механізатори переходять на вахтовий метод роботи. Добу розбивають на 6 вахт, тривалість однієї вахти – 4 години. На одному комбайновому агрегаті працюють 4 механізатори. Відпочинок на польовому стані в пересувних вагончиках.

Важливим критерієм підвищення продуктивності машинно-тракторних агрегатів, скорочення строків та поліпшення якості виконання сільськогосподарських робіт є вибір раціональних режимів робочого дня механізаторів.

В ряді господарств ще не відмовились від практики зміни механізаторів на тракторах через добу. В той же час доведено, що втома механізатора наступає після чотирьох годин безперервної праці і прогресує з кожним послідуючим часом роботи.

Враховуючи тривалість світового дня на рис. 26 показані оптимальні режими роботи механізаторів протягом року.

В зимовий період доцільно встановлювати семи годинну робочу зміну із 8 до 17 годин і обідньою перервою з 12-ої до 14-ої години. При десяти годинній тривалості зміни у весняно-осінній періоди механізатори працюють із 7 до 19 годин із двогодинною перервою.

Із квітня по вересень тривалість світового дня (14…17 годин) дозволяє використовувати техніку в дві зміни:

механізатори першої зміни працюють з 5…6 години до 13-ої години (перезміна від 13-ої до 14‑ої години);

механізатори другої зміни з 14-ої до 21…22-ої години.

Схематично графік двозмінної роботи механізаторів можна представити так:

Рис. 5 Оптимальні режими роботи робочого дня механізаторів.

Перший механізатор

Другий механізатор.

Суть приведеної двозмінної роботи полягає в тому, що перезміна механізаторів відбувається один раз на добу. Так, механізатор, який заступив на зміну о 14-й годині працює залежно від періоду робіт до 21…22-ої години, а наступного для, після нічного відпочинку, він працює в першу зміну до 13-ої години. Його змінює напарник, який працює за таким же розпорядком. Під час перезміни обидва трактористи-машиністи проводять технічний догляд агрегату, з’ясовують особливості виконання роботи на даному полі; при цьому виключається заочна передача машин механізаторами.

Впровадження раціональної форми організації двозмінної роботи механізаторів, наприклад, в господарствах Шполянського району Черкаської області дозволило збільшити денний виробіток агрегатів на обробітку кукурудзи з 22…24 га до 38…45 га; скоротити строки посіву озимих культур із 10…12 днів до 6…8 днів.

Однією з головних умов підвищення продуктивності машинно-тракторних агрегатів, скорочення строків та поліпшення якості виконання сільськогосподарських робіт є раціоналізація балансу часу робочої зміни механізатора. Масові дані свідчать, що непродуктивні затрати часу робочої зміни сягають до 40% і більше. Простежується прямий зв’язок рівня раціональності використання робочого часу і змінної продуктивності праці. Свідченням тому є аналіз виконання технічно обґрунтованих норм виробітку на механізованих роботах.

Технічно обґрунтована норма — це по суті плановий рівень продуктивності праці в жорстко виділених технічних, технологічних і організаційних умовах.

Розробка раціонального балансу часу робочої зміни – один з найбільш складних і відповідальних моментів наукової організації праці. Розробка такого балансу полягає в обґрунтуванні затрат робочого часу по елементах. Починають цю розробку з вивчення фактичних затрат робочого часу за спостереженнями робочого дня механізатора. Затрати зводять по елементам і здійснюють по ним оцінку використання робочого часу. Наприклад, проведемо аналіз фактичного розподілу часу робочої зміни механізатора на посіві кукурудзи і розробимо раціональний баланс її в межах обґрунтованих норм. Як правило, на механізованих роботах нормується виробіток машин і агрегатів, а не виробіток працівників їх обслуговуючих. В даному випадку дослідження направлені на ущільнення робочого дня механізатора.

Із показників табл. 9 видно, що фактична тривалість робочої зміни на 1,64 години перевищує нормативну, а чистий робочий час складав лише 38,0%. Досить високі трудозатрати 3,06 год. (31,8%) припадали на виконання допоміжних робіт: повороти і заїзди, завантаження насіння в сівалку (1,91 год.), переїзди на дільниці під час зміни; мали місце (7,6%) короткочасні простої агрегату.

Методика розрахунку науково-обслуговуючих трудозатрат за робочу зміну механізатора наступна: сівба кукурудзи – 3…8 травня; тракторист-машиніст 1 класу; агрегат МТЗ-80+СУПН-8 із робочою шириною захвату 5,6 м. Проведено шість фотографій робочого дня; довжина гонів складала 600…1000 м; середня робоча швидкість агрегату — 5,5 км/год.

Чистий робочий час зміни визначається по формулі:

де

Тр — чистий робочий час зміни, год;

Тз — тривалість зміни, год;

Тпз — час на підготовчо-заключну роботу;

Тпр — час на перевірку якості робіт і регулювання робочих органів машин;

Тфіз — час на зупинки для фізіологічних потреб;

τпов — коефіцієнт поворотів агрегату;

τпер — коефіцієнт внутрішньозмінних переїздів агрегату;

τзав — коефіцієнт завантаження сівалки;

τоч — коефіцієнт очищення робочих органів сівалки.

Таблиця 9.

Порівняльний баланс трудозатрат робочої зміни механізатора на посіві кукурудзи

Розробку раціонального балансу часу робочої зміни почнемо із визначення коефіцієнта поворотів агрегату. Для цього розмістимо показники тривалості поворотів з спостережень зростаючим порядком в хроноряд (сек.): 36; 37; 40; 42; 43; 46. Середня тривалість повороту:

Коефіцієнт поворотів τпов залежить від тривалості повороту і робочої швидкості агрегату V по відношенню до робочої ширини захвату агрегату W і довжини гону поля L і визначається по формулі:

Коефіцієнт завантаження сівалки також знаходимо із середньої тривалості одного завантаження tзав. Зупинки для завантаження насіння в сівалку були наступними (хв.): 5,3; 5,4; 5,7; 5,9; 6,2; 6,4. Середня тривалість одного завантаження становила:

Коефіцієнт τзав завантаження розраховується по формулі:

де

П — продуктивність агрегату, га/час;

h — норма висіву насіння кукурудзи (14 кг/га);

M — місткість ящика сівалки СУПН-8 (21 дм3 — 13 кг);

К — коефіцієнт використання ящика (0,85).

Годинна продуктивність агрегату становить:

Тоді

Внутрішньозмінні переїзди відносяться до елементів допоміжної роботи і визначаються на всю робочу зміну. Переїзди залежать від змінного виробітку агрегату і середнього розміру поля.

Середній розмір поля і віддаль переїздів для окремого класу довжини гонів беремо з даних типових норм виробітку на механізовані польові роботи:

Коефіцієнт внутрішньогосподарських переїздів розраховується як:

де

Vпер — фактична середня швидкість переїздів агрегату – 12 км/год.

.

Клас довжини гону, для нашого випадку 601…1000 м, тому значення L = 1,25; F = 60,0.

Затрати часу на очищення робочих органів сівалки визначають як середній показник фактичних затрат на дану операцію Точ до фактичного чистого часу робочої зміни Трф у хв.:

Час підготовчо-заключних робіт за хронометражними даними становив 30 хв. (0,5 год.); середня тривалість регулювання робочих органів сівалки дорівнювала 13 хв. (0,22 год.). Нормативно-дослідні станції включають в проектний баланс час на фізіологічні потреби в розмірі 2…5% від змінного часу; нами прийнято 3,4% (0,27 год.).

Таким чином чистий робочий час зміни механізатора може становити:

Так як затрати часу на повороти Тпов, завантаження насінням сівалок Тзав, внутрішньозмінні переїзди Тпер, очищення робочих органів Точ виражались через відповідні коефіцієнти τ, що показували відношення даних затрат часу до чистої роботи, то раціональний нормативний баланс робочої зміни повинен бути:

Тр = 4,77 год.;Тпз = 0,50 год.;Тпов = 4,77 × 0,0503 = 0,24 год.;Тзав = 4,77 × 0,37 = 1,80 год.;Тпер = 4,77 × 0,0053 = 0,03 год.;Точ = 4,77 × 0,036 = 0,17 год.;Тпр = 0,22 год.;Тфіз = 0,27 год.;Тз = 8 год.

Розраховані дані зведені для порівняння з фактичними в таблицю 2. Чистий робочий час при 8-ми годинній зміні становить 59,6%. Резерви трудозатрат виявлені по кожному елементу затрат часу механізатора. Простої по організаційним причинам мало залежать від самого механізатора, а є прямим наслідком непродуманого розставлення техніки на непідготовлені ділянки роботи.

Оскільки економічний зміст раціоналізації праці складають збереження, економія робочого часу, зниження затрат праці і засобів на одиницю продукції або роботи, для оцінки рівня організації праці використовується система показників, що характеризують використання робочого часу механізаторів та технічних засобів. Найбільш розповсюджені показники розраховуються по формулах:

де

Кз — коефіцієнт тривалості робочої зміни (робочого дня);

Кк.з — коефіцієнт корисних затрат робочого часу;

Кз.п — коефіцієнт завантаження працівника;

Кв — коефіцієнт втрат робочого часу;

Тз — встановлена тривалість робочої зміни;

Тз.ф — фактична тривалість робочої зміни;

Тз.ч — загальна тривалість корисних затрат змінного часу;

Тв.з — час внутрішньозмінних зупинок;

Тп.з — час підготовчо-заключної роботи;

Тор — оперативний час основної і допоміжної роботи;

Тпр — час організаційно-технічного обслуговування робочого місця;

Тфіз — час перерв на відпочинок і фізіологічні потреби працівника.

4. Раціональна зайнятість механізаторів протягом року

В завдання інженерного менеджменту входить раціоналізація річної зайнятості механізаторських кадрів шляхом доцільного поєднання суміжних професій і додаткових робіт по їх завантаженню. Це сприяє стабільності праці, заробітку і закріпленню механізаторів на селі.

Трудова активність механізаторів на протязі року різна і залежить від закріпленого класу трактора. З даних таблиці 10 видно, що затрати праці механізаторів на використання, технічне обслуговування і ремонт значно варірують по марках тракторів. На легких колісних тракторах (МТЗ-80/82, ЮМЗ‑61, Т-40АМ, Т-25А) річна зайнятість трактористів-машиністів, за рахунок виконання тракторно-транспортних робіт, на 45…50% вища ніж в механізаторів, які працюють на потужних колісних або гусеничних тракторах.

Використання останніх обмежується обсягами робіт(К-700А, К-701) або виробничим призначенням (Т-150, ДТ-75М). Механізатори, які працюють на тракторах класу 3…5 тс зайняті ремонтно-обслуговуючими роботами 40…55 днів проти 20…30 днів, що використовують на ці роботи механізатори з тракторів 0,9…1,4 тс.

В основному на польових роботах працюють механізатори з III декади березня по I декаду листопада.

Весною і осінню максимально зайняті трактористи-машиністи, які працюють на тракторах загального призначення, літом – на універсально-просапних тракторах. В цей же час механізатори працюють на зернозбиральних комбайнах (30…35 днів).

Таблиця 10.

Річне розподілення трудозатрат на експлуатацію тракторів різного класу

Для вирівнювання річної зайнятості механізаторів рекомендується наступна структура розподілу трудозатрат:

виконання механізованих робіт 1130…1270 люд/год (60…68%) фонду робочого часу);

виконання ремонтно-обслуговуючих робіт 350…420 люд/год (20…22%);

роботи по додатковій зайнятості (включаючи виробниче навчання) 150…350 люд/год (10…20%).

Загальною закономірністю для господарств, що характеризуються високим рівнем забезпеченості механізаторськими кадрами, є наявність міцної ремонтно-технічної бази, чим досягається річна зайнятість трактористів-машиністів і покращуються умови праці в зимовий період. Наявність кваліфікованих механізаторських кадрів і необхідної ремонтно-технічної бази дозволяють виконувати роботи по технічному обслуговуванню і ремонту засобів механізації силами господарств. Рівномірна зайнятість механізаторів в окремі періоди року досягається шляхом оволодіння ними суміжних професій. Переважно це професії, пов’язані з ремонтом і технічним обслуговуванням машин (слюсар з ремонту МТП, майстер-діагност, електрогазозварник, майстер-налагоджувальник, слюсар з ремонту машин на фермах тощо).

В структурно-технологічній схемі виконання ремонтно-обслуговуючих робіт на машинному дворі господарства трактористи-машиністи задіяні на одинадцяти видах робіт (рис. 7).

У трактористів-машиністів, які оволоділи суміжними професіями ремонтників, річна зайнятість збільшується на 150…250 годин, або на 10…15%.

Якщо в період сільськогосподарського року (березень-жовтень місяці) робочим місцем трактористів-машиністів є поле, то в період закінчення польових робіт (листопад-лютий місяці) таким же робочим місцем їх повинен стати машинний двір.

В умовах сільськогосподарського підприємства професія механізатора об’єднує декілька спеціальностей, які на промислових підприємствах мають самостійне значення. Можна вважати, що в аграрному виробництві спеціальність тракториста-машиніста стає частковим випадком із цілого набору спеціальностей, якими він повинен володіти. Тому добиватися універсалізації механізатора по всім видам робіт з кожним роком стає все важче із-за ускладнення техніки і збільшення робочих швидкостей.

В процесі функціонування сільськогосподарського виробництва змінюється характер і зміст сільськогосподарської праці. Одночасно поглиблюється спеціалізація і розширюється універсалізація працівників однієї професії.

В сільському господарстві, як і в інших сферах виробництва, діє закон зміни праці – закон функціонування робочої сили в умовах технічного розвитку. Закон зміни праці виражає об’єктивну необхідність в умовах машинного виробництва, розвитку фізичних і розумових здібностей працівника, без чого не можливо поєднання його з складними механізованими знаряддями праці. Ключовою рисою закону змін праці є вираження функціонального зв’язку між технічним рівнем галузі і культурно-технічним рівнем робочої сили, що характеризує придатність працівників в разі зміни потреби в праці, всебічний розвиток їх здібностей. Забезпечення круглорічної зайнятості трактористів-машиністів досягається шляхом оволодіння ними додаткових професій (рис. 8) в системі професійної освіти і навчально-курсової мережі Міністерства аграрної політики.

Рис. 7. Структурно-технологічна схема виконання механізаторами ремонтно-обслуговуючих робіт на машинному дворі господарства

Рис. 8. Схема додаткових професій тракториста-машиніста

Крім слюсарних і інших ремонтних спеціальностей в господарствах все більше виникає потреба в машиністах і апаратниках по обслуговуванню переробних галузей і комунальних потреб. Таких спеціальностей механізаторського профілю налічується понад 10 видів. Ними вирівнюється 40% (100…105 днів) річного фонду робочого часу трактористів-машиністів, що залишаються після роботи на машинно-тракторних агрегатах.

Використана література

1. «Методика определения потребности сельскохозяйственных предприятий в механизаторах», Москва – 1979

2. Журавлев Г.Е., Лобань В.Г. Определение состава машинно-тракторного парка для сельскохозяйственных предприятий. // Определение состава МТП с использованием математического программирования. Материалы выездного пленума отд-ния механизации и электрификации сел. хоз-ва ВАСХНИЛ в 1964г. [Ред. коллегия: акад. Лучинский и др.] — М., «Колос» 1966. — С. 3-23.

3. Губко В.Р., Финн Э.А., Варшавский М.Л., Определение состава машинно-тракторного парка для хозяйств основных зон Украинской ССР. — К.: УкрНИИНТИ, 1972. — 44с.

4. Губко В.Р., Фінн Е.А., Комзакова Л.М. Питання методики і результати розрахунків машинно-тракторного парку на ЕОМ. // Застосування математичних методів у дослідженнях складних процесів сільськогосподарського виробництва. / Ред. кол.: В.С. Крамаров / — К., Урожай, 1972. — С. 10-17.

5. Определение оптимальной потребности в тракторах и сельхозмашинах (методические рекомендации по проектированию и эксплуатации автоматизированной системы расчетов) / — Минск, НИИЭиЭММП при Госплане БССР. 1979. — 114с.

6. Л.В. Погорелый, В.Г. Бильский, Н.П. Кононенко Научные основы повышения производительности сельскохозяйственной техники. — К.: Урожай, 1989. — 240с.