Дипломная работа: Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

Дипломная работа: Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи економічної ефективності виробництва та переробки зерна.

1.1. Сутність економічної ефективності виробництва і переробки зерна та об’єктивна необхідність її підвищення.

1.2. Методичні основи дослідження економічної ефективності зернового господарства.

Розділ ІІ. Сучасний стан виробництва та переробки зерна та рівень його ефективності в кооперативі “Україна”.

2.1. Оцінка природо-кліматичних умов господарства та їх рівня використання.

2.2. Структурна характеристика матеріально-технічної бази виробництва та переробки зерна.

2.3. Агросервісне забезпечення та обслуговування виробництва зерна і зернопродуктів.

2.4. Економічна ефективність виробництва і переробки зерна.

Розділ ІІІ. Організаційно-економічний механізм підвищення ефективності виробництва та переробки зерна.

3.1. Реформування земельно-майнових відносин.

3.2. Удосконалення механізму економічних взаємовідносин в господарстві.

3.3. Запровадження прогресивних технологій вирощування зернових.

3.4. Економічний механізм стимулювання підвищення ефективності виробництва та переробки зерна.

Висновки та пропозиції

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи економічної ефективності виробництва та переробки зерна

1.1. Сутність економічної ефективності виробництва і переробки зерна та об’єктивна необхідність її підвищення

1.2. Методичні основи дослідження економічної ефективності зернового господарства

Розділ ІІ. Сучасний стан виробництва та переробки зерна та рівень його ефективності в кооперативі «Україна»

2.1. Оцінка природо-кліматичних умов господарства та їх рівня використання

2.2. Структурна характеристика матеріально-технічної бази виробництва та переробки зерна

2.3. Агросервісне забезпечення та обслуговування виробництва зерна і зерно продуктів

2.4. Економічна ефективність виробництва і переробки зерна

Розділ ІІІ. Організаційно-економічний механізм підвищення ефективності виробництва та переробки зерна

3.1. Реформування земельно-майнових відносин

3.2. Удосконалення механізму економічних взаємовідносин в господарстві

3.3. Запровадження прогресивних технологій вирощування зернових

3.4. Економічний механізм стимулювання підвищення ефективності виробництва та переробки зерна

Висновки та пропозиції

Література

ВСТУП

Стан економіки аграрного сектора зумовлює активізацію пошуку шляхів виходу з економічної кризи та розвитку підприємницької діяльності.

Головною метою економіки АПК є формування конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни. Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце а економіці держави. Виходячи з цього визначається і рівень виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. На 2010р. визначений обсяг виробництва становить 40млн.т. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Характерна риса сучасного ринку — обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася така усереднена структура реалізації зерна, яку можна вважати типовою для останніх трьох років:

-   за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 15% населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натурплати) – 29, на ринку 23, за бартерними угодами – 33%;

-   за структурою продукції: пшениця вся – 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь – 16,6, жито – 4, просо, гречка – 2, кукурудза – 8, овес – 1,2 і зернобобові – 1,4%.

Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства, району, регіону дає уяву про його місце з позиції повноти використання можливостей на ринку.

Кінцевий результат (прибуток) залежить насамперед від обсягу вирощеного зерна (пропозиція), обсягу реалізованої продукції, її структури та собівартості. Не беручи до уваги низьку загальну закупівельну ціну зерна (154,2грн, т), цінова кон’юнктура 1999р. за окремими того видами суттєво різнилася і становила: щодо пшениці – 158грн., жита – 165,7, проса – 175,7, гречки – 285, кукурудзи – 140,3, ячменю – 125,7, вівса – 141,2, зернобобових – 192,1грн. за 1т.

Проблема збільшення виробництва зернових культур – стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон’юнктури ринку.

Виходячи з цього тема дипломної роботи є актуальна.

Мета дослідження є обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності виробництва і переробки зерна.

Основними завданнями дипломного дослідження є:

-   обґрунтування теоретичних основ економічної ефективності виробництва і переробки зерна;

-   оцінка сучасного стану виробництва і переробки зерна та рівня його ефективності в кооп “Україна”;

-   наукове обґрунтування і розробка організаційно-економічного механізму підвищення ефективності виробництва і переробки зерна.

Наукова новизна результатів проведеного дослідження полягає в уточненні методики земельно-майнових відносин, в обгрутнуванні механізму економічних взаємовідносин і стимулювання підвищення ефективності в сфері виробництва і переробки зерна.

Практична цінність результатів дипломного дослідження полягає в підвищенні економічної ефективності виробництва і переробки зерна в інтегрованих формуваннях на основі використання прогресивних технологій виробництва і переробки зерна.

Дипломна робота викладена на 86 сторінках, включає вступ, 3 розділи, висновки і пропозиції, 17 таблиць, 1 діаграму.

Список використаної літератури включає 17 джерел.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА

1.1 Сутність економічної ефективності виробництва і переробки зерна та об’єктивна необхідність її підвищення

Становлення України на шлях ринкових відносин докорінно змінює мету і завдання сільськогосподарського виробництва. Якщо в умовах планової економіки основною метою виробництва було виконання плану, то у ринковій — одержання максимального прибутку. основою виробництва стає приорітет споживачів і кон’юнктура ринку. Тому виробництво продукції орієнтується на ринок – на задоволення потреб споживачів та одержання максимального прибутку.

Воно й не дивно, адже Україна має надзвичайно сприятливі агрокліматичні умови для виробництва зерна. На початку нинішнього століття Україна була одним із найбільших у світі експортерів зерна. Після Другої Світової війни українське зерно відігравало важливу роль у задоволенні попиту у бувшому Радянському Союзі. В останні десятиріччя радянської єри потенціал виробництва зерна був набагато вищим, аніж дозволяло реалізувати централізоване планування. Тому багато спостерігачів очікували (а деякі побоювалися), що після звільнення з-під державного планування Україна швидко приєднається до Аргентини, Австралії, країн світових лідерів - експортерів зерна. Всупереч таким сподіванням виробництво зерна в нашій країні різко скоротилось з початку процесу переходу до ринкової економіки (рис.1).

Рисунок 1. Виробництво зерна в Україні у 1986-1999 роках (млн. тонн).

Середньорічне виробництво зерна зменшилось із 47,4 млн.тонн у період з 1986 по 1990 рік до 36,4 млн.тонн у 1991-1998 рік. Іншими словами, за останній період середній випуск становив на 11 млн.тонн менше, ніж у минулому. Виробництво скоротилося майже до 35,5 млн.тонн у 1999 році.

Фактичний рівень виробництва зерна вражає ще більше, якщо порівняти його з тим, чого можна досягти, використовуючи стандартні технології. За скромними оцінками можна було б зібрати близько 63 млн.га зернових площ України. Це майже на 25 млн.тонн на рік більше, ніж було зібрано в минулі роки.

Чому ситуація в нашій країні постійно погіршується, а не поліпшується? В Україні можна звідусіль почути стандартне пояснення, що бракує капітальних вкладень. Через обмежені ресурси, підприємства мають недостатньо доступу, чи взагалі не мають його до коротко-термінових кредитів, необхідних для закупівлі основних ресурсів. Тому використання добрив, гербіцидів, пестицидів та інших дуже скоротилося з початку перехідного періоду. Довгострокові інвестиції і технічне забезпечення виробництва також скоротилося.

Урядові не тільки не вдалося створити необхідний механізм для збільшення інвестицій у виробництво зерна, але й не зроблено вирішальних кроків до маркетингу зерна. Маркетинговий ланцюжок є важливим для товарів, що продаються на міжнародному ринку: таких, як зерно, тому, що він формує зв’язок між світовим та внутрішнім ринком.

“Зернові” ресурси, що створюються сільськогосподарськими підприємствами в Україні, мають сполучатися з багатьма послугами маркетингового ланцюжка, перш, ніж потенційні покупці на світовому ринку захочуть та будуть у змозі купити його. Ці послуги включають очищення, сертифікацію та класифікацію, зберігання та транспортування з підприємств до експортного порту.

У ринкових умовах ефективність продукції виробництва продукції тієї чи іншої галузі визначає її конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати та інше. У цілому ефективність — це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства.

Економічна ефективність виражена у вартісних одиницях продукції входу і виходу, що виражається у грошах:

Економічна ефективність може перевищувати 100% і має бути такою для успішної економічної діяльності підприємств. З економічної точки зору існування підприємств можливе при економічній ефективності понад 100%.

Методичний підхід до визначення показників економічної ефективності виробництва продукції зерна в селянських господарствах грунтується на принципі розрахункової вартості, який передбачає застосування ринкових цін при обчисленні витрат матеріально-технічних ресурсів і послуг, що використовуються у процесі виробництва. Це дозволяє визначити та проаналізувати собівартість виробництва конкретних видів продукції.

Зернове господарство аграрної держави за своїм потенціалом відкинуто до рівня 60-х років, а з ним і сільське господарство в цілому. Така всеохоплююча "дезорганізація" виробництва не може бути приведена в норму завдяки якомусь одному магічному рішенню. Навпаки "післядія" всіх нагромаджених негативних чинників матиме свої наслідки протягом ближчих років навіть з умови термінових і значних змін у відношенні держави та аграрного сектора. Проблема виходить за рамки суто однієї галузі, оскільки Україна займає певне (і не останнє) місце у світовому співтоваристві на ринку зерна. В стратегічному плані Україна втратила потенційні позиції щодо зовнішнього ринку зерна і можливість самофінансування галузі за рахунок експорту. Не зовсім вірно приписувати падіння виробництва зерна в Україні та обсягів експорту недостатній кількості капіталу та техніки. Хоча ці проблеми справді існують проте вони є лише симптомами загального економічного клімату та невдалого політичного курсу, що є результатом повільного впровадження чи навіть відсутності реформ. Для того щоб збільшити виробництво зерна та його експорт для економічного добробуту України в цілому, треба прийняти кілька політичних заходів. Ці заходи включають:

1) Лібералізацію українського ринку землі. Якщо не вдасться подолати політичного опору продажу землі, то принаймі треба ввести довгострокову оренду землі. Одужання сільського господарства залежить від економічного впливу з боку функціонуючого земельного ринку.

2) Демонополізація структур ринку зерна. Державні підприємства, що надають послуги з реалізації зерна - такі, як зберігання ще не стали приватними, тому мають бути приватизовані якнайшвидше. Більше того — держава має позбавитися своєї частки у приватизованих підприємствах. Ці кроки дозволяють створити приватні утворення, здатні приймати рішення, реформувати свою структуру й підвищити ефективність. Далі треба зробити кроки до посилення конкуренції між підприємствами, що займаються маркетингом зерна.

Без розвитку зернового виробництва неможливо спеціалізувати економічні райони на виробництві технічних культур, продукції твариництва, розвивати інші галузі рослинництва. Тому ця галузь займає найбільшу питому вагу в посівах сільськогосподарських культур. Багато зернових культур вирощують як сировину для виробництва спирту, крохмалю та іншої продукції.

Зерно добре зберігається, тому особливе значення має для створення державного резерву продуктів і кормів. Більшість видів сільськогосподарської продукції, призначеної для реалізації, а також ту, що залишається у господарстві, доводять до певних кондицій. Зокрема зерно після зберігання підсушують і доочищають. Продукція, яка залишається для внутрішньогосподарських потреб, вимагає належних умов зберігання, що запобігає її втратам.

Заготівлю зерна здійснюють в основному підприємства хлібопродуктів, на які покладено функції його приймання, розміщення, зберігання і поліпшення якості. В їх функції входить також обмін і виконання насіннєво-позичкових операцій, виробництво борошна, крупи, комбікорму тощо, та забезпечення реалізації всіх видів хлібопродуктів, включаючи комбікорми, вироблені на комбікормових заводах, які функціонують при хлібоприймальних підприємствах.

Здійснення цих функцій передбачає приймання, відпуск, транзитно-розрахункові операції, зберігання, сушіння зерна, обробку хлібопродуктів. Для кожної операції розроблено відповідні коефіцієнти, за допомогою яких з вищенаведених операцій утворюють узагальнені показники: з перших чотирьох-комплексний вантажооборот а інтеграція всіх перерахованих — загальний комплексний вантажооборот. За допомогою цих узагальнених показників можна планувати і оцінювати роботу хлібоприймальних підприємств, зокрема розраховувати продуктивність праці і фондовіддачі, витрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на одиницю продукції, доходи підприємства.

Хлібоприймальне підприємство повинно стежити за тим, щоб усі операції по прийманню, переробці та відвантаженню хлібопродуктів були економічно обґрунтовані. Зокрема встановлюють повноту використання можливостей приймання зерна від виробників безпосередньо на зернопереробні підприємства та завезення хлібопродуктів окремим споживачам транзитом, минаючи перевалочні пункти, а також якість зерна, відвантаженого із складів підприємства. Обсяги сушіння та обробки зерна значною мірою залежать від організації цих робіт у господарствах, а також від метеорологічних умов конкретного року. Тому при аналізі виконання плану за цими операціями враховують якість зерна, яке надійшло на хлібоприймальне підприємство, ефективність використання потужності наявних зерносушарок і зерноочисних машин. На хлібоприймальних пунктах треба постійно аналізувати такі показники: наявність сирого і вологого зерна, що потребує сушіння, наявність і ступінь його засміченості, випадки самозагорання хлібопродуктів, відповідність якості останніх встановленим нормам, зараженість зерна та продуктів його переробки амбарними шкідниками. Особливу увагу в процесі аналізу необхідно на підготовку технічної бази до приймання нового врожаю, оскільки період заготівлі зерна є найбільш напруженим у роботі хлібоприймального підприємства. Крім того, для ефективної роботи останнього значну увагу приділяють правильному розміщенню зерна для зберігання, що забезпечує успішне виконання плану всіма ділянками, пов'язаними з обробкою зерна: приймання, сушіння, доочищення, зберігання і відпуск. Правильне розміщення сприяє раціональному використанню наявних потужностей, зниженню витрат обігу, підвищенню ефективності роботи підприємства. Для забезпечення раціонального розміщення зерна на складах хлібоприймального підприємства розробляють відповідний план, згідно з яким забороняється зберігати в одному приміщенні зерно різних культур та різної якості: сире та сухе, заражене кліщем і не заражене, засмічене і чисте, сортове і рядове. Передбачають, щоб вологе зерно зберігалося на складах, обладнаних активною вентиляцією, або ближче до зерносушарок, а призначене до відправлення — в прирейкових і портових складах. Коли аналізувати діяльність переробних підприємств, необхідно встановлювати з одного боку, наскільки їх потужність дозволяє своєчасно переробляти сільськогосподарську сировину господарств, що входять в зону їх обслуговування, з іншого — ритмічність надходження сировини на переробні підприємства. Якщо потужності переробних підприємств не дозволяють своєчасно переробляти всю сировину, то управління регіонами АПК повинно знайти можливість збути продукцію на інші підприємства за межі регіону або допомогти створити потужності по первинній переробці сировини безпосередньо в господарствах. В умовах повного господарського розрахунку і самофінансування все частіше ставиться питання про ефективність переробки сільськогосподарської продукції на різних підприємствах державних, міжгосподарських та організованих у господарствах.

Проблеми розвитку зернового господарства і ринку зерна може бути вирішено на основі відповідного закону України, згідно з яким держава відновлює контрактну систему на зерно в обсягах раціональних потреб та стратегічних запасів, впроваджує механізм інтервенційних закупівель, створює відповідну інфраструктуру на ринку зерна. За цією схемою в Україні має бути створене Державне управління по виробництву і продажу зерна та переробки зерна, підпорядковане Уряду, діяльність якого контролюватиметься представниками товаровиробників і організацій, що входять в його адміністративну раду.

1.2 Методичні основи дослідження економічної ефективності зернового господарства

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображувати специфіку і особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі головного засобу виробництва — землі. Показники ефективності повинні характеризувати ступінь результативності виробництва і давати змогу здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці й територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами. З цього випливає, що в систему показників ефективності не можна включати такі, які умовами або факторами її підвищення.

Методологічно правомірно вимірювальну систему ефективності зернового виробництва будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту.

Для всебічної оцінки ефективності виробництва і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Рентабельне ведення виробництва означає, що підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток, як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності використовують такі традиційні показники: рівень рентабельності та норма прибутку.

Рівень рентабельності

де П — прибуток від реалізації;

Вв - витрати виробництва на реалізовану продукцію.

Оскільки коефіцієнти віддачі за товарною продукцією

де ТП - вартість товарної продукції за поточними цінами реалізації, рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Цей показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. Якщо рівень рентабельності становить 85%, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожну гривню цих витрат по 0,85 грн. прибутку.

У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник "рівня збитковості", як процентне відношення суми збитку до повної собівартості цієї продукції. Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективності використання всіх авансових витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку:

де Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних засобів. Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку. Цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Для оцінки ефективності виробництва в зерновому господарстві важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде показано далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність кооперативу залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництва. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, в які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

 По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від усього комплексу галузей на 1га ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на 1га посіву і масу прибутку на один реалізований центнер продукції. При цьому треба брати до уваги дві обставини. По-перше, при визначення приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельності галузей зменшити на збитки нерентабельних рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на 1га посіву певної культури (МК) необхідно визначити з обов’язковим врахуванням її рівня товарності за формулою:

де Пк – прибуток, одержаний від реалізації певної культури; S – площа посіву культури; Кт – коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на 1га посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити дохідність галузі.

В процесі економічного аналізу досліджують як формування собівартості всієї продукції, так і собівартості 1ц продукції.

Собівартість с/г продукції охоплює постійні і змінні витрати на виробництво цієї продукції. Склад цих витрат визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” та особливостями, передбаченими Типовим положенням з планування, обліку і калькуляції продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій послідовності:

а) розподіляються між окремими об’єктами планування та обліку витрати з утримання основних засобів;

б) визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

в) розподіляються загальні витрати на зрошення та осушення земель, їх вапнування та гіпсування списується на сільськогосподарські культури що запилюються;

д) підраховується загальна сума виробничих витрат на об’єктах планування та обліку;

е) визначається собівартість продукції рослинництва;

є) розподіляються витрати з утримання кормоцехів;

ж) визначається собівартість продукції тваринництва;

з) визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки сільськогосподарської продукції;

и) визначається повна собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв додаванням до виробничої собівартості витрат, пов’язаних з реалізацією цієї продукції.

Об’єктами визначення собівартості продукції в рослинництві є зерно, солома, стебла кукурудзи, цукрові буряки та гичка, картопля. В рослинництві, крім видів продукції, яку одержують від кожної сільськогосподарської культури, об’єктами визначення собівартості є також:

1.         Сільськогосподарські роботи, які виконуються в поточному році під урожай майбутнього року і відносяться до незавершеного виробництва;

2.         Роботи по поліпшенню земель, які здійснюються за рахунок власних оборотних засобів підприємства, витрати на які плануються по статтях виробничих витрат (без загальногосподарських витрат), як витрати майбутніх періодів.

Для оптимального забезпечення переробних підприємств високоякісною сировиною важливе значення має організація сировинної зони. Наявність власної сировинної бази сприяє економії витрат на перевезення сировини для переробки, зменшенню витрат продукції, поліпшенню використання виробничих потужностей, а також матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА ТА РІВЕНЬ ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТІ В КООПЕРАТИВІ “УКРАЇНА”

2.1 Оцінка природно-кліматичних умов господарства та рівня їх використання

Кооператив “Україна” розташований у північній частині Теофіпольського району на віддалі 3 кілометрів від районного центру смт.Теофіполь та 134 кілометри від обласного центру м.Хмельницький. Об’єднує три населені пункти: с.Кривовілька, с.Новоставці, с.Коров’є.

Центральна садиба знаходиться в с.Новоставці. Села між собою поєднані дорогами з твердим покриттям. Територія землекористування господарства знаходиться в межах другого північного помірно-теплого вологого агрокліматичного району Хмельницької області.

Середня річна температура повітря становить 46,9оС. Найнижча температура повітря спостерігається в січні місяці, на який припадає і абсолютний мінімум температури – 35оС. Найвища температура спостерігається в липні-серпні, а абсолютний максимум температури становить +37оС. Тривалість вегетаційного періоду 166 днів.

За середніми багаторічними даними сума річних опадів становить 580мм. Опади нерівномірно розподіляються по місцях на протязі року.

Велике значення у весняний період має швидкість прогрівання грунту, оскільки від цього залежать строки сівби ярих культур і одержання дружніх сходів. До польових робіт можна приступати в першій декаді квітня. Формування грунтів по території господарства проходило в умовах достатнього зволоження атмосферними опадами при помірній температурі повітря.

Через територію господарства протікає річка Полква та дві її притоки – Чорнушка і Норка.

Територія господарства розташована в західному лісостепу, зокрема в межах Скалатсько-Чорноострівського агропромислового району, ґрунтове покриття якого представлене переважно чорноземами і слабопідзонними грунтами.

Кооператив зручно розміщений відносно пунктів збуту продукції — в основному заготівельні організації смт. Теофіполь, та пунктів матеріально-технічного забезпечення та обслуговування виробництва — Теофіполь Агросервіс, Теофіпольське об’єднання Агрохім.

Обсяг виробництва, умови виробництва і результати господарської діяльності залежать від забезпеченості господарства ресурсами і їх використання.

Ресурсний потенціал – це сукупність природних та технологічних матеріальних чинників, які можуть бути використані людиною для своєї життєдіяльності і залучені в процесі праці для виробництва різних благ. До його складу входять і сама людина як складовий елемент, що здійснює виробничий процес. Ресурси являють собою матеріальну основу виробництва.

Складовою частиною ресурсного потенціалу є природні ресурси — земельні, водні, біокліматичні. Земля є головним і незамінним елементом ресурсного потенціалу. Вона є і знаряддям праці, і предметом праці.

Тому найбільш повне і раціональне використання землі для виробництва продукції є найважливішим завданням сільського господарства.

Кожне господарство на основі застосування досягнень науки і передової практики має можливість забезпечити високу економічну родючість ґрунту, а разом з тим і ефективне використання землі.

Таблиця 2.1.

Оцінка рівня використання природно-кліматичних умов кооперативу “Україна”

Аналізуючи дані наведені в таблиці 2.1. видно, що урожайність зернових та цукрових буряків щорічно зростає, на що впливають також і природно-кліматичні умови. Збільшення урожайності впливає на збільшення валового збору продукції рослинництва, а також валової продукції рослинництва в порівняльних цінах на 100га ріллі. Збільшення виробництва продукції рослинництва дає змогу збільшувати кормову базу для тваринництва. А як відомо кормова база впливає на вихід продукції тваринництва. Як бачимо із таблиці 2.1. із збільшенням виробництва продукції рослинництва збільшилося і виробництво продукції тваринництва.

Про землекористування кооперативу “Україна” можна судити з даної таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Землекористування кооперативу “Україна”

Дані таблиці 2.2 свідчать про те, що в кооперативі “Україна” в 1999 році порівняно з 1997 роком, загальна земельна площа зменшилась на 92,7га, що пояснюється передачею даних площ фермерським господарствам.

В загальній земельній площа більше 90% займають сільськогосподарські угіддя. В структурі сільськогосподарських угідь найбільшу питому вагу протягом трьох років займає рілля. А землеробство є тоді більш кваліфіковане і високопродуктивне, коли в загальній площі земель сільськогосподарського користування найбільшу питому вагу займає таке цінне земельне угіддя, як рілля. Зменшення площ сінокосів (на 2,2%) і пасовищ (на 1,2%) пояснюється збільшенням площ інших угідь, а саме: площ виробничих будівель і споруд, доріг, кар’єрів, заболочень, водоймищ.

Завдання всіх землекористувачів є виробництво максимальної кількості продукції при мінімальних затратах праці і засобів.

Чим більше виробляється продукції з одного гектара земельної площі, тим вища її економічна ефективність. Можна сказати, що під економічною ефективністю використання землі розуміється рівень ведення на ній господарства, що характеризується виходом продукції з одиниці площі і її собівартістю.

Економічна оцінка землі — це найбільш важлива складова частина земельного кадастру. Вона проводиться за продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Виражається у відносних величинах (балах) і в абсолютних показниках.

Грошова оцінка земель здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначення ставок земельного податку, ціноутворенні та ін. Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали, державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування грунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Проводиться вона окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який одержуємо залежно від якості, місця розташування і їх економічної оцінки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 “Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів” регламентовано порядок їх проведення по всіх видах земель.

Географічне положення господарства, грунти, клімат сприяють формуванню відповідного рослинного покрову, впливають на розміщення і спеціалізацію виробництва.

В цілому географічне положення і природні ресурси сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва в кооперативі “Україна”.

2.2 Структурна характеристика матеріально-технічної бази виробництва та переробки зерна

Матеріально-технічна база кооперативу “Україна” включає в себе засоби вирощування, зберігання і переробки зерна, хлібопекарню, млин марки АВМ-7, агрегат для приготування круп АПК-300, кормодробилку КДУ-2,0-Ш “Українка” і дробилку для помолу фуражного зерна Д-0,6 «Муравей».

Вирощування зерна, зберігання, переробка, виробництво хлібопродуктів.

Посів озимих і ярих зернових проводиться тракторами МТЗ-80, ДТ-75, Т-75 і сівалками С3 – 3,6, СЗТ 3,6, “Ліда”. Збір зернових озимих і ярих проводиться комбайнами “Домінатор Мега – 204”, “Нива”.

Первинна обробка зерна проводиться на зернотоці, тобто первинна очистка проводиться віялкою ОВП-25. Після чого проводиться очистка і сушка на КЗС-1,5. Після очистки і сушки зерно засипається в склади, а також в силосах.

Склади цегляні, оброблені хімікатами і просмолені на висоту 1м. Стіни побілені. Склади мають вентиляцію для підтримки температури в складі.

Виробництво хліба складається з таких виробничих операцій;

1. приймання і зберігання сировини;

2. підготовка сировини;

3. приготування тіста;

4. поділ тіста на шматки і його вистоювання;

5. випікання хліба;

6. зберігання і відпуск хліба.

1. Борошно направляють в склад, який розрахований на 7-10-денний добовий запас. Запас борошна необхідний для ритмічної роботи заводу, прогріву борошна в зимовий період року, проведення аналізу змішування борошна з хлібопекарними властивостями.

2. Для отримання необхідних хлібопекарних якостей тіста й в залежності від асортименту різні партії борошна в певних пропорціях, які встановлюються заводською лабораторією, подається в борошнозамішувачі. В борошнозамішувачах борошно через борошнопросівачі, магнітну полоску поступає у вагу – автомукомір. Із автомукоміру борошно самоплином поступає в діжку для замісу. Для вимірювання певної кількості води певної температури використовуються автоводоміри. Сіль і цукор попередньо розчиняють в спеціальних соле-цукро розчинах. Жир, маргарин і вершкове масло попередньо розтоплюють в бачку з паровою або водяною сорочкою.

3. Тісто готується у відділенні, в склад якого входить закваска і дріжджове відділення.

Пшеничне тісто готується в дві стадії:

- Опара і тісто. Опару готують із 45 частин борошна, 60-80 частин води, 0,7-1 частин пресованих дріжджів або 20-25 частин рідких дріжджів. Після 3-4-ох годин бродіння в опару добавляють борошно, воду, сіль і інші допоміжні продукти та замішують тісто яке бродить 1-1,5 год. В процесі бродіння тісто обминають для покращення його властивостей і створення рівномірної пористості хліба.

- Безопарний спосіб використовується для приготування тіста з борошна вищих сортів. В цьому випадку всю сировину з підвищеною кількістю дріжджів замішують одночасно. Бродіння проходить на протязі 3-4-ох год. При безопарному способі необхідні 3-4 перебивки. Цей спосіб простіший, але якість хліба гірша. Заміс здійснюється в тістомісильних машинах.

В кооперативі "Україна" на хлібопекарні використовуються тістомісильні машини з підкатними діжами місткістю 600, 330, 300 літрів. В діжах замішують тісто, закваску, опару. Після замісу діжі відвозять в спеціальні камери для бродіння. В процесі бродіння частину закваски із діжі перевантажують у інші діжі, де замішують тісто.

Механізований процес приготування тіста має велике значення в зв’язку з важкою працею по переміщенню підкатних діж місткістю 600 літрів і вагою з тістом біля 1 100 кг. 4. Тісто з діжі поступає через приймальний бункер в ділильну машину. Пшеничне тісто після ділильної машини округлюють, придаючи йому кулеподібну форму. Далі шматки тіста надходять в конвеєрну шафу попереднього вистоювання на 3-5 хвилин для більш рівномірного розподілення внутрішніх напружень в шматках тіста. Після цього тісто надходить в закаточні машини, які надають йому форму.

Остаточне вистоювання тістових заготовок здійснюється в закритих конвеєрних шафах або на пересувних етажерках, розташованих в камерах остаточного вистоювання. Тривалість вистоювання 30-100 хвилин при температурі 40-45 С і відносній вологості повітря 75-80%.

Зберігання більше 8-ми годин не допускається тоді, коли хліб черствіє. В хлібосховищі хліб укладається в лотки. Хліб приймають по рахунку з вибірковим зважуванням (відхилення по вазі 10 буханок не повинне перевищувати ±2%).

Роблять розрахунок цехових витрат на обладнання, загальнозаводських витрат на основі фактичних даних звітного року. Робимо розрахунок амортизації, заробітної плати.

Чисельність і зарплата. В пекарні є чисельність основного виробництва і додаткового. Чисельність основного виробництва - це ті працівники, які працюють в цеху; чисельність допоміжного виробництва - це слюсарі, столяри, вантажники, техніки.

Працівникам основного виробництва зарплату нараховуємо згідно розцінок, працівники одержують зарплату від виробітку.

В кооперативі розробляють такі спеціальні карточки, в яких вказують кількість хліба на вагу, час випічки, рахуємо норму на одного чоловіка і розцінку за 1 тонну хліба.

Наприклад:

Розрахунок змінного виробітку і розцінок на виробництво хліба

де      24 - кількість,

0,60 - вага хліба,

24 - кількість хліба на мольці,

0,8 - коефіцієнт переходу,

50 - час випічки.

Зміна норма виробітку складає

7630 : 3 = 2540.

Млин марки АВМ-7 працює на електроенергії – 180кВт на 1 тонну. Млин працює в одну зміну, його роботу обслуговує 2 чоловіки; мельник і помічник мельника.

Процес зерноочищення включає виділення з маси зерна всіляких домішок і здійснюється в обоєчній і щітковій машинах , аспіраційному каналі, зерновому сепараторі і саме каменевідокремлювальній машині, після чого відбувається зволоження зерна у чинеку і витримка його в бункері для досягення необхідної вологості (16%).

Після цього зерно проходить ще через одну щіткову машину і дозволожується безпосередньо перед розмолом.

Розмол зерна проводиться у вальцових установах, де передбачено встановлення трьох розподільчих систем.

Агрегат для приготування крупи АПК-300 призначений для одержання гречаної крупи та борошна з гречки і проса. Технічні можливості агрегату дозволяють використовувати його для калібрування зерна сільськогосподарських культур, очистки його від домішок і подрібнення зерна.

Переробка гречки складається з 3-х етапів:

-   піджарка;

-   сортування по фракціях;

-   лущення гречки.

Обжарочний агрегат складається з таких етапів: загрузка гречки; жарка, вигрузка.

Зерно вологістю не більше 1% засипається в бункер. Загрузка проводиться вручну, так як гречану крупу одержують в мішкотарі. З бункера зерно під власною вагою по катках потрапляє в нижню кришку приймача-підживлювача. Там його забирають кошами і викладають на лоток нижнього сита.

Обжарка гречки проводиться на лотку нижнього сита, яке підігрівається відходами лісопильного виробництва в котлі з послідуючим механічним переміщуванням.

Вигрузка здійснюється за допомогою робочого органу мішалки за рахунок відцентрованих сил, через вихідний патрубок жарочного агрегату. Після цього скрипковим транспортером подається в накопичувальний бункер сортувально-очисної машини. Тут проходить розділення зерна від камінців та інших домішок і поділ крупи на 3 фракції.

Лущення здійснюється на лущильній установці фірми “Бріх”. Основна фракція по лотку повернення подається в мольковий конвеєр і далі в бункер глушника. Зерно з бункера висипається на рухомий диск і під дією відцентрових сил закидається у вільні місця між дисками, де здійснюється лущення.

Полущене зерно поступає на 2-х ярусне верхнє сито. Недолущене зерно сходить з верхнього ярусу і через сепаратор і систему лотків попадає на лоток повернення нижнього сита і далі в глушник.

Крупа, мілка гречка і борошно розділяються в нижньому ярусі. Крупа очищується від луски в сепараторах, з’єднаних з вентилятором. Борошно, крупа, очищені від луски, висипаються в мішки, які закріплені на рамках.

Управління цією машиною ведеться за допомогою електро-магнітів через пульт управління.

Кормоподрібнювач зерна на дерть працює в комплексі 3-х машин: КДУ-20-Ш “Україна”, “Котигорошко” Д-0,2”, “Мурашка” Д-0,6.

З приймального бункеру зерно поступає в дробильний барабан і під взаємодією молотків, дек і сита подрібнюється. Подрібнені частинки корму провалюються через отвори в ситі і з засипної площини відсмоктуються вентилятором, який транспортує їх в циклон, де відбувається відділення частин корму від пилу. Через шлюзовий отвір подрібнений корм поступає в патруб мішка приймачів і висипається в мішки.

Повітря через зворотній трубопровід направляється назад в подрібнювач. Для зменшення надлишкового тиску повітря частина зворотнього трубопроводу зроблена у формі фільтрувального рукава. Подача подрібненого продукту в подрібнювальний барабан регулюється поворотною ширмою.

Напівзамкнута система повітряного руху, яка застосовується в подрібнювачі і знаходиться між дробильною камерою і циклоном, забезпечує зчеплення робочого процесу. Для забезпечення нормальної роботи фільтрувального рукава необхідно захищати його від попадання вологи і періодично проводити стріпування з метою видалення борошневої пилі.

Для ефективнішого виробництва дерті в комплексі з подрібнювачем КДУ-20-Ш працює подрібнювач “Мурашка” Д-0,6. Він призначений для подрібнення фуражного зерна і зерносумішей різних культур у відповідності із зоотехнічними вимогами для всіх видів, вікових категорій тварин і птиці. Склад зерносумішей не лімітується.

Подрібнювач виготовлений з конвеєром, який забезпечує збирання подрібненого матеріалу з-під дробильної камери і транспортування його на рівень розміщення мішкотари. Управління подрібнювачем здійснюється дистанційно з ящика управління. Живлення ящика управління від трьохфазної мережі змінного току з глухозаземленою нейтраллю.

Показники продуктивності і використання техніки підприємства можна зобразити у вигляді таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Основні показники використання техніки в кооперативі “Україна”.

Для покращення виробництва борошна підприємство планує закупити млин “Харків’янка”. Його перевагою є використання обдиральних вальців, на поверхні яких нанесено спеціальні зносостійкі покриття, і розмельних вальців, поверхня яких має електроерозійну обробку. Це дозволяє підвищити в 1,5-2 рази строк служби вальців, а також забезпечує підвищення виходу високоякісного борошна.

Кожна вальцьова пара має індивідуальний привід, ланцюгова передача замінена пасовою або шестерінчатою, що значно знижує рівень шуму.

Продукти розмолу після проходження кожної пари вальців розділяються за величиною частинок в секції плоскорешіткою шафового розсіву.

Використання розсіву дозволяє стабілізувати вихід борошна вищого ґатунку на рівні 61-65% за рахунок природного процесу просіювання продуктів розмолу. В той час, коли вихід борошна вищого гатунку становить 30% на даному млині.

З метою покращення умов праці також пов’язане планування придбання млину “Харків’янка”. В ньому система очищення повітря забезпечує відповідність санітарним вимогам, встановленим до млинів.

Економічна суть собівартості полягає в тому, що вона показує виражену в грошовій формі величину всіх витрат підприємства, покриття яких в даний час необхідне для здійснення простого відтворення.

Собівартість вивчають тому, що вона є важливим показником виробничо-фінансової діяльності підприємства, який характеризує рівень організації і культури ведення виробництва, а також впливає на його рентабельність. Собівартість — це один з найважливіших показників ефективності виробництва, вихідна база для визначення економічного ефекту, який дають затрати праці і коштів, вкладені в різні галузі.

Обчислення собівартості потрібне для правильного встановлення рівня цін на сільськогосподарську продукцію (бо в основі ціноутворення лежить собівартість продукції), для раціонального розміщення виробництва продукції по території країни; для визначення результатів господарської діяльності підприємства і рівня його доходності. А найголовніше значення вивчення собівартості полягає в тому, що вона дає змогу накреслити реальні шляхи для її зниження.

Будучи відособленою частиною вартості, собівартість включає як витрати минулої (уречевленої) праці, втіленої в засобах виробництва, так і ту частку живої праці, яка створює необхідну продукцію і виступає у формі витрат на оплату праці. Отже, першою складовою собівартості є витрати на оплату праці як у натуральній, так і в грошовій формах, чи заробітна плата; другою — вартість зносу основних засобів виробництва, тобто їх амортизація; третьою — вартість сировини і матеріалів, потрібних для здійснення процесу виробництва, а останньою — загальновиробничі і загальногосподарські витрати.

Обчислення собівартості, вивчення цієї категорії, й пізнання необхідні насамперед для встановлення шляхів і заходів для її зниження. З цією метою потрібно визначити як рівень собівартості, так і її структуру, а також методику їхнього розрахунку.

Рівень собівартості — це витрати, що припадають на одиницю виробленої продукції чи виконаної роботи.

Структура собівартості — це процентне співвідношення окремих елементів (статей) затрат у загальних витратах.

Динаміку собівартості продукції в кооперативі “Україна” можна зобразити у вигляді таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Динаміка собівартості продукції переробки зерна в кооперативі “Україна” за 1997-1999рр.

Проаналізувавши динаміку собівартості продукції переробки зерна бачимо, що собівартість виробництва борошна з кожним роком зростала. І в 1999р. вона становила 33,33грн., що на 1,83грн. більше, ніж у 1997р. або собівартість збільшилась на 6%.

Збільшилась також собівартість виробництва 1ц дерті, у 1997р. вона становила 2грн., а у 1999р. – 3грн. Якщо розглядати це у процентному співвідношенні, то собівартість зросла на 50%. Це високий показник і він негативно впливає на реалізацію даної продукції, а отже і на фінансові результати підприємства.

Зате собівартість виробництва 1ц гречки знизилась на 22,22%. Це відбулося за рахунок вдосконалення агрегату по виробництву гречки: менше зерна іде у відходи (луску) і більше на вихід самої крупи.

Структура собівартості дає змогу визначити не лише питому вагу кожного виду затрат, а й певну залежність між собівартістю та її складовими.

По нашому підприємству проаналізуємо структуру фактичної собівартості борошна вищого і першого гатунку. Це зробимо на основі наступної таблиці2.5.

Таблиця 2.5.

Структура фактичної собівартості борошна за 1999р.

Як бачимо з таблиці 2.5., найбільшу питому вагу у структурі собівартості займає вартість виходу борошна — вона складає 74,75% усіх витрат. У вартість виходу борошна включають закупівельну ціну зерна, яке перемелюють на муку.

Також порівняно високу частину у структурі собівартості займають паливо і електроенергія і загальнозаводські витрати. Витрати на паливо і електроенергію становлять 7,72% і це відбувається тому, що з кожним роком, кожного місяця відбувається підвищення цін на пальне та електроенергію.

В кооперативі “Україна” здійснюють розрахунки планових сум витрат на виробництво продукції, а також собівартість одиниці продукції. Ці розрахунки ми проведемо на прикладі розрахунку витрат на виробництво борошна у січні місяці 2000р.

Вихід борошна по сортах складає:

– борошно вищого ґатунку   – 30%;

– борошно першого гатунку – 40%;

– висівки                                 – 27%;

– природні втрати                           – 3%.

Таблиця 2.6.

Виробництво борошна по сортах в кооперативі “Україна”

за січень місяць 2000р.

Вартість зерна — 2250грн.

Початкову вартість борошна визначають з вартості зерна.

Таблиця 2.7.

Розрахунок собівартості борошна (по рахунках).

Отже, як бачимо з таблиці 2.7., собівартість 1т борошна вищого ґатунку становить 545грн.27коп.; борошна першого ґатунку – 499грн.19коп.; висівок – 92грн.29коп.

Найвища собівартість борошна вищого ґатунку, адже воно є найкращою для випічки. Меншою є собівартість борошна першого ґатунку, а також його вихід із зерна становить більше %, ніж вихід борошна вищого ґатунку.

Якщо порівняти загальну вартість борошна, то побачимо, що собівартість борошна вищого ґатунку становить 37%, першого ґатунку – 27%, а висівок – 41%. Отже найкращі результати від виробництва борошна першого ґатунку.

Чисельність трудових ресурсів у кооперативі “Україна” складає 7 чоловік. Невелика кількість працівників на підприємстві тому, що це приватне господарство і директор наймає лише стільки працівників, скільки вважає за потрібне.

З часом, коли підприємство розшириться, закупить нові агрегати, розширить коло своєї діяльності, то і працівників буде більше. Важливим фактором щодо прийняття на роботу в кооперативі “Україна” є кваліфікація працівників.

Під кваліфікацією розуміють систему теоретичних знань і практичних навиків, здобутих людиною в процесі професійної підготовки в навчальному закладі та протягом трудової діяльності. Кваліфікація визначає ступінь придатності, підготовленість працівника до виконання певної роботи.

Кваліфікація забезпечує високо інтенсивне використання матеріально-технічних, трудових та земельних ресурсів. Саме кваліфікація є основою:

-   суміщення та заміщення професій (що інтенсивно використовується в господарстві);

-   створення та використання нових методів праці;

-   формування та функціонування нових форм організації праці;

-   раціонального використання та економії робочого часу.

Суміщення професій — це виконання працівником упродовж робочого дня паралельно з основною роботою і додаткової роботи за іншою професією. Воно здійснюється на основі ущільнення використання працівником його робочого часу, застосування прогресивних методів роботи.

В кооперативі “Україна” існують робочі місця основних і додаткових працівників. Основними вважаються: директор підприємства, головний бухгалтер, інженер-технолог по виробництву круп і два мельники (мельник по виробництву борошна і мельник по виробництву дерті). Додатковими працівниками є помічники обох мельників.

Як говорилось вище, в господарстві широко використовується суміщення професій. Виділяють такі види суміщення професій:

1)         основних функцій з основними (директор суміщає функції касира і завскладом, головний бухгалтер суміщає функції економіста);

2)         основних функцій з допоміжними (інженер-технолог по виробництву круп суміщає функції слюсара-наладчика).

Крім суміщення професій проводять їх заміщення. Заміщують працівника, тобто виконують його функції, в період його тимчасової відсутності – відпустки, відрядження, хвороби, ін.

Кооператив “Україна” самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначається трудовим договором підприємства відповідно до законодавства України, а для інших працівників — угодою між ними. Мінімальний розмір оплати праці найманих працівників не може бути меншим прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України.

Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інших види доходів працівників. Підприємство може використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівника, складності і умов виконуваних робіт.

Згідно із Статутом кооперативу “Україна”, крім основної, додаткової оплати та інших винагород, що здійснюються в межах фонду оплати праці, застосовують також матеріальне заохочення з чистого доходу. Виходячи з цього, на підприємстві створено фонд матеріального заохочення за рахунок чистого доходу господарства. Воно дає можливість здійснювати матеріальне стимулювання працівників згідно з наслідками їх роботи.

Заробітна плата по основному виробництву нараховується по відрядно-преміальній системі (від виробленої продукції). Працівники підприємства поділені на три цехи: цех виробництва борошна, цех виробництва гречки і цех виробництва дерті.

Чисельність працівників на виробництві борошна і дерті становить по 2 чоловіки; а на виробництві круп — 1. Мельник кожного цеху, він є і майстер, керує роботою цеху, звітує за виконану роботу, а також складає робочий листок. В робочому листку з однієї сторони записує вихід працівників на роботу, а з другої — випуск продукції. Такий робочий листок, разом із звітом, діється в бухгалтерію.

Копія робочого листка:

Кооператив “Україна”                                                 Форма №11-24

Робочий листок

Бригадир Табачишин Л.

У бухгалтерії, згідно галузевої тарифної угоди, є розроблені відповідні розцінки на виробництво кожного виду продукції.

Бухгалтер проставляє в робочий листок розцінки і нараховує заробітну плату, а також визначає норму виробітку. Після цього, робить накопичуючу по нормах виробітку і заробітній платі за кожен день. При цьому враховується, що умови праці є шкідливими (надмірна запиленість повітря, збільшена швидкість руху повітря (протяги), нижча освітленість виробничої зони). За шкідливі умови праці ще нараховується 12% від тарифної ставки.

У кінці місяця бухгалтер додає всі дні і визначає норму виробітку за місяць по кожному цеху зокрема і заробітну плату кожного працівника.

Фонд основної заробітної плати — це зарплата по розцінках, окладах, тарифах. Фонд додаткової зарплати — це нічні, вечірні, недільні, святкові дні, також класність, сумісництво і заміщення, відпускні, ін.

Крім основного виробництва, на підприємстві є допоміжне: це робота по суміщенню професій: касир, завскладом, економіст, слючар-наладчик.

На кожну посаду також розроблені розцінки згідно розрядів, а також ставки працівникам, які виконують некваліфіковану роботу (наприклад, прибиральниця).

Згідно галузевої тарифної угоди розроблений штатний розпис посадових окладів, керівника, спеціаліста, в якому вказана посада і місячний оклад.

Згідно проведеного аналізу, можна сказати, що фонд оплати праці з кожним роком зменшувався. Це пояснюється тим, що підприємство працює на давальницькій сировині. А так як з кожним роком ціни на сільськогосподарську продукцію, в т.ч. і на зерно, зростають, то населення не в змозі його придбати, а отже, і сировини для роботи підприємства немає. Щоб не простоювати, підприємство знизило ціни на переробку зерна, а тому знизились і прибутки господарства. А від них залежить фонд оплати праці.

Вартісним балансом на рівні підприємства і галузей є фінансовий план. Він являє собою систему вартісних показників, які характеризують створення й використання доходів і нагромаджень підприємств, відображує в грошовій формі результати господарської і фінансової діяльності підприємств, взаємовідносин з бюджетом.

Фінансовий план є завершальною частиною виробничо-фінансових планів, яка синтезує і відображає у вартісній формі результати всіх розділів; вони мають оперативний характер і є засобом здійснення госпрозрахунку, правильної організації фінансів.

Як уже говорилося раніше, планування на підприємстві не проводять. А тому зробимо аналіз фактичних показників за три останні роки (табл.2.8.).

Таблиця 2.8.

Основні показники фінансового стану кооперативу “Україна за 1997-1999рр.

Як бачимо, в 1997р. підприємство мало прибутки — 1600грн. Це хоч і не велика сума, але підприємство вважалось ще рентабельним, рівень рентабельності становив — 6,1%. В 1998р. виробництво різко скоротилося, собівартість продукції підвищилась (167,88грн.), а показник прибутковості став мінусовим, тобто господарство мало 16,1т.грн. збитку. В зв’язку з цим знизився рівень рентабельності до – 9,59%.

Минулого року, 1999, збитки кооперативу “Україна” стали меншими, ніж у 1998р., собівартість також знизилась, але рівень рентабельності не покращився в зв’язку із зростанням цін.

На прикладі виробництва борошна покажемо розрахунок повної собівартості борошна та середніх цін реалізації (таблиця 2.9).

Таблиця 2.9.

Калькуляція собівартості борошна вищого і першого гатунків

З поданої таблиці бачимо, що собівартість борошна включає в себе вартість придбаного зерна (535,50грн/т., 490,25грн/т.), різні витрати, а також заробітну плату. І загальна фабрична собівартість борошна становить 716,4грн./т вищого ґатунку, 655,84грн. першого ґатунку.

Щоб визначити реалізаційну ціну 1т борошна, до собівартості додаємо 20% рентабельності, до одержаної суми додаємо 20% відрахувань ПДВ, і останні 20% - це торгова націнка на борошно. Отже, в загальному ціна 1т борошна вищого ґатунку становить 1237,94грн/т., а борошна першого ґатунку – 1133,29грн/т.

Продукція, створена в господарстві за рік, називається валовою. Якщо від валової продукції відняти матеріально-грошові витрати, використаних у процесі виробництва основних і оборотних засобів, матимемо валовий доход.

Валовий доход підлягає розподілу. В першу чергу віднімають оплату праці працівників господарства. Потім віднімають відрахування на соціальне страхування і соціальне забезпечення працівників і залишається чистий доход або прибуток.

Якщо у господарстві вся продукція реалізується (так як у нашому випадку), то чистий доход = прибутку.

За рахунок прибутку, господарстві сплачує прибутковий податок в бюджет, плату за землю, з прибутку проводяться відрахування у формі штрафів, пені за неустойки, інші стягнення, які не включені у собівартість виробленої продукції.

2.3 Агросервісне забезпечення і обслуговування виробництва зерна і зернопродуктів

Приватизація, або процес трансформації знеособленої власності (державної чи колективної) у приватну має принципове значення для сільського господарства України у двох основних аспектах: для посилення індивідуальної або групової мотивації власників у ефективному використанні ресурсів і забезпечення на цій основі економічного зростання; для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на ринкові відносини.

Відповідно до Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою підприємство, що створене для обслуговування переважно членів кооперативу на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Обслуговуючі кооперативи створюються для надання сільськогосподарським товаровиробникам послуг, пов’язаних з використанням їх основної функції — виробництва сільськогосподарської продукції. Такими послугами можуть бути заготівля і реалізація продукції, її переробка, матеріально-технічне постачання. Обслуговуючі кооперативи на ставлять на меті отримання прибутку, оскільки їх клієнтами є власники.

Свої управлінські функції члени кооперативу здійснюють через загальні збори, які є вищим органом управління кооперативом. Оскільки члени кооперативу об’єктивно не мають змоги брати участь у розробці і прийнятті всіх управлінських рішень, існує система делегування повноважень шляхом виборів тими і серед тих, хто є клієнтами-власниками правління кооперативу для передавання йому повноважень прийняття принципових управлінських рішень. Основне завдання правління кооперативу полягає в розробці стратегії ринкової діяльності, фінансування, обслуговування членів кооперативу, контролю діяльності всієї організації згідно з поставленими завданнями. Кількість членів правління кооперативу, періодичність і порядок їх переобрання визначається статутом кооперативу.

Засновниками кооперативу є юридичні особи і фізичні згідно Установчого Договору.

Кооператив набуває статуту юридичної особи з моменту його державної реєстрації. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банківських установах, круглу печатку та штампи із своєю повною назвою, товарний знак та інші реквізити, здійснює господарську діяльність від свого імені, за інтересами Учасників, на підставі повного господарського розрахунку та самофінансування. Товариство може від свого імені укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав та нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у арбітражному суді, суді та третейському суді.

Кооператив може створювати на території України, а також за кордоном дочірні підприємства, філії та представництва відповідно до чинного законодавства України.

Філії та представництва Кооперативу діють від імені та на основі положень про них, затверджених Кооперативом, а дочірні підприємства на основі затверджених Кооперативом статутів.

Керівництво діяльністю філій та представництв, дочірніх підприємств здійснюють особи, призначені Кооперативом.

Кооператив може бути спільних підприємств, акціонерних та інших товариств, концернів, асоціацій, товариств та інших добровільних об’єднань.

Кооператив не відповідає по зобов’язаннях держави, держава не відповідає по зобов’язаннях Кооперативу.

Кооператив не відповідає по зобов’язаннях Учасників, а Учасник відповідають по зобов’язаннях Кооперативу в межах їх вкладів.

Основною метою діяльності Кооперативу є отримання прибутку.

Предметом діяльності Кооперативу є:

-   виробництво, переробка, закупка та реалізація всіх видів продукції сільського господарства з застосуванням високоефективної техніки та технології;

-   заготівля, переробка та реалізація вторинної сировини, рослинної та мінеральної сировини у встановленому законодавством порядку;

-   організація навчання з агротехнічних зооветиренарних і економічних питань, в тому числі платних курсів з менеджменту;

-   виробництво та реалізація товарів народного споживання, продуктів харчування;

-   організація інвестиційної діяльності у встановленому законодавством порядку (у тому числі інвестування соціально-економічних та науково-технічних програм, комерційних проектів та операцій).

-   зовнішньоекономічна діяльність у встановленому законодавством порядку, направлена на утворення ефективних господарських структур міжгалузевого характеру;

-   добування та переробка природного каміння, виробництво та реалізація будівельних матеріалів;

-   сервісне обслуговування транспортних засобів, а також виконання усього комплексу робіт з цим пов’язаних;

-   транспортно-експедиторські послуги;

-   організація громадського харчування та усіх видів побутового обслуговування населення;

-   надання послуг по охороні державної, колективної та приватної власності на підставі спеціальної ліцензії;

-   здійснення актів доброчинності та милосердя;

-   заняття доброчинною діяльністю.

У випадках, передбачених чинним законодавством України Кооператив одержує ліцензію на заняття окремими видами діяльності. Кооператив керується в своїй діяльності чинним законодавством, міжнародними договорами, та міжурядовими угодами, діючим Статутом, Установчим Договором, а також внутрішніми правилами процедур, регламентами та іншими локальними нормативними актами.

Кооперативи можуть здійснювати свій економічний розвиток шляхом зовнішнього зростання. В таких випадках відбувається об’єднання, приєднання або придбання вже існуючих підприємств. Доцільність зовнішнього зростання полягає у швидкому розширенні зони діяльності кооперативу, послабленні конкуренції, зменшенні ризику.

2.4 Економічна ефективність виробництва і переробки зерна

Виробництво зерна озимої пшениці завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарствах, але останніми роками через високі ціни товаровиробника не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива , засобів захисту рослин, техніка, а відтак і виконати всів вимоги технології вирощування озимої пшениці. А це, своєю чергою, призводить до значних недоборів її врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації. Крім того, ціни на зерно не заохочують господарства збільшувати його виробництво. Через це вирощування пшениці в останні роки стало малоефективним і дедалі скорочується. Наприклад, у Херсонській області за останні п'ять років збір зерна пшениці зменшився в середньому на 40%, площа посіву - на 22%, порівняно з 1989 - 1993 роками, а рентабельність її вирощування в 1998 році становила лише 1,3%.

Для виправлення цього становища в Україні слід створити систему державного регулювання розвитку зернового господарства, що забезпечувала б такий рівень рентабельності, який сприяв би розвитку цієї галузі. Це можна зробити за рахунок оптимізації рівня закупівельних цін і податків, надання пільгових кредитів, закупівель державою більшої частини вирощеного зерна.

Розрахунки економічної ефективності вирощування озимої пшениці, проведені за цінами які склалися на початок 2000 року, показали, що для збільшення прибутків та рентабельності виробництва необхідно передусім, підвищити її врожайність.

Із таблиці 2.10. видно, що чим вища врожайність пшениці, тим вища економічна ефективність її вирощування. Збільшуються прибутки та рівень рентабельності, зменшується собівартість зерна. Так, там, де порушували технологію, вносили мало добрив, не проводили захисту рослин, формувався низький урожай зерна - 35 ц/га, з низькою його якістю, за такого рівня врожаю вирощування пшениці було малоефективним. Чистий прибуток становив лише 35грн./га, а рентабельність - 6,7%. Одержуючи такі малі прибутки, господарства на можуть вкладати кошти у розширення виробництва і відновлення основних та оборотних фондів.

Таблиця 2.10.

Рівень економічної ефективності вирощування озимої пшениці в залежності від рівня урожаю в умовах Хмельницької області (Середнє 1997-1999рр.)

За дотримання вимог технології урожайність збільшувалася до 50 - 60 ц/га та поліпшувалася якість зерна. За таких урожаїв економічна ефективність вирощування пшениці значно зросла. Чистий прибуток сягав - 404 - 532 грн./га, а рентабельність - 51 - 59%. Ці дані свідчать, що у разі прийнятих у зоні технологій, навіть за існуючих високих цін на ресурси, прибутки від пшениці хоча не високі, але достатні для ведення розширеного виробництва.

Проте для підвищення врожаїв слід вкладати у виробництво більше коштів. І те, що господарства вкладають їх дуже мало й спрощують технологію приводить до низьких урожаїв пшениці та значного падіння прибутків від її вирощування. З таблиці видно, що коли на 1 га витратили 525 і 794 грн, чистий прибуток становитиме, відповідно, 35 і 404 грн./га, тобто за малих витрат вирощування пшениці є малоефективним.

Аналіз одержаних даних показує, що для того, аби за існуючих цін виростити по чорному пару і на зрошенні 40ц./га третього класу, витрати на 1 га мають становити понад 700 грн., а для 50 ц./га - 750 - 790 грн./га При цьому близько 40% усіх витрат припадає на добрива на пестициди.

Отже, зараз потрібно збільшувати інвестиції у виробництво пшениці, і перш за все, на ресурси і техніку. Потрібно збільшити внесення добрив, засобів захисту рослин, та виконувати вимоги технології. Зазначимо, що придбання добрив і пестицидів навіть за існуючих високих цін є ефективним. Вони забезпечують великі надбавки врожаю і високі прибутки. Підвищення ефективності виробництва можливе лише шляхом його інтенсифікації. Екстенсивне ведення виробництва неефективне.

Для збільшення врожаїв та ефективності вирощування пшениці необхідно впровадити ресурсозберігаючі технології її вирощування. Вони дають змогу одержувати високі врожаї зерна за менших витрат палива, добрив та інших ресурсів (на 20 - 30%) і значно підвищують рентабельність його виробництва порівняно з існуючими технологіями. Витрати на виробництво можна також значно скоротити якщо всі процеси вирощування пшениці здійснювати досконалішою технікою, комбінованими і широкозахватними знаряддями. У цьому плані позитивну роль можуть відігравати створені сьогодні МТС, бо господарства не в змозі закупити нову техніку.

Для розв'язання зернової проблеми в цій зоні важливо розширити посіви пшениці по чорних і зайнятих парах, горосі, багаторічних травах та інших попередниках, які накопичують азот і вологу в грунті.

Зростання економічної ефективності забезпечує також використання сортів напівінтенсивного типу, які менш вибагливі, ніж інтенсивні, до умов вирощування, краще використовують вологу, стійкі до захворювань і не завжди потребують застосування фунгіцидів.

Аби поліпшити економічні показники вирощування пшениці слід ефективніше використовувати паливні ресурси, бо в господарствах це робиться вкрай незадовільно. Добрива значно краще використовуються при застосування інтегрованого захисту рослин. Так, без захисту посівів добрива підвищували врожай пшениці лише на 3 - 6, а із захистом - на 8 -12 ц./га. Це пояснюється тим що захист рослин поліпшував фітосанітарний стан посівів, а здорові рослини -краще використовували поживні речовини та краще функціонували поживні речовини та краще функціонували і повніше використовували свій генетичний потенціал, ніж хворі та забур'янені. Водночас ефективність захисту рослин підвищується за умови поліпшення азотного живлення посівів.

Значно підвищити прибутки можна також за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці (таблиця 2.11.)

Таблиця 2.11.

Рівень економічної ефективності вирощування озимої пшениці в залежності від якості продукції

Через збільшення його закупівельної ціни. 1 т. зерна п'ятого класу коштує 140, а третього - 220 грн. Тверда пшениця коштує ще дорожче 320 - 425 грн. Розрахунки показують що за врожайність пшениці 50ц./га, чистий прибуток від реалізації зерна п'ятого класу становить 122,8, а третього 404,2грн./га або в 3,3 рази більше. Рентабельність при цьому збільшується з 18,2 до 50,9 % (-,+). Ці дані свідчать про те що для одержання високих прибутків необхідно вирощувати тільки високоякісне зерно, не нижче третього класу.

Досвід багатьох господарств свідчить про те що для значного збільшення прибутків і рентабельності вирощування пшениці та інших зернових культур необхідно реалізувати не зерно, а продукти його переробки: борошн, крупи, макарони, вермішель, хліб, печиво та інші вироби. Господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 - 2 рази. Так, 700 кг. борошна і 300кг. висівок з 1 т. зерна пшениці коштують близько 450, а зерна - лише 140 - 220 грн. Проте переробкою зерна займаються мало господарств.

Нині зерно за безцінь скуповують комерційні структури, переробляють його і мають високі доходи. Держава при цьому втрачає міль’ярдні прибутки. Розрахунки показують, що якби держава закупила в господарств, або через біржу зерно пшениці і переробила його то лише на цьому мала б близько 2,5 млрд. грн. чистого прибутку, натомість ці кошти осідають у кишенях комерційних структур, або потрапляють до інших держав, куди нашу пшеницю вивозять як сировину. Держава повинна мати монополію на закупівлю зерна та інших стратегічних культур, переробляти їх сама і мати на цьому великі прибутки.

Таким чином навіть за існуючих високих цін на ресурси можна значно підвищити економічну ефективність вирощування зерна озимої пшениці і поліпшити фінансовий стан господарств.

Валовий збір зерна у 1999 році перебуватиме в межах 26 млн.т., що лише на 2% менше, ніж у 1998 році (26,47 млн. т.), загальна пропозиція зерна на ринку значно нижча, ніж рік тому.

Валовий збір зернових в Україні становив 35,47 млн. т. а експорт у 1997/98 МР - 2,7 млн. т. У наступному 1998/99 МР, валовий збір знизився до 26,47 млн. т., а експорт зріс до 5,65 млн. т. Отже порівнюючи 1997/98 і 1998/99 МР, враховуючи лише обсяги виробництва та експорту, ми побачимо, що пропозиція зерна знизилася майже на 12 млн. т. Однак, завдяки великим перехідним запасам, ситуація на ринку у 1998/99 МР не була дуже гострою.

А у поточний, 1999/2000 МР, Україна ввійшла з вкрай низькими, критичними запасами зерна. У сумі з явно недостатнім урожаєм зернових у 26 млн. т. і експортом, який має тенденцію до зростання, це спричинило різке зниження пропозиції зерна на внутрішньому ринку, що й призвело до зростання цін. Помітно вплинуло на загострення ситуації і різке зниження частки продовольчої пшениці у всій зібраній пшениці - 3,76% у 1998 році до маже 50% — у1999році.

Мабуть збільшення пропозиції зерна до кінця сезону не відбудеться, а ціни продовжуватимуть зростати. За такої ситуації з метою недопущення зростання внутрішніх цін на продукти харчування держава мусить насамперед раціонально використати зерно, яке надійшло до Держрезерву. Потрібно реалізувати державне зерно беспосередньо переробним підприємствам у тих регіонах, де ситуація з пропозицією зерна є особливо напруженою.

У ситуації, що склалася об'єктивною реальністю можна вважати імпорт зерна в Україну. З одного боку це дало б змогу згладити негативні наслідки внутрішнього недовиробництва зерна і збільшити внутрішню пропозицію, а з іншого - стимулювало б товаровиробників до більш активної реалізації своїх запасів. Найімовірнішими постачальниками зерна в Україну могли б стати Казахстан, Угорщина й Румунія.

У весняні місяці 2000 року активність внутрішнього ринку зерна впала до мінімуму в очікуванні зерна врожаю. З огляду на те, що тенденцію до зниження виробництва зернових в Україні так досі і не подолано і ситуація не обіцяє позитивних перспектив, найактуальнішим питанням стає швидке створення умов для стимулювання виробництва зерна в Україні. Це завдання слід жорстко пов'язати з вирішенням питання про повноправну приватну власність та оренду землі, розвитком цивілізованого біржового ринку і прозорого механізму ціноутворення, адресною підтримкою товаровиробників.

РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ ЗЕРНА

3.1 Реформування земельно-майнових відносин

Організаційна структура в сільському господарстві, яка залишилась від часів колективізації, не відповідає вимогам ринкової економіки. Це пояснюється тим, що вона не передбачає глибоких змін , перш за все, у відносинах власності на землю та майно, виробничої та технологічної структур, системи управління. Проведення вказаних змін ускладнюється через великі боргові зобов'язання сільгосппідприємств перед державою та заборгованості по заробітній платі.

Проте під впливом насамперед нерішучих і непослідовних дій владних структур, утримання переходу ринкової економіки, аграрна реформа протягом останніх років проводиться повільно, здебільшого з негативними соціально-економічними наслідками в діяльності аграрного виробництва. І тільки з прийняттям Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року створюються реальні умови для активізації послідовного проведення соціально-економічних перетворень, вирішення назрілих радикальних сільських проблем. Передбачені в Указі заходи спрямовуються насамперед на трансформацію колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

Указ Президента України вимагає, щоб виконавча влада на місцях здійснила організаційні заходи щодо сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, в їх організації і створенні приватних формувань.

Звертається увага на збереження, по можливості цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв), майнових паїв у групі їх власників.

Під структуризацією я розумію, перш за все, механізм пристосування підприємств до вимог ринкової економіки, яке означає, що виробництво має бути прибутковим. Мало хто зі спеціалістів, не кажучи вже про рядових членів КСП, орієнтується в питаннях мети й доцільності реструктуризації, в тому, як користуватися своїми правами власника земельного і майнового паїв, обізнаний про можливості їх реалізації при проведенні аграрної реформи. Цьому потрібно навчити в процесі реструктуризації.

Актуальність проблеми створення ефективного власника в секторі агропромислового виробництва - власника землі, праці та майна - з кожним роком стає все напруженішою, як і впровадження державної політики підтримки розвитку і росту приватного сектору в сільському господарстві.

Сучасна земельна реформа в Україні є складовою частиною аграрної реформи. Вона передбачає ліквідацію державної монополії власності на землю, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва. Ц повинно пробудити в селян почуття власника і господаря на землі, створення на цій основі умов для реформування за їх ініціативою існуючих державних (радгоспів) і одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів) у виробничі структури, основою яких повинна бути приватна власність, в тому числі в індивідуальні селянські господарства, кооперативи, асоціації, товариства власників та інші.

Початком подолання державної монополії на землю слід вважати Земельний Кодекс України в новій редакції, Закон України "Про форми власності на землю" та ін., у відповідності з якими поряд з державною формою власності на землю визначені колективна та приватна. Визначено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які можуть передавати землю у власність або вилучати її. Завданням всіх землекористувачів є виробництво максимальної кількості продукції при мінімальних затратах праці і засобів.

Чим більше виробляється продукції з одного гектара земельної площі, тим вища її економічна ефективність. Можна сказати, що під економічною ефективністю використання землі розуміється рівень ведення на ній господарства, що характеризується виходом продукції з одиниці площі і її собівартістю.

Для співставлення рівня ведення виробництва по окремих господарствах, районах, областях і зонах, необхідно враховувати якість землі.

На основі цього можна визначити величину валової продукції, виробленої за рахунок більш високої якості землі. Таке коректування дає змогу зробити більш точніший висновок про порівняльну економічну ефективність використання землі. Облік-земель за якістю проводиться за всіма категоріями земель і містить:

-   класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

-   характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічних складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне;

-   характеристику культур технічного стану природних кормових угідь, лісотипологічну характеристику лісових угідь, класифікацію земель населених пунктів за рівнем забезпечення інфраструктурою.

Бонітування ґрунтів - це їх якісна оцінка по природній родючості, дає можливість зробити відносну оцінку їх якості та вивчити найбільш сприятливі площі для вирощування тих чи інших культур, визначити грунти, на яких добрива дають найбільший ефект. Проводиться по 100-бальній системі. Наприклад, в Тернопільській області середня оцінка 1 га ріллі становить 60 балів, найвища вона в цілому по Борщівському району - 76 балів, у Заліщицькому і Чортківському - відповідно 72 і 70 балів. В Хмельницькій області середня оцінка 1га ріллі 68, в а Теофіпольському районі вона складає 79 балів.

Економічна оцінка землі - це найбільш важлива складова частина земельного кадастру. Вона проводиться за продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Виражається у відносних величинах (балах) і в абсолютних показниках.

Грошова оцінка земель здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні та ін.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування грунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Проводиться вона окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами за рентним доходом, який одержуємо залежно від якості, місця розташування і їх економічної оцінки. В основу розрахунків береться рентний доход від виробництва зернових культур за даними економічної оцінки земель, проведеної у 1988 році.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 "Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" регламентовано порядок її проведення по всіх видах земель.

Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах.

В умовах інфляції рентний доход обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна, який може переводитися у грошовий вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами).

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації рентного доходу встановлюється в 33 роки. Річний рентний доход – це сума диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) визначається за формулою 1:

Рдн = (У*Ц - 3 - ЗКнр) / Ц,

де Рдн - диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у центнерах);

У - урожайність зернових з гектара (у центнерах);

Ц - ціна реалізації 1 центнера зерна, грн.;

З - виробничі затрати на гектар;

Кнр - коефіцієнт норми рентабельності, 0,35 (використовувався при проведенні економічної оцінки земель у 1988 році).

Величина абсолютного рентного доходу (Ран) - це доход, який створюється на гірших за якістю землях в сільському господарстві і встановлений по Україні на гектар угідь в розмірі 1,6 ц/га.

Підставивши дані у формулу 1, одержимо диференціального рентного доходу з орних земель в сумі 7,4 ц/га зернових, додавши до цього абсолютний рентний доход 1,6 ц/га, одержимо величину загального річного рентного доходу (7,4 ц/га + 1,6 ц/га = 9,0 ц/га).

Існує методика розрахунку грошової оцінки орних земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами, земель населених пунктів.

Фактично - це є ціна земельної ділянки і в разі її продажу та з врахуванням кон'юнктури ринку вона може змінюватися згідно з положеннями існуючого законодавства.

Проект паювання сільськогосподарських земель (ППСГЗ) розпочав свою роботу на Хмельниччині в листопаді 1996 року. Головним своїм завданням обласний офіс ППСГЗ вважав сприяння у створенні ефективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та інші засоби виробництва, а також трудових контрактів між працівниками та адміністрацією. Господарствам області, що співпрацюють з ППСГЗ, надаються такі послуги:

-   комплексна допомога в паюванні майна;

-   проведення фінансового аналізу господарства;

-   надання юридичної підтримки господарствам у процесі

-   реформування у підприємства ринкового типу;

-   навчання спеціалістів господарств з питань проведення реструктуризації;

-   допомога у фінансуванні видачі Державних актів на право приватної власності на землю;

На разі ППСГЗ надає допомогу в реструктуризації понад 40 господарствам, які в переважній більшості обрали форму товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Двома основними причинами, чому керівники господарств бажають провести реструктуризацію, є:

-   необхідність забезпечення ефективного керівництва;

-   необхідність створення передумов для залучення зовнішніх інвестицій і отримання кредитів.

Треба мати на увазі що керівники господарств не мають достатніх знань з правових, фінансових питань чи бухгалтерського обліку, щоб провести реструктуризацію господарств без відповідної підтримки з боку спеціалістів у цій галузі. Роль спеціалістів ППСГЗ полягає саме в наданні допомоги в проведенні паювання майна, реструктуризації в нову організаційно-правову форму, запровадженні нової системи бухгалтерського обліку, проведенні фінансового аналізу господарства та в складанні бізнес-планів.

Це питання ґрунтується на досвіді колишнього КСП "Селянська спілка "УКРАЇНА", яке почало співпрацювати з Проектом в листопаді 1996 року. Офіс ППСГЗ оперативно попрацював з господарством і вже до кінця грудня 1996 року була проведена вся підготовча робота з реорганізації КСП "Селянська спілка "Україна" в кооператив "УКРАЇНА", яке й було зареєстровано в січні наступного року як правонаступник колишнього КСП. Засновниками кооперативу стали 25 з 427 членів колишнього КСП. Ці люди виявили ініціативу й погодилися взяти на себе ризик та відповідальність, пов'язані з веденням господарської діяльності. З метою формування Статутного фонду нового кооперативу її засновники отримали свої майнові паї в натурі. Решта членів КСП увійшли асоційованими членами кооперативу. Статус асоційованого члена гарантує людям присутність на Зборах учасників кооперативу з правом дорадчого голосу . Спочатку майже всі рядові члени КСП виявили бажання стати засновниками кооперативу. Проте спеціалісти ППСГЗ не підтримали цього через те, що такий шлях зберіг би в межах господарства колективну власність, яка не сприяє прийняттю економічно-обґрунтованих рішень. Такий дипломатичний підхід дозволив досягти згоди й порозуміння між новими власниками господарства та рештою членів колишнього КСП.

Створення кооперативу принесло нові вигоди для асоційованих членів. Перш за все, з усіма власниками землі кооперативу укладено договори оренди землі, за якими в рахунок орендної плати спрямовувалось 10% валового збору зернових. Таким чином кооператив в середньому надав продукції орендодавцям на суму 60грн/га (середня земельна ділянка в господарстві склала 3,7 га на 1 особу). Але слід відмітити, що члени господарства прийняли рішення про диференціювання орендної плати за 1 га в залежності від трудового стажу кожного орендодавця в колишньому КСП. Більшою від середнього розміру орендна плата передбачена і для молодих сімейних працівників для обзаведення власним господарством.

Сам факт оренди землі змушує людей по-новому ставитись до себе, звикати до статусу землевласника. Ідея встановити розмір орендної плати за землю у відсотках від валового збору також була спрямована на те, щоб спонукати людей працювати ефективніше, тому що їх дохід безпосередньо залежить від зібраного врожаю.

При цьому виникає зацікавленість працівників у тому, щоб зібраний врожай був якомога більший, а також щоб він не розкрадався під час збиральної компанії.

Треба зазначити, що враховуючи складні економічні умови асоційовані члени господарства дали згоду не вимагати плату за свої майнові паї.

В ході реструктуризації відбулися помітні зміни в трудових відносинах. Важливим результатом реструктуризації стало укладання трудових договорів (контрактів). Працівникам більше не гарантується робоче місце, а пропонується укласти трудовий договір (контракт). Серед основних завдань, які покладали власники кооперативу на трудові договори, було дотримання трудової дисципліни, підвищення відповідальності працівників за свою працю та поведінку. З'являється можливість поступово позбавитися недбалих працівників. Укладання трудових договорів є альтернативою намагання деяких керівників відновити в своїх господарствах принципи орендного підряду, який був поширений наприкінці 80-х років і на початку 90-х років. Ця спроба створити у робітників відчуття "господарів на виробництві" не передбачала дійсної передачі робітникам права власності на засоби виробництва., без чого не можна стати реальним власником . Врешті, цей підхід не приніс очікуваного ефекту в підвищенні продуктивності виробництва.

Попередній досвід реструктуризації кооперативу "Україна" цілком переконливо підтверджує, що створення підприємства, яке базується на приватній власності однієї або декількох осіб, здатне вирішити питання підвищення продуктивності праці. Стисло кажучи, система трудових договорів між адміністрацією підприємства та найманими працівниками здатна замінити систему орендного підряду. Як відзначає керівник кооперативу "Україна", люди почали цінувати своє робоче місце і пояснюється це двома причинами, а саме появою на підприємстві конкретного власника та запровадження системи трудових договорів (контрактів).

Треба зазначити, що обласний офіс ППСГЗ надав в цьому плані повну юридичну допомогу, починаючи від консультацій юриста і завершуючи розробкою готових для використання трудових угод. Створення кооперативу дозволило керівництву більш гнучко підходити до кадрової політики. Крім впровадження системи трудових договорів з метою підвищення продуктивності праці, також мали місце певні зміни у функціях адміністративного персоналу, та інших працівників, що дало можливість скоротити зайві робочі місця, в тому числі за рахунок об'єднання декількох функціональних обов'язків у межах однієї посади. Так при створенні кооперативу було укладено договори лише з 29 колишніми працівниками тракторної бригади із 83. Решту або було переведено на інші виробничі ділянки, або зовсім не укладено з ними трудові договори.

Фінансовий аналіз, проведений економістами обласного офісу Проекту, включав розробку альтернативних сценаріїв розвитку господарської діяльності.

Це дозволило керівнику побачити сильні й слабкі сторони господарства. Зокрема було переконливо продемонстровано великі збитки, які господарство несе на відгодівлі ВРХ. У зв'язку з цим у господарстві проводиться поступове скорочення поголів'я ВРХ. В свою чергу це дало змогу перепрофілювати близько 38% площ, зайнятих під кормовими культурами, на вирощування товарних культур (зернові, цукровий буряк).

Як наслідок дійсного реформування, почали відбуватися певні позитивні зміни у виробничій сфері, перш за все за рахунок кращого ставлення працівників до виконання своїх обов'язків.

У цьому плані показовим є тваринництво, де надої молока за період співпраці з Проектом зросли на 14%, продуктивність ВРХ на відгодівлі - на 11%. Звичайно, ці зміни не є корінними, проте на фоні загального погіршення виробничих показників сільськогосподарських підприємств ці позитивні результати свідчать, що реструктуризація господарств в структури ринкового типу спроможна принести позитивні зміни навіть за короткий час.

На користь ефективності реформування, яке має місце в кооперативі "Україна" свідчить той факт, що протягом року виробничі затрати знизились на 200тис.гривень. Також мало місце помітне зниження кредиторської заборгованості. Так у 1997 році вона скоротилася на 109 тис. грн у порівнянні з 1996 роком, що становить близько 16%. Показовим є також той факт, що кооператив "Україна" виявився єдиним господарством Теофіпольського району, яке завершило 1997 рік з прибутком.

Що стосується структурної перебудови кооперативу "Україна", то вона включає й створення у березні 1998 року дочірнього підприємства - кооперативу "Огайо" , який об'єднав в собі переробні цехи та торгівельні підрозділи. Головною причиною його створення були економічні міркування, пов'язані з можливістю збереження ПДВ в господарстві під час реалізації м'ясної та молочної продукції. Завдяки такому економічному маневру буде збережено в межах господарства близько 20 тис. грн. Спеціалісти проекту підготували Статут, Установчий договір та трудові договори (контракти) для створення цього дочірнього підприємства.

Фінансовий аналіз і розроблена модель бізнес-плану були використані керівниками "господарства для відстоювання інтересів свого господарства перед представниками державної адміністрації. Але, на жаль, сільськогосподарське підприємство ще відчуває на собі тиск з боку районної адміністрації, яка намагається примусити господарство займатись виробництвом традиційної продукції, яка часто збиткова.

Нарешті, спеціалісти господарства стали залучатись до сучасних інформаційних технологій у своїй роботі. Так, за рекомендацією економістів обласного офісу ППСГЗ господарство придбало комп'ютери, залучило фахівця з інформатики, який розробив та запровадив програму ведення бухгалтерського обліку в господарстві. Це значно полегшило роботу бухгалтерського відділу, а також дозволило перевести контроль за матеріально-технічними ресурсами на якісно вищий рівень. В той же час з'явилась можливість залучати працівників бухгалтерії для здійснення контролю за виконанням виробничих операцій.

3.2 Удосконалення механізму економічних взаємовідносин в зерновому господарстві

За оцінками спеціалістів, в Україні для внутрішніх потреб за рік використо­вується близько 6-7млн.т. зерна з продовольчою метою, близько 10­-11млн.т. — на корми й приблизно 0,5млн.т. для промислової переробки. На посів іде близько 4 млн. т. зерна. Отже, якщо рахувати по максимуму, то сумарне споживання зерна становитиме приблизно 22-22,5 млн. т. на рік.

За оцінками Мінагропрому, урожай зерна в 1999 році становить близько 26млн.т. Однак реальна цифра не може перевищувати 25млн.т. (включаючи господарства всіх форм власності).

З урожаю 1999 року було експортовано близько 2 млн. т. зерна.

Припустимо, що з початку поточного сезону, включаючи грудень, для внутрішніх потреб витрачено близько 10млн.т. зерна.

Таким чином, ще 13млн.т. "вільного" зерна може "гуляти" на ринку. І до літа при таких розрахунках, здавалося б, його має вистачити.

Проте сьогоднішні реалії говорять про інше — ринок переживає дефіцит пропозицій. Спрогнозувати ж розвиток подій вкрай важко. Усе залежить від того, як розпорядяться зерном його основні власники.

За інформацією Мінагропрому, близько 10млн.т. з 12,5млн.т. пшениці (не врахований приватний сектор), зібраної цього року, припадає на не­державні структури. Крім того, за борги аграрії поставили в продовольчий фонд приблизно 0,5млн.т. (майже все реалізовано) та у Державний резерв близько 2млн.т. зерна.

Тому, очевидно, що у державних запасах великих обсягів товару немає й істотно впливати на ринок до кінця сезону держава не зможе.

Щоправда, останнім часом почали з'являтися пропозиції щодо продажу великих партій зерна (від 50тис.т). За непідтвердженими даними, його пропонують з державних ресурсів. А, проте, при високому попиті на товар не уклали ще жодної угоди по цих пропозиціях. По-перше, ціни продавців є досить високими (490-500грн/т пшениці 3 класу ЕХW). По-друге, за таких обсягів і цін покупець, згідно з умовами контракту, мусить одномоментно оплатити всю партію, що не багатьом по кишені. Крім того, доказів щодо реальності цих партій практично немає. Тому не виключено, що вони взяті з "повітря".

Скоріш за все, зерно попереднього року, за всіма ознаками, "розкидане" по численних сільських господарствах та різного роду комерційних структурах і зберігається переважно не на елеваторах, а у власних "засіках". Та в умовах заборон на вивезення зерна з областей і постійного зростання курсу долара розраховувати на швидке насичення ринку пропозиціями не доводиться. Тому до кінця сезону торгівлі великими партіями не буде.

Зрозуміло, що годі очікувати зниження цін на зерно. А от чи зростатимуть вони й наскільки — залежатиме від змін курсу долара й рівня дефіциту товару.

До речі, можливе деяке пожвавлен­ня торгівлі у лютому-березні під час підготовки до весняних польових робіт. Ясна річ, аграрії нині притримують зерно до початку посівної, щоб придбати потрібні для її проведення ресурси.

У будь-якому разі, якщо найближчими місяцями триватиме брак зерна на ринку й вітчизняні переробні заводи простоюватимуть, імпорт зерна може стати нагальною потребою (Закарпатська область вже отримала можливість імпортувати продовольче зерно).

Уже сьогодні багато заводів і комерційних структур готові закуповувати зерно на світовому ринку, добре, що зараз у світі перевиробництво пшениці — її запаси становлять близько 920млн.т. Тим більше, що внутрішні ціни порівнянні зі світовими.

Однак за існуючого високого ввізного мита на зерно в Україні, імпортувати сільськогосподарську продукцію не вигідно. Тому все залежатиме від політики держави, а точніше — від введення або не введення нею пільгового ввізного мита на продукт.

3.3 Запровадження прогресивних технологій вирощування зернових

Серед основних продовольчих зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в кооперативі “Україна” друге місце після ярої пшениці, а на Україні є головною продовольчою культурою.

Цінність пшеничного хліба визначається хімічним складом зерна. Серед зернових культур воно містить найбільше білка – залежно від сорту і умов вирощування вміст його становить 13 – 15%. В зерні багато вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітамінів та провітамінів, близько 2% мінеральних речовин.

Білок пшениці повноцінний за амінокислотним складом, містить всі незамінні амінокислоти – лізин, триптован, валін, міецин та інші і добре засвоюється людським організмом.

За рахунок вживання пшеничного хліба та хлібобулочних виробів людина задовольняє близько третини своїх потреб у їжі.

На Україні досить поширена озима тверда пшениця.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці збільшилася її середня врожайність.

Біологічні особливості. Насіння пшениці проростає при температурі у посівному шарі ґрунту 1 - 20 С. Сходи при цьому з’являються пізно і недружно. Найбільш інтенсивне проростання спостерігається при 12 – 200 С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи при такій температурі з’являються на 5-6 день.

Більшість сортів озимої пшениці, районованих на Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди.

Озима пшениця належить до вологолюбних рослин. Як правило, високий врожай її збирають при великих запасах вологи у метровому шарі ґрунту близько 2000 мм, а в період колосіння – не менше як 80-100 мм при постійній вологості ґрунту близько 70-80% НВ.

Серед озимих культур озима пшениця – одна з найбільш вимогливих до ґрунтових умов вирощування. Найкраще росте вона на родючих ґрунтах, які характеризують сприятливими фізичними і хімічними властивостями.

Технологія вирощування. Озиму пшеницю на Україні вирощують на злачних площах інтенсивною технологією. Суть цієї технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культури після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосування добрив, з розрахунку на заплановану урожайність, внесенні азотних добрив протягом весни і літа відповідно до даних ґрунтової і рослинної діагностик, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників, застосуванні ретардантів проти вилягання, захисті ґрунтів від ерозії. Головною особливістю цієї технології є сівба пшениці із залишенням постійних технологічних колій, постійний біологічний контроль за станом рослин.

Районовані сорти. В нашій місцевості найбільш поширені такі сорти пшениці: Киянка, Миронівська 25, Обрій, Харківська 11; з твердих пшениць — Корал одеський, Парус.

Попередники пшениці. Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці характеризуються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи в ньому та чистоти від бур’янів. Саме це визначає велику роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці підбирають з урахуванням кліматичних умов району вирощування, структури посівних площ, реакції сорту на попередник.

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кращі попередники пшениці в нашому районі — горох, багаторічні трави на один укіс.

Добрими попередниками для озимої пшениці, вирощуваної за інтенсивною технологією, є кукурудза на силос та деякі стернові, зокрема озима пшениця після горяного пару або багаторічних трав.

Обробіток ґрунту. Основним завданням обробітку ґрунту є зберігання вологи на час сівби пшениці, боротьба з бур’янами, якісне загортання післяжнивних решток і добрив, створення достатньо ущільненого під посівного шару з об’ємною цільністю 1,1-1,3 г/см3 та дрібно грудочкуватого посівного шару, в якому б треба мати ґрунтові частинки діаметром 1-3 см.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують полицевий та безполицевий способи обробітку. Коли орний шар містить менше як 20 мм продуктивної вологи, що часто спостерігається в посушливе літо, після таких попередників, як горох, кукурудза, безполицевий (безплужний), або поверхневий обробіток. При достатньому зволоженні ґрунту та ранньому збиранні попередника на забур’янених площах ефективніший полицевий обробіток ґрунту плугами з передплужниками.

На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймальних культур і дуже забур’янені кореневищами бур’янами (пирієм), а також після засмічених пирієм стернових попередників проводять 2 денкування на грибину залягання кореневищ (10-12 см) та оранку з коткуванням після з’явлення “милець” пирію на глибину до 25 см.

Оранку закінчують не пізніш як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби пшениці. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що може спричинити розрив корневої системи пшениці внаслідок його осідання.

Обробіток горних парів починають восени після збирання попередника. На парах проводять 2-3 кущення та глибоку оранку плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. Рано на весні проводять боронування і при появі бур’янів починають першу культивацію з боронуванням на глибину 10-12 см. Протягом літа ґрунт утримують у розпушеному та чистому від бур’янів стані, застосовуючи культивацію з боронуванням.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є створення сприятливого структурно-агрегативного складу посівного шару. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, ІСМК-5,4 та ін.), обладнані стрілястими лапами культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту — з соткуванням сотками ЗККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і якісної сівби культивацію проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння. На більш важчих ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини ТВК-3. ВНП-5,6 та ін.

Своєчасне локальне внесення добрив дає змогу значно зменшити стреси рослин від природних аномалій (низька температура, заморозки тощо, пристосовує їх до навколишнього середовища, активізує кореневе живлення, омолоджує рослини та поліпшує умови отримання високих урожаїв.

Локальне внесення добрив через листя — найбільш ефективна та економічно виправдана форма доставки рослинам елементів живлення протягом усього періоду вегетації, навіть у тих випадках, коли іншим шляхом це виконати неможливо.

Цей метод внесення добрив, завдяки збалансованому складу економічно чистих основних та хелатних мікроелементів, гарантує сто відсотків їх засвоєння, значно скорочує потреби у корневищ добривах.

Забезпечення рослин необхідною кількістю мікроелементів оздоровлює рослини, підвищує їх стійкість до захворювань, а разом із засобами захисту рослин від шкідників та захворювань з найменшими стресами для рослин (табл.3.1).

Таблиця 3.1.

Структура мінеральних добрив і мікроелементів при інтенсивній технології вирощування зернових

Рідкі комплексні добрива (РКД) поділяються залежно від способу використання добрива для кореневого і позакореневого живлення, а також залежно від призначення – на універсальні, оздоровчого характеру, та спеціальні – для забезпечення потреб рослин в тому чи іншому елементі живлення.

Завдяки відмінності у складі РКД непотрібних солей, їх дію можливо порівняти з швидкою допомогою, бо через три години після використання вони повністю засвоюються рослинами. Змінюється колір листя, з’являються нові пагони, зникають ознаки нестачі того чи іншого елементу завдяки чудодійній силі збалансованого живлення.

Комплексне позакореневе внесення добрив і засобів охорони рослин та інших агротехнічних прийомів відповідно до етапів органогенезу забезпечує зниження їх необхідної кількості при кращих показниках ефективності.

Склад та опис позакореневого живлення.

Перша обробка. Допосівна обробка призначена для насичення зерна елементами стимуляторами росту та захисту його від хвороб.

Для обробки зерна рекомендується використання обладнання для протруєння зерна типу ПС-10. Витрати робочого розчину (20 літрів на 1 тонну зерна) становлять: 2л еколисту (стандарт) + 2мл. 10% розчину Фумару + 1кг протруювача типу баштан-вода.

Поєднане використання стимулятора росту Фумар, який стимулює розвиток клітин при посиленні протидії факторів середовища доповнене комплексним впливом мікроелементів, дасть змогу вдвічі скоротити потреби використання протруювачів без пониження захисної дії при суттєвому збільшенні урожаю.

Осіння фаза лущення. Підживлення виконується для забезпечення елементами живлення та мікроелементами, покращення схожості розвитку кореневої системи, а також підвищення зимостійкості.

Друга обробка. Еколист стандарт, 2л/га на 300л води. За недостатньої кількості в грунті фосфору та калію, а також при пониженні температури ґрунту нижче +10оС для кращого розвитку кореневої системи необхідно виконати чергову обробку через 5-7 днів після попередньої.

Весняна фаза лущення. Починається процес відновлення вегетації навесні, який супроводжується інтенсивними ростовими процедурами. У зв’язку з цим в озимих виникає потреба в елементах живлення, особливо в азоті. Інтенсивний ріст вегетативних органів, загроза паморозків, нестача елементів живлення зумовлюють настання в озимих першого критичного періоду, який зменшує комплексну дію мікроелементів.

Третя обробка. Еколист стандарт 3л/га + мікросол Мn – 200 – 1/5л/га + 36кг карбаміду на 300 л води. Мікросол марганець застосовують для активізації окислювальних ферментів і збільшення окислювально-відновлювальних процесів, що відіграють важливу роль у дихальних процесах рослин.

Четверта обробка. Еколист ПК-1,9л/га + 15кг карбаміду на 300л води. Коли 25% рослин мають друге коліно, настає другий відповідальний момент у живленні рослин, зумовлений бурхливим розвитком листкової поверхні та інтенсивний приріст біомаси рослин. У зв’язку з цим забезпечення рослин у цей період є важливою передумовою одержання високий врожаїв.

П’ята обробка. Еколист стандарт 4л/га + еколист Мg – 3л/га + 36кг карбаміду на 300л води. Додаткове внесення четвертого, найважливішого після азоту, фосфору та калію, елемента живлення зумовлено потребою активізувати процес фотосинтезу, завдяки якому проходять утворення вуглеводів, білків, жирів та ін. органічних сполук, необхідних для розвитку всього живого.

Шоста обробка. Еколист ПК-1, 9л/га + 15кг карбаміду на 300л води.

Сьома обробка у фазі колосіння.

Як при пониженні температури, так і за довгої тривалості значних періодів без опадів, доставка основних елементів живлення через листя дуже ефективна. Підживлення виконується через 5-7 днів після попереднього. Наступний важливий етап суттєво впливає на кількість зерна в колосі та на масу і якість зернітки, він настає у фазі колосіння, коли мікроелементи відіграють значну роль.

Сьома обробка. Еколист-стандарт, 4л/га + еколист Mg – 4л/га + 12кг карбаміду на 300 л води.

Система одобрення озимих при прогресивній технології вирощування розрахована на одержання високобілкового зерна по 60 і більше ц/га. Внесення поживних речовин при цьому становить 440-540кг/га, для поповнення яких за традиційною агротехнікою необхідно внести велику кількість добрив: близько 150-180кг/га азоту і по 120-130кг/га фосфору й калію. Завдяки організації роздрібного живлення, збалансованого в складі по макро- та мікроелементах, за прогресивної технології знижують кількість добрив при поліпшенні якісних показників урожаю.

В кооперативі “Україна” в 1999 році був поставлений виробничий експеримент на озимій пшениці в різних варіантах обробок (таблиця 3.2.)

Таблиця 3.2.

Ефективність різних варіантів обробки насіння зернових

Як показують результати експерименту, урожайність збільшується при наростанні комплексу обробки. При цьому витрати на проведення обробки зерна в 1,5раза нижчі.

Важливою умовою одержання високих врожаїв пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. З нього виростають здорові рослини з добре розвиненою кореневою системою, глибоким заляганням вузла лущіння, стійкі проти несприятливих умов вирощування.

Насіння має бути добірним, добре вирівненим за розміром з масою 1000 зернин не менше 40-45г, схожістю 95%, чистотою 99%, силою росту не меншою за 80%. Тобто якості його повинні відповідати вимогам першого класу посівного стандарту.

Враховуючи, що за інтенсивною технологією озиму пшеницю вирощують в найбільш родючих ґрунтах, після кращих попередників, її рекомендують висівати у другій половині оптимальних строків. При більш ранній сівбі посіви можуть перерости, що знизить їх морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви дуже пошкоджуються злаковими мухами.

Врожайність пшениці значною мірою залежить від густоти посівів. Остання залежить від норми висіву, родючості і вологості ґрунту, строків сівби, особливостей сорту.

Таблиця 3.3.

Порівняльна ефективність прогресивних технологій вирощування озимої пшениці в кооперативі “Україна”.

Як показують результати введення прогресивних технологій вирощування озимої пшениці кооператив “Україна” одержав певні результати. Врожайність озимої пшениці при прогресивних технологіях склала 45,8ц/га, що на 3,7ц/га більш ніж при звичайних технологіях. При цьому матеріальні витрати склали 12,2тис.грн., або на 3,6тис.грн. менше ніж, на звичайні технології. Зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції і зменшила собівартість 1ц зерна. Так, собівартість 1ц зерна при прогресивній технології склала 16,4грн., що на 4,9грн. за 1ц. Введення прогресивної технології привело до зменшення затрат н/год. на 1ц, внаслідок чого зменшились і затрати на оплату праці на одиницю продукції.

Збільшення врожайності і зменшення затрат на 1ц зерна при введенні прогресивних технологій дало те, що кооператив “Україна” додатково одержав прибуток в сумі 256тис.грн. і рентабельність склала 71,1%.

Тому господарство спрямувало свою діяльність на вирощування пшениці при прогресивній технології. Площа вирощування пшениці по прогресивній технології складає 360га, що на 120га більше, ніж при звичайній.

3.4 Економічний механізм стимулювання підвищення ефективності виробництва і переробки зерна

Процес послідовного становлення ринкових відносин, який охоплює економіку України протягом останніх 7-8 років, зумовив суттєві зміни в відносинах виробників зерна з тими, хто закуповує його для споживання, переробки чи перепродажу. Розширилася мережа каналів збуту, власники зерно-продукції мають можливість вибирати вигіднішого партнера-покупця. Нині досить значні обсяги зерна, круп, борошна господарства продають на ринках населених пунктів через власні ларьки і магазини.

Питома вага в середньому за 1986-1990рр. державної закупівлі зерна становила 16,7млн.т., в 1990р. – 15,4млн.т., в 1991р. – 11,5млн.т., а в 1996-1997рр. вони не перевищували 5млн.т. Починаючи з 1998р. централізовану закупівлю зерна за держконтрактом ліквідовано, його закуплено лише 22млн.т. Отже, закупка зерна, порівняно з 80-ми роками набагато скоротилася.

Протягом 1998р. на внутрішньому зерновому ринку господарствами суспільного сектора реалізовано 14,5млн.т. зерна за такими каналами збуту:

Таблиця 3.4.

Структура реалізації зерна господарствами суспільного сектора

Отже, третину зерна продано за бартерними угодами в обмін на необхідні сільському господарству ресурси, 28% видано та продано в рахунок оплати праці, 23% реалізовано за готівку. До державних заготівельних організацій надійшло 15% загального обсягу продажу, при цьому зерно надходило як оплата за товарний кредит, отриманий у вигляді паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, техніки, запасних частин. Тобто переважає безготівкова торгівля зерном. Чималої шкоди завдає вона фінансовому стану господарств, оскільки діють ціни на зерно, які на 6-8, а то і 12% нижчі порівняно з цінами закупівель у держресурси. Саме бартерні відносини значною мірою “живлять” і підтримують той надмірний дискомфорт міжгалузевого цінового обміну, який склався протягом 1991-1995рр. і зберігається до цього часу.

Зернове господарство України стоїть на межі занепаду і якщо в середньому за 1986-1990рр. отримано валовий збір зерна 47,4млн.т., то в 1991-1995рр. – 38,5млн.т., в 1996 – 24,6млн., в 1997р. – 35,5млн., в 1998 – 26,4млн.т.

На жаль, 90-ті роки можуть ввійти в історію вітчизняного зернового господарства також, як “епоха” різкого погіршення якості зерна. Цей процес розвивається насамперед внаслідок різкого зменшення кількості застосовуваних добрив і порушення співвідношення поживних речовин у них. Передумови природного формулювання в зерні білкових речовин, зокрема клейковини, не задіяні, а в такі несприятливі за погодними умовами роки, якими були 1995, 1996, 1997, негативний результат зазначених факторів стає особливо відчутним. Про це свідчить порівняння якісної структури пшениці, закупленої в рахунок державних заготівель (таблиця 3.5.).

Таблиця 3.5.

Ціна пшениці, реалізованої господарствами громадського сектора на внутрішньому ринку по роках, грн. за 1т

Частина пшениці вищих якісних категорій практично була зведена нанівець, пшениці базового ІІІ класу зменшилось майже вдвічі, тоді як обсяги зерна найнижчої якісної категорії зросли більше як у 4 рази. Внаслідок таких змін господарства недоотримали від продажу зерна значних коштів. У 1997р. різниця між розрахунковою ціною 1т. пшениці ІІІ класу (270грн.) та пшениці ІV класу (248грн.) становила 22грн., або 8,2% від базової величини, відповідно пшениці V класу (213грн.) – 57грн., або 21% від ціни зерна ІІІ класу.

Цінова ситуація мала змінитися на краще в 1998р., оскільки якісні показники товарного зерна пшениці поліпшились, і пшениця ІІІ класу становила 58,2%, від зерна, отриманого хлібоприймальними пунктами. Характерно, що набір районованих по території України сортів пшениці за умови дотримання сортової агротехніки дозволяє збирати високі врожаї зерна достатньої споживчої якості, цілком придатного для хлібопечення, виготовлення круп, макаронних виробів. Таке зерно користується на ринку підвищеним попитом, його ціна на 12-15% вища, ніж зерна понижених якостей. Досить високі товарні якості притаманні багатьом вітчизняним сортам ячменю, вівса, гороху, гібридам кукурудзи. Але цей потенціал використовується незадовільно, адже суттєво порушується гумусний баланс грунту і виснажені поля не можуть забезпечити високоякісного врожаю навіть за умови низького збору зерна з гектара. Значною мірою якість зерна погіршується від пошкодження шкідниками (клопом-черепашкою), запізнілого збирання, неналежних умов первинної доробки та зберігання.

Питання якості зернопродукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж хлібопекарними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом на внутрішньому ринку, тим більше для експорту. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно.

Об’єктивну оцінку якості зернопродукції відбиває сертифікат. Сертифікати дають вичерпну інформацію про відповідність якості зернопродукції прийнятим стандартам. Саме сертифікований товар допускається до торгів на біржах, у торговельних домах, аукціонах і тим більше для експорту. При експорті зерна з використанням залізничного чи водного транспорту власник зернопродукції (він же замовник транспортних засобів) має отримати такі документи на підтвердження якості зерна: посвідчення якості елеватора або картку аналізу зерна, сертифікат якості, фітосанітарний сертифікат. Крім того, оформляється радіологічний сертифікат-протокол іспитів радіаційної якості продукції і ветеринарне свідоцтво (форма №2) на вимогу країни-імпортерата ветеринарний сертифікат на кожен вагон; сертифікат відповідності або походження. Очевидно, що виробникові зернопродукції складно подолати всі труднощі оформлення необхідних документів для продажу зерна на експорт, і здебільшого цю справу беруть на себе оптовики-посередники. Однак практика показує, що такі послуги, як зберігання зерна, сертифікація підготовлених для продажу партій, оформлення заявок на транспортування товару та інші мають надаватися за чіткою схемою без будь-яких зволікань відповідними сервісними службами за помірними тарифами.

Виробники зерна здебільшого не мають можливості прямого виходу з товаром на експорт, але змушені враховувати, що ціна пшениці на внутрішньому ринку певною мірою реагує на динаміку цін відповідного зерна на провідних біржах світового ринку. Українська м’яка пшениця ІІІ класу за якістю близька до пшениці, яка класифікується за американськими стандартами як така, що містить 12,5% протеїну. Тобто логічно, щоб і ціна на них була близькою. Відстеження руху цін на зерно пшениці вітчизняного виробництва свідчить, що такого зв’язку виробники зерна не відчувають. У 1998р. питома вага пшениці ІІІ класу була більшою, ніж у попередньому, і можна було б очікувати вищої середньої ціни реалізованого зерна. Однак цього не сталося: ціна пшениці ІІІ класу, закупленої хлібозаготівельними підприємствами, знизилась від 240грн. за 1т. залікових кондицій в 1997рю до 199грн., IV класу – від 221 до 172грн., тобто впала на 17-22%. Зниження середньої ціни продажу зерна пшениці по різних каналах збуту відображене в табл.3.6.

Таблиця 3.6.

Питома вага якісних груп пшениці, яка надійшла в рахунок державних заготівель по роках, % від загального обсягу.

Тенденцію до зниження ринкової ціни пшениці можна пояснити кількома причинами. Одна з них — орієнтація на ціни світового ринку зерна, які останнім часом грають на пониження (не враховуючи сезонних відхилень). Друга — по суті адміністративно-монопольне регулювання цін з боку ДАК. Хліб України: пшениця урожаю 1997р. закуповувалося за вищою ціною (270грн. за 1т. ІІІ класу базисних кондицій), тоді як у 1998р., незважаючи на падіння доларового курсу гривні та подорожчання споживаних сільським господарством ресурсів, ціна пшениці продовольчого призначення була значно знижена встановленням відповідного еквівалентного обміну зерна на паливо й інші матеріально-технічні засоби. Середня біржова ціна на зерно пшениці, яка оголошується як індикативна, практично не могла бути такою, оскільки обсяги біржових продаж пшениці не перевищили 1% від загальної реалізації, тобто реалізація на біржі швидше мала епізодичний характер, а не систематичний. Як наслідок, відмічається зниження рівня рентабельності пшениці навіть порівняно з несприятливими за погодними умовами роками: якщо в 1997р. по пшениці, реалізованій заготівельним організаціям, він становив 70%, то в 1998р. – 30%, а по всіх каналах збуту — відповідно 41,6 та 15%.

Здійснюється політика стримування ціни на борошно і хліб як товари значного соціального навантаження та конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Це найбільшою мірою позначається на економіці господарств, які займаються виробництвом зерна, і знижує потенціальний продуктивний рівень однієї з провідних галузей аграрного сектора.

Більш активно щодо захисту інтересів виробників зерна, зокрема з питань формування цін і тарифів на супроводжуючі процес реалізації послуги, має діяти Українська зернова спілка, заснована в 1997р. за ініціативою Міністерства агропромислового комплексу України. Такі спілки доцільно організовувати на регіональному рівні, щоб виробники зерна могли спільними зусиллями відстоювати свої інтереси щодо формування цін. Для поліпшення якості пшениці, а отже, і підвищення цін на неї, доцільно повніше використовувати внутрішні можливості господарств: підбирати відповідні районовані сорти, застосовувати рекомендовану сучасною наукою агротехнологією, забезпечувати своєчасне збирання урожаю та його достатню обробку на токах.

Ціну товарного зерна (ціну пропозиції) доцільно формувати з урахуванням ринкових прогнозів на поточний та наступний маркетинговий роки. Такі прогнози-звіти розробляються двічі на рік на замовлення Міністерства агропромислового комплексу науковцями Інституту аграрної економіки УААН на підставі аналізу посівних площ, стану вегетації рослин та формування урожаю, очікуваного валового збору зерна, балансу його використання, моніторингу цін на зовнішньому і внутрішньому зерновому ринках.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження поставленої проблеми засвідчує, що в Україні проходить аграрна реформа. Соціально-економічним перетворенням на селі, які все активніше здійснюються в аграрному комплексі, відводиться визначальне місце. Від того, якою буде віддача аграрної реформи, залежатиме майбутнє не тільки продовольчого сектора економіки, але й соціально-економічного розвитку держави в цілому.

Сучасна земельна реформа в Україні є важливою складовою частиною аграрної реформи. Вона спрямована на ліквідацію державної монополії земельної власності, відновлення приватної власності на землю та інші засоби виробництва, реанімацію в селян почуття власника і господаря на землі та створення на цій основі умов для реформування за власним розсудом селян існуючих державних і одержавлених колективних сільськогосподарських підприємств у виробничі структури, які базуються на приватній власності, в тому числі в індивідуальні селянські господарства, кооперативи, асоціації, акціонерні підприємства, товариства. Крім земельних відносин вона охоплює відносини власності на матеріально-технічні засоби виробництва та інші аспекти функціонування аграрного сектора, зокрема його взаємовідносини з державою, суміжними сферами економіки, фінансово-кредитною системою.

Підводячи підсумки роботи по реформуванню кооперативу “Україна” можна стверджувати:

Реформування сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно нагальною необхідністю. У порівнянні з головою кооперативу, приватний господар має не лише більшу особисту зацікавленість в ефективному виробництва, але й користується значно ширшими можливостями в управлінні підприємством.

По-перше, приватний власник не контролюється загальними зборами працівників, що надає можливість приймати непопулярні, проте економічно обгрунтовані рішення. По-друге, в процесі реформування відбувається відокремлення земельних майнових та трудових відносин. Це робить колишніх членів КСП власниками землі та майна, що надає їм можливість розпоряджатися засобами виробництва більш ефективно, ніж тоді, коли вони знаходилися в колективній власності. По-третє, система трудових договорів (контрактів) значно розширяє можливості керівника впливати на підвищення продуктивності праці. По-четверте, отримання статусу приватного підприємства може певною мірою захистити його від адміністративного впливу з боку державної адміністрації, яка продовжує втручатися в справи колективних підприємств. А це дасть можливість господарству зосередити свої зусилля на виробництві тих сільськогосподарських культур і продукції тваринництва, які є для господарства прибутковими.

Процеси реструктуризації господарств в структури ринкового типу скасовують певні обмеження , які пов'язані з колективною формою власності на виробничі ресурси і з колективною формою управління і надають можливість ефективним керівникам скористатися перевагами нової форми власності на виробничі ресурси.

Треба усвідомити, що реструктуризація лише забезпечує необхідні правові передумови для ефективнішої роботи господарства. В свою чергу нове керівництво повинно мати бажання брати на себе ризики, пов'язані з господарською діяльністю, бо саме якість керівного складу лишається єдиною запорукою успішної реструктуризації.

Для того, щоб вирішити найважливіші, найболючіші питання розвитку кооперативу “Україна” і зокрема виробництва і переробки зерна необхідно насамперед:

-   застосовувати прогресивну технологію вирощування ярої пшениці, яка при оптимальних строках посіву, підживленні забезпечує ріст урожайності на 4-5ц/га;

-   забезпечити суворий контроль за дотриманням технології вирощування сільськогосподарських культур;

-   вдосконалити структур посівних площ та сівозмін;

-   як рекомендує Хмельницька ДСГДС, застосовувати технологію вирощування сільськогосподарських культур з використанням біостимуляторів росту, яка при обробці насіння посівів в бакових сумішах з гербіцидами, фунгіцидами дасть підвищення урожайності на 3-6ц/га.

Крім кількох перелічених вище заходів, необхідно, насамперед, покращити умови праці, при яких зростає матеріальна зацікавленість працівників по результатах роботи. Потрібно довести до відповідного рівня матеріальну відповідальність працюючих.

Економічний аналіз розвитку зернопродуктового комплексу АПК підтверджує, що виробництво зерна, як і сільськогосподарської продукції та її реалізація в первинному виді зовсім не рентабельна, тобто затрати перевищують доходи, як і є в даному господарстві, тому необхідно глобальне перетворення досліджуваного господарства з сировинного виробника в виробника кінцевого продукту з реалізації безпосередньо споживачу, тобто потрібний вихід на кінцевий продукт переробки.

Проте для вирішення більшості проблем і запланованих заходів потрібні грошові кошти, яких так потребує не лише кооператив “Україна”, а й всі сільськогосподарські підприємства і об’єднання.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         “Про реформування аграрного сектора економіки”: -Закон України від 3 грудня 1999 року. – Економіка АПК. – 1999р. - №12, - с.4.

2.         Бойко В.І. Ринок зерна України. // Економіка АПК. –1999. -№11, -с.103.

3.         Драган О.І. Співробітництво великих та малих підприємств. // Економіка АПК. –1998. -№11, ст.43.

4.         Дусановський С.Л. та ін. Економіка підприємств АПК. –Тернопіль. –с.187.

5.         Зерновий комплекс України. // Фондовий ринок. –1999. -№32, с.13-21.

6.         Зернова спілка України. // Пропозиція. –1999. -№11. –с.19.

7.         Курило Л.І. Ефективність зернового поля. // Економіка АПК. –1998. -№9, -с. 48.

8.         Качан Є.М. Розміщення продуктивних сил. –К.: Вища школа. –1997. –с.243.

9.         Лесик Л.О. Зберігання та переробка с/г продукції з основами стандартизації. –К.: Вища школа. –1991. –с.8, 70, 99.

10.      Лещенко Г.Т. Аналіз господарської діяльності с/г підприємств. К.: Вища школа. –1990. –с.256-287.

11.      Мосій Д.Ф. Озима пшениця і шляхи підвищення ек. ефективності вирощування. // Пропозиція. –1999. -№12, с.38-39.

12.      Павчак В.А. та ін. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. –1990. –с.99, 161.

13.      Поплавська М. Дефіцити зерна на ринку України — основна причина підвищення внутрішніх цін. // Пропозиція. –2000. -№1, с.107.

14.      Саблук П.Т. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. –Київ. –1999. –с.140-148.

15.      Ткаченко О.А. Універсальна профорієнтаційна технологія. // Людина і праця. –1995. №11, -с.31-32.

16.      Юрчишин В.В. Дестабілізаційні процеси і явища в сільському господарстві: комплексне подолання. // Економіка АПК. –1997. -№2, -с.17-21.

17.      Яківлів С.Т. Методологічні та практичні проблеми управління економічною якістю продукції АПК. // Економіка АПК. –1998. -№9, -с.43.